Ухвала суду № 41555978, 23.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" жовтня 2014 р. м. Київ К/9991/4212/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Зайцева М.П.

Степашка О.І.

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу Приватного підприємства „Мегапол" на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2011

у справі № 2а/1670/6926/11

за позовом Приватного підприємства „Мегапол"

до Державної податкової інспекції у м. Полтаві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство „Мегапол" звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві (правонаступник - Державна податкова інспекція у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень: № 0001362301 від 23.06.2011, № 0001402301 від 23.06.2011.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 31.10.2011 позовні вимоги задоволено, скасовано податкові повідомлення-рішення № 0001362301 від 23.06.2011, № 0001402301 від 23.06.2011.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2011 постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 31.10.2011 скасовано прийнято нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань правомірності нарахування податку на додану вартість при взаєморозрахунках з ПП „Трансагропродукт" за листопад-грудень 2008 року, січень-квітень 2009 року та складено акт № 4744/23-1/24390508 від 02.06.2011.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення: № 0001362301 від 23.06.2011, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість 94214, 43 грн.; № 0001402301 від 23.06.2011, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за квітень 2009 року у розмірі 260 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 7.4.1, пп. 7.4.2, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 75371, 55 грн.; завищено р. 22.2 декларації по податку на додану вартість „Зарахування від'ємного значення різниці поточного звітного періоду до складу податкового кредиту наступного звітного періоду" за квітень 2009 року на суму 260 грн.

Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту "а" пп. 7.7.2 п. 7.7 цієї ж статті Закону, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Таким чином, в порядку наведених законодавчих приписів від'ємна різниця між податковими зобов'язаннями платника (тобто надходженнями сум податку на додану вартість) та податковим кредитом (витратами зі сплати податку в ціні товарів та послуг) за умови фактичного здійснення господарської операції (яка відображена у податковому обліку платника на підставі належним чином оформлених первинних документів відповідно її дійсного економічного змісту) підлягає відшкодуванню платнику податку з державного бюджету.

У розгляді цієї справи відповідачем не доведено наявності будь-яких порушень у формуванні позивачем податкового кредиту, за наслідками якого позивачем заявлено до відшкодування оспорювану суму податку на додану вартість.

Відповідачем також не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди - як-от безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, завідоме придбання товарів у осіб, діяльність яких має ознаки фіктивного підприємництва, спрямування операцій на одержання прибутку виключно за рахунок податкової вигоди тощо.

Доводи скаржників про обов'язковість наявності такої підстави для виникнення у платника права на бюджетне відшкодування, як факт надмірного надходження відповідної суми податку до бюджету, обґрунтовано не було взято до уваги судовими інстанціями, позаяк в даному разі виконання контрагентами позивача обов'язку зі сплати податкових зобов'язань до бюджету не має правового значення для вирішення цього спору.

Адже згідно з визначенням, що міститься у п. 1.8 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість", бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Отже, законодавче визначення бюджетного відшкодування пов'язане із сплаченими платником сумами податку, що відповідає загальному поняттю відшкодування як компенсації понесених витрат, заподіяних майнових збитків.

Аналіз норм Закону України „Про податок на додану вартість" свідчить, що термін "сплата податку" використовується в розумінні сплати податку покупцем у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) (п. 1.3 ст. 1, пп. 7.4.1, пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість").

Так, п. 1.3 ст. 1 названого Закону, даючи визначення платника податку як особи, яка зобов'язана утримати та внести до бюджету податок, визначає при цьому, що податок сплачується покупцем або особою, яка імпортує товари на митну територію України.

З огляду на зазначене слід зробити висновок про те, що вимога п. 1.8 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість" щодо надмірної сплати податку як необхідної умови бюджетного відшкодування, стосується платника, який згідно з цим Законом поніс фактичні витрати по сплаті податку.

Згідно із ст. 1 Закону України № 996-XIV „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, необхідною умовою для віднесення сплачених в ціні товарно-матеріальних цінностей сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт реального здійснення відповідної господарської операції та підтвердження вказаної обставини належним чином оформленими первинними документами, які, в свою чергу, є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Висновок суду апеляційної інстанції про безтоварність господарських операцій з огляду на досліджені судом першої інстанції достатні докази, які свідчать про фактичне отримання позивачем придбаних товарів, їх оприбуткування та використання у власній господарській діяльності, є необґрунтованим, оскільки зроблений за відсутності належних доказів.

Так, встановлюючи обставину щодо нереальності господарських операцій позивача з придбання товару суд апеляційної інстанції виходив лише з відсутності товарно-транспортних накладних, які складаються за формою № 1-ТН, затвердженою наказом Міністерства транспорту України, Міністерства статистики України від 29.12.1995 № 488/346.

При цьому суд апеляційної інстанції не обґрунтував, чому він залишив поза увагою встановлений судом першої інстанції факт оприбуткування позивачем придбаних товарів та використання їх у власній господарській діяльності та чому він залишив поза увагою досліджені судом першої інстанції докази здійснення позивачем господарської операції з придбання товару, які відповідають вимогам, що висуваються ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" до первинних документів.

Зазначене судом апеляційної інстанції при постановленні оскаржуваного судового рішення взято до уваги не було, що призвело до безпідставного скасування рішення суду першої інстанції.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Приватного підприємства „Мегапол" на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2011 у справі № 2а/1670/6926/11 слід задовольнити, постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 31.10.2011 залишити без змін.

Керуючись ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства „Мегапол" задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2011 у справі № 2а/1670/6926/11 скасувати.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 31.10.2011 у справі № 2а/1670/6926/11 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді М.П. Зайцев О.І. Степашко