Ухвала суду № 41547250, 19.11.2014, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 листопада 2014 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Яремка В. В.

суддів: Галичанського А. Д., Чупікової В.В.

секретар Тодоряк Г. Д.

за участю представника позивача Музичко М.В., представника відповідачів ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (далі - ТзОВ «Порше Лізинг Україна») до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою ТзОВ «Порше Лізинг Україна» на рішення Шевченківського районного суду Чернівецької області від 02 жовтня 2014 року,

встановила:

У серпні 2013 року ТзОВ «Порше Лізинг Україна» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.

Позивач зазначав, що 13 жовтня 2011 року між ТзОВ «Порше Лізинг Україна» та ОСОБА_3 було укладено договір про фінансовий лізинг № 00003706, згідно з умовами якого товариство зобов'язалось надати у розпорядження ОСОБА_3 об'єкт лізингу і сплатити згідно із графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів в сумі 38 424,25 доларів США, не враховуючи авансового платежу в сумі, що дорівнює еквіваленту 6 780,75 доларів США.

ОСОБА_4 виступила поручителем за вказаним договором згідно з умовами договору поруки від 01 листопада 2011 року.

24 жовтня 2011 року ТзОВ «Порше Лізинг Україна» передало ОСОБА_3 об'єкт лізингу - автомобіль VW Passat, 2,0 I TD.

Позивач також зазначав, що починаючи з лютого 2012 року ОСОБА_3 не виконує зобов'язання за договором фінансового лізингу, частково не сплативши платіж за лютий 2012 року та лізингові платежі за березень - травень 2012 року, у зв'язку з цим ТзОВ «Порше Лізинг Україна» відмовилося від договору і висунуло вимогу про сплату ОСОБА_3 заборгованості за договором, а також про повернення об'єкта лізингу, про що його було повідомлено листом.

Посилаючись на те, що станом на 11 липня 2013 року за ОСОБА_3 рахується заборгованість в сумі 25 893 гривні 36 коп., об'єкт лізингу ним не повернуто, товариству спричинено збитки, позивач просив стягнути з відповідачів солідарно указаний розмір заборгованості, збитки в сумі 448 879 гривень 03 коп.; штраф в сумі 1 047 гривень 83 коп.; пеню в сумі 228 гривень 60 коп.; 3 % річних в сумі 968 гривень 59 коп.; проценти за користування чужими грошовими коштами в сумі 2 416 гривень 09 коп.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 02 жовтня 2014 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТзОВ «Порше Лізинг Україна» основну суму заборгованості за договором фінансового лізингу №0000036706 від 13 жовтня 2011 року у розмірі 25 893 гривні 36 коп., штраф у розмірі 1047 гривень 83 коп., пеню у розмірі 3228 гривень 60 коп., 3% річних у розмірі 968 гривень 59 коп. та збитки в сумі 16000 гривень.

В апеляційній скарзі ТзОВ «Порше Лізинг Україна» просить рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог та у стягненні судових витрат скасувати (змінити) та ухвалити нове рішення, яким стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 25 893 гривні 36 коп. - заборгованості за договором фінансового лізингу, 448 879 гривень 03 коп. - збитків, 1 047 гривень 83 коп. - штрафу, 3 228 гривень 60 коп. - пені, 968 гривень 59 коп. - 3% річних, 2 416 гривень 09 коп. - процентів за користування чужими грошовими коштами, 9 048 гривень 91 коп. - витрат на правову допомогу.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

У справі встановлено, що 13 жовтня 2011 року між ТзОВ «Порше Лізинг Україна» та ОСОБА_3 було укладено договір про фінансовий лізинг № 00003706, згідно з умовами якого товариство придбаває об'єкт лізингу та передає його відповідачеві у розпорядження строком на 60 місяців, протягом яких останній зобов'язався сплачувати лізингові платежі у розмірі, що значиться у додатку 1 до договору про фінансовий лізинг, не враховуючи авансового платежу в сумі, що дорівнює еквіваленту 6 780,75 доларів США (т. 1, а. с. 17-27, 28-31).

На забезпечення виконання зобов'язань за договором 01 листопада 2011 року між ТзОВ «Порше Лізинг Україна» та ОСОБА_4 було укладено договір поруки (т. 1, а. с. 49-51).

