Рішення № 41535682, 13.11.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/21017/14 13.11.14

за позовом Приватного акціонерного товариства Страхова компанія "Граве Україна"

до Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія "Оранта"

про стягнення страхового відшкодування

Суддя К.В. Полякова

Представники:

від позивача: Каланча Ю.А. (дов.№67 від 02.01.2014)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Приватне акціонерне товариство Страхова компанія "Граве Україна" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" про стягнення страхового відшкодування.

Позивач зазначає, що виконавши умови договору страхування майнових інтересів власника автомобіля і виплативши йому у зв'язку з пошкодженням автомобіля при дорожньо-транспортній пригоді суму страхового відшкодування, отримав право вимоги до осіб, відповідальних за завдані збитки, якими є відповідач, як особа, що застрахувала цивільну відповідальність винної у пригоді особи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.10.2014 порушено провадження у справі №910/21017/14 та призначено її до розгляду на 28.10.2014 року.

20.10.2014 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи для долучення до матеріалів справи та від Моторного (транспортного) страхового бюро України надійшли докази, витребувані ухвалою суду від 03.10.2014 року.

За наслідками судового засідання 28.10.2014, суд відклав розгляд справи на 13.11.2014, про що виніс відповідну ухвалу суду.

У судовому засіданні 13.11.2014 представник позивача надав усні пояснення по суті спору та просив задовольнити позов.

Представник відповідача у судові засідання не з'являвся, вимоги ухвал суду від 03.10.2014 та 28.10.2014 не виконав та відзиву на позовну заяву не надав, тому справа розглядається за наявними у ній матеріалами, відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України. Про належне повідомлення відповідача про дату, час та місце проведення судового засідання свідчить наявне у матеріалах справи поштове повідомлення із відміткою про вручення поштового відправлення, однак відповідач не скористався наданим законом правом на участь представника у судовому засіданні.

Статтею 22 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Нормами ст. 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихсь обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п. 3.9.2 постанови N 18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин, незважаючи на те, що представник відповідача не з'явився до судового засідання, за висновками суду, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

26.12.2011 між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Граве Україна" (страховик) та ОСОБА_2 (страхувальник та вигодонабувач) укладено Договір страхування №367.30-125.225 добровільного страхування наземного транспорту, за яким предметом страхування є майнові інтереси Страхувальника, що не суперечить закону, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом марки "Kia", державний номер НОМЕР_1.

Відповідно до довідки №9027660 про дорожньо-транспортну пригоду, 26.06.2012 по вул. Личаківський, м.Львів, відбулась дорожньо-транспортна пригода (зіткнення) між транспортним засобом марки "Kia", державний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_2 та транспортним засобом марки "ВАЗ 21013", державний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_3

Дорожньо-транспортна пригода відбулась внаслідок порушення водієм ОСОБА_3 Правил дорожнього руху України, якого постановою Личаківського районного суду м.Львова від 27.07.2012 у справі №3/1312/1085/12 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП.

Як вбачається із матеріалів справи, 27.06.2012 Страхувальник звернувся до позивача із заявою на виплату страхового відшкодування за договором №367.30-125.225 від 26.12.2011 року.

Вартість матеріального збитку, спричиненого власнику ТЗ марки "Kia", державний номер НОМЕР_1, визначена на підставі Висновку №4064/12 від 16.07.2012, складеного експертом ОСОБА_4 на замовлення позивача, та становить 10111,98 грн.

Розмір страхового відшкодування, визначений позивачем, зазначений у страховому акті №СНТ/00367.030-0125.0225/1 від 24.07.2012 із розрахунком до нього у розмірі 10111,98 грн.

Позивач, на виконання умов договору №367.30-125.225 від 26.12.2011, виплатив на рахунок СТО СПД-ФО ОСОБА_5 суму страхового відшкодування у розмірі 8648,72 грн., що підтверджується платіжним дорученням №32015 від 26.07.2012 року.

Також, оскільки умовами п.10.6. Договору передбачено право страховика вирахувати з суми страхового відшкодування несплачені частини страхового платежу, то, враховуючи заборгованість страхувальника за страхові платежі у розмірі 1463,26 грн., між страховиком та страхувальником 24.07.2012 проведено акт взаємозаліку боргів на цю суму.

Цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_3, який керував транспортним засобом марки "ВАЗ 21013", державний номер НОМЕР_2, на момент скоєння ДТП застрахована Відкритим акціонерним товариством Національна акціонерна страхова компанія "ОРАНТА" (відповідач у справі), за полісом №АВ7630735, відповідно до витягу з Єдиної централізованої бази Моторного (транспортного) страхового бюро України.

Отже, до позивача перейшло право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток, тому 30.07.2013 позивач звернувся до відповідача із претензією №42237 про відшкодування шкоди в порядку регресу, однак коштів станом на день розгляду справи судом так і не отримав.

Водночас, відповідач у листі №09-02-07/15816 від 22.07.2013, обгрунтовуючи відсутність підстав для задоволення претензії зазначає на пропущення позивачем строку для подання такої заяви, зважаючи на ст.37.1.4 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів", що визначає одну з підстав відмови у виплаті страхового відшкодування неподання протягом одного року відповідної заяви з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.

Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Частинами другою статті 1187 ЦК України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Цивільним кодексом України встановлено, що цивільно-правова відповідальність виникає лише за наявності вини особи. Цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішенням суду (п. 5 ст. 11 ЦК України).

Наявною у матеріалах справи постановою Личаківського районного суду м.Львова від 27.07.2012 у справі №3/1312/1085/12 встановлено вину ОСОБА_3 у спричиненні дорожньо-транспортної пригоди під час керування транспортним засобом марки "ВАЗ 21013", державний номер НОМЕР_2.

На момент скоєння ДТП, цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3, який керував транспортним засобом марки ""ВАЗ 21013", державний номер НОМЕР_2, застрахована Відкритим акціонерним товариством Національна акціонерна страхова компанія "ОРАНТА" (відповідач у справі), за полісом №АВ7630735, відповідно до витягу з Єдиної централізованої бази Моторного (транспортного) страхового бюро України.

Пунктом 37.4 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" передбачено право страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Таким чином відповідач - Відкрите акціонерне товариство Національна акціонерна страхова компанія "ОРАНТА" є відповідальною особою за завдані збитки власнику транспортного засобу марки "Kia", державний номер НОМЕР_1.

Відповідно до положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності, до позивача - Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Граве Україна" - як страховика, який виплатив страхове відшкодування по договору №367.30-125.225 від 26.12.2011 добровільного страхування наземних транспортних засобів, перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до ОСОБА_3, як до особи, відповідальної за завдані збитки.

Як визначено пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Положеннями статті 9 Закону України "Про страхування" визначено, що страхова сума - це грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов"язаний провести виплату при настанні страхового випадку, а страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством.

Наведеною статтею також визначено, що при страхуванні майна страхова сума встановлюється в межах вартості майна за цінами і тарифами, що діють на момент укладання договору, якщо інше не передбачено договором страхування.

При цьому, страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Також зазначена стаття визначає, що страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування.

При цьому, страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Також зазначена стаття визначає, що страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого Господарського суду України від 11.04.2013 у справі №5011-23/10750-2012.

Відмовляючи у виплаті страхового відшкодування відповідач зауважує, що претензія позивачем направлена після встановленого ст.37.1.4 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів" річного строку, у зв'язку із чим підстав для задоволення даної претензії відповідач не вбачає.

Однак, суд не приймає посилання відповідача на недотримання позивачем вимог п.1 ст.37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" шляхом неповідомлення протягом року про настання страхового випадку, оскільки в даному випадку спірні регресні правовідносини між страховими компаніями не регулюються Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". Вказаною статтею встановлено підстави для відмови страховика за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у виплаті страхового відшкодування в разі невиконання потерпілою особою своїх обов'язків, що не слід ототожнювати з обов'язками страховика у правовідносинах регресного відшкодування.

Статтею 993 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статтею 27 Закону України "Про страхування" визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Зі змісту наведених правових норм не вбачається обов'язку позивача звертатись до страховика, в якого застрахована цивільно-правова відповідальність особи, винної у скоєнні ДТП, з вимогою щодо отримання суми виплаченого страхового відшкодування; натомість ними передбачено перехід до позивача права вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

З огляду на викладене, позивач отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплатити матеріальне відшкодування. Відповідно до зазначених законодавчих приписів позивач може реалізувати своє право шляхом подання позову до суду.

До того ж, рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 №15-рп/2002 визначає, що положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого Господарського суду України від 21.01.2014 у справі №910/11450/13, від 29.04.2014 у справі №910/21529/13, від 14.11.2012 у справі №5028/17/22/2012, від 05.08.2014 у справі №910/1184/14.

Відповідно до приписів статті 9 Закону України "Про страхування" франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Статтею 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Звертаючись із даним позовом до суду, позивач зменшив розмір страхового відшкодування на 510,00 грн., обґрунтовуючи встановленням у цій сумі франшизи, згідно полісу №АВ7630735, тобто заявив до стягнення 9601,98 грн.

Положеннями статті 509 ЦК України, визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статті 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У відповідності до статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зазначені вище норми ЦК України кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України (далі ГК України).

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем - Відкритим акціонерним товариством Національна акціонерна страхова компанія "ОРАНТА" не доведено відсутність у нього зобов'язання по виплаті страхового відшкодування у порядку регресу.

З'ясувавши обставини справи та надавши оцінку доказам за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, щодо обґрунтованості позовних вимог, які підлягають задоволенню повністю.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судові витрати - судовий збір - відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 32, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Граве Україна" до Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія "ОРАНТА" про стягнення страхового відшкодування - задовольнити повністю.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія "ОРАНТА" (02081, місто Київ, вулиця Здолбунівська, будинок 7Д; ідентифікаційний код 00034186) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Граве Україна" (79044, місто Львів, вулиця Метрологічна, 2; ідентифікаційний код 19243047) 9601 (дев'ять тисяч шістсот одну) гривню 98 копійок сплаченого страхового відшкодування та 1827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) гривень 00 копійок судового збору.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини у судовому засіданні 13.11.2014 року.

Повне рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення

складено та підписано 18.11.2014 року

Суддя К.В. Полякова