Постанова № 41527254, 23.11.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" листопада 2014 року Справа № 917/713/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Бондаренко В.П., суддя Ільїн О.В., суддя Россолов В.В.

при секретарі Кузнецовій І.В.

за участю представників:

позивача - Сахно Є.В., за довіреністю від 18.06.14 р., № 14.

1-го відповідача - Лисенко Р.О., за довіреністю від 14.05.14 р., № 368/01-35.,

2-го відповідача - Лисенко Р.О., за довіреністю від 14.05.14 р., № 367/01-35.,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні першого відповідача-Тарасова О.В.- СИНГАЇВСЬКОЇ Т.С, за довіреністю від 25.07.2014 р., б/н.,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні першого відповідача-Рибалки М.М. - СИНГАЇВСЬКОЇ Т.С, за довіреністю від 18.11.2014 р. № 3143,

розглянувши апеляційну скаргу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача -ОСОБА_4 (вх. №2550 П/1-42) на рішення Господарського суду Полтавської області від 14 серпня 2014 року у справі № 917/713/14

за позовом Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчого закладу "Миргородкурорт", м. Миргород Полтавської області

до 1) Миргородської міської ради Полтавської області

2)Виконавчого комітету Миргородської міської ради Полтавської області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні першого відповідача -ОСОБА_4,м. Дніпропетровськ

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні першого відповідача -ОСОБА_5, м. Миргород Полтавської області

про визнання недійсними рішень

ВСТАНОВИЛА:

12.05.2014 р. Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчого закладу "Миргородкурорт" звернулось до господарського суду Полтавської області про визнання недійсними: рішення виконавчого комітету Миргородської міської ради № 801 від 11.12.2002 р. "Про надання земельних ділянок в оренду" в частині прийняття до земель запасу земельної ділянки площею 322 кв.м., зміни її цільового призначення та передачу в оренду для комерційного використання; рішення восьмої сесії четвертого скликання Миргородської міської ради від 05.02.2003р. "Про затвердження рішень виконавчого комітету міської ради та розпоряджень міського голови, прийнятих у міжсесійний період", в частині затвердження рішення виконавчого комітету Миргородської міської ради № 801 від 11.12.2002 р.; рішення двадцять сьомої сесії п"ятого скликання Миргородської міської ради Полтавської області від 19.11.2008 року "Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування на земельну ділянку нежитлової будівлі, кафе "Оболонь" за адресою: АДРЕСА_11ОСОБА_4" та рішення тридцять сьомої сесії п"ятого скликання Миргородської міської ради № 36 від 06.11.2009 р. "Про затвердження технічної документації із землеустрою та надання в оренду ОСОБА_4 земельної ділянки площею 322 кв.м. за АДРЕСА_1, землі комерційного використання терміном на 3 роки".

14.08.2014 р. позивач подав до господарського суду Полтавської області заяву про уточнення позовних вимог, в частині пунктів 2 та 3 позову (вх. № 10548 від 14.08.2014р., т. 2 а.с. 43,44)) а саме просив суд: визнати недійсними: рішення виконавчого комітету Миргородської міської ради Полтавської області № 801 від 11.12.2002 року "Про надання земельних ділянок в оренду", в частині прийняття до земель запасу Миргородської міської ради Полтавської області земельної ділянки площею 306,8 кв.м., зміни її цільового призначення та передачу в оренду для комерційного використання ОСОБА_5 та рішення восьмої сесії четвертого скликання Миргородської міської ради Полтавської області від 05.02.2003 року "Про затвердження рішень виконавчого комітету міської ради та розпоряджень міського голови, прийнятих у міжсесійний період" в частині затвердження рішення виконавчого комітету Миргородської міської ради Полтавської області № 801 від 11.12.2002 року, що стосується прийняття до земель запасу Миргородської міської ради Полтавської області земельної ділянки площею 306,8 кв.м., зміни її цільового призначення та передачу в оренду для комерційного використання ОСОБА_5, як такі, що суперечать законодавству. Решту позовних вимог позивач не змінював.

