Ухвала суду № 41532930, 19.11.2014, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження №22-ц/790/6565/14 Головуючий 1 інстанції -

Справа № 639/5503/13ц Срокіна І.І.

Категорія:право власності Доповідач -Гальянова І.Г.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2014 року судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого-судді: Гальянової І.Г.

суддів: Колтунової А.І.

Костенко Т.М.

при секретарі: Сватенко Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , в особі представника ОСОБА_4, на рішення Жовтневого районного суду м.Харкова від 22 серпня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8, Відділу державної виконавчої служби Жовтневого районного управління юстиції у м. Харкові, третя особа у справі: Реєстраційна служба Харківського міського управління юстиції про захист права власності,-

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2011 року позивач звернувсь у суд з позовом, у якому просив виділити 1/2 його частку у спільній сумісній власності зі ОСОБА_6 у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1; визнати за ним право власності на 1/2 частину зазначеного домоволодіння та припинити право власності ОСОБА_3 на 1/2 частину вказаного домоволодіння .

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 20.12.2012 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою судової колегії судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області від 04.03.2013 року, вказане рішення Жовтневого районного суду м. Харкова залишено без змін.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05.06.2013 року, рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 20.12.2012 р. та ухвала суду апеляційної інстанції від 04.03.2013 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

У серпні 2013 року представник позивача уточнив позовні вимоги позивача , в яких просить визнати право власності ОСОБА_5 на 47/100 частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1; витребувати вказану частину домоволодіння з чужого незаконного володіння ОСОБА_3; скасувати акт ВДВС Жовтневого РУЮ у м. Харкові від 18.08.2003 року про передачу вказаного майна ОСОБА_3 та свідоцтво про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, яке видане приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8 02.09.2003 року на ім'я ОСОБА_3 на вказане домоволодіння.

Вимоги позивача щодо визнання за ним права власності на 47/100 частин зазначеного домоволодіння, представник позивача, з посиланням на ст.. 22 КЗпШ України обґрунтовує тим, що з 17.09.1977 року позивач, перебуває у шлюбі з ОСОБА_6. За період спільного проживання за договором купівлі-продажу від 28.12.1978 року вони придбати 54/100 частини вказаного житлового будинку з надвірними побудовами, 46/100 частин спірного домоволодіння, перейшли у власність ОСОБА_6 за заповітом та позивач і ОСОБА_6, перебуваючи у шлюбі добудували домоволодіння, провели газ, обладнали службові приміщення, збудували надвірні добудови, в результаті чого, вартість вказаного будинку значно збільшилась.

Представник позивача зазначає, що у ОСОБА_6 була заборгованість перед ОСОБА_3 в сумі 41440 грн. З метою стягнення даної суми, відносно неї було відкрито виконавче провадження та 18.08.2003 року ВДВС Жовтневого РУЮ в м. Харкові, складено акт про його передачу ОСОБА_3 і на підставі цього акту, ОСОБА_3 02.09.2003 року отримав свідоцтво про передачу майна стягувану в рахунок погашення боргу , а 03.12.2003 року ОСОБА_3 отримав дублікат цього свідоцтва , на підставі якого зареєстрував за собою право власності на все домоволодіння за вказаною адресою в КП «ХМБТ».

Як на підставу вимог позивача щодо скасування акту ВДВС Жовтневого РУЮ у м. Харкові від 18.08.2003 року про передачу вказаного майна ОСОБА_3 представник позивача також зазначає, що з підстав, встановлених ст. 346 ЦК України його право спільної сумісної власності подружжя на частину вказано домоволодіння припинено незаконно, без його на це згоди, в порушення ст. 50 ЗУ "Про виконавче провадження" в редакції, що діяла у 2003 році було звернуто стягнення на його майно про що жодним чином його не повідомлено та не зважаючи, що позивач не є боржником у виконавчому провадженні спірне майно передано ОСОБА_3 При цьому ВДВС Жовтневого РУЮ в м. Харкові не мав права передавати спірне домоволодіння ОСОБА_3 без попереднього визначення долі відповідача ОСОБА_6 у ньому та не мав права передавати належну позивачу частку в цьому домоволодінні ОСОБА_3, оскільки позивач не є боржником у виконавчому провадженні і його майно не підлягало стягненню.

