Рішення № 41535761, 13.11.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/13229/14 13.11.14

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К.І., при секретарі судового засідання Мельник Ю.О., розглянувши матеріали справи

за позовною заявою Малого приватного підприємства "Асва"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Основа"

про стягнення 73 676,74 грн.

за участю представників:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Зарубайко П.І. - представник за довіреністю № 1192 від 29.10.2014 р.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду м. Києва звернулось Мале приватне підприємство "Асва" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Основа" про стягнення заборгованості в розмірі 73 676,74 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору купівлі-продажу товарів і послуг № 1/39 від 09.01.2013 р., внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю "Основа" утворилась заборгованість в сумі 73 676,74 грн.

У позові Мале приватне підприємство "Асва" просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Основа" заборгованість за поставлений товар та надані послуги в сумі 73 676,74 грн., яка складається з: 63 452,24 грн. - основної заборгованості, 8 429,31 грн. - пені та 1 795,19 грн. - 3 % річних.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання.

У судовому засіданні представник відповідача зазначив, що ним було сплачено заборгованість на суму 64 162,24 грн., в іншій частині позовних вимог не заперечував.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника позивача за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

09.01.2013 р. між Малим приватним підприємством "Асва" (підприємство) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Основа" (замовник) був укладений договір купівлі-продажу товарів і послуг № 1/39.

Підприємство зобов'язується передати у власність замовника, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити товар (автомобільні шини/диски) у кількості і асортименті відповідно до замовлень, рахунків-фактур та видаткових накладних, які є невід'ємною частиною даного договору, а також надати послуги з шиномонтажу, балансування та шиноремонту (п.п. 1.1, 1.2 договору).

Ціни на товари та послуги визначаються відповідно до прайс-листів підприємства, що діють на момент передання товарів чи надання послуг і вказуються у рахунках-фактурах і видаткових накладних або актах приймання-передання виконаних робіт ( п. 2.1 договору).

Замовник зобов'язаний розрахуватися за товар у спосіб, визначений п. 4.1 договору, протягом двох робочих днів з дня отримання рахунку-фактури (п. 3.5 договору).

У судовому засіданні встановлено, що позивач умови договору виконав у повному обсязі, поставив товар та надав послуги з шиномонтажу, балансування та шиноремонту за період з 17.07.2013 р. по 30.01.2014 р. на загальну суму 76 980,21 грн., що підтверджується рахунками -фактури, видатковими накладними та актами здачі-прийняття виконаних робіт за вказаний період та пояснення представника відповідча.

Однак, відповідач зі свого боку умови договору купівлі-продажу товарів і послуг № 1/39 від 09.01.2013 р. виконав неналежним чином - сплатив суму заборгованості у розмірі 13 527,98 грн.

Наявна заборгованість за надані послуги та поставлений товар у сумі 63 452,24 грн., підтверджується матеріалами справи та поясненнями представника відповідача.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншими учасниками відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням іншої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

З матеріалів справи вбачається, що після подачі позову, відповідач сплатив суму основного боргу в розмірі 64 162,24 грн., що перевищує суму основного боргу та підтверджується платіжними дорученнями № 23599 від 16.10.2014 р. та № 23067 від 10.07.2014 р. та поясненнями представника відповідача.

Таким чином, сплативши заборгованість у розмірі 64 162,24 грн. відповідач припинив у такий спосіб відповідне грошове зобов'язання основної заборгованості у сумі 63 452,24 грн., у зв'язку з чим провадження в цій частині позовних вимог підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що у Товариства з обмеженою відповідальністю "Основа" на час розгляду даної справи заборгованість за поставлений товар та надані послуги за період з 17.07.2013 р. по 30.01.2014 р. за договором купівлі-продажу товарів і послуг № 1/39 від 09.01.2013 р. - відсутня.

Крім суми основного боргу, позивач просив стягнути з відповідача пеню в сумі 8 429,00 грн. за період з 20.07.2013 р. по 17.06.2014 р.

Частиною 1 ст. 229 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" приписом ч. 6 ст. 232 ГК України передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції, а, отже, суд не приймає доводи позивача, що нарахування пені повинно здійснюватись до закінчення строку дії договору.

Відповідно до п. 6.5 договору за прострочення здійснення розрахунку за товари або послуги замовник зобов'язаний на вимогу підприємства виплатити останньому пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період прострочення, за кожен день такого просторочення.

Отже, вимоги про стягнення з відповідача пені у сумі 8 429,00 грн. за період з 20.07.2013 р. по 17.06.2014 р. є необгрунтованими та підлягають частковому задоволенню, оскільки застосовується шестимісячний строк нарахування пені відповідно до кожного несплаченого відповідачем рахунку.

Перерахувавши заявлену позивачем суму пені відповідно до подвійної облікової ставки Національного банку України та вимог ст. 232 ГК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача пеню за несвоєчасне виконання зобов'язання за договором у сумі 4 922,60 грн. за період з 20.07.2013 р. по 17.06.2014 р., тобто у меншій сумі, ніж заявлено позивачем.

Також позивач просить стягнути з відповідача 3 % річних - 1 795,19 грн. за період з 20.07.2013 р. по 17.06.2014 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані ним збитки.

Нормами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зважаючи на вищенаведені норми законодавства та умови укладеного сторонами правочину, вимоги про стягнення 3 % річних є такими, що заявлені правомірно.

Провівши перерахунок заявленої до стягнення суми матеріальних втрат, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1 736,68 грн. - 3 % річних з 20.07.2013 р. по 17.06.2014 р., тобто у меншій сумі, ніж заявлено позивачем.

Крім того, враховуючи надмірно сплачену суму заборгованості платіжними дорученнями № 23599 від 16.10.2014 р. та № 23067 від 10.07.2014 р. у розмірі 710,00 грн. (64 162,24 грн. - 63 452,24 грн.), суд припиняє провадження в частині позовних вимог про стягнення 3 % річних на суму 710,00 грн. на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України. Таким чином, суд задовольняє 3 % річних у сумі 1 026,68 грн.

На підставі викладеного, враховуючи, що матеріали справи свідчать про обгрунтованість вимог позивача, суд задовольняє позов в частині несплаченої заборгованості частково.

Щодо стягнення з відповідача суми сплаченого збору суд зазначає, що оскільки відповідач сплатив позивачу судовий збір за дану позовну заяву, то витрати по сплаті судового збору вважаються погашеними.

Керуючись ст.ст. 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Провадження за позовом Малого приватного підприємства "Асва" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Основа" про стягнення заборгованості в розмірі 73 676,74 грн. в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Основа" основної заборгованості в сумі 64 162,24 грн. припинити.

Позов Малого приватного підприємства "Асва" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Основа" про стягнення 9 514,50 грн. задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Основа" (03150, м. Київ, вул. Ковпака, 17, ідентифікаційний код 13669489) на користь Малого приватного підприємства "Асва" (02002, м. Київ, вул. Флоренції, 12-Б, кв. 103, ідентифікаційний код 16399501) пеню в сумі 4 922 (чотири тисячі дев'ятсот двадцять дві) грн. 60 коп. та 3% річних в сумі 1 026 (одна тисяча двадцять шість) грн. 68 коп.

У решті позовних вимог - відмовити.

Рішення ухвалено в нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини в судовому засіданні 13 листопада 2014 року.

Повний текст рішення підписаний 18 листопада 2014 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня підписання повного тексту рішення.

Суддя К.І. Головіна