Постанова № 41536008, 18.11.2014, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" листопада 2014 р. Справа № 914/2902/14

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді Костів Т.С.

суддів Марко Р.І.

Желік М.Б.

при секретарі Карпенко В.О.

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Львівська вугільна компанія", с.Сілець, Сокальський район, Львівська область вих.№ 2/704 від 06.10.2014 року

на рішення господарського суду Львівської області від 23.09.2014 р.

у справі №914/2902/14

за позовом: Прокурора Сокальського району Львівської області в інтересах держави в особі Державного підприємства "Львіввугілля" в особі відокремленого підрозділу "Монтажнопрохідницьке управління"

до відповідача: Публічного акціонерного товариства "Львівська вугільна компанія", с.Сілець, Сокальський район, Львівська область

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, м.Київ,

про: стягнення 1634496,20 грн. заборгованості за Договором по виконанню робіт № 36/2012 від 15.10.2012 року

За участю представників сторін:

від прокуратури: не з'явився;

від позивача: Прийма Л.І. - представник за довіреністю № 8/17 від 03.01.2014 р.;

від відповідача: не з'явився;

від третьої особи : не з'явився.

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В С Т А Н О В И В :

рішенням господарського суду Львівської області від 23.09.2014 р. у справі № 914/2902/14 (суддя Кидисюк Р.А.) позов Прокурора Сокальського району Львівської області в інтересах держави в особі Державного підприємства "Львіввугілля" в особі відокремленого підрозділу "Монтажнопрохідницьке управління" до Публічного акціонерного товариства "Львівська вугільна компанія", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, про стягнення 1634496,20 грн. заборгованості за Договором по виконанню робіт № 36/2012 від 15.10.2012 року- задоволено повністю.

Приймаючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами укладено договір № 36/2012 на виконання робіт, який належно був виконаний позивачем. Проте, відповідач не оплатив визнану ним вартість виконаних робіт. Окрім того, суд дійшов висновку про підставність та обґрунтованість вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафних санкцій, а саме: 103981,85 грн. інфляційних нарахувань та 72655,95 грн. -3 % річних, стягнення яких передбачалось п.13.1 договору, у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань за цим договором.

Не погоджуючись з рішення господарського суду Львівської області від 23.09.2014 р. у справі №914/2902/14 відповідач - Публічне акціонерне товариство "Львівська вугільна компанія" - подав апеляційну скаргу з підстав, неповноти з'ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи.

Свою апеляційну скаргу скаржник мотивує тим, що договір на виконання робіт № 36/2012 від 15.10.2012 року укладений між Публічним акціонерним товариством "Львівська вугільна компанія" та відокремленим підрозділом "Монтажнопрохідницьке управління" викликає сумнів у його дійсності, оскільки відокремлені підрозділи не є юридичними особами та не мають права від свого імені вчиняти ті або інші дії. Також апелянт зазначає про те, що до складу ДП "Львіввугілля", крім відокремленого підрозділу "Монтажнопрохідницьке управління", включені інші відокремлені підрозділи, які також виконують роботи для Публічного акціонерного товариства "Львівська вугільна компанія" по окремому договору. За наслідками господарської діяльності між ДП "Львіввугілля" та Публічним акціонерним товариством "Львівська вугільна компанія" щомісячно складаються акти звірки взаєморозрахунків між цими сторонами. Сальдо за даними актами визначається шляхом зменшення суми боргу (за надані послуги по збагаченню вугілля) ДП "Львіввугілля" перед ПАТ "Львівська вугільна компанія" на суму боргу (за послуги відокремлених підрозділів) ПАТ "Львівська вугільна компанія". На думку апелянта, акт звірки взаєморозрахунків між ДП "Львіввугілля" та ПАТ "Львівська вугільна компанія" є доказом того, що зобов'язання між сторонами вищезазначеного договору по оплаті послуг, наданих відокремленими підрозділами Державного підприємства "Львіввугілля" в сумі 1457858,40 грн., є припиненим зарахуванням зустрічних вимог.

