Рішення № 41539612, 21.11.2014, Татарбунарський районний суд Одеської області

Справа № 515/2428/14-ц

Провадження № 2/515/2847/14

Татарбунарський районний суд Одеської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2014 року. Татарбунарський районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді Семенюк Л.А.

при секретарі Унгурян Т.В.

за участю адвокатів ОСОБА_1, ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Татарбунари цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання свідоцтва про право власності на нерухоме майно частково в 1/2 частці не дійсним,

В С Т А Н О В И В:

Представник позивачки звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання свідоцтва про право власності на нерухоме майно частково в 1/2 частці не дійсним, посилаючись на слідуючі обставини.

05 вересня 1981 року сторони зареєстрували шлюб у Палаці реєстрації шлюбу м. Кишинів республіки Молдова, про що було зроблено актовий запис за № 3541. Від спільного шлюбу у них народилась двоє дітей.

Так як спільне життя у сторін не склалося, у березні місяці 1988 року позивачка з дітьми переїхала до м.Татарбунари Одеської області та купила житловий будинок АДРЕСА_1 за фінансової допомоги її батька ОСОБА_5, про що у нотаріуса був укладений договір купівлі-продажу від 14.05.1988 року. Вказаний будинок позивачка згодом знесла і вирішала на цьому місці побудувати новий. З цих підстав вона отримала паспорт на забудову садиби, а також їй була виділена земельна ділянка для забудови.

26 травня 2008 року шлюб між позивачкою та ОСОБА_6 було розірвано у судовому порядку. Рішення суду набрало чинності 06.06.2008 року.

У травні місяці 2011 року відповідач по справі звернувся до Татарбунарського районного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, а саме житлового будинку розташованого по АДРЕСА_1, долучивши до позовної заяви свій паспорт, виданий Татарбунарським РВ ГУМВС України в Одеській області від 20.01.2000 року. У вказаному паспорті по батькові він значиться як "ОСОБА_4", тому, на думку позивачки, враховуючи наявність відмінності по батькові, відповідач не є її колишнім чоловіком, оскільки вона зареєструвала шлюб та його розірвала з ОСОБА_6, що підтверджується рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 26.05.2008 року.

Крім того, вважає, що відповідач порушив її законні права та інтереси при оформленні права власності на спірне нерухоме майно посилаючись на те, що заяву від 04.11.2003 року про оформлення права власності на спірне житло вона не писала, оскільки в той час перебувала за межами України, а її підпис в заяві є підробленим. Також вважає, що відповідач не мав права на оформлення права власності з подальшою видачею свідоцтва на право власності на 1/2 частку спірного житлового будинку, оскільки не приймав участь у будівництві спірного житлового будинку та письмову угоду з членами її сім'ї не укладав.

Представник позивачки в судовому засіданні повністю підтримав позовні вимоги.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав та надав заперечення проти позову, пояснивши, що дійсно рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 26 травня 2008 року шлюб між позивачкою та відповідачем було розірвано. В цьому рішенні по батькові останнього вказано «ОСОБА_4», а в паспорті він значиться «ОСОБА_4». Однак, вказана відмінність в рішенні суду в написанні його по батькові, не може вплинути на предмет спору по цивільній справі про розподіл житлового будинку як спільного майна подружжя. Ця помилка також не може бути підставою для визнання свідоцтва про право власності на нерухоме майно в 1/2 частині не дійсним. Крім того, в самому свідоцтві про розірвання шлюбу, яке було видане на підставі рішення Татарбунарського районного суду Одеської області, відповідача по батькові правильно вказано «ОСОБА_4».

Всі інші підстави для визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на будинок, на які посилається представник позивачки, а саме, що вона не приймала участь в оформленні свідоцтва про право власності на будинок, бо була за межами країни; що вона не ставила підпис в заяві про видачу свідоцтва про право власності на будинок з тієї ж підстави, вже розглядалися адміністративними судами різних інстанцій і не були взятими до уваги, як підстави визнання дій посадових осіб органу місцевого самоврядування з приводу оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна та видачі свідоцтва про право власності на нерухоме майно протиправними і, відповідно, не можуть бути взяті до уваги як підстави для визнання не дійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно частково в 1/2 частці, а тому в позові має бути відмовлено.

Вислухавши пояснення та доводи сторін, дослідивши матеріали справи, суд не вбачає правових підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.321 Цивільного Кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Принцип непорушності права приватної власності закріплений також ч. 4 ст. 41 Конституції України.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, а також ст. 1 Протоколу № 1 до неї передбачають право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускаючи позбавлення особи свого майна, крім як в інтересах суспільної необхідності й на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнають право держави на здійснення контролю за використанням власності з урахуванням загальних інтересів або для забезпечення стягнення податків, інших зборів чи штрафів.

За рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Спорронг і Лоннрот проти Швеції» від 23.09.1982 року сам факт встановлення законом підстави для позбавлення права власності або обмеження в його здійсненні є недостатнім для обґрунтування втручання в право власності. Втручання в право власності, в тому числі і обґрунтоване на законі, не повинно порушувати справедливу рівновагу між вимогами інтересів суспільства і захистом основних прав особи.

Згідно ст. 328 Цивільного Кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів; право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

В судовому засіданні з достовірністю встановлено, що з 05 вересня 1981 року по 26 травня 2008 року сторони перебували у шлюбі. В період шлюбу, а саме 04.11.2003 року до Татарбунарської міської ради Одеської області надійшла заява, підписана від імені ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про оформлення права власності на житловий будинок по АДРЕСА_1, що вбачається з її копії (а.с.7). На підставі рішення Татарбунарської міської ради Одеської області № 356 від 20.11.2003 року (а.с.8), було видане свідоцтво про право власності на нерухоме майно в рівних частках. Так, з копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно № 881525 (а.с.4) вбачається, що за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 оформлено право приватної власності на житловий будинок розташований по вул. Партизанська,5 в м. Татарбунари Одеської області по 1/2 частки.

З копії титульної сторінки технічного паспорту на будинок АДРЕСА_1, виготовленого 30.10.2003 року (а.с.15), вбачається, що власниками будинку є ОСОБА_3 /ідентифікаційний код НОМЕР_1/ ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 /ідентифікаційний код НОМЕР_2/ ІНФОРМАЦІЯ_2.

З копії рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 26.05.2008 року (а.с.9) видно, що шлюб зареєстрований 05.09.1981 року у Палаці реєстрації шлюбу м.Кишинів Молдова, актовий запис № 3541 між ОСОБА_6, 1957 року народження та ОСОБА_3, 1963 року народження - розірвано.

Копією свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3 від 23.04.2010 року (а.с.26) підтверджується, що шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 розірвано, про що в книзі реєстрації розірвань шлюбів зроблено відповідний актовий запис за № 42 від 23 квітня 2010 року.

Згідно копії паспорту серії НОМЕР_4, виданого Татарбунарським РВ ГУМВС України в Одеській області 20.01.2000 року (а.с.11), відповідач значиться як ОСОБА_4.

Таким чином, суд вважає, що доводи позивачки щодо визнання вищезазначеного свідоцтва про право власності на нерухоме майно частково в 1/2 частці не дійсним з мотиву розбіжності у написанні по батькові відповідача є безпідставними, оскільки не змінюють суті правовідносин щодо виникнення права власності на нерухоме майно та правомірності його набуття. Вказані розбіжності є не що інше як словниковий переклад імені ОСОБА_8 на українську мову, як ОСОБА_8. Тому, у рішенні суду про розірвання шлюбу від 26.05.2008 року відповідач значиться по батькові як "ОСОБА_4", хоча у свідоцтві про розірвання шлюбу органи РАЦСу не зробили перекладу, зазначивши відповідача по батькові відповідно до паспортних даних "ОСОБА_4" (а.с.26).

Крім того, з копії постанови Татарбунарського районного суду Одеської області від 01.11.2013 року (а.с.28-29) видно, що у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3, ОСОБА_7 до Татарбунарської міської ради Одеської області, третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_4 про визнання дій посадової особи органу місцевого самоврядування з приводу оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна та видачі свідоцтва про право власності на нерухоме майно протиправними - відмовлено.

Копією ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.08.2014 року (а.с.30-31) підтверджується, що апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_7 залишено без задоволення, а постанову Татарбунарського районного суду Одеської області від 01.11.2013 року у справі № 515/371/13-а - залишено без змін.

Вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанції досліджувались та переглядались підстави визнання дій посадової особи органу місцевого самоврядування з приводу оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна та видачі свідоцтва про право власності на нерухоме майно протиправними з мотивів, аналогічних зазначеному у позові, який розглядається судом, а саме: перебування позивачки за межами України в період оформлення відповідачем свідоцтва про право власності на спірне нерухоме майно, без не надання йому будь-яких представницьких повноважень; підпису за неї в заяві від 04.11.2003 року щодо оформлення права власності на спірний житловий будинок, а також не визнання позивачкою участі відповідача у будівництві житлового будинку та не укладення письмової угоди з членами її сім'ї щодо цього. Тому, вищезазначені обставини, вже встановлені судовими рішеннями у іншій адміністративній справі, не можуть бути взяті до уваги судом як підстави для визнання не дійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно частково в 1/2 частці, належній відповідачу.

При цьому, суд керується вимогами ч.3 ст. 61 ЦПК України, згідно якої обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Частина 2 статті 60 ЦПК України визначає, що докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін, виникає спір.

Проте, представником позивачки не наведено належних доказів визнання не дійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно частково в 1/2 частці, а судом їх не добуто.

За встановлених обставин, які підтверджуються матеріалами справи, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_3 задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст.58-60, 61, 209, 213, 215, 218 ЦПК України, ст.ст.3,11,15,16,318,321, 328 ЦК України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволені позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання свідоцтва про право власності на нерухоме майно частково в 1/2 частці не дійсним - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через Татарбунарський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення

Суддя Семенюк