Постанова № 41536682, 13.11.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" листопада 2014 р. Справа№ 910/10046/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Авдеєва П.В.

Шаптали Є.Ю.

за участю представників:

від позивача: представник - Козак О.Д. - за довіреністю,

від відповідача: не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліт"

на рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2014 р.

у справі № 910/10046/14 (суддя Пукшин Л.Г.)

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліт", м. Київ

про стягнення 45 568,26 грн.,

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліт", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг", м. Київ

про визнання недійсним окремого положення договору,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2014 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліт" про стягнення з відповідача 25300,60 грн. простроченої заборгованості за лізинговими платежами, 471,38 грн. пені, 80,41 грн. 3% річних, 422,27 грн. інфляційних втрат, 19293,60 грн. штрафу за неподання відомостей про стан та місцезнаходження майна, а разом 45568,26 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що в порушення умов договору фінансового лізингу № 110715-103/ФЛ-Ю-А від 15.07.2011 р., відповідач неналежно виконував зобов'язання в частині сплати лізингових платежів, в результаті чого у останнього виникла заборгованість з березня 2014 р. по квітень 2014 р.

У липні 2014 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Еліт" звернулось до Господарського суду міста Києва із зустрічним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" про визнання недійсним положення п. 6.7 Договору, відповідно до якого у випадку вилучення предмета лізингу, припинення або розірвання Договору з причин, зазначених у даному Договорі та/або в законодавстві України, усі раніше сплачені Лізингоодержувачем лізингові платежі поверненню не підлягають.

Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що вказане положення договору суперечить ч.2 ст. 693, ч.2 ст. 806 ЦК України, ст..ст. 7, 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", моральним засадам суспільства та принципу справедливості.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.07.2014 р. у справі №910/10046/14 первісний позов задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліт" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" 25300 грн. 60 коп. основного боргу, 471 грн. 38 коп. пені, 3% річних в сумі 80 грн.41 коп., інфляційні втрати в сумі 422 грн. 27 коп., 19293 грн. 60 коп. штрафу та 1827 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору, в зустрічному позові відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Еліт" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати в частині відмови у зустрічному позові.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що місцевим господарським судом неповно, однобічно та необ'єктивно розглянуто всі обставини справи, що призвело до порушення норм матеріального та процесуального права.

Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Відповідач явку свого представника в судове засідання не забезпечив, клопотань про відкладення розгляду справи не надходило.

Згідно роз'яснень п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Неявка представника відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду справи, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення спору по суті.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.07.2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" (лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Еліт" (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу № 110715-103/ФЛ-Ю-А (договір).

У відповідності до п. 1.1. договору лізингодавець набуває у свою власність і передає на умовах фінансового лізингу у платне володіння та користування предмет лізингу (Предмет лізингу), найменування, марка, модель, комплектація, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого на момент укладення договору наведені в додатку "Специфікація", а лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору. По закінченню строку лізингу до лізингоодержувача переходить право власності на предмет лізингу згідно умов цього договору (за виключенням випадків, передбачених договором та/або законодавством).

Строк користування лізингоодержувачем предметом лізингу складається з періодів (місяців) лізингу зазначених в додатку "Графік сплати лізингових платежів" (Графік) до договору та починається з дати підписання сторонами акту прийняття-передачі предмета лізингу, але в будь-якому випадку не може бути менше одного року (п. 1.2. договору).

Згідно додатку до договору (Специфікація) предметом лізингу є: Автобус БАЗ А 148.2 2011 року випуску вартістю 482340,00 грн., який був переданий лізингоодержувачу 27.07.11 р. на підставі відповідного акту прийому-передачі.

Позивач посилається на те, що відповідачем не було у повному обсязі сплачено лізингові платежі, в зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 45568,26 грн., в тому числі прострочена заборгованість за лізинговими платежами за 32 та 33 періоди лізингу, пеня в розмірі 471,38 грн., штраф за неподання відомостей про стан та місцезнаходження майна в розмірі 19293,60 грн., інфляційні втрати в розмірі 422,27 грн. та 3% річних в сумі 80,41 грн.

Згідно положень ст. ст. 1, 2 Закону України "Про фінансовий лізинг"та ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачу) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Відповідно до п. 3.3. договору приймання лізингоодержувачем предмета лізингу в лізинг оформлюється шляхом складання акту.

Автобус, що є предметом фінансового лізингу передано лізингоодержувачу 27.07.2011 р., що підтверджується підписаним та скріпленим печатками обох сторін актом прийому-передачі.

