Рішення № 41544953, 19.11.2014, Світловодський міськрайонний суд Кіровоградської області

19.11.2014

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

копія

Справа № 401/1728/13-ц

Провадження № 2/401/1385/14

19 листопада 2014 року м. Світловодськ

Світловодський міськрайонний суд Кіровоградської області у складі:

головуючого судді Мельничика Ю.С.,

за участю: секретаря Страшної О.Е.,

позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу від 22 березня 2013 року недійсним та стягнення сплачених коштів за недійсним правочином,-

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом до ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» про захист прав споживача та застосування наслідків недійсного (нікчемного) правочину.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 червня 2014 року касаційну скаргу ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» задоволено частково, рішення Світловодського міськрайонного суду від 24 липня 2013 року та рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 11 вересня 2013 року, якими позовні вимоги були задоволені, скасовано, справу передано на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, та зазначено, що суду слід належним чином зясувати передбачені Цивільним кодексом України підстави позовних вимог, з яких позивач просить визнати недійсним договір фінансового лізингу.

У вересні 2014 року позивач ОСОБА_1 подав до суду заяву про уточнення позовних вимог та просив суд визнати недійсним ОСОБА_2 фінансового лізингу від 22 березня 2013 року, укладений між ним та ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс», та стягнути з ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» сплачені на виконання недійсного правочину кошти в розмірі 17 100 грн.

Зазначав, що 22 березня 2013 року він уклав з відповідачем ОСОБА_2 фінансового лізингу №008385 з додатками. Відповідач включив до договірних умов під виглядом лізингових платежів, платежі не передбачені переліком, встановленим ч.2 ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг», та не повязані із користуванням предметом лізингу. А саме, вніс платежі: комісію за організацію «п.п. в) п. 8.2.1 ст.8 Договору), яку він сплатив при укладенні договору та аванс ціни предмета лізингу (п.п. б) п. 8.2.1 ст. 8 Договору). Таким чином відповідачем включено у ОСОБА_2 умови, які зобовязують лізингоодержувача сплатити на користь лізингодавця не менше половини вартості предмета лізингу, перш ніж отримати його у користування, а після отримання у лізинг також відшкодувати його вартість періодичними платежами. Крім цього, Прикінцевими положеннями Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання ринків фінансових послуг» від 02 червня 2011 року, який набув чинності 08 січня 2012 року, встановлено, що фінансові установи зобовязані протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом, тобто до 08 січня 2013 року, привести свою діяльність у відповідності з вимогами цього Закону. На час укладення спірного Договору ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» не було включено до державного реєстру фінансових установ та воно не мало відповідної ліцензії на здійснення адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах. Посилаючись на частину 1 ст.227 ЦК України якою встановлено, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним, та вказуючи, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю, просив стягнути з відповідача сплачені ним на виконання цього правочину 17100 грн.

В судовому засіданні позивач підтримав уточнені позовні вимоги та пояснив, що через Інтернет знайшов лізингову компанію «Автофінанс», з представником якої по телефону домовився одержати у власність трактор МТЗ 82, вартістю 171000 грн. Представник компанії повідомив, що для оформлення договору йому необхідно прибути до м. Луганська. 22 березня 2013 року він прибув до м. Луганськ, спочатку оплатив в банку кошти в сумі 17100 грн., як пояснив йому представник компанії для оплати 10% вартості трактора, а лише потім вони прибули до офісу для укладення Договору фінансового лізингу. ОСОБА_2 з усіма додатками надали, але можливості прочитати не було, оскільки два працівника компанії постійно розповідали про вигідність укладення такого договору. З їх слів, він мав через 10 днів в м. Кіровограді отримати даний трактор, а потім на протязі 5 років виплачувати їм його вартість. Після повернення додому він дізнався, що сплачені ним кошти це комісія за організацію та укладення самого договору лізингу, а не часткова оплата вартості трактору, а компанія має негативні відгуки від своїх клієнтів, в звязку з чим звернувся до суду.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, просив суд розглянути справу без його участі. При цьому, подав письмові заперечення в яких зазначав, що на час укладення з позивачем спірного Договору фінансового лізингу від 22 березня 2013 року, ТОВ Лізингова компанія «Автофінанс» на підставі дозволу Нацкомфінпослуг мало право займатися виключним видом економічної діяльності з надання послуг фінансового лізингу та було взято на відповідний облік. Відповідач не укладав з позивачем договорів з надання фінансових послуг, не створював груп клієнтів, та не здійснював акумулювання коштів клієнтів для подальшого розподілу та придбання товарів та розподілу його між учасниками груп, та передання товару у право власності. З укладеного між сторонами Договору фінансового лізингу випливає, що лізингоодержувач має сплатити відповідну частину вартості товару (авансового платежу), іншу частину вартості має сплатити лізингодавець, тобто ТОВ Лізингова компанія «Автофінанс». Відповідач не залучає кошти від фізичних осіб, як на то вказує позивач, а отримує від лізингоодержувачів відповідні лізингові платежі, що передбачено Законом України «Про фінансовий лізинг», і яким не встановлено граничного розміру сум, які мають право включати в ОСОБА_2 лізингодавці, проте таке право належить сторонам. Відповідач запропонував відповідні лізингові платежі та умови, а позивач з ними погодився та підписав правочин на умовах, запропонованих ТОВ Лізингова компанія «Автофінанс». До підписання спірного Договору фінансового лізингу його сторонами було досягнуто згоди по всіх істотних умовах, які ставляться чинним законодавством України, умови було погоджено, ОСОБА_2 був підписаний в належній формі, і ОСОБА_1 було сплачено комісію за організацію Договору у визначеному Договором розмірі. Сплачені ОСОБА_1 кошти в сумі 17100 грн. не підлягають поверненню, оскільки згідно п.1.7 Договору, є комісією за організацію Договору лізингу, а лізингоодержувач не сплатив авансовий внесок у розмірі 50% від вартості товару. ОСОБА_2 є дійсним та обовязковим для виконання сторонами.