Як на підставу вимог позивача щодо скасування свідоцтва про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, яке видане приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8 02.09.2003 року на ім'я ОСОБА_3 на вказане домоволодіння , представник позивача зазначає на його незаконність , внаслідок його видачі на підставі незаконного акту ВДВС РУЮ у м.Харкові від 18.03.2003 року .

Як на підставу витребування вказаного майна у ОСОБА_3 представник позивача зазначає, на те, що ОСОБА_3 є недобросовісним набувачем частини домоволодіння що підтверджується вироком Київського районного суду м. Харкова від 18.03.2002 року , відносно ОСОБА_6, в якому зазначено, що ОСОБА_3 будучи допитаним у якості свідка знав, що позивачу ОСОБА_5 належить 1/4 частина будинку по АДРЕСА_1 ( т.2 а.с.13-16).

У судовому засіданні суду першої інстанції представник позивача вказані позовні вимоги підтримав з зазначених підстав та просив їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_6 у судовому засіданні суду першої інстанції позовні вимоги ОСОБА_5 визнала проти їх задоволення не заперечувала.

Представник відповідача ОСОБА_3 у судовому засіданні суду першої інстанції проти позову заперечував. Свої заперечення обгрунтовував тим, вироком Київського районного суду м.Харкова від 18.01.2002 року , ОСОБА_6 визнана винною у скоєнні злочину , передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, також суд задовольнив цивільний позов ОСОБА_3 в сумі 41 400 грн. та 05.05.2002 року Київський районний суд м. Харкова видав виконавчий лист № 1-212/3. 18.02.2002 року винесена постанова про відкриття виконавчого провадження. 28.03.2002 року, у присутності ОСОБА_6 складений акт опису та арешту будинку за адресою: АДРЕСА_1. 08.08.2002 року проведено аукціон. З серпня 2002 року по 10.06.2003 року виконавче провадження зупинялось, у зв'язку із розглядом у суді заяви про розподіл спільного майна (дана заява залишена без розгляду). На 11.08.2003 року було назначено повторний аукціон, який не відбувся. 18.08.2003 року складено акт державного виконавця про передачу майна стягувачу. 22.09.2003 року видано свідоцтво на право власності на будинок за адресою: АДРЕСА_1. Таким чином, саме з 22.09.2003 року ОСОБА_3 є власником будинку та на сьогоднішній день не існує і взагалі не існувало рішення суду яким би, дії державних виконавців у вищезазначеному виконавчому провадженні визнавались незаконними.

Представник ОСОБА_3 також зазначив, що позивач повторно подає майже ідентичний позов, змінивши лише сторони та ОСОБА_6, в позові перетворилась з позивача у відповідача. Вважає, що заявлені вимоги не підлягають задоволенню у зв'язку зі спливом строку позовної давності,оскільки про порушення свого права позивач дізнавсь ще в 2002 році та не звертався до суду з позовом про виключення майна із -під арешту, натомість звернувся з позовом про захист свого права лише в 2011 році. Заяву про поновлення строків, або хоча б обґрунтування чому позов поданий через 9 років не надав.

Представник відповідача , з посиланням на вимоги ч.2 ст. 223 ЦПК України, також зазначив на безпідставність доводів представника позивача про те, що рішенням апеляційного суду Харківської області від 03.06.2011 року розглянутий спір стосовно спору не між тим ж сторонами , не про той же предмет і з тих же підстав .

Представник відповідача ,з посиланням на ч. 3 ст. 61 ЦПК України також зазначив, що обставини встановлені вказаним рішенням Апеляційного суду Харківської області щодо законності дій державних виконавців , законності акту про передачу майна стягувачу від 18.08.2003 р. та законності свідоцтва на право власності на будинок за адресою: АДРЕСА_1 не підлягають доказуванню у даному судовому процесі.

Представник відповідача, з посиланням на ч.2 ст. 388 ЦК України , також зазначає на безпідставність доводів позивача про те, що його довіритель є недобросовісним набувачем та вважає, що ні вирок суду від 18.01.2002 року, ні зазначені в ньому пояснення ОСОБА_3 є неналежними доказами. Також вважає неналежним доказом висновок судово-будівельної технічної експертизи за 2006 року, посилаючись на те , що експертиза проводилась по іншій справі, а питання які вирішував, експерт, а саме: про вартість будинку та про частку у праві власності ОСОБА_5 встановлювався станом на 2006 р., хоча з 2003 р. власником спірного житлового будинку є ОСОБА_3

Як на підставу необґрунтованості вимог позивача щодо визнання за ним права власності на 47 /100 частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, посилаючись на вимоги ст. 368 ЦК України, зазначив, що рішенням Апеляційного суду Харківської області від 03.06.2011 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 та ОСОБА_6 стосовно визнання права спільної сумісної власності на вказане домоволодіння було відмовлено.

