Рішення № 41537274, 17.11.2014, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" листопада 2014 р.Справа № 922/2290/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Суслової В.В.

при секретарі судового засідання Дородіної І.А.

розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ до Харківського обласного комунального підприємства "Дирекція розвитку інфраструктури території", м. Харків про стягнення 23516725,75 грн. за участю представників сторін:

позивача - Єфременко О.О., довіреність № 14-88 від 18.04.2014 року;

відповідача - Радигін Є.С., довіреність від 01.04.2013 року;

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором про закупівлю природного газу № 030112-БО-32 від 23.01.13 року на загальну суму 23516725,75 грн., а саме: основний борг - 19589613,98 грн., пеню - 1562420,58 грн., штраф - 1651272,98 грн., 3% річних - 651048,17 грн., інфляційні витрати - 62370,03 грн., а також віднести на відповідача судовий збір.

Ухвалою суду від 22 липня 2013 року провадження у справі № 922/2290/13 було зупинено та призначено проведення судово-економічної експертизи, проведення якої доручено судовим експертам Науково-дослідницькому експертно-криміналістичному центру ГУМВС України в Харківській області.

15 жовтня 2014 року справу № 922/2290/13 було повернуто до господарського суду Харківської області з наданим по справі висновком.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 03.11.2014 року провадження у справі № 922/2290/13 було поновлено та розгляд справи призначений на 03.11.2014 року о 10:15 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 03 листопада 2014 року продовжено строк вирішення спору на 15 днів до 02 грудня 2014 року та відкладено розгляд справи на 17 листопада 2014 року о 9:30 год.

04 листопада 2014 року від відповідача до канцелярії суду надійшло остаточне уточнення відзиву та надання додаткових доказів за вх. № 38682, в якому останній просить відмовити позивачу у стягненні інфляційних втрат у розмірі 62370,03 грн., зменшити суму пені та штрафу на 90% та відстрочити виконання рішення на один рік з моменту винесення рішення судом по даній справі. Наданий відзив та додаткові документи розглянуті судом та долучені до матеріалів справи.

Позивач в судовому засіданні 17 листопада 2014 року підтримує позовні вимоги, просить задовольнити позов в повному обсязі, повідомив, що заперечує проти зменшення розміру пені та штрафу, а також відстрочки виконання рішення суду.

Відповідач в судовому засіданні 17 листопада 2014 року підтримує позицію викладену у відзиві, а саме просить відмовити позивачу у стягненні інфляційних втрат у розмірі 62370,03 грн., зменшити суму пені та штрафу на 90% та відстрочити виконання рішення на один рік з моменту винесення рішення судом по даній справі.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представників сторін, судом встановлено наступне.

23 січня 2012 року між Публічним акціонерним товариством "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (позивачем) та Харківським обласним комунальним підприємством "Дирекція розвитку інфракструктури території" (відповідачем) був укладений Договір про закупівлю природного газу № 030112-БО-32.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Статтею 265 Господарського кодексу України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник, зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві, товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму. Договір укладається на розсуд сторін.

Відповідно до п. 1. 1. Договору, продавець зобов'язується покупцеві імпортований природний газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"), а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ в обсязі, зазначеному у п. 1.2. цього договору.

Газ, що постачається за цим договором, використовується Покупцем виключно для виробництва теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання.

Відповідно до п. 2.1. Договору (в редакції Додаткової угоди № 1 від 27.06.2012 року), продавець передає покупцеві з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року газ в обсязі до 6953,956 тис. куб.м., у тому числі по місяцях кварталів.

Відповідно до п. 5.1. Договору, місце поставки газу: продавець передає газ покупцеві на комерційному вузлі/вузлах обліку газу покупця або за відсутності їх у покупця - на вузлі/вузлах обліку газорозподільного підприємства.

У відповідності до п. 5.2.1 Договору, право власності на газ переходить від Продавця до Покупця в пунктах приймання-передачі. Після переходу права власності на газ Покупець несе всі ризики і приймає на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на газ.

