Постанова № 41536647, 24.11.2014, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" листопада 2014 р. Справа № 914/2830/14

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого-судді Михалюк О.В.

суддів Новосад Д.Ф.

Скрипчук О.С.

розглянув апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Яблуневий дар»

на рішення господарського суду Львівської області від 06.10.2014р.

у справі № 914/2830/14

за позовом сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля», с.Строїнці Тиврівського району Вінницької області

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Яблуневий дар», м.Городок

про стягнення заборгованості в сумі 3234011,49 грн.,

з участю представників :

від скаржника - Драгомирецька О.Р.

від позивача - не з»явився

В ході судового засідання сторонам права і обов"язки, передбачені ст.22 ГПК України роз"яснені, заперечень щодо складу суду не поступало.

Позивач належним чином був повідомлений про день та час слухання справи, однак повноважних представників в засідання не скерував, в зв"язку з чим колегія вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за наявними у справі доказами.

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Рішенням господарського суду Львівської області від 06.10.2014р. у справі № 914/2830/14 (суддя Крупиник Р.В.) задоволено частково позов сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля», с.Строїнці Тиврівського району Вінницької області та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Яблуневий дар», м.Городок 2211669,06 грн. основного боргу, 65566,48 грн. - 3% річних, 356243,61 грн. інфляційних втрат, 64667,30 грн. судового збору та 3048,37 грн. судових витрат; припинено провадження у справі в частині стягнення з ТзОВ «Яблуневий дар» на користь позивача 600000,00 грн. основного боргу; в решті позовних вимог відмовлено; в клопотанні про відстрочку виконання рішення відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Яблуневий дар» подав до Львівського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати згадане рішення, посилаючись, зокрема, на те, що воно є незаконне, винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, оскільки суд першої інстанції помилково дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат, пов»язаних з прибуттям адвоката Говора Д. до господарського суду Львівської області на суму 548,37 грн. так як у матеріалах справи відсутні докази пого, що саме позивач поніс зазначені витрати. Крім того, на думку скаржника, судом не було надано належної оцінки доводам, викладеним у клопотанні про відстрочку виконання рішення.

Наводить скаржник і інші доводи, що є, на його думку, підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

07.10.2013р. між позивачем та відповідачем укладено Договір купівлі-продажу №1 (надалі - Договір), за умовами п.п. 1.1., 2.1. якого продавець (позивач) зобов'язується передати у власність покупця (відповідача) сільськогосподарську плодоовочеву продукцію (надалі - Товар), у кількості погодженій сторонами, а покупець - прийняти та оплатити її. Асортимент, якість, кількість та ціна кожної партії товару визначається сторонами в Специфікації на кожну партію товару.

Відповідно до положень Розділу 3 Договору, право власності на товар переходить від продавця до покупця з моменту приймання товару на складі покупця та підписання актів закупівлі або накладних, або відомості закупівлі сільськогосподарської продукції.

На виконання зобов'язань за Договором, позивачем в період з 10.10.2013р. по 26.11.2013р. було поставлено, а відповідачем прийнято товар - яблука свіжі, на загальну вартість 4714669,06 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних за вказаний період.

В пункті 4.1. Договору сторони погодили, що оплата за товар здійснюється після поставки товару або передоплатою.

З матеріалів справи судом встановлено, що всупереч умовам Договору поставлений відповідачу товар був оплачений останнім лише частково, до сплати залишилося 2811669,06 грн.

Як свідчить наявна в матеріалах справи довідка №214 від 03.10.2014р., розмір боргу відповідача станом на 03.10.2014р. складає 2211669,06 грн.

Відповідно до п. 4.4. Постанови Пленуму ВГС України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011р. № 18 господарський суд припиняє провадження у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Встановивши наведені обставини справи, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що провадження у справі в частині стягнення з відповідача основної суми боргу в розмірі 600000,00 грн. підлягає припиненню, а решту позовних вимог такими, що підлягають до задоволення повністю, виходячи з наступного.

Статтею 174 ГК України передбачено, що однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 193 ГК України).

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконану роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання обов'язку.

Положеннями ч. 1 ст. 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Приписами ч. 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В пункті 1.7. Постанови Пленуму ВГС України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" встановлено, що якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.

Водночас у пункті 4.1. Договору сторонами не було чітко визначено строк оплати, а лише зазначено, що оплата за товар здійснюється після поставки товару або передоплатою.

У відповідності із ст. 193 ГК України, положення якої є аналогічні до положень ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Нормами ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки, відповідачем у встановлений законом строк, кошти за одержаний товар сплачені не були, відтак ці кошти підлягають до стягнення з нього в судовому порядку в розмірі 2211669,06 грн.

Нормами статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з позовної заяви, позивач крім суми основного боргу, просив суд стягнути з відповідача 66098,82 грн. три проценти річних та 356243,61 грн. інфляційних втрат.

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат, суд дійшов обгрунтованого висновку, що такий розрахунок проведений позивачем правильно, а відтак інфляційні втрати підлягають стягненню з відповідача повністю у заявленому розмірі.

З приводу стягнення трьох процентів річних, слід зазначити наступне.

В п. 1.7. Постанови від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" Пленум ВГС України зазначив, що передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Разом з тим, ст. 253, частиною 5 статті 254 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Проаналізувавши розрахунок трьох процентів річних, суд зазначив про те, що нарахування трьох процентів річних за 14.10.2013р., 03.11.2013р., 04.11.2013р., 10.11.2013р., 11.11.2013р. 17.11.2013р., 24.11.2013р., 25.11.2013р. на суму 532,34 грн. є безпідставним, оскільки поставка за видатковими накладними (на підставі яких розраховувалися 3% річних за вказані дні) відбувалися у вихідні дні (субота, неділя), а тому обов'язок по сплаті коштів за одержаний товар виник у відповідача лише першого робочого дня після вихідного.

