Постанова № 41547595, 20.11.2014, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2014 року Справа № 924/873/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Юрчук М.І., суддя Василишин А.Р. , суддя Крейбух О.Г.

при секретарі Новоселецький І.А.

за участю представників сторін:

позивача: представник Пилипчук В.Б.

відповідача: представники Муляр В.Б., Гаврилюк С.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача Приватного малого підприємства "Віскарія" на рішення господарського суду Хмельницької області від 02.09.14р. у справі № 924/873/14 (суддя Музика М.В.)

за позовом Приватного підприємства "Бондар"

до відповідача Приватного малого підприємства "Віскарія"

про стягнення 85 955,98 грн. заборгованості, з яких 71 155,61 грн. - основного боргу, 5 394,45 грн. - пені, 5 136,58 грн. - 3% річних, 4 269,34 грн. - інфляційних нарахувань

ВСТАНОВИВ:

Розпорядженням в. о. голови Рівненського апеляційного господарського суду від 26.09.2014р. у зв'язку із відрядженням судді Савченка Г.І. та відповідно до затверджених складів колегій, внесено зміни до складу колегії суддів, окрім заміни головуючого судді. У справі № 924/873/14 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Юрчук М.І., суддя Василишин А.Р. , суддя Крейбух О.Г.

Рішенням господарського суду Хмельницької області у справі №924/873/14 від 02.09.14р. позовні вимоги задоволено частково.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що на виконання умов договору №2 від 02.09.2011р. було виконано ремонтні роботи. Натомість відповідач свої договірні зобов'язання щодо оплати виконаних робіт провів частково, утворивши заборгованість в розмірі 71 155,61 грн. Доказів про сплату 71 155,61 грн. суду не подано.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, приватне мале підприємство "Віскарія" звернулося до Рівненського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції від 02.09.14р. у справі 924/873/14 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню. Крім того, апелянт, як на підставу скасування рішення суду першої інстанції, посилається на те, що судом не досліджено те, що приватне мале підприємство "Віскарія" в повному обсязі розрахувалося з позивачем приватним підприємством "Бондар". Господарським судом Хмельницької області не було взято до уваги, той факт, що з бухгалтерії Приватного малого підприємства "Віскарія" представнику позивача Пилипчуку В.Б.. який не заперечував факт отримання коштів та факт наявності свого підпису в графі отримання коштів, згідно Внутрішнього журналу обліку і видачі грошових коштів та Довідки підприємства було видано під звіт грошових коштів на загальну суму 116050,00 грн. для погашення боргу перед приватним підприємством "Бондар".

Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого він просить суд рішення господарського суду Хмельницької області від 02.09.14р. залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення з підстав, викладених у відзиві.

Рівненський апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представників сторін у судових засіданнях, розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що рішення господарського суду Хмельницької області від 02.09.14р. у даній справі слід залишити без змін, а апеляційну скаргу скаржника - без задоволення, виходячи з наступного.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Аналізуючи надані докази, оцінюючи їх у сукупності, колегією суддів апеляційної інстанції взято до уваги наступне.

Щодо стягнення суми основного боргу.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами 02.09.2011 р. було укладено договір №2, за умовами якого позивач підрядник зобов'язується виконати будівельні роботи з реконструкції бази по вул. Ґонти, 34 у м. Вінниці у відповідності з проектного документацією та цим Договором, забезпечити готовність об'єкта до здачі-прийняття приймальними комісіями та передати Замовнику реконструйований Об'єкт у строки, передбачені цим Договором, Замовник зобов'язується прийняти Об'єкт та здійснювати своєчасне фінансування будівництва у терміни, зазначені у договорі, та своєчасно оплатити підряднику виконані роботи у повному обсязі на умовах цього Договору.

Відповідно до ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно зі ст.193 Господарського кодексу України та ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань або їх зміна не допускається.

Відповідно до ч. 1. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін)

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) стаття 610 ЦК України визначає як порушення зобов'язання.

Статтею 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем на виконання умов договору №2 від 02.09.2011р. було виконано ремонтні роботи. Натомість відповідач свої договірні зобов'язання щодо оплати виконаних робіт провів частково, утворивши заборгованість в розмірі 71 155,61 грн. Доказів про сплату 71 155,61 грн. суду не подано.

