Постанова № 41535508, 19.11.2014, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2014 року Справа № 912/1782/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Божок В.С.- головуючого, Костенко Т.Ф., Сибіги О.М.перевіривши матеріали касаційної скаргитовариства з обмеженою відповідальністю "ХХІ-ВІК"на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.03.2014у справігосподарського суду Кіровоградської областіза позовомпрокурора м. Кіровограда в інтересах держави до1.Кіровоградської міської ради; 2.Товариства з обмеженою відповідальністю "ХХІ-ВІК";провизнання недійсним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди землі в судовому засіданні взяли участь представники:від позивача:не з'явились;від відповідача:не з'явились;від Генеральної прокуратури УкраїниКузнецова Ю.В., прокурор відділу - посв. №023135 від 26.11.2013;ВСТАНОВИВ:

Рішенням від 06.02.2014 господарського суду Кіровоградської області (судді: Тимошевська В.В. - головуючий, Колодій С.Б., Поліщук Г.Б.) позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним та скасовано п. 199 рішення Кіровоградської міської ради №1597 від 08.12.2005 "Про регулювання земельних відносин"; визнано недійсним на майбутнє договір оренди землі № 164 від 03.05.2006, укладений між Кіровоградською міською радою та ТОВ "ХХІ-ВІК", зареєстрований в Кіровоградській регіональній філії державного підприємства Центру державного земельного кадастру при Держкомземі України по земельних ресурсах, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 04.05.2006 за № 68.

Постановою від 20.03.2014 Дніпропетровського апеляційного господарського суду (судді: Кощеєв І.М. - головуючий, Євстигнеєв О.С., Павловський П.П.) рішення від 06.02.2014 господарського суду Кіровоградської області залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що п. 199 рішення Кіровоградської міської ради № 1597 від 08.12.2005 затверджено технічну документацію за її фактичної відсутності та надано ТОВ "ХХІ-ВІК" в оренду земельну ділянку, межі якої не встановлено в натурі (на місцевості), в порушення ст.20 Закону України "Про землеустрій" норм Земельного кодексу України та Закону України "Про оренду землі". Встановлений ст. 257 Цивільного кодексу України загальний строк позовної давності тривалістю у три роки для звернення прокурора м. Кіровограда до господарського суду з даним позовом не сплинув.

Не погоджуючись з рішеннями господарських судів попередніх інстанцій ТОВ "ХХІ-ВІК" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить їх скасувати, посилаючись на невідповідність висновків викладених в оскаржуваній постанові обставинам справи, що призвело до порушення господарськими судами норм матеріального та процесуального права. ТОВ "ХХІ-ВІК" у касаційній скарзі посилається на те, що п. 199 рішення Кіровоградської міської ради № 1597 від 08.12.2005 прийняте в межах повноважень, визначених Конституцією України та законами, він не суперечить вимогам чинного законодавства, тому всі вимоги щодо передачі земельної ділянки по вул. Героїв Сталінграда, 7-а в оренду ТОВ "ХХІ-ВІК" Кіровоградською міською радою були дотримані. Також скаржник, вважає, що строк позовної давності за даним позовом прокурора м. Кіровограда сплинув, тому згідно ч. 4 ст. 267 Цивільного Кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить необхідним касаційну скаргу задовольнити частково.

Господарськими судами встановлено, що 08.12.2005 Кіровоградська міська рада прийняла рішення № 1597 "Про регулювання земельних відносин", п.199 яким затвердила технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі ( на місцевості ) та надала товариству з обмеженою відповідальністю "ХХІ-ВІК" в оренду на 10 років земельну ділянку площею 0,14 га ( в тому числі по угіддях: 0,14 га землі громадського призначення ) по вул. Героїв Сталінграда, 7-а під розміщення офісу за рахунок земель житлової та громадської забудови на підставі договору оренди приміщення з визначенням розміру орендної плати на рівні 2-кратного податку в рік".

На підставі вказаного вище рішення 04.05.2006 Кіровоградська міська рада (орендодавець) та ТОВ "ХХІ-ВІК" (орендар) уклали договір оренди землі №164, за умовами якого орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку під розміщення офісу, яка знаходиться по вул. Героїв Сталінграда, 7-а в місті Кіровограді.

Договір зареєстровано у Кіровоградській регіональній філії Державного підприємства Центру державного земельного кадастру при Держкомземі України по земельним ресурсам, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 04.05.2006 за № 68.

Статтями 373 Цивільного кодексу України та 1 Земельного кодексу України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Частиною 1 статті 124 Земельного кодексу України встановлено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

За ч. 2 статті 125 Земельного кодексу України, право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону - частина 2 статті 126 Земельного кодексу України.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно ч.ч.1 та 2 ст. 19 Закону України "Про прокуратуру" предметом нагляду за додержанням і застосуванням законів є відповідність актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам.

За твердженням прокурора м. Кіровограда про порушення вимог законодавства прокуратурі м. Кіровограда стало відомо лише 28.10.2013 на підставі отриманого листа від Державної інспекції сільського господарства в Кіровоградській області, яким вона повідомила про укладення договору оренди Кіровоградською міською радою з ТОВ "ХХІ-ВІК" 03.05.2006 за №164 в порушення вимог чинного законодавства.

Задовольняючи позов, господарські суди визначили, що позовна давність для звернення прокурора з позовом не пропущена, виходячи з моменту коли прокурору стало відомо про оскаржуване рішення.

Колегія суддів не погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій щодо застосування приписів ст.ст. 261, 267 Цивільного кодексу України.

Згідно ст.ст. 256 та 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За ч.1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частинами 4, 5 статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі ст. 267 Цивільного кодексу України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. У разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.

При цьому визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Початок перебігу позовної давності визначається відповідно до приписів ст. 261 Цивільного кодексу України, за якими перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно ч.ч. 1, 2 та 4 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Таким чином, прокурор, як представник держави в особі відповідного органу може бути наділений лише правами, належними особі, яку він представляє.

Сторони в судовому процесі мають рівні права, тому прокурор, який звернувся з позовом в інтересах держави не має в розумінні чинного Господарського процесуального кодексу України та законодавства привілейованого статусу порівняно з іншими учасниками процесу.

Колегія суддів вважає, що дія правового інституту позовної давності та положення щодо наслідків її спливу, встановлені законом, мають розповсюджуватися на всіх учасників судового процесу, у тому числі на прокурора.

Дана правова позиція висловлена у постановах Верховного суду України у справах за №5011-32/13806-2012 від 27.05.2014 та за №6/17-3062-2011 від 02.09.2014.

Відповідно п. 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів Вищий господарський суд України", якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин пропущення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі.

Колегія суддів вважає, що господарськими судами визначено момент перебігу строку позовної давності без врахування наведених норм та чинного законодавства України.

Неповне з'ясування всіх обставин справи, які мають значення для справи, дає підстави для скасування ухвалених у справі судових рішень та передачі справи на новий розгляд.

Зважаючи на те, що відповідно зі ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на те, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, які підлягають застосуванню до даних правовідносин.

При новому розгляді справи принагідно повно та всебічно вияснити всі обставини справи, дати їм належну правову оцінку та постановити законне та обґрунтоване рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст. 111-5, п.3 ст. 111-9, ст.111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову від 20.03.2014 Дніпропетровського апеляційного господарського суду та рішення від 06.02.2014 господарського суду Кіровоградської області зі справи № 912/1782/13 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду Кіровоградської області.

Головуючий В.С. Божок

Судді Т.Ф. Костенко

О.М. Сибіга