Окрім того, апелянт зазначає що оскаржуване рішення від 23.09.2014 року було винесене без участі представника відповідача, хоча останнім подавалось клопотання про відкладення розгляду справи.

На підставі наведеного скаржник просить рішення суду першої інстанції від 23.09.2014 року скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити повністю.

Автоматизованою системою документообігу суду справу № 914/2902/14 розподілено для розгляду головуючому - судді Костів Т.С..

Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 16.10.2013 року у склад колегії для розгляду вищезазначеної справи введено суддів Марка Р.І. та Желіка М.Б..

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 17.10.14 р., подані скаржником матеріали визнано достатніми для прийняття їх до провадження в апеляційній інстанції, розгляд справи призначено на 04.11.14 р., а також зобов'язано скаржника надати суду докази сплати судового збору у розмірі 16344,36 грн., та докази в підтвердження надсилання копії апеляційної скарги відокремленому підрозділу "Монтажнопрохідницьке управління".

У зв'язку із поданим клопотанням апелянта про відкладення розгляду справи, ухвалою суду від 04.11.14 року розгляд справи відкладався на 18.11.14 року.

Представнику роз'яснено його права та обов'язки згідно ст.22 ГПК України.

В судове засідання 18.11.14 року представники прокуратури та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору не з'явились, причин неявки суду не повідомили.

Представник позивача в судовому засіданні надав усні заперечення проти апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, просив залишити його без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Представник скаржника в судове засідання повторно не з'явився, через канцелярію суду подав клопотання № 2/797 від 14.10.14 року (вх. № 01-04/6789/14 від 17.11.14 року) про відкладення розгляду справи. Апелянт мотивує подане клопотання тим, що важкий фінансовий стан підприємства на даний час не дозволяє йому сплатити судовий збір у розмірі 16334,36 грн., у зв'язку із чим просить відкласти розгляд справи на грудень 2014 року.

Згідно із п.3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року ,,Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції'' у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів зазначає про те, що відкладення розгляду справи за обставин, визначених у ч.1 ст.77 ГПК України , є обов'язком лише за умови неможливості вирішення спору в даному судовому засіданні. Неявка представника скаржника в судове засідання не унеможливлює розгляду апеляційної скарги. Окрім того, слід зазначити, що відповідно до ухвал апеляційного суду від 17.10.2014р. та 04.11.14 року явка представників в судове засідання не визнавалась обов'язковою. В цих ухвалах попереджено сторони, що неявка їх представників в судове засідання не тягне за собою відкладення розгляду справи. Поряд з цим, на думку колегії суддів, причину неявки представника скаржника - важкий фінансовий стан підприємства що унеможливлює сплату судового збору - не можна вважати поважною підставою для відкладення розгляду справи.

Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представника сторони, дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне:

як правильно встановлено судом першої інстанції 15.10.2012 року, між відокремленим підрозділом "Монтажнопрохідницьке управління" Державного підприємства "Львіввугілля" (виконавець) та ПАТ "Львівська вугільна компанія" (замовник) укладено договір на виконання робіт № 36/2012.

Згідно п.2.1 вищезазначеного договору замовник доручає, в виконавець бере на себе зобов'язання виконати усі передбачені договором ремонтні роботи на об'єкті, а саме: ремонт конвеєрів галерей №№ 1-7,13,14, ремонт галерей, котельні, цехів допоміжного призначення, ремонт котлів №№ 1,2, ремонт освітлення галерей, заміна каналізаційних труб, інше (п.1.1 договору), забезпечує необхідну якість робіт у відповідності до нормативних документів, здає їх в обумовлені строки замовнику, усуває зауваження приймальних комісій та дефекти, допущені з його вини, а замовник зобов'язується прийняти виконані виконавцем роботи та оплатити їх.

Оплату за виконані виконавцем роботи замовник виконує в строк протягом 5-ти банківських днів з моменту підписання сторонами акту приймання виконаних робіт. (п.4.2 договору).

