Рішення № 41552730, 20.11.2014, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20 листопада 2014 р. Справа № 902/1391/14

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банаська О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Бершадського районного споживчого товариства, м.Бершадь, Вінницька область

до: Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2, м.Бершадь, Вінницька область

про усунення перешкод в користуванні нежитловим приміщенням по АДРЕСА_1 шляхом виселення

За участю секретаря судового засідання Миколюк М.Г.

За участю представників:

позивача: Прицюк А.В., довіреність б/н від 03.01.2014 р.

відповідача: не з'явився.

В С Т А Н О В И В :

Бершадське районне споживче товариство звернулось до господарського суду Вінницької області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні нежитловим приміщенням по АДРЕСА_1 шляхом виселення.

Ухвалою суду від 29.09.2014 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/1391/14.

Ухвалою від 30.09.2014 р. витребувано докази від ряду установ.

В зв'язку з неявкою відповідача та неподанням ним витребуваних доказів розгляд справи ухвалою від 16.10.2014 р. відкладено до 30.10.2014 р.

З метою надання позивачем додаткових доказів в судовому засіданні 30.10.2014 р. оголошено перерву до 03.11.2014 р.

31.10.2014 р. до суду надійшов відзив відповідача в якому останній позовні вимоги не визнає та просить в їх задоволенні відмовити з мотивів наведених в ньому.

В зв'язку з неподанням витребуваних доказів, неявкою відповідача та необхідністю витребування додаткових доказів розгляд справи відкладено до 20.11.2014 р.

17.11.2014 р. позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог відповідно до якої він вказав площі першого та другого поверхів приміщення згідно даних інвентаризаційної справи відносно якого заявлено позов про звільнення.

19.11.2014 р. до суду надійшла письмова заява відповідача в якому останній просить припинити провадження у справі посилаючись на наявність раніше прийнятого рішення з аналогічних підстав та з аналогічним предметом позовних вимог та розглянути вказану заяву за її відсутності.

Відповідач в судове засідання повторно не з'явився, витребуваних доказів не надав, причин неподання доказів не повідомив, хоча про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином - ухвалою від 03.11.2014 р., яка надсилалась рекомендованою кореспонденцією і факт отримання якої підтверджується наявним у справі поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подану позивачем 17.11.2014 р. заяву, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

В абзацах 4, 5 п.3.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказано, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Як вбачається із позовної заяви № 184 від 24.09.2014 р., яка надійшла до суду 26.09.2014 р. предметом позовних вимог в ній є усунення перешкод в користуванні нежитловим двоповерховим приміщенням "1 000 дрібниць", що знаходиться в АДРЕСА_1, шляхом виселення відповідача ОСОБА_2 разом з товарно-матеріальними цінностями, які знаходяться на першому та другому поверсі названої споруди.

При цьому підставою позову є посилання позивача на те, що відповідач без належних правових підстав займає приміщення, яке належить на праві власності позивачу.

В якості нормативно-правової підстави позивач посилається на приписи ст.ст.11, 15, 16, 316, 317, 319, 321, 387 ЦК України.

В заяві, що надійшла до суду 17.11.2014 р. позивач просить усунути перешкоди в користуванні та володінні нежитловим приміщенням, яке складається з двох поверхів магазину "1 000 дрібниць", що знаходиться в АДРЕСА_1, шляхом зобов'язання відповідача ОСОБА_2 звільнити перший поверх площею 619,8 кв.м. та другий поверх площею 560,3 кв.м., а разом 1 180 кв.м. вказаної споруди разом з товарно-матеріальними цінностями, які належать їй.

Як вбачається із наведеного заява, що надійшла до суду 17.11.2014 р. за своїм змістом практично ідентична заяві, що надійшла 26.09.2014 р. та не змінює ні обставин, які обґрунтовують позовні вимоги, ні матеріально-правової вимоги до позивача.

По суті вказана заява лише конкретизує предмет позовних вимог в частині визначення площі займаного відповідачем приміщення не зменшуючи та не збільшуючи загального розміру площі приміщення, яку позивач просить звільнити.

Таким чином вказана заява приймається судом до розгляду, як така, що не суперечить приписам ст.22 ГПК України.

Розглянувши заяву відповідача про припинення провадження у справі суд дійшов висновку про її відхилення виходячи з наступних міркувань.