Таким чином, три проценти річних підлягають стягненню з відповідача частково, у розмірі 65566,48 грн.

Також, позивач просив стягнути з відповідача понесені судові витрати: 64680,24 грн. судового збору, 2800,00 грн. витрат на правову допомогу, витрат, пов'язаних з одержанням витягів з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців в розмірі 115,60 грн. та витрат, які поніс позивач у зв'язку з забезпеченням явки представника в судові засідання на суму 548,37 грн.

З долученого до позовної заяви платіжного доручення №476 від 25.07.2014р., за подання до господарського суду цієї позовної заяви, позивачем сплачено 64680,24 грн. судового збору. Оскільки позовні вимоги судом задоволено частково, судовий збір відповідно до положень ст. 49 ГПК України обгрунтовано покладено на відповідача, пропорційно задоволеним вимогам в розмірі 64667,30 грн.

Частиною 1 ст. 44 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (ч. 3 ст. 48 ГПК України).

Як зазначив Пленум ВГС України в п. 6.3. Постанови від 21.02.2013р. №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" відшкодування витрат позивачів пов'язаних з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Факт понесення позивачем витрат на правову допомогу в розмірі 2800,00 грн. підтверджуються наявним в матеріалах справи договором про надання правової допомоги від 11.07.2014р., укладеним з адвокатом Говором Д.І., копією свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, прибутковими касовими ордерами та квитанціями до прибуткових касових ордерів на загальну суму 2800,00 грн.

Відповідно до положень п. 6.5. згаданої Постанови вирішуючи питання про розподіл інших судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим, суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Враховуючи такі фактори, як предмет даного спору, складність спору та часткове задоволення позову, суд прийшов до правильного висновку, що витрати на правову допомогу підлягають стягненню з відповідача в розмірі 2500,00 грн.

Як зазначив Пленум ВГС України в п. 1 Постанови від 21.02.2013р. №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" до інших витрат у розумінні статті 44 ГПК відносяться, зокрема: суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 названого Кодексу); витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою.

Беручи до уваги вищенаведені законодавчі положення, слід зазначити, що витрати позивача, пов'язані з одержанням витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців на суму 115,60 грн., не вважаються судовими витратами в розмінні ст. 44 ГПК України та п. 1 Постанови Пленуму ВГС України від 21.02.2013р. №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України".

Натомість, судові витрати пов'язані з прибуттям повноважного представника позивача до господарського суду Львівської області на суму 548,37 грн. підставно стягнуто з відповідача, оскільки такі віднесені законодавцем до інших судових витрат та підтверджується наявними в матеріалах справи посадочними документами на поїзд на ім'я Говор Дмитро, за напрямком Вінниця - Львів та у зворотному напрямку.

Розглянувши клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що дане клопотання задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 6 ст. 83 ГПК України господарський суд приймаючи рішення має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Положеннями п. 7.2. Постанови Пленум ВГС України від 17.10.2012 р. № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" встановлено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Обгрунтовуючи клопотання про відстрочення виконання рішення суду, відповідач посилається, зокрема, на важке фінансове становище, спрямування всіх фінансових ресурсів на закупівлю сировини та перебування у провадженні інших господарських судів справ про стягнення з відповідача заборгованості. Вказане на думку відповідача, свідчить про низьку платоспроможність товариства на даний час.

Проте, до поданого клопотання відповідачем не долучено жодних доказів, які б підтверджували скрутне фінансове становище підприємства, за наявності яких суд міг би задоволити таке клопотання.

Зважаючи на викладене та те, що обов'язок по сплаті коштів за одержаний товар виник у відповідача майже рік тому, беручи до уваги ту обставину, що складна суспільно-економічна ситуація та фінансова нестабільність торкнулася всіх без винятку суб'єктів господарювання в Україні, а відстрочення виконання рішення суду може призвести до негативних фінансових наслідків для позивача, суд обгрунтовано відмовив в задоволенні клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення суду.

Враховуючи те, що позивачем представлено достатньо об»єктивних, допустимих та переконливих доказів в підтвердження заявлених позовних вимог, а відповідач не заперечив наявності заборгованості перед позивачем, доказів сплати заборгованості не представив, виконавши вимоги процесуального права, всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши представлені докази у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги обгрунтовані та підлягають до задоволення.

Відповідно до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Скаржник не надав належних та допустимих доказів на спростування висновків місцевого господарського суду, викладених у рішенні господарського суду Львівської області від 06.10.2014р. у даній справі.

З огляду на все викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Львівської області від 06.10.2014 року у даній справі відповідає матеріалам справи, ґрунтується на вимогах чинного законодавства і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судовий збір за перегляд рішення господарського суду Львівської області від 06.10.2014 року у даній справі в апеляційному порядку слід покласти на скаржника в порядку, передбаченому ст. 49 ГПК України.

На підставі наведеного та відповідно до вимог ст.ст.33,34,43,49,91,99,101-105 ГПК України,-

Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Яблуневий дар», м.Городок залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Львівської області від 06.10.2014р. у справі № 914/2830/14 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

5. Матеріали справи повернути господарському суду Львівської області.

6. Повний текст постанови складено « 25» листопада 2014р.

Головуючий суддя Михалюк О.В.

суддя Новосад Д.Ф.

суддя Скрипчук О.С.