Згідно п. 1 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Відповідно до п. 2.1. договору усі платежі за договором лізингоодержувач зобов'язаний здійснювати в національній валюті України (гривнях) відповідно до Графіку та Загальних умов шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок лізингодавця. Лізингові платежів включають:

- платежі по відшкодуванню (компенсації) частини вартості предмета лізингу;

- винагороду (комісію) лізингодавцю за отриманий у лізинг предмет лізингу, з врахуванням коригування, вказаного у пунктах 2.7.-2.9., 3.4. Загальних умов.

Пунктом 2.4. договору передбачено, що всі чергові платежі, відповідно до Графіку та Загальних умов, лізингоодержувач сплачує у число сплати в кінці кожного періоду лізингу з урахуванням положень пунктів 2.7.-2.9. Загальних умов, починаючи з наступного календарного місяця за календарним місяцем, в якому був підписаний акт. Якщо строк сплати будь-якого лізингового платежу припадає на неробочий (вихідний, святковий або ін.) день, то лізингоодержувач зобов'язаний сплатити такий платіж не пізніше останнього робочого дня, який передує такому вихідному (святковому та ін.) дню.

Відповідно до п. 2.7. договору у разі, якщо на момент нарахування лізингового платежу розмір винагороди у складі такого лізингового платежу буде становити суму, що перевищує подвійну облікову ставку НБУ, встановлену на день нарахування винагороди за період, який минув з дня нарахування попереднього лізингового платежу за цим договором, розраховану від остаточної загальної вартості предмета лізингу, то сума такого перевищення є об'єктом оподаткування податком на додану вартість (ПДВ), при цьому розмір винагороди збільшується на суму ПДВ, нараховану на такий об'єкт оподаткування.

Згідно п. 2.8. договору у разі, якщо лізингоодержувач прострочить сплату лізингових платежів, більше ніж на 10 (десять) календарних днів, на підставі статей 536,625 Цивільного кодексу України сторони погодили, що розмір винагороди, на вимогу лізингодавця, збільшується на суму, яка визначається шляхом нарахування 15 (п'ятнадцяти) відсотків річних за методом "факт/360"на фактичний залишок заборгованості по сплаті лізингових платежів в частині відшкодування (компенсації) частини вартості предмета лізингу, протягом всього періоду існування простроченої заборгованості. Сума такого збільшення винагороди за цим договором підлягає сплаті в складі кожного лізингового платежу згідно Графіку, протягом всього періоду існування простроченої заборгованості.

Пункт 2.9. договору містить випадки в разі настання яких протягом дії договору може збільшуватись розмір лізингових платежів вказаний у Графіку.

При цьому в п. 2.9.6. договору сторони відзначили, що підписуючи цей договір вони розуміють та підтверджують про досягнення згоди про право лізингодавця у випадках, вказаних у п. 2.9. договору, самостійно та у односторонньому порядку здійснити збільшення розмірів лізингових платежів за договором. Зазначене право погоджене сторонами під час укладення договору. Лізингоодержувач надає свою згоду на те, що у випадках збільшення розміру лізингових платежів не потребується підписання сторонами будь-яких договорів про внесення змін до договору, додаткових угоди до договору і т. п. Розмір лізингових платежів вважається збільшеним з дати, що буде вказана у відповідному повідомленні лізингодавця, але не раніше ніж 5 (п'ять) робочих днів з моменту відправлення лізингодавцем цього повідомлення лізингоодержувачу. Лізингодавець одночасно з направленням повідомлення про збільшення розміру лізингових платежів надсилає лізингоодержувачу скориговану ним у односторонньому порядку нову редакцію Графіку, який є достатньою підставою для подальшої сплати лізингоодержувачем збільшених лізингових платежів. Лізингоодержувач зобов'язаний продовжувати сплату лізингових платежів на підставі зазначеної нової редакції Графіку, надісланої лізингодавцем.

Відповідно до п. 2.11. договору лізингодавець здійснює погашення заборгованості перед лізингодавцем у наступному порядку:

- сплата нарахованих штрафних санкцій за порушення лізингоодержувачем обов'язків за цим договором;

- сплата комісії за адміністрування простроченої заборгованості;

- сплата простроченої заборгованості з нарахованої винагороди;

- сплата суми поточної заборгованості з нарахованої винагороди;

- сплата простроченої заборгованості з відшкодуванням частини вартості предмета лізингу;

- сплата поточної заборгованості з відшкодуванням частини вартості предмет а лізингу.

У випадку перерахування лізингоодержувачем платежів за цим договором у порушення вищевказаної черговості, лізингодавець має право самостійно перерозподілити отримані від лізингоодержувача кошти, у відповідності з черговістю, викладеною в цьому пункті, шляхом проведення відповідних бухгалтерських проводок, а лізингоодержувач підтверджує свою згоду на це підписуючи цей договір.

З урахуванням положень п. 2.4. договору відповідач за первісним позовом зобов'язаний сплачувати чергові лізингові платежі 27 числа кожного місяця.

Пунктом 6.6. договору сторони передбачили, що лізингодавець має право у односторонньому порядку відмовитись від договору (розірвати договір) та вилучити предмет лізингу у випадках передбачених пунктами 6.1.1. - 6.1.4. договору.

Згідно п. 6.1.1. договору договір може бути розірваний якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж (частково або в повному обсязі) та прострочення сплати становить більше 30 (тридцяти) календарних днів з дня настання строку платежу, встановленого в договорі.

Позивач, в зв'язку з наявністю прострочення по сплаті лізингових платежів понад 30 днів 21.05.2014 р. направив відповідачу повідомлення № 906 (повторно № 968 від 29.05.2014 р.) про розірвання (відмову від) договору та висунув вимогу невідкладно повернути предмет лізингу.

Частиною 2 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Згідно п. 6.10. договору сторони погодили, зміна або припинення договору відбувається, зокрема в наслідок вчинення лізингодавцем часткової або повної відмови від договору у випадках, передбачених Загальними умовами та/або чинним законодавством, та/або у випадках настання відкладальних обставин, передбачених п. 6.1.1. - 6.1.7. Загальних умов та наявності (вчинення) лізингодавцем відповідного волевиявлення (одностороннього правочину).

21.05.2014 р. позивач надіслав відповідачу повідомлення № 906 про розірвання (відмову) від договору, отримання якого визнається відповідачем за первісним позовом, а отже договір є припиненим (розірваним).

Згідно п. 6.6.4. договору розірвання договору не звільняє лізингоодержувача від сплати всіх нарахованих та несплачених платежів (в тому числі викупного платежу), передбачених договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідач в порушення умов договору належним чином не виконав свої зобов'язання, наслідок чого у останнього утворилася заборгованість зі сплати чергових лізингових платежів за 32 та 33 періоди лізингу в загальному розмірі 25300,60 грн.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Пункт 2 частини 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" встановлює, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Таким чином, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 25300,60 грн. основного боргу обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначений строк сплату платежів не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання, або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Згідно п. 7.1.1. договору за порушення обов'язку з своєчасної сплати платежів, передбачених даним договором та/або чинним законодавством України -лізингодавець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочки, від простроченої заборгованості за платежами за кожен день прострочки. Сторони домовились, що нарахування даної пені припиняється через дванадцять місяців, від дня коли сплата мала відбутися.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

При цьому, стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов'язання щодо внесення платежів.

Пунктом 1 ст. 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися зокрема неустойкою.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 471,38 грн. згідно обґрунтованого розрахунку позивача.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За таких обставин, суд першої інстанції правомірно стягненув з відповідача 3% річних в розмірі 80,41 грн. та інфляційних втрат в розмірі 422,27 грн.

Відповідно до п.5.2.1 пункту 5.2 Загальних умов договору, лізингоодержувач зобов'язаний щоквартально (не пізніше 10 календарних днів з моменту закінчення відповідного звітного кварталу) письмово інформувати Лізингодавця про стан та адресу базування предмета лізингу шляхом направлення лізингодавцю звіту у формі встановленою Додатком "Довідка" до договору.

Пунктом 7.1.3 Загальних умов договору передбачено, що за ненадання при інспектуванні для огляду або при повернені (вилучені) предмета лізингу технічної документації, отриманої лізингоодержувачем разом з предметом лізингу, порушення умов пунктів 2.17., 4.1.2., 5.2., 10.2. Загальних умов - лізингоодержувач сплачує штраф у розмірі 1 (один) відсоток Остаточної загальної вартості предмета лізингу, за кожен та будь-який випадок із зазначених порушень. Сторони погодили, що даний штраф є визначеною грошовою сумою, яка не змінюється (після встановлення остаточної загальної вартості предмету лізингу) протягом строку дії договору, та для зручності сторін визначається як 1 (один) відсоток від розміру остаточної загальної вартості предмета лізингу.

Відповідно до п. 10.9 Загальних умов звіт, передбачений п.5.2.1 договору направляється цінним листом з описом вкладення, і відповідно, достатнім доказом направлення звіту є розрахунковий документ (касовий чек) та опис вкладення.

Так, відповідачем не спростовано, що звіт в установлений формі по договору протягом 3-х кварталів 2013 року та одного кварталу 2014 року. лізингодавцю надано не було.