Представник відповідача зазначає, що ОСОБА_3 є добросовісним набувачем, оскільки майно отримав не за відплатним договором, а у порядку виконання рішення суду. Крім того, законність та правомірність дій ВДВС Жовтневого РУЮ м. Харкова стосовно передачі домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 вже підтверджена рішенням Апеляційного суду Харківської області від 03.06.2011 року.

Справу розглянуто судом першої інстанції за відсутності інших осіб.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 22 серпня 2014 року позовні вимоги позивача задоволені. Суд витребував 47/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 із незаконного володіння ОСОБА_3, визнав за ОСОБА_5 право власності на 47/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 та скасував акт відділу державної виконавчої служби Жовтневого РУЮ у м. Харкові від 18 серпня 2003 року про передачу майна стягувану ОСОБА_3 та свідоцтво про передачу майна стягувачу - спірного житлового будинку в рахунок погашення боргу, видане приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8 02.09.2003 року на ім'я ОСОБА_3

В апеляційній скарзі представник відповідача просить скасувати вказане рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, посилаючись на невідповідність висновків суду обставина справи та наявним у справі доказам, порушенням судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права. Наводить ті ж доводи, що і в суді першої інстанції а також зазначає, що суд необґрунтовано відмовився повернутись до з»ясування обставин у справі після , хоча він на стадії судових дебатів звернув увагу суду ,що після залучення до матеріалів справи вироку Київського районного суду виникли розбіжності твердження позивача та його представника стосовно того факту, що дійсно позивач та відповідач на 2002 рік перебували у шлюбі.

Позивач та його представник в судове засідання суду апеляційної інстанції 19.11.2014 року повторно не з»явились, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, про що свідчать поштові повідомлення про вручення їм судових повісток ( т.4 а.с.50-51) . Про причини неявки суд не повідомили.

Відповідач ОСОБА_6 та її представник ОСОБА_9 в судове засідання 19.11.2014 року повторно не з»явились, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, про що свідчать поштові повідомлення про вручення їм судових повісток (т.4 а.с. 52-53). ОСОБА_6 звернулась у суд з заявою про відкладення розгляду справи у зв»язку зі знаходженням її на амбулаторному лікуванні в міській лікарні № 3.Про причини неявки в судове засідання представник відповідача -ОСОБА_9 суд не повідомив.

При цьому , справа призначалась судом до слухання на 17 вересня 2014 року, на 01 жовтня 2014 року, на 15 жовтня 2014 року та на 05 листопада 2014 року . Про час і місце розгляду справи вказані сторони були повідомлені належним чином, тобто у відповідності до вимог частин 1, 2 та 5 ст. 76 ЦПК України, про що свідчать поштові повідомлення про вручення їм судових повісток (т.2 а.с. 219-220, 246-248, 256, 257), в судові засідання жодного разу не з»явились, у зв»язку з чим, слухання справи відкладалось за заявами позивача ОСОБА_5 та його представника ОСОБА_10, які надійшли до суду 16.09.2014 р про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв»язку з неотриманням ними копії апеляційної скарги (т.2 а.с.224, 227), за заявами представника позивача - ОСОБА_10 про відкладення слухання справи у зв»язку з зайнятістю в інших справах, які надійшли до суду 01 жовтня та 15 жовтня 2014 року (т.2 а.с.253, т.4 а.с.2), у зв»язку з надходженням апеляційної скарги на вказане рішення суду представника ОСОБА_11 (матері відповідача ОСОБА_6.) - ОСОБА_12 на зазначене рішення суду ( т.4 а.с.3-14), а також за заявою відповідача ОСОБА_6 від 19.11.2014 року про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв»язку з загостренням хвороби та призначенням лікарем її госпіталізації (т.2 а.с.45-47).

Згідно до вимог ч.2 ст. 305 ЦПК України, неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце слухання справи, не перешкоджає розглядові справи.

В ст. 303-1 ЦПК України встановлено, що апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом двох місяців з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до розгляду. У виняткових випадках за клопотанням сторони з урахуванням особливостей розгляду справи суд може подовжити розгляд справи, але не більше як на п»ятнадцять днів.

