Рішення № 41547415, 19.11.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/21621/14 19.11.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Еверіз Веб Солюшенс»

до Аграрного фонду

про стягнення 4 113 832, 97 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від позивача:Дяченко А.М., Гапюк М.М.

від відповідача: Наумов Д.С.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Еверіз Веб Солюшенс» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Аграрного фонду про стягнення заборгованості у розмірі 4 113 832, 97 грн. за договором складського зберігання цукру № 17ц від 19.03.2012 р. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошових зобов'язань щодо оплати наданих позивачем послуг за період з лютого до серпня 2014 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.10.2014 р. порушено провадження у справі № 910/21988/14 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 10.11.2014 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.11.2014 р. у зв'язку з перебуванням судді Пригунової А.Б. у відпустці станом на 10.11.2014 р., справу № 910/21988/14 призначено до розгляду на 19.11.2014 р.

19.11.2014 р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю «Еверіз Веб Солюшенс» надійшла заява про збільшення позовних вимог, у якій позивач просить стягнути з відповідача 5 831 667, 85 грн. за період зберігання з лютого до жовтня 2014 року.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до п. 3.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» передбачені частиною ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. У разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

Тож, приймаючи до уваги, що заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Еверіз Веб Солюшенс» не суперечить вимогами ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв її до розгляду та задовольнив.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав позов з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог.

Представник відповідача подав відзив на позовну заяву, у якому зазначає про відсутність заперечень на позов.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.

У судовому засіданні 19.11.2014 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

19.03.2012 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Еверіз Веб Солюшенс» та Аграрним фондом укладено договір складського зберігання цукру № 17ц, за умовами якого позивач зобов'язався надавати послуги зберігання цукру-піску в кількості 61 650, 00 тонн, упакованого в поліетиленові мішки (масою 50 кг.) з поліетиленовим або поліпропіленовими мішками-вкладками у кількості 1 233 000 шт. по вул. Карбишева, 1 у місті Луцьку.

Відповідно до п. 1.2. договору прийняття цукру на зберігання та видача його відповідачу посвідчується актом передавання-приймання, який є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до п.п. 4.2., 4.3, 4.5., 4.6. договору відповідач сплачує вартість послуг зберігання на підставі актів, підписаних уповноваженими представниками сторін та скріпленими їх печатками. Тариф за надання послуг зберігання становить 12, 50 грн. за 1 тонну та сплачується відповідачем за рахунок бюджетних коштів. Ціна договору становить 109 677, 00 грн.

Згідно з п. 8.1. договору він вважається укладеним з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2012 р., але у будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Відповідно до додаткових договорів до договору № 17ц від 19.03.2012 р. місцем зберігання цукру є м. Луцьк, вул. Карбишева, 1; Київська обл., м. Бровари, вул. Підприємницька, 22; Черкаська обл., с. Червона Слобода, вул. Берегова-Промислова, 20. Ціна договору № 17ц від 19.03.2012 р. становить 2 000 000, 00 грн.

Відповідно до додаткового договору № 7 від 21.11.2012 р. до договору № 17ц від 19.03.2012 р. відповідач зобов'язався надавати послуги із зберігання цукру-піску заліковою вагою 190 000, 00 тонн, упакованого в мішки у кількості 3 800 000, 00 штук. Зберігання здійснюється у складському приміщенні за адресою: Київська обл., м. Бровари, вул. Підприємницька, 22 площею 12 692, 90 кв.м., складському приміщенні за адресою: 43023, м. Луцьк, вул. Карбишева, 1 площею 9 248, кв.м.; складському приміщенні за адресою: Черкаська обл., Черкаський район, с. Червона Слобода, вул. Берегова-Промислова, 20 площею 6 779, 60 кв.м. Ціна договору становить 10 000 000, 00 грн.

Згідно з додатковим договором № 17 від 31.12.2013 р. до договору № 17ц від 19.03.2012 р. термін дії договору встановлено до 31.12.2014 р.