Заслухавши доводи позивача, ознайомившись із запереченнями представника відповідача, встановивши фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, суд дійшов такого висновку.

Так, в судовому засіданні встановлено, що 22 березня 2013 року між ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» та ОСОБА_1 укладено договір №008385 фінансового лізингу, і предметом лізингу є трактор МТЗ 82. (а.с.4-10).

22 березня 2013 року ОСОБА_1 оплатив ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» на виконання договору №008385 комісію за організацію та оформлення договору в розмірі 10 % від вартості предмету лізингу відповідно до п.1.7. Договору, тобто 17 100 грн.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» фінансовий лізинг це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

Відповідно до ч.1 ст.4, ч.4 ст.5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовий лізинг є фінансовою послугою, яку може надавати юридична особа, яка за своїм правовим статусом не є фінансовою установою, та внесена до відповідного державного реєстру і взята на облік.

Вимоги позивача щодо відсутності у відповідача ліцензії на здійснення фінансового лізингу, є безпідставними, оскільки відповідачем доведено, що його взято на облік юридичних осіб, як такого, що має право надавати послуги з фінансового лізингу, що підтверджується довідкою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 11 вересня 2012 року. (а.с.36).

Крім цього, правовідносини, що виникають із договору лізингу, регулюються параграфом 6 глави 58 ЦК України, в якому відсутні положення щодо обовязковості нотаріального посвідчення такого договору.

Положеннями статті 806 ЦК України передбачено, що за договором лізингу одна сторона (Лізингодавець) передає або зобовязується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним безпосередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Статтею 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що відносини, що виникають у звязку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до ч.2 статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобовязується набути у власність річ у продавця відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно з ч.1 ст.509 ЦК України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Частиною 1 ст.638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договором даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ст.6 Закону України «Про фінансовий лізинг», договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу, строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу, розмір лізингових платежів та інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому, згідно зі ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо повязані з виконанням договору лізингу.

Згідно п.1.3 спірного Договору лізингодавець бере на себе зобовязання придбати предмет лізингу у власність, та передати у користування лізингоодержувача на строк та на умовах, передбачених цим Договором.

Відповідно до п.1.7. Договору предмет Договору передається в користування Лізингоодержувачеві протягом строку, який становить не більше 90 робочих днів з моменту спалтилізингоодержувачем на рахунок лізингодавця Авансового платежу (50% від вартості Предмета Лізингу), Комісії за організацію та оформлення даного Договору (10% від вартості Предмета Лізингу) та Комісії за Передачу Предмета Лізингу (3% від вартості Предмета Лізингу).

Як видно зі змісту укладеного Договору, між сторонами спору досягнуто всіх істотних умов договору, який по своїй суті є договором фінансового лізингу, а не будь-яким іншим договором, в тому числі, сторонами досягнуто домовленості і щодо сплати Лізингоодержувачем Лізингодавцю Комісії за організацію та оформлення даного Договору (10% від вартості Предмета Лізингу) та Комісії за Передачу Предмета Лізингу (3% від вартості Предмета Лізингу), що і спростовує доводи позивача.

На виконання вказаного Договору Лізингоодержувач ОСОБА_1 сплатив Лізингодателю згідно п.1.7 Договору комісію за організацію Договору лізингу в сумі 17 100 грн., проте в подальшому не сплатив авансовий внесок у розмірі 50% від вартості Предмету лізингу, отже, не виконав свого зобовязання в звязку з чим не отримав Предмет лізингу у користування.

Частиною 1 ст.2 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України «Про міжнародне приватне право». Статтею 4 цього ж Кодексу встановлено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Статтею 1 ЦПК України встановлено, що завданням судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ. Згідно ч.4 ст.10 цього ж Кодексу, суд сприяє всебічному і повному зясуванню обставин справи.

Відповідно до вимог ст.60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Оскільки позивачем не доведено, а відповідачем спростовано всі підстави позовних вимог, тому в їх задоволенні слід відмовити.

При цьому, твердження позивача, що предметом позову є захист його прав, як споживача згідно Закону України «Про захист прав споживачів» є невірним оскільки позивач звернувся до суду з вимогами про визнання недійсним договору фінансового лізингу, укладеного між ним як Лізингоодержувачем та Лізингодавцем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс», з підстав відсутності у відповідача дозволу на укладення спірного Договору, та частковою незгодою з умовами спірного Договору в частині додаткових платежів.

Вказані правовідносини регулюються нормами Цивільного Кодексу України та Закону України «Про фінансовий лізинг», а відтак позивач згідно ст.5 Закону України «Про судовий збір» не звільняється від сплати судових витрат.

Судові витрати відповідно до ст.88 ЦПК України в звязку з відмовою у задоволенні позову слід стягнути з позивача, а саме: на користь держави за подання до суду позовної заяви судовий збір в сумі 229 грн. 40 коп., та на користь ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» понесені судові витрати у виді сплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг в сумі (114,71 грн.+80,29 грн.+160,58 грн.) =355,58 грн. (а.с.87,122,123).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 57-61, 79, 88, 212-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити в позові ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу від 22 березня 2013 року недійсним та стягнення сплачених коштів за недійсним правочином.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Кіровоградської області через Світловодський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя підпис Згідно з оригіналом

Суддя Світловодського

міськрайонного суддуОСОБА_3