Враховуючи зазначене та ту обставину, що вказана справа знаходиться в провадженні апеляційного суду з 05 вересня 2014 року, а також той факт, що доказів, які б свідчили про неможливість за станом здоров»я бути присутньою в судовому засіданні, ОСОБА_6 не надала, має представника, який з невідомих причин, також не з»явився в судове засідання та неповідомлення про причини неявки в судове засідання позивача та його представника, судова колегія, на підставі ч.2 ст. 305 ЦПК України, вважає за необхідне розглянути справу за їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з»явились, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги позивача в частині визнання за ним права власності на 47/100 частини спірного домоволодіння, суд першої інстанції з посиланням на ст. 22 КЗпШ України в редакції 1969 року, виходив з того, що частина вказаного домоволодіння придбана сторонами в період шлюбу, та в період шлюбу сторони провели ремонтні та будівельні роботи, провели газ, що призвело до збільшення його вартості та як на доказ , цього посилається на висновки судової будівельно - технічної експертизи, проведеної по іншій цивільній справі. Як на підставу задоволення позовних вимог позивача щодо витребування у ОСОБА_3 вказаного домоволодіння, суд першої інстанції, на вимоги ст. 387 ЦК України виходив з наявності підстав для такого витруювання із чужого незаконного володіння, у зв»язку з чим на підставі ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції закону від 28.12.2002 року, вважав наявними підстави для скасування вказаного акту ВДВС та виданого на підставі цього акту свідоцтва нотаріуса.

Однак погодитись з таким висновком суду не можна.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними у справі доказами , що вироком Київського районного суду м.Харкова від 18 січня 2002 року ОСОБА_6 визнана винною та засуджена за ч.2 ст. 190 КК України. Вказаним вироком суду цивільний позов ОСОБА_3 було задоволено та зі ОСОБА_6 на його користь у відшкодування шкоди, завданої вказаним злочином було стягнуто 41 440, 00 грн. ( т.1 а.с. 244-245 ).

Як свідчать матеріали справи , актом про передачу майна стягувану в рахунок погашення боргу, затвердженого відділом Державної виконавчої служби Жовтневого районного управління юстиції у м. Харкові від 18.08.2003 року, спірний житловий будинок з надвірними будівлями, на підставі ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження», було передано стягувану ОСОБА_3, та цей акт є підставою для подальшого оформлення ним права власності. ( т.1 а.с. 161-162).

Як свідчить вказаний акт , при примусовому виконанні виконавчого листа № 1-212/3 від 05.02.2002 року, виданого Київським районним судом м.Харкова про стягнення зі ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 41440, 00 грн. було встановлено, що ОСОБА_6 на праві власності належить вказаний житловий будинок з надвірними побудовами на яке у відповідності до ст.ст. 55 та 64 Закону України «Про виконавче провадження» було звернуто стягнення . Вказане нерухоме майно виконавчою службою передано на продаж з прилюдних торгів Спеціалізованому державному підприємству «Укрспецюст» та підставою для передачі спірного житлового будинку з надвірними будівлями слугувало повідомлення вказаного підприємства про те, що прилюдні торги, призначені на 08.08.2002 року та повторні прилюдні торги, призначені на 11.08.2013 року, не відбулися .

Матеріали справи також свідчать про те, спірний житловий будинок з надвірними будівлями належить на праві приватної власності відповідачу ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про передачу спірного житлового будинку в рахунок погашення боргу, виданого приватним нотаріусом Харківського МНО ОСОБА_8 02.09.2003 року на підставі зазначеного вище акту від 18.08.2003 року та реєстрації права власності проведеної 08.12.2003 року КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації » (т. 1 а.с. 6-7, 78).

Таким чином, вказані обставини справи свідчать про те, що право власності на вказаний житловий будинок з надвірними будівлями відповідач ОСОБА_3 набув в порядку примусового виконання відділом Державної виконавчої служби Жовтневого районного управління юстиції у м. Харкові виконавчого листа, виданого Київського районного суду м. Харкова від 18.02.2002 року в частині задоволення цивільного позову ОСОБА_3 та стягнення зі ОСОБА_6 на його користь 41440, 00 грн. та шляхом передачі йому вказаного нерухомого майна у власність була відшкодована вказана матеріальна шкода.