За таких обставин позовні вимоги в частині стягнення 71 155,61 грн. суми основного боргу визнаються обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 5 136,58 грн.: за період з 11.10.2011 р. по 04.06.2014 р. на суму 18,09 грн. та за період з 09.01.2012 р. по 04.06.2014р. на суму 5118,49грн.

Проаналізувавши поданий позивачем розрахунок 3% річних, провівши відповідні перерахування, суд приходить до висновку, що до стягнення із відповідача за зазначений період підлягає 5130,89 грн. 3% річних. У стягненні 5,69 грн. 3% річних слід відмовити.

Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача інфляційній нарахування у сумі 4269,34 грн.: за період з 11.10.2011р. по 30.04.2014 р. на суму 13,64 грн., за період з 09.01.2012р. по 30.04.2014р. на суму 4255,70 грн. Зазначений розрахунок арифметично складений вірно, а сума у ньому підлягає до стягнення із відповідача.

Щодо стягнення пені.

Положеннями ч. 1 ст. 230 ГК України, п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

Пунктом 4 ст. 231 ГК України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною другою ст. 551 ЦК України визначено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторонами в п. 13.3 договору №2 від 02.09.2011р. передбачено, що за прострочення оплати вартості виконаних робіт відповідно до умов даного договору при умові підписання Замовником Акта ф. КБ-2в та Довідки ф. 3-КБ Замовник сплачує Генпідряднику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від загальної суми заборгованості за кожен день затримки платежу.

На підставі п.13.3 договору за прострочення відповідачем оплати робіт позивачем заявлена до стягнення пеня у розмірі 5394,45 грн.: за період з 11.10.2011р. по 09.04.2012р. на суму 17,48 грн. та за період з 09.01.2012 р. по 08.07.2012р. на суму 5376,94 грн..

Проаналізувавши подані позивачем розрахунок пені, суд приходить до висновку, що правильним буде стягнення з відповідача 5 378,77 грн., з чим погоджується і суд апеляційної інстанції. У стягненні 15,68 грн. пені слід відмовити.

Доказів, які б спростовували позовні вимоги, ні господарському суду Хмельницької області, ні Рівненському апеляційному господарському суду відповідачем (він же апелянт) не подано.

Оцінюючи правильність прийнятого судового рішення, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду звертає увагу на наступне.

Представники апелянта у судових засіданнях суду апеляційної інстанції неодноразово звертали увагу суду про відсутність первинних бухгалтерських документів на підприємстві, пов'язаних із здійсненням будівельних робіт а також із здійсненням оплати за матеріали, роботи та послуги при здійсненні будівельно-монтажних робіт. При цьому, на думку представника відповідача Муляра В.Б. частина первинних бухгалтерських документів була втрачена внаслідок затоплення приміщення, а до втрати іншої частини таких документів можливо причетний колишній головний бухгалтер підприємства, яка зараз працює на підприємстві позивача.

Представник позивача зазначила, що керівник Приватного підприємства "Бондар" звертався до органів податкової служби у м. Хмельницькому для отримання відомостей щодо звернення керівника (головного бухгалтера) підприємства відповідача - приватного малого підприємства "Віскарія" з приводу знищення або втрати первинної бухгалтерської документації приватного малого підприємства "Віскарія" за період 2011-2012р.р., для підтвердження чи спростування існування первинних документів, що стосуються предмету спору. В наданні такої інформації було відмовлено, оскільки вона може бути надана лише у встановленому законом порядку, у тому числі на вимогу суду (ухвала суду).

В порядку статті 38 ГПК України суд витребував інформацію від Державної податкової інспекції м. Хмельницького Головного управління Міністерства доходів і зборів Хмельницької області з приводу звернення приватного малого підприємства "Віскарія" (код ЄДРПОУ 14177972) щодо знищення (втрати) в наслідок обставин непереборної сили первинної бухгалтерської документації приватного малого підприємства "Віскарія" за період 2011-2012р.р.

