Постанова № 41537637, 19.11.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

19 листопада 2014 року № 826/15897/14

Суддя Окружний адміністративний суд міста Києва Гарник К.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач, ФОП ОСОБА_2Л.) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києва) про скасування податкового повідомлення - рішення від 08 лютого 2013 року №219/17-20.

В обґрунтування позовних вимог, ФОП ОСОБА_2 зазначає, що висновки, зроблені відповідачем в акті перевірки, суперечать нормам матеріального права, оскільки зроблені на підставі власного невірного тлумачення норм цивільного і господарського законодавства щодо укладення правочинів.

Відповідач проти позову заперечував та просив у його задоволенні відмовити. Зауважив, що висновки Акта перевірки являються правомірними та ґрунтуються на достовірних і належних доказах, а надані позивачем документи не можуть вважатись належними доказами виконання договірних відносин, що мали місце між позивачем та його контрагентами.

Суд, керуючись приписами частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, надавши можливість присутнім учасникам судового розгляду у повній мірі реалізувати свої процесуальні права, та враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, завершив розгляд справи в порядку письмового провадження.

Після розгляду адміністративного позову та доданих до нього матеріалів, всебічного і повного встановлення всіх фактичних обставин, на яких ґрунтується позов, об'єктивної оцінки доказів, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

На підставі статті 77, пункту 82.1 статті 82 Податкового кодексу України, відповідно до наказу начальника ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києва від 13 липня 2012 року №851/17-20, направлень від 11 грудня 2012 №7368/17-20, №7369/17-20, №7370/17-20 та плану - графіку проведення документальних планових перевірок фізичних осіб - підприємців на ІІІ квартал 2012 року, посадовими особами відповідача проведено документальну планову виїзну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1) за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2011 року.

За результатами перевірки складно Акт №2307/17-20/НОМЕР_1 від 29 грудня 2012 року (далі по тексту - Акт перевірки), в якому зазначено про порушення позивачем вимог пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України, що призвело до заниження (чистого) оподатковуваного доходу за 2011 рік на загальну суму 70754,05 грн. та пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198, пункті 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 14151,00 грн., в тому числі по періодам: лютий 2011 року - 1910,00 грн., березень 2011 року - 4228,00 грн., липень 2011 року - 5012,80 грн., серпень 2011 року - 3000,00 грн.

Виявлення зазначених порушень стало підставою для винесення ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві 08 лютого 2013 року податкового повідомлення - рішення №219/17-20, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем у сумі 14151,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 4007,50 грн.

Про винесення податковим органом зазначеного рішення про нарахування грошового зобов'язання по податку на додану вартість за результатами проведення перевірки позивач дізналась лише у жовтні 2014 року, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями її скарг та звернень до відповідача та відповідями, надісланими за результатами їх розгляду.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам, суд приходить до наступного.

Як встановлено судом та вбачається з Акту перевірки, до складу податкового кредиту за період, що перевірявся, платником податків - позивачем включені суми податку на додану вартість, зазначені у податкових накладних, виписаних ТОВ «Глорі Імперіал», ТОВ «Сервістрейд плюс», ТОВ «Темір», ТОВ «Грін Майстер» та ПП «Авітас» за результатами виконання договорів поставки товарів.

Відповідно до змісту договору поставки товару №22801, укладеного з ТОВ «Глорі Імперіал» (продавець) та позивачем (покупець) 28/ лютого 2011 року, продавець зобов'язується продати і передати у власність покупцю дезінфекційні засоби та інші товари (товари), а покупець - зобов'язується прийняти та оплатити товар у порядку і на умовах, передбачених даних договором.

Товар постачається у кількості та асортименті, вказаних в рахунках - фактурах, які виставляються продавцем покупцю на підставі додаткових угод, які є невід'ємною частиною договору.

Товар вважається переданим продавцем і прийнятим покупцем за кількістю і якістю згідно з підписаними сторонами видатковими накладними. Оплата товару проводиться покупцем в українських гривнях шляхом перерахування відповідних коштів на розрахунковий рахунок продавця.

Також 28 лютого 2011 року на виконання умов зазначеного договору сторонами було підписано додаток №22801 та 01 березня 2011 року додаток №30106, згідно з якими визначено партії товару та їх вартість.

На виконання названого договору сторонами складено та підписано:

рахунок - фактуру №22801 від 28 лютого 2014 року на суму 11460,06 грн. (в тому числі ПДВ 1910,01 грн.), видаткові накладні №22801 від 28 лютого 2014 року на суму 11460,06 грн. (в тому числі ПДВ 1910,01 грн.), №30106 від 01 березня 2011 року на суму 33082,80 грн. (в тому числі ПДВ 5513,80 грн.), податкові накладні №22801 від 28 лютого 2014 року на суму 11460,06 грн. (в тому числі ПДВ 1910,01 грн.), №30106 від 01 березня 2011 року №13002 на суму 33082,80 грн. (в тому числі ПДВ 5513,80 грн.).

Проте, відповідно до Акту № 213/23-2/37335390 від 11 квітня 2011 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Глорі Імперіал» дотримання вимог податкового законодавства при формуванні податкового кредиту та податкових зобов'язань за рахунок контрагентів за лютий 2011 року» податковим органом встановлено, що товариство за податковою адресою не знаходиться, а господарські операції з контрагентами постачальниками та покупцями, не підтверджуються з урахуванням реального часу здійснення операцій, відсутності майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна, яке економічно необхідне для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності.

Також 01 березня 2011 року між позивачем (замовником) та ТОВ «Сервістрейд Плюс» (виконавцем) було укладено договір №30178, згідно з яким замовник доручає, а виконавець приймає на себе наступні зобов'язання: макетування регламент-методичок (формат А5); друкування, бігування та зшивка; макетування плакатів; друкування плакатів.

Відповідно до розділу 2 названого договору виконавець зобов'язується своєчасно виготовити макети та роздрукувати поліграфічні матеріали згідно додатку, а замовник - надати виконавцю матеріали необхідні для виконання замовлення, перерахувати на розрахунковий рахунок виконавця кошти згідно рахунку - фактури, а сторони - підписати акт виконаних робіт.

На виконання умов договору сторонами 01 березня 2011 року було підписано додаток №30101, №30102, в яких зазначено об'єм робіт та їх вартість, 29 березня 2011 року акти №32901 та №32902, виконавцем виписано рахунок - фактуру №2903079 від 29 березня 2011 року, податкову накладну №125 від 29 березня 2011 року та 29 березня 2011 року сторонами підписано акт №2903078 здачі - прийняття робіт (надання послуг).

Проте, відповідно до Акту № 963/2301/37360977 від 17 червня 2011 року «Про проведення документальної невиїзної позапланової перевірки ТОВ «Сервістрейд плюс» з питань достовірності обчислення податкових зобов'язань та формування податкового кредиту по взаємовідносинах з контрагентами за період з 01 лютого 2011 року по 30 квітня 2011 року» податковим органом встановлено, що товариство у податковій звітності з податку на додану вартість за лютий - квітень 2011 року, відображені правові взаємовідносини з суб'єктами господарювання (контрагентами) без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, та згідно до частини 1, 5 статті 203, частини 1, 2 статті 215, 218 ЦК України укладені угоди мають ознаки нікчемності.

01 липня 2011 року між позивачем (замовник) та ТОВ «Темір» (виконавець) було укладено договір №18/11 про надання транспортно-експедиційних послуг при перевезенні вантажів на автомобільному сполученні України, відповідно до умов якого виконавець приймає на себе зобов'язання доставити ввірений йому замовником вантаж та супроводжувальні документи до пункту призначення та передати його уповноваженій на отримання вантажу особі, а замовник зобов'язується сплатити встановлену за перевезення плату.

Пунктом 2.1 названого договору закріплено, що виконавець зобов'язаний на вимогу замовника подати під завантаження необхідний тип рухомого складу в технічно справному стані, який забезпечений всіма необхідними для виконання перевезення документами.

Розрахунок за наданні замовнику транспорті послуги, виконується у національній валюті України шляхом банківського переказу єдиним платежем у розмірі 18000,00 грн. Підставою для здійснення оплати замовником є оригінал рахунка - фактури та акта виконаних робіт.

На виконання умов названого договору позивачем надано акт виконаних робіт, складений та підписаний сторонами 30 вересня 2011 року та податку накладну №57 від 29 серпня 2011 року.

Відповідно до Акту № 80/23-404/37038307 від 14 лютого 2012 року «Про результати позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ «Темір» з питань дотримання правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту декларації з податку на додану вартість за серпень 2011 року» податковим органом встановлено, що усі операції купівлі - продажу проведені товариством не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними по ланцюгу до «вигодо набувача», а тому ТОВ «Темір» безпідставно сформовано податкові зобов'язання у періоді, що перевірявся, за рахунок сум ПДВ по податкових накладних, виписаних на продаж товарів (робіт, послуг) на адресу контрагентів - покупців, які не можуть розглядатись в якості належного підтвердження податкових зобов'язань.

Крім того, у липні 2011 року між позивачем та ТОВ «Грін Майстер» мали місце договірні відносини щодо постачання останнім товарів, зазначених у рахунку - фактурі №48 від 27 липня 2011 року та видатковій накладній №57 від 28 липня 2011 року, виписаній на підставі зазначеного рахунку.

Однак, відповідно до Акту № 1624/23-3/36086496 від 16 грудня 2011 року «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Грін Майстер» з питань правильності обчислення податкових зобов'язань та податкового кредиту за період з 01 червня 2011 року по 31 жовтня 2011 року» податковим органом встановлено, що при здійсненні фінансово-господарської діяльності товариства дійсна воля і волевиявлення директора були відсутні, а тому первинні бухгалтерські документи, будь-які угоди та податкові декларації підписані від імені директора є фіктивними та вчиненими без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цими правочинами.

Також, між позивачем та ПП «Авітас» 28 лютого 2011 року було підписано договір поставки товару №22804, відповідно до умов якого продавець - ПП «Авіас» зобов'язується продати і передати у власність покупця - позивача дезінфекційні засоби та інші товари, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар у порядку і на умовах, передбачених договором.

Товар постачається у кількості та асортименті, вказаних в рахунках - фактурах, які виставляються продавцем покупцю на підставі додаткових угод, які є невід'ємною частиною договору.

Товар вважається переданим продавцем і прийнятим покупцем за кількістю і якістю згідно з підписаними сторонами видатковими накладними. Оплата товару проводиться покупцем в українських гривнях шляхом перерахування відповідних коштів на розрахунковий рахунок продавця.

Також 01 березня 2011 року на виконання умов зазначеного договору сторонами було підписано додаток №30101, згідно з яким визначено партію товару та її вартість.

На виконання названого договору сторонами складено та підписано:

рахунок - фактуру №30173 від 01 березня 2014 року на суму 18000,00 грн. (в тому числі ПДВ 3000,00 грн.), видаткову накладну №30173 від 01 березня 2014 року на суму 18000,00 грн. (в тому числі ПДВ 3000,00 грн.), податкову накладну №1 від 01 березня 2014 року на суму 18000,00 грн. (в тому числі ПДВ 3000,00 грн.).

Проте, відповідно до Акту № 1108/22-714/33910132 від 23 жовтня 2012 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Авітас» щодо підтвердження господарських відносин із платником податків ФОП ОСОБА_2 за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2011 року» податковим органом встановлено, що податкові зобовязання підприємства зменшені до 0 грн.

Аналізуючи обґрунтованість таких висновків податкового органу, суд приходить до наступного.

Основним нормативно-правовим актом, що врегульовує спірні правовідносини є Податковий кодекс України від 02.12.2010р. №2755-VI з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - ПК України).

Податковим кредитом у розумінні підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу пункту 198.2. названої статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (пункт 201.1. статті 201 ПК України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби.

В силу пункту 201.4. статті 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункту 201.6. статті 201 ПК України).

Згідно з пунктом 201.7. статті 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Наступним пунктом названої статті встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10. статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 21 грудня 2010 року № 969, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 року за № 1401/18696, (який набрав чинності 10 січня 2011 року та втратив чинність 16 грудня 2011 року) (далі - Порядок №969) податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Пунктом 4 названого Порядку встановлено, що сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

В силу пункту 5 Порядку №969 податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у пункті 2 цього Порядку.

Податкова накладна є підставою на віднесення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (підпункт 6.2. пункту 6 Порядку №969).

Отже, виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, Податковим кодексом України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку на додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає й те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

При цьому у листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року №742/11/13-11 зазначається, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції, про що зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2011 року №1936/11/13-11.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. №996-XIV з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України від 16.07.1999р. №996-XIV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні названого Закону первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частою 1 статті 9 Закону України від 16.07.1999р. №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 зазначеної статті).

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704 з наступними змінами та доповненнями в редакції на момент виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Положення №88), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо (пункт 2.2 названого Положення).

В силу пункту 2.4. Положення №88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Усі первинні документи, облікові регістри і бухгалтерська звітність повинні складатись українською мовою. Поряд з українською мовою може застосовуватися інша мова у порядку, визначеному статтею 11 Закону України «Про мови в Україні» (пункт 1.3. Положення №88).

Аналіз наведених норм свідчить про те, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично підтверджений понесеними (сплаченими) витратами і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків, що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року №742/11/13-11.

На підтвердження фактів виконання позивачем та його контрагентами своїх договірних зобов'язань (поставки товарів, надання послуг та відповідно оплати їх вартості) за вказаними вище договорами позивачем надані суду оригінали та копії первинних і розрахункових документів.

За результатами дослідження вище перелічених первинних документів суд дійшов висновку, що вони підтверджують факт отримання позивачем товарів від ПП «Авітас», ТОВ «Глорі Імперіал». Наявні ж в матеріалах податкові накладні, що були виписані названими контрагентами на ім'я позивача за результатами поставки товарів, за своїм змістом цілком відповідають вимогам пункту 201.1 статті 201 ПК України.

Крім того, позивачем надано первинні документи, а саме видаткові накладні та довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, зазначених у видаткових накладних, які складені позивачем у зв'язку з реалізацією придбаних у ПП «Авітас», ТОВ «Глорі Імперіал» дезінфікуючих засобів іншим покупцям.

Натомість, відповідачем не надано доказів відсутності у названих контрагентів позивача спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення і виконання вищевказаних правочинів, зокрема того, що вказані підприємства не було зареєстровані в якості платника податку на додану вартість або того, що їх реєстрація платниками податку на додану вартість була анульована в період виконання спірного правочину. Відтак, наявні в матеріалах справи копії податкових накладних, виписані ПП «Авітас», ТОВ «Глорі Імперіал» на підставі яких позивач сформував податковий кредит, відповідають вимогам, встановленим статтею 201 ПК України.

У той же час, на підтвердження факту отримання послуг та товарів від ТОВ «Грін Майстер», ТОВ «Темір», ТОВ «Сервістрейд плюс». Так, позивачем ані до позовної заяви, ані під час розгляду справи не надано податкову накладну, виписану ТОВ «Гірн Майстер» за результатами виконання поставки товарів. На виконання умов договору з ТОВ «Темір» позивачем не надано товарно-транспортні накладні щодо здійснення перевезень вантажів, а також документи на підставі яких такі перевезення здійснювались вантажоотримувачам, зазначеним в акті №3009/11 від 30 вересня 2011 року. Так само, позивачем не надано будь-яких документів на підтвердження необхідності у виготовлені ТОВ «Сервістрейд плюс» виробів з паперу та їх використання у подальшій господарській діяльності позивача.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено факт здійснення господарських операцій з названими контрагентами належними первинними документами, а тому віднесення суми податку на додану вартість з вартості таких послуг та товару до податкового кредиту є безпідставним, що свідчить про правомірність донарахування податковим органом позивачу сум податку на додану вартість у сумі 9240,80 грн. із застосуванням штрафних (фінансових) санкцій спірними податковими повідомленнями-рішеннями.

У той же час, у зв'язку з ненаданням представником відповідача розрахунку штрафних санкцій, визначених оскаржуваним податковим повідомленням - рішенням, суд позбавлений можливості визначити розмір штрафних санкцій, нарахованих позивачу саме за безпідставне віднесення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у розмірі 9240,80 грн., а тому податкове повідомлення - рішення підлягає скасуванню повністю.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б повністю спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позовні вимоги обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 05 лютого 2013 року №219/17-20.

3. Судові витрати в сумі 487,20 грн. присудити на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 за рахунок Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.Ю. Гарник