Пунктом 4.3 Договору, передбачено що, у платіжних дорученнях покупець повинен обов'язково зазначати номер договору, дату його підписання, призначення платежу. За наявності заборгованості за цим договором продавець зараховує кошти, що надійшли від покупця, як погашення заборгованості за спожитий газ, поставлений в минулі періоди за цим договором, незалежно від зазначеного в платіжному дорученні призначення платежу.

Відповідно до п. 4.5. Договору, звіряння розрахунків здійснюється сторонами на підставі відомостей про фактичну оплату вартості спожитого газу покупцем та акта приймання передачі газу протягом 10 днів з моменту вимоги однієї із сторін. Зазначене оформляється актом звіряння, з урахуванням вартості робіт з відключення та відповідних оплат, у разі виконання робіт.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору, позивач поставив протягом січня - квітня 2012 року 6954,019 тис. куб. м. природного газу на загальну суму 27439614,98 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу: від 31.01.2012 року, від 29.02.2012 року, від 31.03.2012 року та від 30.04.2012 року.

Відповідно до п. 4.1 Договору, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

Однак, відповідач в порушення умов Договору свої зобов'язання виконав лише частково та з порушенням встановленого договором строку виконання. Фактично відповідачем сплачено за Договором 7850001,00 грн.

Внаслідок неповної оплати відповідачем за поставлений природний газ відповідно до умов Договору, утворилась заборгованість у розмірі 19589613,98 грн., що і стало підставою щодо звернення позивачем до господарського суду з позовною заявою за захистом свого права.

Надаючи правову кваліфікацію вказаній вимозі, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу у розмірі 19589613,98 грн., оскільки вказана вимога є доведеною, підтвердженою матеріалами та визнана відповідачем.

Розглядаючи питання щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 1562420,58грн. та 7 % штрафу у розмірі 1651272,98 грн., а також даючи правову оцінку вказаним вимогам, суд виходить з наступного.

Частиною першою ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарську-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченим кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно статям 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Так, п.7.3. договору передбачено, що у разі порушення Покупцем умов пункту 4.1. цього Договору, Покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів (додатково) сплатити штраф у розмірі 7% від суми простроченого платежу.

Як свідчать матеріали справи, позивачем був наданий розрахунок пені та штрафу за весь період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, відповідно до якого сума пені складає 1562420,58 грн. та сума штрафу складає 1651272,98 грн.

В своєму відзиві від 27 червня 2014 року за вх. № 23624 відповідач просив застосувати строки позовної давності та відмовити у стягненні пені у розмірі 865173,16 грн. та штрафу у розмірі 1589623,34 грн.

Згідно з ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення цього рішення.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а щодо стягнення пені - один рік (ст. 257, ч.2 ст. 258 ЦК України).

Частиною 4 ст. 267 ЦК України встановлено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позивної давності починається зі спливом строку виконання.

Частиною 6 ст. 232 ГК України визначено порядок застосування штрафних санкцій та обмеження щодо періоду їх нарахування. Також цією ж статтею передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, у остаточному уточненні відзиву від 04.11.2014 року за вх. № 38682 відповідач вказує, що помилково просив застосувати до частини пені та штрафу строк позовної давності, який не був пропущений позивачем.

Відповідно до п. 9.3 Договору, строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності) у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у п'ять років.

Одже, як свідчпть матеріали справи, строк позовної давності був узгоджений між сторонами та не був пропущений позивачем при нарахуванні штрафних санкцій.

Перевіривши нарахування сум пені та штрафу відповідно до діючого законодавства, судом встановлено, що за прострочення виконання зобов'язання за Договором сума пені складає 1562420,58 грн., сума штрафу - 1651272,98 грн.

Однак, як вбачається з наданих до суду доказів, першочерговим завданням та ціллю Харківського обласного комунального підприємства "Дирекція розвитку інфраструктури території" (відповідача) є виробництво, транспортування, розподіл та реалізація теплопостачання у вигляді опалення та гарячого водопостачання усім групам споживачів за тарифами, що регулюються відповідно до чинного законодавства. Відповідач є виконавцем послуг з централізованого теплопостачання та підігріву гарячої води в житловому фонді комунальної власності.

Відповідач не є організацією, метою створення якої є отримання прибутку. Фінансування останнього здійснюється за рахунок платежів від надання послуг населенню та підприємствам, установам і організаціям, фінансується за рахунок бюджетних коштів. Діючи тарифи не підвищуються, а різниця в тарифах відповідачу не виплачується. Тривалий час підприємство знаходиться у тяжкому фінансовому стані, викликаному зокрема неплатежами різних категорій споживачів за спожиту теплову енергію, невідповідністю тарифів за теплову енергію для населення фактичним витратам на її виробництво.

Як вбачається з матеріалів справи, в тому числі з балансу підприємства, розмір останнього затвердженого обсягу заборгованості за минулі роки з різниці в тарифах на теплову енергію станом 01.10.2014 року: надану населенню склав суму у розмірі 39805024,00 грн., надану бюджетним установам та іншим споживачам склав суму у розмірі 76641,9 тис. грн.

Також, обсяг заборгованості за минулі роки з різниці в тарифах: на послуги водопостачання, що надавались населенню складає суму у розмірі 8687099,00 грн.; на послуги водовідведення, що надавались населенню складає суму у розмірі 4942037,00 грн.; на послуги водовідведення та водопостачання, що надавались бюджетним установам, які фінансуються з державного або місцевого бюджетів складає 2127,9 млн. грн.

Одже, заборгованість споживачів на 01.10.2014 року склала суму у розмірі 27516065,85 грн., тому числі населення 26642614,52 грн.

Водночас, фінансовий стан підприємства підтверджується висновком експерта № 78 від 06.10.2014 року, в якому зазначено наступне:

- тарифи на теплопостачання для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання у період опалювального сезону 2012 року та дії Договору № 030112-БО-32 від 23.01.2012 року не покривають фактичні витрати відповідача на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії;

- коефіцієнт абсолютної ліквідності ( характеризує готовність підприємства негайно ліквідувати короткострокову заборгованість, нормативне значення 0,2-0,35), станом на 01.01.2012 року дорівнює 0,03, станом на 31.03.2012 року дорівнює 0,02, станом на 31.12.2012 року дорівнює 0,01, є незначна динаміка на зменшення, але нормативного значення не досягнуто ні в період дії Договору № 030112-БО-32 від 23.01.2012 року, ні до кінця року. Коефіцієнт швидкої ліквідності (показує скільки одиниць найбільш ліквідних активів припадає на одиницю термінових боргів, нормативне значення 0,6-0,8) станом на 01.01.2012 року дорівнює 0,50, станом на 31.03.2012 року дорівнює 0,50, станом на 31.12.2012 року дорівнює 0,49, є незначна динаміка на зменшення, нормативного значення не досягнуто. Коефіцієнт покриття станом на 01.01.2012 року дорівнює 0,51, станом на 31.12.2012 року дорівнює 0,50. Коефіцієнт маневрування власних оборотних засобів має від'ємне значення. Так само як і коефіцієнт Бівера та оцінка рентабельності, які також є від'ємними, тому що діяльність підприємства є збитковою;

- проаналізувавши розраховані показники економічної діяльності підприємства зроблено висновок, що коефіцієнт абсолютної ліквідності на кінець 2012 року нижче нормативного значення. Коефіцієнт маневрування власних оборотних засобів має від'ємне значення, що свідчить про недостатність власних коштів для формування необоротних активів і як наслідок - дефіцит власних оборотних коштів. До таких негативних наслідків призвела збитковість підприємства та наявність значних поточних зобов'язань. Одже, фінансова стійкість підприємства в досліджуваних періодах є дуже низькою, що створює передумови для їх кризового становища.

За приписами п. 3 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Пленум Вищого господарського суду України в п. 3.17.4 постанови від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'ясняє, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3 ст. 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. У зазначеній нормі ГПК йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені). Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 ЦК України і статтею 223 Господарського кодексу України.

Пунктом 1 ст. 233 ГК України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішення суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Суд об'єктивно оцінивши даний випадок, приймає до уваги причини неналежного виконання зобов'язання відповідачем та його тяжкий матеріальний стан.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе зменшити розмір пені та 7% штрафу на 90 %, а саме стягнути з відповідача пеню у розмірі 156242,06 грн. та 7% штрафу у розмірі 165127,30 грн. В решті позовних вимог щодо стягнення пені у розмірі 1406178,52 грн. та штрафу у розмірі 1486145,68 грн. вважає за необхідне відмовити.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача за прострочення виконання зобов'язань за Договором № 030112-БО-32 про закупівлю природного газу 3% річних у розмірі 651048,17 грн. та інфляційних витрат у розмірі 62370,03 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Згідно ч. 2 вказаної статті боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а так само три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

В інформаційному листі від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським суд України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30). В силу приписів статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіряючи правильність розрахунку заявлених позивачем до стягнення сум інфляційних втрат судом встановлено, що у позові невірно взятий період розрахунку інфляційних: по сумі 9346463,93 грн. взятий період з 16.01.2012 року по 14.04.2012 року, хоча заборгованість за цією сумою виникла тільки з 15.02.2012 року; по сумі 10345080,46 грн. взятий період з 16.02.2012 року по 15.03.2012 року, хоча заборгованість за цією сумою виникла тільки з 15.03.2012 року.

Крім того, період нарахування інфляційних втрат відповідно до наданого розрахунку не відповідає вимогам ст. 625 ЦК України, оскільки неправомірно є скороченим з метою штучного завищення розміру інфляційних втрат. За розрахунком суду, з урахуванням індексу інфляції за кожний місяць періоду прострочення платежу, в тому числі і від'ємний (дефляцію), знецінення національної валюти починаючи з березня 2012 року та на час звернення позивача до суду не відбулось. А відтак, господарський суд вважає за необхідне в частині стягнення суми інфляційних втрат у розмірі 62370,03 грн. відмовити.

Проте, як свідчать матеріали справи, період нарахування позивачем 3% річних та розрахунок визначений вірно згідно вимог діючого законодавства, що дає підстави суду задовольнити позовні вимоги в частині стягнення 3% річних у сумі 651048,17грн.

Суд, дослідивши матеріали справи та клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення на один рік, зазначає наступне.

Відповідно до статті 121 Господарського процесуального кодексу України, при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом (п. 2 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 12.09.96 р. N 02-5/333 "Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального кодексу України").

З вищенаведеного вбачається, що відстрочка виконання рішення можлива у виняткових випадках та при наявності конкретних обставин, що ускладнюють виконання або роблять його неможливим.

Відповідно до п. 2 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 12.09.1996р. N 02-5/333, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Таким чином, відповідач довів суду факт наявності виняткових випадків та обставини, які ускладнюють чи роблять неможливим виконання прийнятого рішення. На підставі вказаного, суд частково задовольняє вказане клопотання та відстрочує виконання рішення на 5 місяців, тобто до 17 травня 2015 року

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно приписів п.4.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", у разі коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. 216, 217, 230, 232, 233 Господарського кодексу України, ст. 267, 526, ч.1 ст. 530, 549, ч. 3 ст. 551, ст. ст. 610, 611, 625 ЦК України, ст. ст. 1, 4, 12, 22, 33-34, 38, 43, 47-49, 75, ст. 82-85, 121 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій задовольнити. Зменшити розмір стягнення штрафних санкцій на 90%.

Клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення задовольнити частково. Відстрочити виконання рішення на п'ять місяців до 17 травня 2014 року.

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Харківського обласного комунального підприємства "Дирекція розвитку інфраструктури території" (адреса: 61022, м. Харків, пл. Свободи 5, Держпром, 3 під`їзд, 5 поверх, код ЄДРПОУ 03361721, р/р 260033013298 в ХОУ ВАТ "Ощадбанк" , МФО 351823) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (адреса: 01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720, р/р 26002301921 в АТ "Ощадбанк", МФО 300465)- 19589613,98 грн. основного боргу, 156242,06 грн. пені, 165127,30 грн. 7% штрафу, 651048,17 грн. 3% річних, 68637,48 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 1406178,52грн., 7% штрафу у розмірі 1486145,68 грн. та інфляційних втрат у розмірі 62370,03 грн. - відмовити.

Повне рішення складено 24.11.2014 р.

Суддя В.В. Суслова

справа № 922/2290/13