Ухвала суду № 41552212, 23.09.2014, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

23.09.2014 Єдиний унікальний номер 205/6214/14-ц

Справа № 4с/205/24/2014

205/6214/2014-ц

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2014 року м. Дніпропетровськ

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі :

головуючої судді Шавули В.С.

при секретарі Давиденко Я.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції ОСОБА_2,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 11 липня 2014 року звернулась до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська зі скаргою на дії державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції ОСОБА_2.

Зазначивши в своїй скарзі, що державним виконавцем Ленінського ВДВС ДМУЮ на підставі постанов від 13.06.2014 року. їй було повернуто виконавчі листи видані Ленінським районним судом м. Дніпропетровська 17.12.2013 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь заявниці судового збору в сумі 2 096,00 грн. та боргу в сумі 209 524,38 грн.

Скаржниця вважає, що вказані постанови прийняті з порушенням чинного законодавства, є незаконними, у звязку із чим, просить визнати дії державного виконавця неправомірними; визнати неправомірним та скасувати постанови державного виконавця від 13.06.2014 року та зобовязати Ленінський ВДВС ДМУЮ прийняти на виконання виконавчі листи №2/205/2712/13 видані Ленінським районним судом м. Дніпропетровська 17.12.2013 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь заявниці судового збору в сумі 2 096,00 грн. та боргу в сумі 209 524,38 грн.

У судове засідання скаржниця не з'явилась. Про день, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином. До суду надала письмову заяву, в якій просила справу розглядати без своєї присутності. Вимоги та доводи зазначені у скарзі підтримала. Просила задовольнити скаргу у повному обсязі (а.с.78).

Ленінський відділ державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції в особі свого представника в судове засідання не з'явився. Про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. До суду надав письмову заяву, в якій просив справу розглядати без участі свого представника (а.с.23).

Відповідно до ст. 386 ЦПК України, якщо заявник, державний виконавець або інша посадова особа державної виконавчої служби не можуть зявитися до суду з поважних причин, справу може бути розглянуто за участю їх представників.

Відповідно до ч.2 ст.197 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали скарги суд, приходить до висновку щодо необґрунтованості скарги з наступних підстав.

Судом встановлено, що на виконанні Ленінського ВДВС ДМУЮ перебували виконавчі листі №2/205/2712/13 видані Ленінським районним судом м. Дніпропетровська 17.12.2013 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суми боргу в розмірі 209 524,38 грн. та судового збору в сумі 2 096,00 грн. Постановами державного виконавця від 13.06.2014 року вищевказані виконавчі листи були повернуті стягувачеві (а.с.4,5,7,8).

На момент предявлення ОСОБА_1 виконавчих документів про стягнення з ОСОБА_3 суми боргу та судового збору, на виконанні Ленінського ВДВС ДМУЮ вже перебувало зведене виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_3 на користь фізичних та юридичних осіб боргу на загальну суму 2 553 846,36 грн. (а.с.28-29).

Державним виконавцем з метою виявлення майна боржника були надіслані запити для виявлення у боржника зареєстрованого рухомого та нерухомого майна, інформація про арешт майна боржника була внесена до Державного реєстру обтяжень рухомого майна та Єдиного реєстру заборони відчужень нерухомого майна, винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 02.12.2011 року, винесено постанову про арешт коштів боржника. Також, державним виконавцем неодноразово здійснювався вихід за місцем реєстрації боржника, про що складено відповідні акти. Було встановлено, що квартира АДРЕСА_1, що належить боржнику ОСОБА_3 знаходиться у заставі ПАТ «Райффайзен банк Аваль». Станом на 06.12.2012 року розрахункові рахунки боржника, на які було накладено арешти закрити або на них відсутні кошти для сплати заборгованості. За поданням державного виконавця ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 11.12.2012 року боржника обмежено у праві виїзду за кордон України. Боржник у трудових відносинах не перебуває, пенсійних виплат не отримує. Тому, станом на 13.06.2014 року повідомлення про затримання автотранспорту боржника не надходило, звернути стягнення на нерухоме майно неможливо, так як воно знаходиться в заставі, у зв'язку із чим,всі виконавчі провадження про стягнення з ОСОБА_3 були закінчені та виконавчі документи з постановами направлені стягувачам (а.с.28-77).

За ст.1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою виконавчі листи, що видаються судами.

За змістом ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Також, згідно ст.. 11 цього ж Закону, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Державний виконавець: здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом; надає сторонам виконавчого провадження та їх представникам можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядає заяви сторін та інших учасників виконавчого провадження і їхні клопотання; заявляє в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз'яснює сторонам їхні права і обов'язки.

Відповідно до ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо: 1) є письмова заява стягувача; 2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення; 4) стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено цим Законом,

незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа; 5) у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з'ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини,

за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані за безпосередньої участі боржника); 6) у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом має передати стягувачу, або майно, на яке необхідно звернути стягнення з метою погашення заборгованості (крім коштів), а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна

виявилися безрезультатними; 7) боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи майно боржника, розшук яких здійснювався органами внутрішніх справ, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку; 8) коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача-заставодержателя за

виконавчим документом, на підставі якого звернуто стягнення на заставлене майно; 9) наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо

проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення. Про наявність обставин, зазначених у частині першій цієї статті, державний виконавець складає акт. Про повернення стягувачу виконавчого документа та авансового внеску державний виконавець виносить постанову з обов'язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.

Також суд зауважує, що скаржниця не позбавлена права повторно пред'явити виконавчі документи до виконання протягом строків встановлених законодавством.

Таким чином, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що державний виконавець Ленінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції ОСОБА_2, діяв відповідно до закону та у межах своїх повноважень і права чи свободи скаржниці не було порушено, а отже, вимоги ОСОБА_1 є безпідставними та в повному обсязі необґрунтованими, тому у їх задоволенні слід відмовити.

На підставі вищевикладеного, керуючись Законом України «Про виконавче провадження», ст.ст. 368, 385-387 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції ОСОБА_2, відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом пяти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом пяти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя В.С. Шавула