Як правильно встановлено судом першої інстанції та вбачається із наявних в матеріалах справи актів виконаних робіт № 157 за жовтень 2012 року, № 166 за листопад 2012 року та № 165 за листопад 2012 року, відокремленим підрозділом "Монтажнопрохідницьке управління" виконано роботи на суму 1457858,40 грн.

Однак в матеріалах справи відсутні докази в підтвердження оплати вартості виконаних робіт зі сторони відповідача, а отже відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання та не оплатив виконані позивачем роботи. Окрім того, в матеріалах справи наявним є акт звірки взаєморозрахунків від 01.01.2014 року, розмір якого становить 2174040,40 грн.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, що визначено ст.175 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачені загальні умови виконання зобов'язання, а саме зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Господарського Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Щодо акту звірки взаємних розрахунків між відокремленим підрозділом "Монтажнопрохідницьке управління" Державного підприємства "Львіввугілля" та ПАТ "Львівська вугільна компанія" від 01.01.14, на який відповідач посилається як доказ відсутності боргу у зв'язку із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, колегія суддів Львіського апеляційного господарського суду зазначає наступне:

статтею 601 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін. Зарахування можливе при наявності наступних умов: зустрічність вимог, тобто сторони одночасно беруть участь у двох зобов'язаннях і при цьому кредитор за одним зобов'язанням є боржником в іншому зобов'язанні; однорідність вимог; настання строку виконання за обома вимогами, що зараховуються, або строк був визначений моментом витребування, або, щоб термін не був вказаний взагалі, тобто, виконання можна було вимагати в будь-який момент; якість вимог, тобто між сторонами немає спору щодо розміру, характеру, змісту та умов зобов'язання.

За змістом названої правової норми залік (зарахування) можливий в тому випадку, коли вимоги є зустрічними та настав строк їх виконання, оскільки не можна пред'явити до зарахування вимоги за такими зобов'язаннями, які не існують взагалі або не підлягають виконанню. Отже, припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної вимоги є одностороннім правочином, який оформляється заявою однієї сторони.

Акт звірки заборгованості є фіксуючим документом, не є первинним документом і не доводить факту будь-яких господарських операцій (поставки, надання послуг, тощо), він є лише відображенням руху коштів в бухгалтерському обліку підприємств та носить інформаційний характер. Акт звірки взаємних розрахунків не є документом про проведення зарахування однорідних зустрічних вимог та за своєю правовою природою не є рівноцінним передбаченій у ст. 601 ЦК України заяві про зарахування зустрічних взаємних вимог.

Таким чином, акти звірки взаємних розрахунків від 11.07.14, від 06.07.14 року та від 02.09.14 року, в розумінні статті 601 Цивільного кодексу України, не можу вважатись належними доказами зарахування зустрічних однорідних позовних вимог.

На посилання апелянта на те, що договір на виконання робіт № 36/2012 від 15.10.2012 року укладений між Публічним акціонерним товариством "Львівська вугільна компанія" та відокремленим підрозділом "Монтажнопрохідницьке управління" не є дійсним, оскільки відокремлені підрозділи не є юридичними особами та не мають права від свого імені вчиняти ті або інші дії, колегія суддів зазначає наступне:

відповідно до частин 1, 2 статті 64 Господарського кодексу України підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), а також функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо). Функції, права та обов'язки структурних підрозділів підприємства визначаються положеннями про них, які затверджуються в порядку, визначеному статутом підприємства або іншими установчими документами.

Частина 4 вказаної статті також встановлює, що такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством.

Згідно з свідоцтвом про державну реєстрацію серії А00 № 370555, довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України державне підприємство "Львіввугілля" є юридичною особою, що має відокремлений структурний підрозділ "Монтажнопрохідницьке управління" Державного підприємства "Львіввугілля".

Відповідно до пунктів 3.2, 3.4 Положення про структурний підрозділ "Монтажнопрохідницьке управління" Державного підприємства "Львіввугілля", останній не має статусу юридичної особи, а посадові особи підрозділу мають право в межах повноважень, визначених тим положенням, та на підставі довіреності підприємства і від імені підприємства укладати господарські та інші договори.