На підставі пп. п.5.2.1, 7.1.3 Загальних умов до договору, позивачем нараховано 19293,60 грн. штрафу за неподання відомостей про стан та місцезнаходження майна - предмету лізингу, виходячи з розрахунку: 482340,00 грн. остаточної загальної вартості предмета лізингу згідно акту прийому-передачі майна * 4% = 19293,60 грн. Враховуючи викладене, вимога про стягнення штрафу в розмірі 19293,60 грн. є обґрунтованою.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в зустрічному позові виходячи з наступного.

Відповідач просить суд визнати недійсними положення пункту 6.7. Загальних умов, яким передбачено, що у випадку вилучення Предмета лізингу, припинення або розірвання Договору, з причин зазначених у даному Договорі та/або законодавстві України, усі раніше сплачені Лізингоодержувачем лізингові платежі поверненню не підлягають, як такі, що суперечать ч.2 ст. 693, ч.2 ст. 806 ЦК України, ст..ст. 7, 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", моральним засадам суспільства та принципу справедливості.

Вирішуючи спір про визнання договору або його частини недійсним, господарський суд має встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання договору (його частини) недійсним і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту договору вимогам закону, додержання встановленої форми договору; правоздатність сторін за договором; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

Загальні підстави визнання недійсними правочину і настання відповідних наслідків встановлені ст. 215, 216 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 та 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1, 3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

В силу ст.ст. 626, 628, 627 Цивільного кодексу України, зміст правочину становить визначену на розсуд сторін правочину і погоджену ними домовленість, спрямовану на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента, визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 6 Цивільного кодексу України передбачено право сторін укласти договір, який не передбачено актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право відступити в договорі від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або суті правовідносин сторін.

Таким чином, суперечність правочину актам законодавства як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства чи укладення певного правочину всупереч змісту чи суті правовідносин сторін; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином, не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Укладений між сторонами договір є підставою для виникнення у сторін господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України) і згідно до ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами ст. ст. 1, 11, 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовим лізингом є вид цивільно-правових відносин, що виникають з договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі. Сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

В ст. 627 ЦК України закріплено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Сторони у договорі та додатках до нього, добровільно встановили порядок визначення розміру лізингових платежів, умови та випадки зміни лізингових платежів. В свою чергу, підстави вважати, що при укладенні договору та додатків до нього волевиявлення позивача за зустрічним позовом не було вільним і не відповідало його внутрішній волі - відсутні.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 651 ЦК України встановлено, що зміна або розірвання Договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічні положення передбачені ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України.

Отже підписавши договір та погодившись з його умовами, відповідач безпідставно та необґрунтовано посилається на невідповідність способу встановлення розміру лізингових платежів вимогам чинного законодавства.

За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку, що відповідач за зустрічним позовом при укладенні договору керувався виключно нормами чинного законодавства України.

Крім того, відповідач помилково посилається на норми ч.1 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг", оскільки ч. 1 даної статті передбачено, що "Лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця, у разі якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30 днів, за умови, що договором лізингу не передбачено іншого строку. Лізингоодержувач має право вимагати відшкодування збитків, у тому числі повернення платежів, що були сплачені лізингодавцю до такої відмови". Таким чином, вказана норма регулює відносини у випадку відмови лізингоодержувача від договору фінансового лізингу в односторонньому порядку та надає останньому право вимагати від лізингодавця повернення сплачених лізингових платежів лише в тому разі, коли лізингодавець передав лізингоодержувачу предмет лізингу зі строком прострочення понад 30 днів.

Відповідно до ч. 4 статті 653 ЦК України сторони не мають права вимагати повернення того, то було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору якщо інше не встановлено договором або законом.

Визначені сторонами у спірному Договорі фінансового лізингу умови щодо порядок визначення та розрахунку лізингових платежів (в тому числі такої їх частини як відшкодування вартості предмету лізингу) відповідають як загальним засадам цивільного законодавства щодо свободи договору, так і положенням щодо вільного встановлення у договорі ціни як його умови.

Таким чином, відповідач не надав доказів, які б підтверджували той факт, що спірне положення договору фінансового лізингу суперечить нормам Цивільного кодексу України, Закону України "Про фінансовий лізинг", іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; не довів відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину; не спрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином, а тому правові підстави для визнання спірного положення договору недійсним відсутні.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 2 ст. 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення.

З огляду на викладені обставини, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про задоволення первісного позову повністю та відмову у зустрічному позові, з даним висновком погоджується і колегія суддів, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам законодавства.

Відповідно до п. 1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку, рішення суду першої інстанції відповідає законодавству, матеріалам справи та не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліт" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2014 року у справі № 910/10046/14 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/10046/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді П.В. Авдеєв

Є.Ю. Шаптала