Рішення № 41551318, 21.11.2014, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/18826/14-ц

Провадження №2/761/5668/2014

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

21 листопада 2014 року Шевченківський районний суд м. Києва

В складі головуючого судді Волокітіної Н.Б.

При секретарі Беширові О.О.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, 3-я особа: Реєстраційна служба Головного управління юстиції в м. Києві про визнання права власності, визнання постанови такою, що винесена помилково, зняття арешту,

ВСТАНОВИВ

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання права власності, визнання постанови такою, що винесена помилково, зняття арешту.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивача ОСОБА_3 Квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності позивачу та її чоловіку ОСОБА_3 в рівних долях. Після смерті чоловіка позивач звернулася до Першої київської державної нотаріальної контори для отримання свідоцтва про право на спадщину за законом на ? частини квартири. Однак позивачу було відмолено у видачі свідоцтва, оскільки постановами державного виконавця ВДВС у Радянському районі м. Києва від 07.07.2000 року та від 05.08.2000 року на квартиру АДРЕСА_1 накладено арешт. Як з'ясувалося пізніше арешт було накладено в рамках виконавчого провадження, де боржником являвся відповідач ОСОБА_2, який є сусідом позивача та проживає в даному будинку в квартирі № 15.

За таких обставин позивач просить визнати за нею право власності на ? частини квартири АДРЕСА_1; визнати постанови ВДВС у Радянському районі м. Києва від 07.07.2000 року та від 05.08.200 року такими, що винесені помилково; зняти арешт із спірної квартири.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги визнав та не заперечував проти їх задоволення. Крім того пояснив, що дійсно в 2000 році його було притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху, копії постанов про накладення на нього адміністративних штрафів були передані до виконавчої служби для примусового виконання. Вважає накладений арешт на квартиру позивача помилковим.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про час та місце слухання справи повідомлявся належним чином, а тому суд вважає за можливе розглядати справу без його участі.

Вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Перевіряючи обставини справи, судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в рівних долях, що підтверджується копією свідоцтва про право власності на житло, яке видане Радянською районною державною адміністрацією у м. Києві 10.12.1998 року.

Також судом встановлено, позивач перебувала у шлюбі з ОСОБА_3 з 23.09.1966 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3, після смерті якого відкрилася спадщина, зокрема на ? частини вищевказаної квартири.

Позивач звернулася до Першої київської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, однак позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва з тих підстав, що в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна виявлено наявність арештів на спірну квартиру, зареєстрованих 03.11.2004 року на підставі постанови ВДВС у Радянському районі м. Києва від 07.07.2000 року та від 04.11.2004 року на підставі постанови ВДВС у Радянському районі м. Києва від 05.08.2000 року.

Як вбачається із відомостей з єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомості власником квартири АДРЕСА_1 значиться відповідач ОСОБА_2

Відповідно до довідки Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна від 01.09.2014 року квартира АДРЕСА_2 зареєстрована за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 26.02.2000 року, квартира АДРЕСА_1 на праві власності зареєстрована за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в рівних долях на підставі свідоцтва про право власності на житло від 10.12.1998 року.

З вищевказаного випливає, що державним виконавцем при накладенні арешту на майно відповідача, було помилково зазначено в постанові про накладення арешту замість квартири № 15 квартиру № 16.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 11.06.2014 року було відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ВДВС Шевченківського РУЮ в м. Києві, 3-і особи: реєстраційна служба Головного управління юстиції в м. Києві, ОСОБА_2 про зняття арешту з майна, оскільки ВДВС Шевченківського РУЮ в м. Києві є неналежним відповідачем.

З даного рішення вбачається, що виконавче провадження, в рамках якого було накладено арешт на спірну квартиру, знищене за терміном зберігання, про що було повідомлено позивача листом ВДВС Шевченківського РУЮ в м. Києві від 13.01.2013 року.

Частинами 1, 2 ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Таким чином, оскільки арешт на квартиру АДРЕСА_1 був накладений державним виконавцем помилково, виконавче провадження на підставі якого було накладено арешт на майно позивача знищене, суд вважає за необхідне зняти арешт, накладений на квартиру АДРЕСА_1, відповідно до постанов відділу державної виконавчої служби у Радянському районі м. Києва від 07.07.2000 року та від 05.08.2000 року.

Позовні вимоги про визнання постанов ВДВС у Радянському районі м. Києва від 07.07.2000 року та від 05.08.2000 року такими, що винесені помилково, не підлягають задоволенню, оскільки порушене право позивача в цій частині позовних вимог захищено судом шляхом скасування накладеного арешту на спірну квартиру.

Відповідно до ч. 3 ст.. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Згідно ч. 1 ст.. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини (ст.. 1296, 1298 ЦК України).

Як було встановлено судом, позивач звернулася до Першої київської державної нотаріальної контори з відповідною заявою про прийняття спадщини у визначений законом шестимісячний строк. Позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на ? частини спірної квартири, яка належала спадкодавцю ОСОБА_3, з тих підстав, що на квартиру був накладений арешт, інших підстав для відмови в отриманні свідоцтва про право на спадщину нотаріусом зазначено не було. А отже, визнання за позивачем права власності в порядку спадкування на ? частини спірної квартири в даному випадку буде порушенням порядку отримання спадщини, а тому суд вважає позовні вимоги про визнання права власності на ? частини квартири передчасними та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст..ст. 15, 16, 321, 1268, 1270, 1296, 1298 ЦК України, ст.. 60 Закону України «Про виконавче провадження», ст..ст. 10, 11, 59, 60, 88, 212, 215, 218 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ

Позовні вимоги задовольнити частково.

Зняти арешт, накладений на квартиру АДРЕСА_1, який був накладений відповідно до постанов відділу державної виконавчої служби у Радянському районі м. Києва від 07.07.2000 року та від 05.08.2000 року.

Решту позовних вимог задовольнити.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва шляхом подачі протягом 10 днів апеляційної скарги з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя