Постанова № 41535254, 19.11.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 листопада 2014 р.м.ОдесаСправа № 815/2910/14

Категорія: 11.5 Головуючий в 1 інстанції: Катаєва Е. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого Золотнікова О.С.,

суддів Осіпова Ю.В. та Скрипченка В.О.,

при секретарі Мадюді В.В.,

за участю позивача ОСОБА_1 та представника відповідача Костюка М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02 липня 2014 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції та Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про скасування постанови та повернення коштів, -

В С Т А Н О В И В:

У травні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції (далі Перший Суворовський ВДВС Одеського МУЮ) та Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області (далі ГУ ДКСУ в Одеській області). З урахуванням уточнень позовних вимог позивач просив скасувати постанову відповідача від 06 вересня 2013 року № 39546484 про стягнення виконавчого збору в розмірі 2442 грн. 25 коп. та зобов'язати повернути зазначені кошти на банківську картку ОСОБА_1.

В обґрунтування заявлених вимог зазначалось, що 23 вересня 2013 року позивач отримав постанову державного виконавця Першого Суворовського ВДВС Одеського МУЮ від 29 серпня 2013 року про відкриття виконавчого провадження ВП № 39546484 про стягнення з нього грошової суми в розмірі 24422 грн. 51 коп.. Позивач сплатив вказаний борг 26 вересня 2013 року, що підтверджується квитанцією за № 5413.1489.1. У травні 2014 року, під час зняття автотранспортного засобу з обліку в МРЕО ДАІ, позивач дізнався, що його автомобіль знаходиться у розшуку за ініціативою відповідача. При зверненні 12 травня 2014 року до Першого Суворовського ВДВС Одеського МУЮ позивачу було вручено постанову державного виконавця від 06 вересня 2013 року про стягнення з нього виконавчого збору в сумі 2442 грн. 25 коп.. Для прискорення процедури зняття автомобіля з розшуку 28 травня 2014 року позивачем сплачено зазначений виконавчий збір. На думку позивача, постанова Першого Суворовського ВДВС Одеського МУЮ від 06 вересня 2013 року підлягає скасуванню, а сплачені кошти - поверненню на його банківську картку.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 02 липня 2014 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову Першого Суворовського ВДВС Одеського МУЮ від 06 вересня 2013 року. Стягнуто з ГУ ДКСУ в Одеській області на користь ОСОБА_1 2242 грн. 25 коп..

Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, представник ГУ ДКСУ в Одеській області в апеляційній скарзі зазначає, що судом при вирішенні справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, і, крім того, порушено норми матеріального права, а саме ч. 2 ст. 11 КАС України, ст. ст. 43 та 45 Бюджетного кодексу України. Так, на думку апелянта, ГУ ДКСУ в Одеській області є окремою юридичною особою, яка в жодних правовідносинах з позивачем не перебувала та порушення прав та охоронюваних законом свобод та інтересів позивача не допускала, що виключає можливість стягнення з ГУ ДКСУ в Одеській області на користь ОСОБА_1 2242 грн. 25 коп.. У зв'язку з викладеним в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції з винесенням нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Заслухавши суддю - доповідача, виступи представника відповідача в підтримку апеляційної скарги, а також позивача про залишення оскарженого судового рішення без змін, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про необхідність її часткового задоволення.

Судом встановлено, що 23 вересня 2014 року позивач отримав постанову державного виконавця Першого Суворовського ВДВС Одеського МУЮ від 29 вересня 2013 року про відкриття виконавчого провадження ВП № 39546484 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ВАТ «Державний ощадний банк України» грошової суми в розмірі 24422 грн. 51 коп..

26 вересня 2013 року позивач сплатив вказаний борг, що підтверджується квитанцією від 26 вересня 2013 року № 5413.1489.1.

У травні 2014 року, під час зняття автотранспортного засобу з обліку в МРЕО ДАІ, позивач дізнався, що його автомобіль знаходиться у розшуку за ініціативою Першого Суворовського ВДВС Одеського МУЮ.

Звернувшись 12 травня 2014 року до Першого Суворовського ВДВС Одеського МУЮ, позивач отримав постанову відповідача від 06 вересня 2013 року про стягнення з нього виконавчого збору в сумі 2442 грн. 25 коп..

28 травня 2014 року для прискорення процедури зняття автомобіля з розшуку, позивачем сплачено зазначений виконавчий збір в сумі 2442 грн. 25 коп., що підтверджується квитанцією від 28 травня 2014 року № 152.

