Рішення № 41537172, 20.11.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/20430/14 20.11.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Зороківське»

До Приватного підприємства «Вектор-М»

Про стягнення 10 954,80 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: Мотрончук А.П. представник за довіреністю № 16 від 26.05.14.

Від відповідача: Федоркіна І.В. представник за довіреністю № 10/10-2014 від 10.10.14.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Зороківське» (далі - позивач) до Приватного підприємства «Вектор-М» (далі - відповідач) про стягнення 10 615,83 грн., а саме: 8 681,61 грн. - основного боргу, 1 180,70 грн. - збитків від інфляції, 754,23 грн. - 3% річних.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем не здійснено в повному обсязі оплату товару, поставленого останньому на підставі видаткових накладних за Договором поставки № 270877 від 11.10.11., що зумовило виникнення у відповідача заборгованості перед позивачем, нарахування 3% річних, збитків від інфляції та звернення позивача з даним позовом до суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.09.14. порушено провадження у справі № 910/20430/14 та призначено її до розгляду на 14.10.14.

13.10.14. позивачем через відділ діловодства суду було подано заяву про збільшення на підставі ст. 22 ГПК України розмір позовних вимог, відповідно до якої Товариство з обмеженою відповідальністю «Зороківське» просить суд стягнути з відповідача на свою користь 10 954,80 грн., а саме: 8 681,61 грн. - основного боргу, 1 467,19 грн. - збитків від інфляції, 806,00 грн. - 3% річних.

Вказану заяву про збільшення розміру позовних вимог було прийнято судом, внаслідок чого має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

В зв'язку з неявкою в судове засідання 14.10.14. представника відповідача, невиконанням ним вимог ухвали суду від 29.09.14., розгляд справи на підставі ст. 77 ГПК України було відкладено на 06.11.14., про що судом було прийнято відповідну ухвалу.

04.11.14. відповідачем через відділ діловодства суду було подано письмовий відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує з підстав, викладених в відзиві.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.11.14., в зв'язку з неявкою в судове засідання представника позивача, розгляд справи було відкладено на 20.11.14.

Представник позивача в судовому засіданні 20.11.14. підтримав свої позовні вимоги та подав письмові пояснення по справі.

В судовому засіданні 20.11.14. представник відповідача проти позову заперечував та подав письмові пояснення по справі.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/20430/14.

В судовому засіданні 20.11.14. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

11.10.11. між відповідачем (далі - Покупець) та позивачем (далі - Продавець) було укладено Договір поставки № 270877 (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) Постачальник передає, а Покупець приймає і оплачує соняшник, що відповідає по якості ДСТУ 7011:2009 та не перевищує по якості показники, визначені у п. 2.6 Договору, (далі - Товар), у кількості 300,000 т. +/- 5.00% за вибором Покупця, за ціною 3 250,00 грн. за одиницю Товару на загальну суму 975 000,00 грн. +/- 5.00% у тому числі ПДВ. Ціна товару визначена сторонами Договору є звичайна.

Строк дії Договору сторонами погоджено п. 7.2 з моменту підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

У пунктах 2.1 - 2.4 Договору сторони передбачили, що Товар поставляється Покупцю партіями на умовах DDU з доставкою на ВАТ «Мелітопольський МЕЗ» за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Луначарського, 108/1 (Міжнародні правила тлумачення торгових термінів "Інкотермс" у редакції 2000 року). Поставка всієї партії товару за Договором здійснюється в термін до 14.10.11. включно. Разом з товаром постачальник надає покупцю: товарно-транспортні накладні, накладні на товар (оригінал); оригінал податкової накладної та копію квитанції про прийняття податкової накладної до Єдиного реєстру податкових накладних. Постачальник зобов'язується зареєструвати податкову накладну у Єдиному реєстрі податкових накладних в термін, що не перевищує 20-ти календарних днів від дати її виписки, але не пізніше останнього календарного дня місяця; документ, що підтверджує якість товару.

Право власності на Товар від Постачальника до Покупця переходить з моменту передачі Товару Покупцю на умовах п. 2.1, п. 2.2 Договору та належного оформлення складських документів (п. 2.5 Договору).

Згідно з п. 3.2. Договору, оплата за Товар здійснюється Покупцем протягом 3 банківських днів з моменту поставки відповідної партії Товару після отримання на свою адресу Покупцем від Постачальника рахунку-фактури та документів, вказаних у п. 2.4 та 8.7 Договору.

Сторонами було погоджено, підписано та скріплено печатками наступні специфікації: № 1 від 11.10.11. на суму 68 681,61 грн., № 2 від 13.10.11. на суму 14 836,83 грн., № 3 від 13.10.11. на суму 69821,65 грн.

Далі, судом встановлено, що у відповідності до матеріалів справи Товариством з обмеженою відповідальністю «Зороківське» (Постачальником) поставлено Покупцю товар на підставі видаткових накладних: № 101 від 11.10.11. на суму 68 681,61 грн., № 98 від 13.10.11. на суму 14 836,83 грн. та № 99 від 13.10.11. на суму 69 821,65 грн., на загальну суму 153 340,09 грн.

Податкові накладні та довіреність відповідача на отримання матеріальних цінностей від позивача наявні в матеріалах справи.

Спір у справі виник в зв'язку з неоплатою товару.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.12. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд відзначає наступне.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Факт одержання товару підтверджується видатковими накладними, які містять підписи представників сторін.

Таким чином, судом встановлено, що позивачем поставлено за вищезгаданими накладними товар, а відповідачем його прийнято на загальну суму 153 340,09 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з п. 3.2. Договору, оплата за Товар здійснюється Покупцем протягом 3 банківських днів з моменту поставки відповідної партії Товару після отримання на свою адресу Покупцем від Постачальника рахунку-фактури та документів, вказаних у п. 2.4 та 8.7 Договору.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору відповідачем було сплачено 144 658,48 грн. в погашення заборгованості за спірними видатковими накладними.

В силу приписів ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Таким чином, відповідач не сплатив позивачу за Товар грошові кошти в розмірі 8 681,61 грн.

Відповідач факт виникнення заборгованості не заперечує, проте стверджує, що обов'язок сплати заявлених до стягнення коштів у нього на даний час відсутній у зв'язку проведенням взаємозаліку з позивачем.

Так, відповідач посилається на те, що позивачем відповідачу було завдано податкових збитків, оскільки позивач порушив умови договору № 270120 від 19.04.11.

При цьому, твердження відповідача стосовно завдання йому позивачем податкової шкоди та її розміру не є предметом розгляду даної справи та не доведені належними доказами, внаслідок чого не беруться судом д уваги.

Стосовно зарахування зустрічних позовних вимог заявою від 17.10.14. № 17-10/14, на яку посилається відповідач, суд відзначає наступне.

Окремим способом припинення правовідношення є зарахування (ст. ст. 603, 604, 605 ЦК України).

Відповідно до ст. 601 ЦК України, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Згідно з ч. ч. 3, 4 ст. 203 ГК України, господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. Господарське зобов'язання може бути припинено зарахуванням страхового зобов'язання, якщо інше не випливає з закону або змісту основного чи страхового зобов'язання.

Таким чином, за змістом статей 203 ГК України, 601 ЦК України зарахування являє собою спосіб припинення зобов'язання і можливе за наявності умов зустрічності та однорідності вимог, настання строків виконання зобов'язання, а також відсутності спору відносно характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання тощо.

Зарахування є односторонньою угодою, для нього достатньо заяви однієї сторони.

Якщо друга сторона вважає, що заява першої сторони є нікчемним правочином, а відтак не припиняє зобов'язання (наприклад, за відсутністю зобов'язання другої сторони або в разі недопустимості зарахування зустрічних вимог згідно з частинами четвертою, п'ятою статті 203 ГК України, статтею 602 ЦК України), то друга сторона вправі звернутися до суду з позовом про примусове виконання зобов'язання першою стороною в натурі або про застосування інших способів захисту, встановлених законом (п. 31 інформаційного листа ВГСУ від 07.04.2008 р. № 01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України»).

Умовою, за наявності якої можливе припинення зобов'язання зарахуванням, є прозорість вимог, тобто коли між сторонами немає спору відносно характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання. Якщо ж одна зі сторін звернулась із заявою про зарахування, а інша сторона зобов'язання звернулась до суду з позовом про стягнення тієї суми, на яку проводиться зарахування зустрічної вимоги, тобто фактично наявним є протиставлення цій вимозі заперечення відносно характеру, терміну, розміру виконання тощо, то в такому випадку спір підлягає судовому розгляду (вказана правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 14.03.06. у справі № 8/600).

При цьому, судом враховано, що позивач вимогу відповідача про наявність у Товариства з обмеженою відповідальністю «Зороківське» заборгованості перед Приватним підприємством «Вектор-М» за завдану податкову шкоду, в зв'язку з порушенням позивачем умов договору № 270120 від 19.04.11. не визнав, в зв'язку з чим між сторонами існує спір щодо заборгованості в розмірі 8 681,61 грн. за Договором № 270877 від 11.10.11., а направлення відповідачем заяви про припинення зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог не припиняє відповідно до закону його обов'язку щодо своєчасного перерахування грошових коштів за поставку Товару за Договором.

Оскільки відповідач прийняв замовлений ним Товар, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві його вартості, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу підлягають задоволенню повністю в розмірі 8 681,61 грн., що складає борг відповідача станом на момент прийняття даного рішення.

Крім того, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 1 467,19 грн. - збитків від інфляції, 806,00 грн. - 3% річних.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

За перерахунком суду, розмір 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання складає 806,00 грн., розмір збитків від інфляції складає 1 467,19 грн., що відповідає обґрунтованому розрахунку позивача.

Відповідачем розрахунок 3% річних та збитків від інфляції не оспорено.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судово збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Вектор-М» (01133, м. Київ, вул. Кутузова, б. 18/7, кімната 105А; ідентифікаційний код 32492828) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Зороківське» (12335, Житомирська область, Черняхівський район, с. Зороків, вул. Леніна, б. 33А; ідентифікаційний код 35684787) 8 681 (вісім тисяч шістсот вісімдесят одну) грн. 61 коп. - основного боргу, 806 (вісімсот шість) грн. 00 коп. - 3% річних, 1 467 (одну тисячу чотириста шістдесят сім) грн. 19 коп. - збитків від інфляції, 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 25.11.14.

Суддя Т.М. Ващенко