Відповідно до акта прийому-предачі від 24 жовтня 2011 року ТзОВ «Порше Лізинг Україна» передало ОСОБА_3 об'єкт лізингу автомобіль VW Passat, 2,0 I ТО.

Відповідно до п. 6.1 договору про фінансовий лізинг експлуатації об'єкта лізингу ОСОБА_3 щомісяця має сплачувати ТзОВ «Порше Лізинг Україна» лізингові платежі відповідно до графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів, що становить невід'ємну частину цього контракту. Щомісячний лізинговий платіж включає в себе: суму, яка відшкодовує частину вартості об'єкта лізингу, проценти, комісії, покриття витрат, пов'язаних з оплатою послуг та відшкодуваннями, що підлягають виплаті у строки та на умовах, передбачених цим контрактом.

Згідно з п. 8.2 договору про фінансовий лізинг у випадку прострочення сплати платежу до ОСОБА_3 буде застосовано відповідні санкції: пеня у розмірі 10 % річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу, штрафні санкції за вимоги щодо сплати, надіслані ТзОВ «Порше Лізинг Україна»: еквівалент 15 доларів США за першу вимогу, еквівалент 20 доларів США за другу вимогу, еквівалент 25 доларів США за третю вимогу, компенсація будь-яких витрат, понесених ТзОВ «Порше Лізинг Україна» та/або винагороди, включаючи, окрім іншого, гонорари юристам, судові та позасудові витрати, нараховані/виплачені з метою відшкодування сум, не виплачених ОСОБА_3 відповідно до контракту.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 допустив прострочення щомісячних платежів, у зв'язку з чим лізингодавець 02 березня, 20 березня, 4 квітня, 18 квітня, 4 травня 2012 року надсилав нагадування та платіжні вимоги (т. 1, а. с. 89-98).

04 травня 2012 року на адресу ОСОБА_4 також було направлено вимогу про сплату заборгованості за договором, повернення об'єкта лізингу та повідомлення про відмову від договору, поручителю запропоновано погасити всю суму заборгованості у розмірі 26 941 гривень 19 коп. протягом трьох робочих днів з дня отримання вимоги, забезпечити повернення об'єкта лізингу у строк до 14 травня 2012 року (т. 1, а. с. 99-100).

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів. Стягнення за виконавчим написом нотаріуса провадиться в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження». Відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.

Як вбачається з матеріалів справи за заявою ТзОВ «Порше Лізинг Україна» приватним нотаріусом ОСОБА_5 31 липня 2012 року вчинено виконавчий напис про повернення ОСОБА_3 на користь ТзОВ «Порше Лізинг Україна» об'єкта фінансового лізингу (т. 1, а.с.103).

Таким чином лізингодавець скористався своїм правом, передбаченим п. 8.3.2 договору, відповідно до якого ТзОВ «Порше Лізинг Україна» має право розірвати контракт/відмовитися від контракту, витребувати об'єкт лізингу, якщо прострочення платежу триває більше ніж 30 днів.

Відмовляючи у задоволенні позову до ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що порука відповідно до укладеного 01 листопада 2011 року договору між ТзОВ «Порше Лізинг Україна» та ОСОБА_4 є припиненою.

Такий висновок суду є правильним.

Відповідно до п. 1 розділу «Умови поруки» договору про фінансовий лізинг та п. 3 договору поруки поручитель несе солідарну відповідальність за виконання всіх зобов'язань лізингоодержувача.

Пунктом 12 розділу «Умови поруки» договору передбачено, що умови щодо поруки набирають чинності з моменту їхнього підписання ТзОВ «Порше Лізинг Україна» і поручителем та залишаються чинними до повного виконання зобов'язань лізингоодержувача, передбаченим пунктом 12 цього контракту (т. 1, а. с. 44).

Пунктом 12.3 договору про надання фінансового лізингу передбачено, що контракт набирає чинності з моменту його підписання сторонами та чинний до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (а. с. 41).

Відповідно до договору поруки сторони узгодили між собою серед інших і такі умови поруки: поручитель у повному обсязі відшкодовує всі платежі, що підлягають сплаті відповідно до контракту протягом 10 робочих днів з моменту отримання відповідного письмового повідомлення, як зазначено у п. п. 7 та 12, 8 контракту (т. 1, а. с. 49).