Відповідно до додаткового договору № 20/4 від 29.05.2014 р. до договору № 17ц від 19.03.2012 р. ціна договору на 2014 рік становить 4 183 636, 14 грн.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується представниками сторін, у період з 2012 до 2014 року позивачем здійснювалось зберігання цукру-піску за договором № 17ц від 19.03.2012 р., що підтверджується актами передавання-приймання та актами виконаних робіт, а також актами наявності цукру закупленого до державного інтервенційного фонду та складськими довідками щодо наявності цукру-піску, копії яких долучені до матеріалів справи.

26.09.2014 р. позивач звернувся до відповідача з вимогою про сплату заборгованості за договором № 17ц від 19.03.2012 р. за період лютий-серпень 2014 року у розмірі 4 114 042, 64 грн. та до 30.09.2014 р. забрати за актом приймання-передачі зі складського зберігання цукор-пісок.

Листом № 41-09/1667 від 01.10.2014 р. Аграрний фонд визнав заборгованість за договором № 17ц від 19.03.2012 р. у сумі 4 114 042, 64 грн., та зазначив, що у зв'язку зі складною економічною ситуацією його фінансування було значно скорочено.

Також Аграрний фонд у листі № 41-09/1667 від 01.10.2014 р. зазначає, що частина цукру-піску, який зберігається на складах за адресою: м. Луцьк, вул. Карбишева, 1 проходить речовим доказом у кримінальній справі.

14.11.2014 р. позивач звернувся до Аграрного фону з вимогою № 67 від 14.11.2014 р. про сплату заборгованості у розмірі 5 831 667, 85 грн. за послуги зберігання за період з лютого до жовтня 2014 року.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначає, що відповідачем допущено порушення умов договору № 17ц від 19.03.2012 р. в частині оплати послуг зберігання цукру-піску за період з лютого до жовтня 2014 року, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 5 831 667, 85 грн., яку позивач просить стягнути в судовому порядку.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі.

Згідно зі ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб'єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування.

Відповідно до ч. ст. 937 Цивільного кодексу України письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

У відповідності до положень ст. 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Згідно з ч. 1 ст. 946 Цивільного кодексу України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Договором, відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

За приписами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні норми закріплені також і в Господарському кодексу України.

Так, відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором, або законом.

За приписами ст.ст. 3, 629 Цивільного кодексу України цивільне законодавство ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності та передбачає обов'язковість виконання договірних зобов'язань.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов.

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

При цьому, відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Представник відповідача, присутній у судовому засіданні визнав суму боргу за договором № 17ц від 19.03.2012 р., заявлену до стягнення.

За таких обставин, суд дійшов висновку про порушення відповідачем умов договору № 17ц від 19.03.2012 р., а також приписів ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 5 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право визнати позов повністю або частково.

За приписами ст. 78 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Тож, приймаючи до уваги, що за приписами ст.ст. 4-3, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, суть якого полягає у обґрунтуванні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, своїх вимог і заперечень поданими суду доказами, які господарський суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, враховуючи, що заявлена до стягнення сума документально підтверджується та визнана відповідачем та дії останнього не суперечать законодавству і не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Еверіз Веб Солюшенс» задовольнити.

2. Стягнути з Аграрного фонду (01001, м. Київ, вул. Б.Грінченка, 1, код ЄДРПОУ 33642855), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Еверіз Веб Солюшенс» (04176, м. Київ, вул. Електриків, 29, оф. 14, код ЄДРПОУ 37332384) заборгованість у розмірі 5 831 667, 85 (п'ять мільйонів вісімсот тридцять одна тисяча шістсот шістдесят сім грн. 85 коп.) грн. та 73 080, 00 (сімдесят три тисячі вісімдесят грн. 00 коп.) грн. - судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 24.11.2014 р.

Суддя Пригунова А.Б.