Згідно п.2 ч.1 ст.80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

В п.4.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" наголошено, що припинення провадження у справі на підставі пункту 2 статті 80 ГПК можливе за умов, якщо рішення господарського суду або іншого органу, який вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, набрало законної сили, не змінено і не скасовано у відповідній частині в передбаченому законом порядку. За відсутності таких умов заінтересована особа вправі звернутися з позовом до господарського суду на загальних підставах.

Судом встановлено, що в провадженні господарського суду Вінницької області перебувала справа № 902/1417/13 за позовом Бершадського районного споживчого товариства до Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні нежитловим приміщенням по АДРЕСА_1 шляхом виселення.

Рішенням господарського суду Вінницької області № 902/1417/13 від 19.11.2013 р. позов задоволено повністю та зобов'язано усунути перешкоди в користуванні нежитловим приміщенням магазину "1000 дрібниць", що знаходиться в АДРЕСА_1, яке належить Бершадському районному споживчому товариству шляхом виселення з нього суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 разом із товарно-матеріальними цінностями що належать суб'єкту підприємницької діяльності ОСОБА_2, та які знаходяться на першому та другому поверсі зазначеної споруди. Стягнуто з Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 на користь Бершадського районного споживчого товариства 1147,00 грн. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 24.02.2014 р. рішення господарського суду Вінницької області від 19.11.2013 р. у справі № 902/1417/13 - скасовано, прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Із змісту матеріалів справи № 902/1417/13 слідує, що в якості підстави позовних вимог позивач посилався на неправомірне зайняття відповідачем торгівельної діяльності в приміщенні магазину "1 000 дрібниць" розташованого за адресою: АДРЕСА_1, яке належить йому на праві власності в підтвердження чого надано акт від 16.09.2013 р.

При цьому із змісту судових рішень слідує, що вказаний спір суди розглядали на підставі ст.391 ЦК України надавши вказаному позову статус негаторного.

Водночас в справі № 902/1391/14 позивач на підтвердження заявленого позову посилається на акт від 03.04.2014 р., листи Бершадської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області.

Окрім того, зміст заявленого позову, фактичні обставини, якими обгрунтовується позовна вимога, а також нормативна підстава заявленого позову свідчать про заявлення позивачем віндикаційного позову.

З огляду на відсутність співпадіння підстав та предмету позову у справах № 902/1417/13 та № 902/1391/14 у суду немає підстави для припинення провадження у справі та як наслідок для задоволення відповідної заяви відповідача.

Розглянувши подані документи і матеріали, в тому рахунку матеріали інвентаризаційної справи № 02-000181, матеріали господарської справи № 902/1417/13, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

30.12.2005 р. виконавчим комітетом Бершадської міської ради прийнято рішення № 132 про оформлення права колективної власності на нежитлову будівлю магазину "1 000 дрібниць" розташовану в АДРЕСА_1 за Бершадським районним споживчим товариством.

Право власності позивача на вказану будівлю підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 03.02.2006 р. серія ЯЯЯ № 917512 та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 03.02.2006 р. серія СВУ № 630558.

Як вказує позивач у позовній заяві Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 самовільно використовує нежитлову будівлю магазину "1 000 дрібниць" розташовану в АДРЕСА_1 без правових підстав.

Претензією від 18.08.2014 р. № 157 позивач звернувся до відповідача з вимогою про звільнення приміщення, яка отримана останньою 20.08.2014 р., що підтверджується наявними у справі претензією, фіскальним чеком та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.10-13, т.1).

Досліджуючи та з'ясовуючи питання щодо фактичного володільця нежитлової будівлі магазину "1 000 дрібниць" розташованої в АДРЕСА_1 судом встановлено, що таким дійсно являється фізична особа-підприємець ОСОБА_2, що підтверджується рядом доказів серед яких наступні:

1. Лист Бершадської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області від 28.03.2012 р. № 908/7/17 в якому вказується про те, що місцем здійснення діяльності суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 згідно поданої заяви від 25.01.2012 р. № 1742/ш являється АДРЕСА_1, магазин "1 000 дрібниць" (а.с.41, т.1).

2. Акт від 03.04.2014 р. складений комісією в складі депутата Бершадської міської ради Віхренко В.М., голови ревізійної комісії Бершадського районного споживчого товариства Янчук Г.А., головного бухгалтера Бершадського районного споживчого товариства Караман В.В., юрисконсульта Прицюка А.В. про те, що в магазині "1 000 дрібниць" по АДРЕСА_1 здійснює діяльність суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_2, яка від підпису відмовилась (а.с.42, т.1).