Матеріали справи також свідчать про те, що відділ Державної виконавчої служби Жовтневого районного управління юстиції м.Харкова, на виконання Указу президента України від 20 квітня 2005 року № 701, постанови Кабінету Міністрів України від 23.квітня 2005 року та Закону України від 23 червня 2005 року № 2716-1У , відповідно до наказів Міністерства юстиції України від 18.08.2005 року № 1474/к та від 19 серпня 2005 року № 14/82 к -ліквідовано без правонаступництва ( т.2 а.с.212, 213).

Вказані обставини справи свідчать про те, що виникнення правовідносин щодо виконання державною виконавчою службою Жовтневого районного управління юстиції у м. Харкові вказаного вироку суду в частині цивільного позову діяв Цивільний процесуальний Кодекс України, в редакції 1964 року з наступними змінами та доповненнями та порядок оскарження дій державної виконавчої служби регулювався главою 31 -Г цього Кодексу .

Доказів, які б свідчили, що в порядку ст. 248-24 ЦПК України дії державної виконавчої служби Жовтневого районного управління юстиції у м. Харкові при виконанні вказаного вироку суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 , до її ліквідації без правонаступництва, були визнані судом неправомірними та такі дії позивачем взагалі оскаржувались, матеріали справи не містять.

Не містять матеріали справи також і доказів, які б свідчили про те, що позивач звертався до суду з позовом про виключення спірного майна із-під арешту та описку.

Відповідно до рішення Апеляційного суду Харківської області від 03 червня 2011 року , ухваленого судом по цивільній справі за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_5 до ОСОБА_3, Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8, Відділу державної виконавчої служби Жовтневого районного управління юстиції у м.Харкові, спеціалізованого державного підприємства «Укрспецюст», третя особа : КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» про визнання незаконними та скасування актів ВДВС Жовтневого РУЮ м.Харкова, визнання незаконними та скасування свідоцтва про передачу майна стягувану, скасування права власності поновлення та визнання права спільної сумісної власності, рішення Жовтневого районного суду м.Харкова від 16 лютого 2011 року, яким вказані позовні вимоги позивачів були задоволені, скасовано та в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 та ОСОБА_5 було відмовлено. ( т.1 а.с. 80-87).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 12 липня 2012 року, вказане рішення апеляційного суду було залишено без змін ( т.2 а.с.238-240).

Згідно до ч.3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як свідчить рішення Апеляційного суду Харківської області від 03 червня 2011 року, скасовуючи зазначене рішення суду першої інстанції та відмовляючи позивачам в задоволенні позовних вимог щодо визнання незаконними та скасування актів ВДВС Жовтневого РУЮ м.Харкова, визнання незаконними та скасування свідоцтва про передачу майна стягувану, скасування права власності, поновлення та визнання права спільної сумісної власності, апеляційний суд виходив з того, що ще в лютому 2010 року , звертаючись до суду з зазначеним позовом, та посилаючись на порушення відділом державної виконавчої служби ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» позивачі дії державного виконавця не оскаржують, тоді як при арешті та описку державним виконавцем вказаного нерухомого майна, про такі дії державний виконавець повідомляв, як боржника, так і її чоловіка, однак останній не звернувся із заявою про виключення вказаного майна із - під арешту. Суд апеляційної інстанції також виходив з відповідності виданого нотаріусом оспорюваного позивачами свідоцтва, вимогам п.3 ст. 72 Закону України «Про нотаріат» ( із змінами на 19.06.2003 року № 980-1У), ст.131 Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій»( зі змінами від 27.05.1997 року).

Таким чином, вказаним рішенням апеляційного суду Харківської області було відмовлено ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в задоволенні позовних вимог щодо визнання спірного житлового будинку з надвірними побудовами спільною сумісною власністю подружжя, скасування зазначеного вище акта державної виконавчої служби від 18.08.2003 року у тому числі і з підстав відповідності його ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» та визнання недійсним зазначеного вище свідоцтва, і вказані обставини, у відповідності до вимог ч.3 ст. 61 ЦПК України не доказується при розгляді судом даної справи.