Листом Державної податкової інспекції м. Хмельницького Головного управління Міністерства доходів і зборів Хмельницької області від 07.11.2014р. №23356/9/22-25-10 ДПІ у м. Хмельницькому ГУ Міндоходів у Хмельницькій області повідомила, що управлінням податкового аудиту в 2012р. проводилась документальна планова перевірка приватного малого підприємства "Віскарія" (акт від 30.01.2012р. №688/23-5/14177972) за період з 01.10.2008р. по 30.09.2011р. Під час проведення даної перевірки підприємство листів про знищення (втрату) первинної бухгалтерської документації не надавало.

Обставини втрати первинних бухгалтерських були предметом детального дослідження у суді апеляційної інстанції, оскільки відповідач у апеляційній скарзі посилався та додав належним чином завірені копії (а у судовому засіданні також надав для огляду) Журналу внутрішнього обліку і видачі грошових коштів. Чи є такий Журнал паралельною бухгалтерією підприємства (облік тіньової каси, або "чорної") представник Муляр В.Б. не підтвердив, зазначивши, що у цьому Журналі для більш посиленого контролю за рухом готівки на підприємстві здійснювався облік грошових коштів, які видавалися бухгалтером готівкою працівникам підприємства після їх зняття із карткового рахунку.

Саме у цьому Журналі містяться підписи про отримання готівкових грошових коштів Пилипчуком В.Б., як працівником підприємства "Віскарія" (а.с.201-208).

Рівненським апеляційним господарським судом досліджено обставини працевлаштування та звільнення Пилипчука В.Б. з приватного малого підприємства "Віскарія" та встановлено, що останній працював за цивільно-правовою угодою (а.с.210), яка наказом по ПМП "Віскарія" від 29.08.11р. була завершена з 29.08.11р. (а.с.209).

Поряд з тим Пилипчук В.Б. заперечив такі обставини припинення цивільно-правової угоди, зазначивши, що про таке завершення угоди ще 29.08.11р. чує вперше, оскільки за нею (угодою) працював аж до січня 2012 року, отримуючи погоджену грошову винагороду у розмірі 1500грн., яка була предметом звітності ПМП "Віскарія" до органів Пенсійного фонду.

Представник Пилипчук В.Б., оглянувши в оригіналі записи у Журналі внутрішнього обліку і видачі грошових коштів щодо видачі (виплати) грошових коштів та підпис біля таких дат та сум, зазначив про ймовірне проставлення свого підпису, зазначивши при цьому, що, якщо і мало місце отримання таких грошових коштів, то аж ніяк не Пилипчуком В.Б., як представником ПП "Бондар", а як Пилипчуком В.Б. - як особою, з яким ПМП "Віскарія" уклала цивільно-правову угоду (навіть не як із працівником ПМП "Віскарія"). Відтак такий Журнал внутрішнього обліку і видачі грошових коштів не може свідчити про наявність суми заборгованості ПП "Бондар" перед ПМП "Віскарія".

В процесі розгляду справи представники відповідача, як доказ оплати заборгованості не надали ні суду першої, ні суду другої інстанції первинних бухгалтерських документів, як належних та допустимих доказів в розумінні статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати зокрема такі обов'язкові реквізити як назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Журнал внутрішнього обліку і видачі грошових коштів не підпадає під ознаки первинного чи зведеного облікового документу, а відтак не може вважатися належним та допустимим доказом в обґрунтування здійснення оплати за виконані будівельно-монтажні роботи.

Виходячи із змісту ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Отже, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Висновки, які зроблені судом першої інстанції з приводу задоволення позовних вимог частково, відповідають чинному законодавству.

З огляду на зазначені правові положення та встановлені обставини справи апеляційний господарський суд приходить до висновку, що доводи, викладені позивачем в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам закону.

Враховуючи наведене, Рівненський апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з врахуванням всіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.

Витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу приватного малого підприємства залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Хмельницької області від 02 вересня 2014 року у справі №924/873/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу №924/873/14 повернути господарському суду Хмельницької області.

Головуючий суддя Юрчук М.І.

Суддя Василишин А.Р.

Суддя Крейбух О.Г.