Згідно з п. 5 договору поруки передбачено, що питання, не обумовлені в даному договорі поруки, регулюються ст. ст. 553-559 ЦК України.

Відповідно до положеннями ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки, у разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Суд першої інстанції, підставно встановив, що договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору встановлено, що він діє до повного припинення всіх зобов'язань боржника за договором фінансового лізингу, та що лізингодавець протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, який був змінений ним відповідно до п. 8.3.2, договору про фінансовий лізинг, не пред'явив протягом шести місяців вимоги до поручителя про виконання зобов'язання.

У зв'язку з цим доводи апелянта про те, що порука відповідно до умов договору, укладеного між сторонами, не може вважатися припиненою є необґрунтованими.

Правильним по суті є і рішення суду першої інстанції про відмову у позові в частині вимог про відшкодування збитків в сумі 448 879 гривень 03 коп.

Відмовляючи у задоволенні позову у цій частині, суд першої інстанції виходив з недоведеності цих позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком.

Так, указаний розмір збитків позивач вирахував, виходячи із невиплачених лізингових платежів, плану відшкодування витрат, який є невід'ємною частиною договору.

Як пояснив в суді апеляційної інстанції представник ТзОВ «Порше Лізинг Україна» вимоги про відшкодування збитків пред'явлені у зв'язку з неповерненням відповідачем ОСОБА_3 об'єкта лізингу після отримання ним відповідної вимоги у травні 2012 року.

Водночас у справі встановлено і це визнається сторонами, що на час коли ТзОВ «Порше Лізинг Україна» зажадало від ОСОБА_3 повернення об'єкта лізингу автомобіль VW Passat, 2,0 I ТО був вилучений правоохоронними органами у зв'язку з розслідуванням кримінальної справи та визнання його речовим доказом.

За наведених обставин вина відповідача ОСОБА_3 у неповерненні ТзОВ «Порше Лізинг Україна» об'єкта лізингу, як однієї з підстав цивільно-правової відповідальності, відсутня, а ТзОВ «Порше Лізинг Україна» за відповідний період не могло отримати доходи від використання згаданого транспортного засобу.

Тому доводи апеляційної скарги про неправильність рішення суду першої інстанції у частині відмови у позові про відшкодування збитків у розмірі 448879 гривень 03 коп. є необґрунтованими.

Апелянт посилається на неправильність рішення суду в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення 2416 гривень 09 коп. - процентів за користування чужими грішми.

Відмовляючи у задоволенні цих вимог, суд першої інстанції виходив з їх безпідставності.

Такий висновок суду ґрунтується на нормах матеріального права, якими не передбачено у спірному випадку можливості стягнення процентів за користування чужими грішми.

Доводи апелянта про можливість застосування до спірних відносин відповідно до ч. 1 ст. 8 ЦК України положень ст. 1048 ЦК України ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм матеріального права.

Апелянт також посилається на порушення норм процесуального права в частині не стягнення на користь відповідача витрат, понесених на правову допомогу у розмірі 9 048 гривень 91 коп.

Водночас, як вбачається зі змісту рішення, судом першої інстанції питання про стягнення указаних витрат обговорювалося проте не вирішено.

Тому вирішення питання щодо повернення витрат на правову допомогу суд першої інстанції має на підставі ст. 221 ЦПК України шляхом ухвалення додаткового рішення.

Рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача заборгованості за договором у розмірі 25 893 гривні 36 коп., штрафу у розмірі 1047 гривень 83 коп., пені у розмірі 3228 гривень 60 коп., 3% річних у розмірі 968 гривень 59 коп. та збитків в сумі 16 000 гривень не оскаржується.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, є по суті правильним, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для його скасування чи зміни.

Колегія суддів також не вбачає підстав для виходу за межі доводів апеляційної скарги, як це передбачено ч. 3 ст. 303 ЦПК України, оскільки вони відсутні.

З урахуванням наведеного та керуючись п.1 ч.1 307, ст. 308 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 02 жовтня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий В. В. Яремко

Судді : А. Д. Галичанський

В.В. Чупікова