Як вбачається із довіреності № 53 від 17.09.12 року, яка міститься в матеріалах справи, ДП ,,Львіввугілля'' діє на підставі статуту ДП ,,Львіввугілля'' та уповноважує начальника відокремленого підрозділу ,,Монтажнопрохідницьке управління'' ДП ,,Львіввугілля'' Івашківа Олега Михайловича укладати та підписувати від імені ДП Львіввугілля змінювати та розривати договори (контракти) та інші угоди з юридичними та фізичними особами з метою реалізації основних напрямків діяльності відокремленого підрозділу "Монтажнопрохідницьке управління" ДП ,,Львіввугілля'' на суму 1500 000 грн., в тому числі угоди купівлі-продажу, поставки, міни, майнового найму, оренди, лізингу, перевезення, страхування, позики, розрахункові, кредитні, доручення, комісії, схову, гарантії, застави, уступки вимоги та переводу боргу, трудові та інші договори та угоди, що не суперечать законодавству України, статуту ДП ,,Львіввугілля'', Положенню про відокремлений підрозділ ,,Монтажнопрохідницьке управління'' ДП ,,Львіввугілля''.

Отже, беручи до уваги вищевикладене, відокремлений підрозділ "Монтажнопрохідницьке управління" ДП ,,Львіввугілля'' наділений правом укладати та підписувати від імені ДП ,,Львіввугілля'' договори.

Посилання скаржника на винесення оскаржуваного рішення без участі його представника, хоча останнім подавалось клопотання про відкладення розгляду справи, не заслуговує на увагу, оскільки не впливає на повноту дослідження обставин справи судом першої інстанції та носить формальний характер. Скаржникові суд першої інстанції забезпечив можливість реалізації своїх процесуальних прав, а розгляд і вирішення клопотання про відкладення розгляду справи вирішувалось судом першої інстанції у відповідності до норм ГПК України.

Окрім того, колегія суддів звертає увагу, що з урахуванням обставин конкретної справи може суд може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з ч.1-5 ст.28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (стаатті 32-34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні (Постанова пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. „Про деякі питання практики застосування ГПК України судами першої інстанції"). Також колегія суддів зазначає, ухвалою господарського суду Львівської області від 15.08.2013р. явка представників в судове засідання не визнавалась обов'язковою.

У відповідності до ч. 1 ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Відповідач додаткових доказів не подав і суду апеляційної інстанції, не обґрунтовував неможливості подання таких доказів суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Однак, у встановленому законом порядку підстави, передбачені у ст. 104 ГПК України для скасування або зміни судового рішення не були доведені суду належними доказами.

Окрім того, ухвалою суду від 17.10.14 року, колегія суддів зобов'язувала скаржника надати суду докази сплати та зарахування судового збору у розмірі 16344,36 грн. в доход Державного бюджету України до прийняття судового рішення по справі. Проте, як вбачається із матеріалів справи на момент винесення постанови в матеріалах справи відсутні докази які б підтверджували сплату судового збору в порядку та розмірі визначеному Законом України ,,Про судовий збір''.

Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, наявні в них докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, рішення господарського суду Львівської області від 23.09.2014 р. у справі № 914/2902/14 слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 1, 21, 33, 43, 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Львівська вугільна компанія"- залишити без задоволення, а рішення господарського суду Львівської області від 23.09.2014 р. у справі № 914/2902/14 - без змін.

2.Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Львівська вугільна компанія" (80086, с.Сілець, Сокальський район, Львівська область, код ЄДРПОУ 35879807) в доход Державного бюджету України - 16344,36 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги Львівським апеляційним господарським судом.

3.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

4.Матеріали справи скерувати до господарського суду Львівської області.

Повний текст постанови суду оформлено і підписано відповідно до вимог статті 105 ГПК України 21.11.2014 року.

Головуючий-суддя Костів Т.С.

Суддя Марко Р.І.

Суддя Желік М.Б.