Обставини справи сторонами не оспорюються.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що постанова відповідача від 06 вересня 2013 року про стягнення з боржника виконавчого збору є протиправною та підлягає скасуванню.

Так, умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ч. 1 ст. 1 названого Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Згідно частинам 1 та 3 ст. 5 Закону вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов'язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України. Невиконання законних вимог державного виконавця тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Частинами 1 та 3 ст. 6 Закону встановлено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені в порядку, встановленому цим Законом.

На підставі п. 1 ч. 2 ст. 17 Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті.

Частиною 2 ст. 25 Закону передбачено, що державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

Як встановлено матеріалами справи, 23 вересня 2013 року позивач отримав постанову державного виконавця Першого Суворовського ВДВС Одеського МУЮ від 29 серпня 2013 року про відкриття виконавчого провадження ВП № 39546484 про стягнення з ОСОБА_1 грошової суми в розмірі 24422 грн. 51 коп..

Матеріалами справи також встановлено, що 26 вересня 2013 року, тобто у строк, встановлений державним виконавцем для самостійного виконання рішення, позивач сплатив вказаний борг, що підтверджується квитанцією № 5413.1489.1 (а. с. 8).

Про самостійне виконання рішення у встановлений державним виконавцем строк позивач повідомив відповідача заявою від 30 вересня 2013 року, до якої було додано квитанцію від 26 вересня 2013 року за № 5413.1489.1. Названу заяву отримано органом ДВС 30 вересня 2013 року (а. с. 7).

За таких обставин оскаржена постанова відповідача про стягнення з позивача виконавчого збору суперечить наведеним вище положенням ч. 1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження», а тому рішення суду першої інстанції про визнання протиправною та скасування названої постанови органу ДВС є правильним.

При цьому в апеляційній скарзі відсутні посилання на порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при вирішенні справи у вказаній частині.

Як вбачається з матеріалів справи, 28 травня 2014 року, для прискорення процедури зняття автомобіля з розшуку, позивачем сплачено виконавчий збір в сумі 2442 грн. 25 коп., визначений постановою Першого Суворовського ВДВС Одеського МУЮ від 06 вересня 2014 року, що підтверджується квитанцією від 28 травня 2014 року № 152 (а. с. 40).

У зв'язку з обґрунтованим скасуванням судом першої інстанції постанови відповідача від 06 вересня 2014 року про стягнення з позивача виконавчого збору, сплачений ОСОБА_1 виконавчий збір в розмірі 2442 грн. 25 коп. підлягає стягненню з Державного бюджету України на користь позивача.

Разом з цим, правильно вирішивши справу по суті, суд першої інстанції помилково застосував норми процесуального права, стягнувши суму в розмірі 2242 грн. 25 коп. з ГУ ДКСУ в Одеській області на користь ОСОБА_1.

Відповідно до ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїм зобов'язанням.

Згідно бюджетного законодавства та Положення про ГУ ДКСУ в Одеській області, затвердженого наказом Державної казначейської служби України від 21 листопада 2011 року за № 110, ГУ ДКСУ в Одеській області здійснює лише обслуговування коштів Державного бюджету України.

Таким чином, ГУ ДКСУ в Одеській області є окремою юридичною особою та самостійно несе відповідальність за своїми зобов'язаннями.

Матеріалами справи встановлено, що апелянт в жодних правовідносинах з позивачем не перебував, прав та охоронюваних законом свобод та інтересів позивача не порушував, що виключає можливість стягнення з ГУ ДКСУ в Одеській області на користь ОСОБА_1 коштів в розмірі 2242 грн. 25 коп..

Враховуючи, що судом першої інстанції правильно по суті вирішено справу, але при цьому помилково застосовано норми процесуального права в частині вирішення позову про стягнення суми в 2242 грн. 25 коп., постановлене судове рішення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 201 КАС України підлягає зміні з викладенням абзацу третього резолютивної частини постанови окружного адміністративного суду в наступній редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 2245 (дві тисячі двісті сорок п'ять) грн. 25 коп.».

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 201, 205, 207, 254 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02 липня 2014 року змінити.

Викласти абзац третій резолютивної частини постанови Одеського окружного адміністративного суду від 02 липня 2014 року в наступній редакції:

«Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 2245 (дві тисячі двісті сорок п'ять) грн. 25 коп.».

В іншій частині постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02 липня 2014 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Повний текст постанови складено 24 листопада 2014 року.

Головуючий:

Судді: