Ухвала суду № 41533751, 07.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" жовтня 2014 р. м. Київ К/9991/9777/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Костенка М.І.

за участю секретаря судового засідання: Горголь І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13 травня 2011 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2012 року

у справі № 2а-3474/11/1370

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «3І»

до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 13 травня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2012 року, позов Товариства з обмеженою відповідальністю « 3І» (далі - ТОВ « 3І»; позивач) до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова (далі - ДПІ у Личаківському районі м. Львова; відповідач) задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000782320/0/9357 від 23 квітня 2010 року, № 0000782320/1/16131 від 13 липня 2010 року, № 0000782320/2/3176 від 10 грудня 2010 року, № 0000782320/4/22854 від 27 вересня 2010 року, № 0000772320/0/9356 від 23 квітня 2010 року, № 0000772320/1/16130 від 13 липня 2010 року, № 0000772320/2/31177 від 10 грудня 2010 року, № 0000772320/4/22853 від 27 вересня 2010 року. Стягнуто з Державного бюджету України в користь ТОВ « 3І» 3,40 грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ДПІ у Личаківському районі м. Львова, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13 травня 2011 року, ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2012 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку ТОВ « 3І» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 квітня 2008 року по 31 грудня 2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2008 року по 31 грудня 2009 року, за результатами якої складено акт № 178/23-2/19324053 від 09 квітня 2010 року.

На підставі зазначеного акту перевірки ДПІ у Личаківському районі м. Львова прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000772320/0/9356 від 23 квітня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 345 942,50 грн. (239 900,00 грн. - основний платіж, 106 042,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції), та податкове повідомлення-рішення № 0000782320/0/9357 від 23 квітня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 252 292,50 грн. (168 195,00 грн. - основний платіж, 84 097,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

За результатами адміністративного оскарження, скарги ТОВ « 3І» залишено без задоволення, а також прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000772320/1/16130 від 13 липня 2010 року, № 0000772320/2/31177 від 10 грудня 2010 року, № 0000772320/4/22853 від 27 вересня 2010 року, № 0000782320/1/16131 від 13 липня 2010 року, № 0000782320/2/3176 від 10 грудня 2010 року, № 0000782320/4/22854 від 27 вересня 2010 року.

Перевіркою встановлено порушення товариством підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР) з огляду на протиправне віднесення до складу валових витрат вартості інформаційно-консультаційних послуг, наданих Суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_3 на підставі договору № 1/08 від 18 серпня 2008 року та Суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_4 на підставі договору від 09 жовтня 2009 року, оскільки фактичне виконання зазначених послуг не підтверджено відповідними первинними документами, а саме - звітами та документами, які свідчать про економічний ефект, отриманий внаслідок придбання послуг, а також вартості транспортних послуг, наданих Суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_5 на підставі договору від 02 січня 2008 року, з підстав ненадання на перевірку товарно-транспортних накладних.

Також, контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем пунктів 4.1, 4.2 статті 4 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з реалізацією нежитлових приміщень за адресою: м. Львів, вул. Станція Личаків, 7, за ціною, нижчою за звичайні ціни.

Задовольняючи позов повністю, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Пунктом 1.32 статті 1 Закону № 334/94-ВР визначено, що господарською діяльністю є будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, визначальним для висновку про правомірність віднесення платником податку вартості придбаних інформаційно-консультаційних послуг до складу валових витрат є наявність у нього мети на отримання прибутку, здійснення діяльності у відповідності з визначеними цілями, а також підтвердження отриманих послуг відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

В свою чергу, безпосередній зв'язок понесених платником витрат з його господарською діяльністю може бути встановлений з урахуванням якісних характеристик придбаних послуг, які б однозначно свідчили про їх призначення для використання у власній господарській діяльності такого платника, відповідали б змісту його діяльності.

Надаючи оцінку правомірності віднесення позивачем до складу валових витрат вартості інформаційно-консультаційних послуг, судові інстанції обґрунтовано враховували долучені товариством до матеріалів справи акти прийому-передачі виконаних робіт, які містять всі обов'язкові реквізити первинного документа, визначені частиною 2 статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Вартість придбаних у СПД-ФО ОСОБА_5 транспортних послуг, на переконання колегії суддів, також правомірно віднесено ТОВ «3І» до складу валових витрат з огляду на те, що вказані витрати, як встановлено судами, підтверджуються належним чином оформленими документами, зокрема, актами виконаних робіт, товарно-транспортними накладними, талонами замовника.

Відповідно до пункту 4.2 статті 4 Закону № 168/97-ВР у разі поставки товарів (робіт, послуг) без оплати або з частковою оплатою їх вартості коштами у межах бартерних (товарообмінних) операцій, здійснення операцій з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг), натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, витрати на яке не відносяться до валових витрат виробництва (обігу) і не підлягають амортизації, а також пов'язаній з продавцем особі чи суб'єкту підприємницької діяльності, який не зареєстрований як платник податку, база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.

Згідно з пунктом 1.18 статті 1 Закону № 168/97-ВР звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР.

Підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР передбачено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Згідно з цим підпунктом справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених Законом № 334/94-ВР, покладається на податковий орган у встановленому порядку. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін.

Таким чином, якщо не доведене зворотне, звичайною вважається ціна, визначена сторонами договору. При цьому обов'язок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін покладається на податковий орган.

Підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР передбачено, що для визначення звичайної ціни використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах.

Однак, при цьому необхідно враховувати, чи є умови таких договорів співставними, важливе значення також мають і властивості товарів, які є предметом купівлі-продажу.

При визначенні звичайної ціни на об'єкт нерухомості слід враховувати такі умови, як його місце розташування, фізичний стан, а також те, чи здійснювалось поліпшення такого об'єкта. Звичайна ціна об'єкта нерухомості не може бути визначена без належної оцінки зазначених економічних факторів.

Відповідно до пункту 13 Указу Президента України від 23 липня 1998 року № 817/98 «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку.

Отже, з'ясування рівня звичайних цін має відбуватись відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація - надаватись уповноваженим державним органом. Проте, як встановлено судами в розглядуваній ситуації, відповідач не звертався до уповноваженого державного органу із запитом про надання інформації щодо рівня звичайних цін на нежитлові приміщення в лютому 2009 року, а висновок про заниження ТОВ « 3І» рівня звичайних цін зроблено контролюючим органом виключно на підставі балансової (залишкової) вартості будівель відповідно до бухгалтерського обліку позивача.

В той же час, позивачем на підтвердження своєї позиції долучено до матеріалів справи результати обстеження нежитлових приміщень в будівлях за адресою: м. Львів, вул. Станція Личаків, 7, виконаного Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємства «Тріада», а також звіт про оцінку майна, підготовлений Колективним підприємством «Львівське бюро експертів-оцінювачів», відповідно до яких станом на 02 лютого 2009 року вартість об'єктів нерухомого майна за адресою: м. Львів, вул. Станція Личаків, 7, становила 450 701,00 грн., за якою товариством і реалізовано вказані об'єкти фізичній особі.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли обґрунтованого висновку про те, що відповідачем не доведено правомірності прийняття оскаржуваних актів індивідуальної дії, що, з урахуванням приписів частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для визнання їх протиправними та скасування.

Наведеним спростовуються доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального права при прийнятті судових рішень, а тому вони не можуть бути підставою для їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13 травня 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Костенко М.І.