3. Лист Бершадської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області від 07.10.2014 р. № 2805 в якому вказується про те, суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_2 здійснює свою діяльність за адресою: АДРЕСА_1

4. Акт від 10.10.2014 р. складений комісією в складі депутата Бершадської міської ради Віхренко В.М., головного бухгалтера Бершадського районного споживчого товариства Караман В.В., інженера Бершадського районного споживчого товариства Максимець О.М., юрисконсульта Прицюка А.В. про те, що в магазині "1 000 дрібниць" по АДРЕСА_1 здійснює торгівельну діяльність суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_2. Також у вказаному акті зафіксовано розміщення на першому та другому поверхах товарів - меблів - та відсутність інших пайовиків, які займаються торгівельною діяльністю та відмову від підпису ОСОБА_2

5. Лист Бершадської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області від 27.10.2014 р. № 3113 в якому вказується про те, суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_2 здійснює на підставі свідоцтва платника єдиного податку серія НОМЕР_2 свою діяльність станом на 27.10.2014 р. за адресою: АДРЕСА_1.

6. Лист Бершадської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області від 10.11.2014 р. № 3267 в якому вказується на допущену помилку в листі від 07.10.2014 р. № 2805 про адресу здійснення діяльності відповідачем в якому було вказано - АДРЕСА_1, тоді як правильним є - АДРЕСА_1.

На момент прийняття рішення у даній справі доказів звільнення відповідачем першого та другого поверхів нежитлового приміщення магазину "1 000 дрібниць", що знаходиться в АДРЕСА_1, матеріали справи не містять.

Таким чином, на момент заявлення позову та прийняття рішення у справі спірна будівля не перебуває у володінні та користуванні позивача, що вбачається з матеріалів справи і підтверджується представником позивача в судовому засіданні.

Відповідно до ч.1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ч.1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

За приписами статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частиною 1 ст.386 ЦК України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

Статтями 15 та 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист, в тому рахунку і судовий, свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання. Способом захисту цивільних прав і інтересів може бути відновлення становища, яке існувало до порушення.

При цьому суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 387 ЦК України унормовано, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно ч.1 ст.398 ЦК України володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе.

Частина 1 ст.399 ЦК України вказує. що право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

Статтею 400 ЦК України встановлено, що недобросовісний володілець зобов'язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов'язку заінтересована особа має право пред'явити позов про витребування цього майна.

Слід вказати, що витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння здійснюється шляхом подання до суду віндикаційного позову.

Предметом віндикаційного позову є вимога позивача до відповідача про витребування майна із чужого незаконного володіння, яка повинна мати відповідні підстави, що тягнуть за собою визначені законом правові наслідки. Таким чином, вказані позивачем у позовній заяві підстави повинні підтверджувати його право власності або інше суб'єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з його володіння, наявність майна у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном (безтитульний статус його володіння).

Виходячи з наведеного, при пред'явленні віндикаційного позову на підтвердження наявності суб'єктивного права на витребування майна з чужого незаконного володіння позивач повинен надати суду відповідні докази, що підтверджують його право на вказане майно.

Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують право позивача на спірне майно.

Згідно ч.1 ст.182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Як вказувалось вище, позивачем в підтвердження права власності на приміщення нежитлової будівлі магазину "1000 дрібниць", що розташована по АДРЕСА_1 надано суду свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 03.02.2006 р. серія ЯЯЯ № 917512 та витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 03.02.2006 р. серія СВУ № 630558.

Слід зауважити, що свідоцтво про право власності на будівлю (частину будівлі), споруду відповідно до ст.19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" є правовстановлюючим документом на підставі якого проводиться державна реєстрація права власності на нерухоме майно.

Також суд звертає увагу на те, що свідоцтво про право власності видано позивачу згідно рішення виконавчого комітету Бершадської міської ради від 30.12.2005 р. № 132 "Про оформлення права власності і видачу свідоцтв на об'єкти нерухомого майна, які належать юридичним і фізичним особам", яке в свою чергу приймалось з поміж іншого на підставі подано акту приймання в експлуатацію державною приймальною комісією закінченого будівництвом (реконструкцією) їдальні під "Універсальний магазин" на 36 робочих місць від 30.06.1976 р.

Відповідно до ч.2 ст.331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду будь-яких належних та допустимих доказів в спростування щодо заявлених позовних вимог позивача.

Заперечення відповідача наведені у його відзиві від 28.10.2014 р. оцінюються судом критично, оскільки є юридично неспроможними, не спростовують правомірності та обгрунтованості заявленого позову.

