Ухвала суду № 41544340, 19.11.2014, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/778/4219/14р. Головуючий у 1-й інстанції Редько О.В.

Суддя-доповідач Спас О.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2014 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого Спас О.В.,

суддів Полякова О.З.,

Бабак А.М.,

при секретарі Бабенко Т.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Мелітопольський завод холодильного машинобудування «РЕФМА»

на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 01 серпня 2014 року

у справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Мелітопольський завод холодильного машинобудування «РЕФМА» про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати та моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Мелітопольський завод холодильного машинобудування «РЕФМА» про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати та моральної шкоди.

В позові зазначав, що він 06.10.1975 року був прийнятий на роботу до ПАТ «Мелітопольський завод холодильного машинобудування «РЕФМА» (далі ПАТ «РЕФМА») на посаду учня слюсаря-ремонтника в ремонтно-механічний цех та з 23.04.2013 року на підставі ст. 38 КЗпП України був звільнений за власним бажанням. Однак розрахунок в розмірі 5615,89 грн. передбачений ст. 116 КЗпП України відповідач з ним в день звільнення, не провів. Ще у 2013 році він звернувся до суду із заявою про видачу судового наказу. 10.10.2013 року Мелітопольським міськрайонним судом було видано судовий наказ про стягнення з ПАТ «Мелітопольський завод холодильного машинобудування «РЕФМА» на його користь заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі в сумі 5615,89 грн. та вирішено питання про стягнення з відповідача судових витрат. Суму заборгованості по зарплаті він отримав 27.01.2014 року в ході примусового виконання вказаного судового наказу у ВДВС Мелітопольського МУЮ в Запорізькій області, що підтверджується довідкою відділу державної виконавчої служби. Позивач вказує, що він має право згідно з законом на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 14438,40 грн. за часу звільнення до часу фактичного розрахунку.

Крім того, своїми діями ПАТ «Мелітопольський завод холодильного машинобудування «РЕФМА» спричинило йому моральну шкоду, яку він оцінює в 5 000 гривень. Вказує, що затримка розрахунку при звільненні призвела до значних моральних страждань, приниження його честі та гідності, втрати нормальних життєвих зв'язків, що потребувало від нього додаткових зусиль для організації його життя.

Посилаючись на викладені обставини, просив суд стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 14 438,40 грн. та відшкодування за завдану йому моральну шкоду в сумі 5 000 грн.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 01 серпня 2014 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Мелітопольський завод холодильного машинобудування «РЕФМА» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 14438,40 грн. В задоволенні іншої частини позову - відмовлено. Стягнуто з ПАТ «Мелітопольський завод холодильного машинобудування «РЕФМА» на користь держави судовий збір в розмірі 243 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду, ПАТ «Мелітопольський завод холодильного машинобудування «РЕФМА» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справ, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В засідання апеляційного суду представник відповідача не з'явився. Відповідач був належно та своєчасно повідомленим про час та місце судового засідання, що підтверджується наявним у справі рекомендованим поштовим повідомленням про вручення повістки. 13.11.2014р. до апеляційного суду надійшла заява відповідача в особі голови правління ПАТ «МХМ «РЕФМА» про розгляд справи за відсутності представника відповідача. Судова колегія ухвалила про можливість розглядати справу за відсутності представника відповідача.

В частині відмови судом першої інстанції в задоволенні позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржене, а тому у відповідності до ч. 1 ст. 303 ЦПК України та роз'яснень п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року „Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку" апеляційним судом не перевіряється.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_4, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін. Відповідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини та відповідні правовідносини.

06.10.1975 року позивач був прийнятий на роботу до Мелітопольського заводу холодильного машинобудування, правонаступником якого є ПАТ Мелітопольський завод холодильного машинобудування «РЕФМА» (далі ПАТ «РЕФМА») на посаду учня слюсаря-ремонтника в ремонтно-механічний цех.

23.04.2013 року на підставі ст. 38 КЗпП України був звільнений за власним бажанням наказом №14 від 23.04.2013р.

На час звільнення відповідач мав перед позивачем заборгованість із заробітної плати у сумі 5615,89 грн.

10.10.2013р. у справі №320/9630/13-ц Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області за заявою ОСОБА_3 видано судовий наказ про стягнення з ПАТ «РЕФМА» заборгованості з нарахованої і невиплаченої заробітній платі в сумі 5615,89грн.

19.11.2013р. за №ВП40768339 постановою головного державного виконавця ВДВС Мелітопольського МУЮ Запорізької області відкрито виконавче провадження за вказаним судовим наказом. Боржнику надано строк для добровільного виконання до 24.11.2013р. Стягнуті кошти позивач отримав 27.01.2014р.

Затримка виплати становить 192 робочі дні при середньоденному заробітку 75,20грн., що становить 14438,40грн.

Під час апеляційного розгляду справи встановлено та підтверджується матеріалами справи, що суд першої інстанції з дотриманням вимог ст. ст. 212 - 215 ЦПК України належно оцінив надані сторонами докази, виконав вимоги цивільного судочинства і вирішив справу згідно з законом, вирішивши питання наявності обставин, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, суті правовідносин, що випливають із встановлених обставин, правильно застосував правові норми до цих правовідносин і дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову.

Судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Згідно із ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

За змістом ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Доводи апеляційної скарги щодо відсутності вини підприємства у несвоєчасній виплати розрахунку при звільненні, оскільки кошти підприємства були заарештовані не спростовують висновки суду.

Вказані обставини відповідач наводив у суді першої інстанції, заперечуючи проти позову і ці заперечення дістали належної правової оцінки.

Суд першої інстанції правильно застосував роз'яснення п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» де сказано: установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Таким чином доводи апелянта про відсутність коштів у підприємства та неможливість розпорядження коштами не доводять відсутності вини підприємства у несвоєчасній виплати розрахунку при звільнення.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного визначення судом першої інстанції дня фактичного розрахунку співпадають із запереченнями відповідача проти позову, перевіреними судом першої інстанції, який дійшов правильного висновку, що день фактичного розрахунку є днем отримання позивачем суми заборгованої заробітної плати. Доводи апелянта, що кошти вони перерахували раніше, але вони не були виплачені позивачу через дії органів державного казначейства не спростовують тієї обставини, що день фактичного розрахунку з позивачем є 27.01.2014р.

Доводи апеляційної скарги щодо пропуску позивачем тримісячного строку звернення до суду не мають свого підтвердження, оскільки судом встановлено, що фактичний розрахунок відбувся 27.01.2014р., а позовна заява подана до суду 11.04.2014р. Обчислення вказаного строку відповідає ст. 117 КЗпП України, за якою в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Інших доводів апеляційна скарга не містить.

Таким чином, при розгляді справи апеляційним судом встановлено, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують його висновків.

Немає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції та для постановляння нового рішення по справі

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313 - 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Мелітопольський завод холодильного машинобудування «РЕФМА» відхилити.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 01 серпня 2014 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий:

Судді: