Постанова № 41555594, 19.11.2014, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2014 року Справа № 910/20131/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Губенко Н.М.,суддів:Барицької Т.Л., Картере В.І.,розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Електровимірювач"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.10.2014та на рішеннягосподарського суду міста Києва від 29.07.2014у справі№910/20131/13 господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Електровимірювач"доПублічного акціонерного товариства "ОТП Банк"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Елім-Партнер"про визнання недійсним договору застави майнових прав №PL 11-492/29-1 від 20.09.2011в судовому засіданні взяли участь представники: - позивача Холод І.П., - відповідача Вабіщева Т.В., - третьої особи повідомлений, але не з'явився;ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 29.07.2014 у справі №910/20131/13 (суддя Мудрий С.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.10.2014 (судді: Ткаченко Б.О., Шевченко Е.О., Синиця О.Ф.), за результатами нового розгляду даної справи, Публічному акціонерному товариству "Електровимірювач" (надалі позивач//скаржник/ПАТ "Електровимірювач") відмовлено у задоволенні позову до Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" (надалі відповідач/банк), третя особа у справі - Товариство з обмеженою відповідальністю "Елім-Партнер", про визнання недійсним договору застави майнових прав №PL 11-492/29-1 від 20.09.2011.

Позивач, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову скасувати, і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Сторони належним чином були повідомлені про час та місце розгляду даної справи.

19.11.2014 від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу позивача, в якому банк заперечує проти задоволення касаційної скарги; просить оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Предметом даного спору є вимога позивача про визнання недійсним договору застави №PL 11-492/29-1 від 20.09.2011 (надалі - спірний договір).

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилається на те, що спірний договір з боку позивача був підписаний особою - головою правління позивача - ОСОБА_6, з перевищенням повноважень, оскільки відсутнє рішення наглядової ради позивача на уповноваження голови правління на вчинення таких дій та передачі майна в заставу.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, 11.09.2007 між ЗАТ "ОТП Банк", правонаступником якого є відповідач, та третьою особою у справі, був укладений договір про надання кредиту №CR 07-443/29-1, з наступними змінами та доповненнями, відповідно до умов якого, позивач надав третій особі у справі кредит, що не перевищує ліміт фінансування (6 791 316,75 Євро), а третя особа зобов'язалася повернути кредит та сплатити проценти, та виконати інші зобов'язання, встановлені кредитним договором.

В забезпечення виконання третьою особою у справі вказаного кредитного договору, 20.09.2011 між відповідачем (банком) та позивачем був укладений договір застави майнових прав №PL 11-492/29-1 (спірний договір), відповідно до якого, позивач передав у заставу відповідачу майнові права (права вимоги) заставодавця до контрагентів за наступними договорами: договір суборенди №01/12 від 15.08.2011, укладений між позивачем та ОСОБА_7, договір суборенди №01/15 від 26.07.2011, укладений між позивачем та ТОВ "Тімоне Маркетинг", договір суборенди №01/16 від 12.08.2011, укладений між позивачем та ТОВ "Нью Вейв Медіа Юкрейн", договір суборенди №01/18 від 15.08.2011, укладений між позивачем та ТОВ "Про-консалтинг". З боку позивача, вказаний договір застави майнових прав був підписаний ОСОБА_6, який на момент підписання договору був Головою правління позивача, що підтверджується протоколом загальних зборів вказаного товариства №12 від 30.09.2010 та випискою з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб підприємців.

Згідно з ч. 1 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Це положення є гарантією стабільності майнового обороту і є також загальноприйнятим стандартом у світовій практиці, зокрема, відповідно до Першої директиви Ради Європейських Співтовариств від 9 березня 1968 року (68/151/ЄЕС).

Відповідно до частини третьої статті 237 ЦК України представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Згідно з приписами п. 7.10.6. статуту позивача голова правління має право, зокрема, укладати різного роду угоди та інші юридичні акти.

Як зазначалося вище, підставами позову є відсутність схвалення спірного договору наглядовою радою позивача, а також відсутність будь-яких дій з боку товариства (позивача) про схвалення вказаного правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 51 Закону України "Про господарські товариства" наглядова рада акціонерного товариства є органом, що здійснює захист прав акціонерів товариства, і в межах компетенції, визначеної статутом та цим Законом, контролює та регулює діяльність виконавчого органу.

Згідно з п. 7.9.1. статуту наглядова рада представляє інтереси акціонерів в перерві між проведенням Загальних зборів і в межах компетенції, визначеної статутом, контролює і регулює діяльність виконавчого органу. Крім того, до повноважень наглядової ради віднесено, зокрема, забезпечення функціонування належної системи внутрішнього та зовнішнього контролю за фінансово-господарською діяльністю товариства, розгляд висновків, матеріалів перевірок та службових розслідувань, що проводяться ревізійною комісією товариства (п.п. 6, 9 розділу 7.9. статуту).

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується статутом позивача, що засідання наглядової ради проводяться в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал (п. 7.9.11. статуту).

Наглядова рада звітує перед загальними зборами про свою діяльність, загальний стан товариства та вжиті нею заходи, спрямовані на досягнення мети товариства (п. 7.9.14).

Пунктом 7.8.11. статуту позивача встановлено, що за результатами діяльності товариства за календарний рік скликаються чергові (загальні) збори акціонерів, які є вищим органом товариства (п. 7.2. статуту). До виключної компетенції загальних зборів належить: прийняття рішення за наслідками розгляду звіту наглядової ради, звіту виконавчого органу, звіту ревізійної комісії (ст. 33 Закону України "Про господарські товариства").

Відповідно до ст. 49 Закону України "Про господарські товариства" контроль за фінансово-господарською діяльністю правління акціонерного товариства здійснюється ревізійною комісією, яка обирається з числа акціонерів. Ревізійна комісія складає висновок по річних звітах та балансах. Без висновку ревізійної комісії загальні збори акціонерів не вправі затверджувати баланс. Ревізійна комісія зобов'язана вимагати позачергового скликання загальних зборів акціонерів у разі виникнення загрози суттєвим інтересам акціонерного товариства або виявлення зловживань, вчинених посадовими особами.

Пунктом 7.11.4. статуту позивача також унормовано, що при здійсненні контролю за фінансово-господарською діяльністю правління ревізійна комісія перевіряє дотримання правлінням, головою та членами правління товариства наданих їм повноважень щодо розпорядження майном товариства, вчинення правочинів та проведення фінансових операцій від імені товариства. За підсумками проведення планових та позапланових перевірок ревізійна комісія складає висновок. Без висновку ревізійної комісії загальні збори не мають права затверджувати річний баланс товариства (п. 7.11.5. статуту).

Як встановлено судами за наслідками дослідження офіційних даних Інтернет порталу Агентства з розвитку інфраструктури фондового ринку України - www.smida.gov.ua, яке надає доступ до інформації про акціонерні товариства та професійних учасників фондового ринку України і є аналітичним інструментом, який дозволяє отримати інформацію про компанії та їх фінансові показники, ухвалені рішення органів управління, тощо, а також даних офіційного сайту позивача, загальні збори учасників останнього з грудня 2011 року по 2012 рік, не приймали будь-яких рішень. Попередніми судовими інстанціями встановлено, що загальні збори учасників позивача проводилися 21.06.2013 (протокол №13), водночас, на них не приймалося будь-яких рішень щодо неправомірних дій голови правління позивача ОСОБА_6 щодо укладення спірного договору. Більш того, на порядок денний вказаних зборів були винесені та розглянуті питання: щодо звіту правління товариства за 2010-2012 роки, про затвердження звіту наглядової ради за 2010-2012 роки, про затвердження звіту правління за 2010-2012 роки, про затвердження звіту ревізійної комісії за 2010-2012 роки, що свідчить про те, що ревізійною комісією не було виявлено жодних порушень головою правління ОСОБА_6 щодо реалізації наданих йому повноважень протягом вказаних років, коли й мало місце підписання ним спірного договору застави (20.09.2011).

Відповідно до ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

У п.3.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" вказано, що наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (ст.241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його до виконання, здійснення платежу другій стороні і т. ін.).

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, п. 3.1.7. спірного договору застави майнових прав, позивач зобов'язався надавати відповідачу оригінали чи засвідчені позивачем або нотаріально, копії всієї документації, якою супроводжується виконання умов цього договору та контрактів та надавати будь-які інші документи та вчинювати інші дії для визначення фактичного розміру предмета застави.

Як зазначено у постанові Верховного Суду України від 19.08.2014 у справі №5010/238/2012-16/12, якою було скасовано постанову Вищого господарського суду України від 27.01.2014 у вказаній справі, в якій суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що не можуть вважатися доказами схвалення правочину ті чи інші дії, вчинені одноособово генеральним директором товариства (з обставин вказаної справи вбачається, що генеральний директор підписав оспорюваний у зазначеній справі договір іпотеки), "…генеральний директор як виконавчий орган товариства в межах своєї компетенції, визначеної законом і статутом товариства, наділений повноваженнями вчиняти відповідні дії саме від імені товариства, тому укладення договору страхування заставного майно на виконання умов договору іпотеки, підписання актів моніторингу цього майна свідчать про схвалення оспорюваного правочину саме повноважним органом юридичної особи.".

В даній справі, як встановлено попередніми судовими інстанціями, вчинені головою правління позивача дії на виконання спірного договору застави, зокрема, направлення листів, передання договорів відповідачу, можуть бути розцінені як дії щодо схвалення вказаного правочину саме повноважним органом позивача; доказів на протилежне позивач не надав.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Приписи постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику про визнання угод недійсними" передбачають, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом; в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, виходячи з встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, що знайшли своє підтвердження у суді касаційної інстанції, судова колегія погоджується із висновками судів про недоведеність позивачем підстав для задоволення позову про визнання договору застави майнових прав №PL 11-492/29-1 від 20.09.2011.

Доводи касаційної скарги зводяться до наполягань скаржника на порушенні судами попередніх інстанцій ст.ст. 203, 215, 241 ЦК України, ст.ст. 46, 52 Закону України "Про господарські товариства"; водночас, виходячи із наведеного вище, відсутні встановлені судом касаційної інстанції порушення зазначених норм судами попередніх інстанцій. Інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, їм дана належна оцінка судом попередньої інстанції, та є спростованими. В частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані рішення та постанова відповідають вимогам матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Електровимірювач" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.10.2014 та рішення господарського суду міста Києва від 29.07.2014 у справі №910/20131/13 залишити без змін.

Головуючий суддя Н.М. Губенко

Судді: Т.Л. Барицька

В.І. Картере