Зокрема посилання відповідача на те, що вона являється пайовиком Бершадського районного споживчого товариства і відповідно співвласником майна магазину "1 000 дрібниць" оцінюється судом критично виходячи із вказаних вище доказів (свідоцтво, витяг), які підтверджують право власності на приміщення виключно за позивачем.

До того ж згідно п.10.3 статуту Бершадського споживчого товариства у споживчому товаристві власником майна є споживче товариство як юридична особа. Члену споживчого товариства належить пай в майні споживчого товариства, який складається з його внесків до пайового капіталу, а також паю в резервному та спеціальному фондах. У разі виходу зі споживчого товариства член споживчого товариства має право на одержання свого загального паю в грошовому еквіваленті, в порядку, передбаченому цим статутом та рішенням зборів уповноважених членів споживчого товариства.

Посилання відповідача у відзиві про те, що останній не займає приміщення магазину "1 000 дрібниць" оцінюється судом критично позаяк вказане спростовується наведеними вище доказами наданими позивачем та здобутими за ініціативою суду.

З врахуванням наведеного суд дійшов переконливого висновку про правомірність та обгрунтованість заявленого позову та задоволення його в повному обсязі.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача вимог згідно ст.49 ГПК України.

Також при розподілі судових витрат суд дійшов висновку про необхідність достягнення з позивача в доход державного бюджету недоплаченого мита в розмірі 3 601,12 грн враховуючи наступне.

Звертаючись до суду з позовом про позивач сплатив 1 218,00 грн судового збору, що підтверджується платіжним дорученням від 24.09.2014 р. № 157 (а.с.9, т.1).

Із змісту заявленого позову слідує, що останній носить майновий характер, а тому сума судового збору повинна визначатись виходячи із вартості майна.

Із наявних у справі № 902/1417/13 та даній справі довідок позивача вбачається, що первісна залишкова вартість нежитлового приміщення розташованого по АДРЕСА_1 становить 359 586,37 грн.

Виходячи із співвідношення спірної площі до загальної (1 180,1 / 1 761,1) вартість нежитлового приміщення відносно якого заявлено позов становить 240 956,15 грн, а відтак сума судового збору яка підлягала сплаті 4 819,12 грн.

Приходячи до висновку про достягнення судового збору суд врахував позицію викладену в п.15 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 29.09.2009 р. № 01-08/530 "Про деякі питання, порушені у доповідних записках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України" в якому зокрема зазначається, що якщо факт недоплати суми державного мита з'ясовано судом у процесі розгляду прийнятої позовної заяви, суд у залежності від конкретних обставин справи може:

1) зобов'язати позивача доплатити необхідну суму державного мита, подавши суду відповідні докази у встановлений ним термін, та за необхідності - відкласти розгляд справи або оголосити перерву в засіданні (стаття 77 ГПК), і в такому разі неподання позивачем без поважних причин витребуваних доказів може бути підставою для залишення позову без розгляду (пункт 5 частини першої статті 81 ГПК);

2) стягнути відповідну суму державного мита за результатами вирішення спору з урахуванням приписів частин першої - четвертої статті 49 названого Кодексу.

20.11.2014 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст.4-3, 4-5, 4-6, 22, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 42, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Зобов'язати Фізичну особу-підприємця ОСОБА_2, АДРЕСА_2 24400 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) звільнити на користь Бершадського районного споживчого товариства, вул.Радянська, 17, м.Бершадь, Вінницька область, 24400 (ідентифікаційний код - 01741129) перший поверх площею 619,8 кв.м. та другий поверх площею 560,3 кв.м., а разом 1 180,1 кв.м. нежитлового приміщення магазину "1 000 дрібниць" що знаходиться в АДРЕСА_1, разом з товарно-матеріальними цінностями що належать боржнику.

3. Стягнути із Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, АДРЕСА_2 24400 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) на користь Бершадського районного споживчого товариства, вул.Радянська, 17, м.Бершадь, Вінницька область, 24400 (ідентифікаційний код - 01741129) - 4 819 грн 12 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору.

4. Стягнути із Бершадського районного споживчого товариства, вул.Радянська, 17, м.Бершадь, Вінницька область, 24400 (ідентифікаційний код - 01741129) в доход Державного бюджету України 3 601 грн 12 коп. - судового збору.

5. Видати накази в день набрання рішенням законної сили.

6. Копію рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 25 листопада 2014 р.

Суддя Банасько О.О.

віддрук. 2 прим.:

1 - до справи.

2 - відповідачу - АДРЕСА_2, 24400.