Між тим, суд першої інстанції без врахування встановлених вказаним рішенням суду обставин та в порушення ч.3 ст. 61 ЦПК України, як на підставу обгрунтованості позовних вимог позивача та визнання за ним права власності на 47/100 частин спірного житлового будинку , як спільного майна подружжя , з посиланням на вимоги ст. 22 КЗпШ України, виходив з того, що вказане спірне майно, є об»єктом права спільної сумісної власності подружжя, тоді як позовні вимоги позивача щодо витребування вказаної частини домоволодіння із чужого незаконного володіння, скасування акту ВДВС Жовтневого РУЮ у м. Харкові від 18.08.2003 року та свідоцтва про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, пов»язані саме з визнанням за позивачем такого права власності на частку в спільному майні подружжя.

Крім того, визначення части у праві спільної сумісної власності подружжя можливо тільки при розподілі такого майна ( ст.ст. 28, 29 КЗпШ України в редакції 1969 року), тоді як з такими вимогами позивач до суду не звертався.

Суд першої інстанції при ухваленні рішення на вказані обставини справи та вимоги норм матеріального та процесуального права уваги не звернув та прийшов до помилкового висновку про наявність підстав для визнання за позивачем права власності на 47/100 частин вказаного житлового будинку з надвірними будівлями та як доказ взяв до уваги висновок судової будівельно-технічної експертизи від 03.06.2006 року (т.1 а.с.144-153) , яка у відповідності до вимог ст. 59 ЦПК України є неналежним доказом в цій справі, оскільки проведена судом у іншій справі.

Суд першої інстанції також не звернув уваги на те, що на час звернення позивача у суд з зазначеним позовом, а саме: ще з 18 грудня 2003 року власником зазначеного вище нерухомого майна є ОСОБА_3, тобто вказане майно з вказаної дати не перебувало у власності відповідача ОСОБА_6, тоді як висновок зазначеної експертизи визначає частку позивача в спірному житловому будинку станом на 2006 рік.

Згідно ж до вимог частин 1 та 2 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і порядку, встановлених законом, а в частинах 1 та 2 ст. 13 ЦК України встановлено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов»язана утримуватись від дій, які могли б порушити права інших осіб , тоді як доказів того, що дружина позивача , відповідач у справі ОСОБА_6 вчиняла будь-які дії щодо відшкодування ОСОБА_3 зазначеної вище спричиненої злочином матеріальної шкоди, матеріали справи не містять .

Між тим, вказані вище обставини справи свідчать про те, що право власності на спірний житловий будинок з надвірними будівлями ОСОБА_3 отримав саме у зв»язку з відшкодуванням такої шкоди та позбавлення його такого права власності , враховуючи ту обставину , що вирок суду в частині задоволення його зазначених позовних вимог було виконано державною виконавчою службою ще 18.08.2003 року, фактично позбавить відповідача ОСОБА_3 права на відшкодування спричиненої йому матеріальної шкоди.

Вказані обставини справи та вимоги норм матеріального та процесуального права свідчать про відсутність підстав для визнання за позивачем права власності на 47/100 частин зазначеного житлового будинку з надвірними будівлями та скасування акту Відділу державної виконавчої служби Жовтневого районного управління юстиції від 18.08.2003 року та свідоцтва про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, виданого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8 02.09.2003 року .

Згідно до вимог ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

За змістом вказана норма права передбачає право власника майна на його витребування у особи, яка незаконно заволоділа цим майном.

З огляду ж на те, що підстави для визнання за позивачем права власності на частку в спільному майні подружжя, а ОСОБА_3 набув таке право власності на підставі зазначеного свідоцтва, виданого приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_8 02.09.2013 року та реєстрації такого права власності 18.12.2003 року КП «ХМБТІ», то підстави для витребування у ОСОБА_3 вказаного нерухомого майна на підставі ст. 387 ЦК України, також відсутні.

Суд першої інстанції на вказані вище обставини справи вимоги норм матеріального та процесуального права уваги не звернув та прийшов до помилкового висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог позивача.

За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню як таке, що ухвалено судом з порушенням вказаних вище норм матеріального та процесуального права, при невідповідності висновків суду обставинам справи та наявним у справі доказам ( пункти 3, 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України), та ухваленню по справі нового рішення про відмову позивачу в задоволенні позовних вимог з зазначених вище підстав.

Керуючись ст.ст. 303, 309, 316, 317, 319, 218 ЦПК України, судова колегія ,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, в особі представника ОСОБА_4 , задовольнити частково.

Скасувати рішення Жовтневого районного суду м.Харкова від 22 серпня 2014 року.

Відмовити ОСОБА_5 у задоволенні позовних вимог.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий, суддя :

Судді :