Вказану заяву було прийнято господарським судом Полтавської області та справа розглядалась з її урахуванням.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 14 серпня 2014 року по справі №917/713/14 (суддя Солодюк О.В.) позов задоволено. Визнано недійсним рішення виконавчого комітету Миргородської міської ради Полтавської області №801 від 11.12.02р. "Про надання земельних ділянок в оренду", в частині прийняття до земель запасу Миргородської міської ради Полтавської області земельної ділянки площею 306,8 кв.м., зміни її цільового призначення та передачу в оренду для комерційного використання ОСОБА_5, як таке, що суперечить законодавству. Визнано недійсним рішення восьмої сесії четвертого скликання Миргородської міської ради Полтавської області від 05.02.03р. "Про затвердження рішень виконавчого комітету міської ради та розпоряджень міського голови, прийнятих у міжсесійний період", в частині затвердження рішення виконавчого комітету Миргородської міської ради Полтавської області № 801 від 11.12.02р., що стосується прийняття до земель запасу Миргородської міської ради Полтавської області земельної ділянки площею 306,8 кв.м., зміни її цільового призначення та передачу в оренду для комерційного використання ОСОБА_5, як таке, що суперечить законодавству. Визнано недійсним рішення двадцять сьомої сесії п"ятого скликання Миргородської міської ради Полтавської області від 19.11.08р. "Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування на земельну ділянку нежитлової будівлі, кафе "Оболонь" за АДРЕСА_1ОСОБА_4", як таке, що суперечить законодавству. Визнано недійсним рішення тридцять сьомої сесії п"ятого скликання Миргородської міської ради Полтавської області № 36 від 06.11.09р. "Про затвердження технічної документації із землеустрою та надання в оренду ОСОБА_4 земельної ділянки площею 322 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1землі комерційного використання терміном на три роки", як таке, що суперечить законодавству.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні першого відповідача -ОСОБА_4, з вищезазначеним рішенням не погодився та подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права при його прийнятті, просить це рішення скасувати і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ПАТ лікувально-оздоровчому закладу "Миргородкурорт" відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги третя особа посилається зокрема на те, що господарський суд першої інстанції не врахував факту пропуску позивачем позовної давності, встановленої статтею 257 Цивільного кодексу України і не дослідив обставини щодо відсутності у позивача на момент прийняття оспорюваних рішень права постійного користування спірними земельними ділянками, оскільки він відмовився від такого права, що підтверджується рішенням 22-ї сесії 4-го скликання Миргородської міської ради Полтавської області від 29.10.2004 р., а також не досліджено обставини, що розташоване на цій ділянці нежитлове приміщення кафе «Оболонь» належить ОСОБА_4 на праві власності, що підтверджує його право на користування зазначеною земельною ділянкою.

Апелянт також зазначає, що спірні правовідносини щодо прийняття органом місцевого самоврядування рішень з управління землями відповідно до ст. 12 Земельного кодексу України, п. 1 ч. 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України є адміністративно-правовими та підсудні адміністративним судам, оскільки місцева рада в них виступає суб'єктом владних повноважень.

Окрім цього апелянт вказує на те, що господарський суд першої інстанції в порушення вимог ч. 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України прийняв заяву позивача про уточнення позовних вимог, яка фактично є заявою про зміну предмету позову, вже після початку розгляду справи по суті.

Також апелянт зазначає, що оскаржуване рішення прийнято господарським судом першої інстанції про права та обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі, оскільки рішенням виконавчого комітету Миргородської міської ради Полтавської області № 801 від 11.12.2002 р., яке оспорює позивач було прийнято до земель запасу міської ради зі зміною цільового призначення та надано в оренду земельні ділянки приватним підприємцям, зазначеним в додатку № 1 до цього рішення, а саме: ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16

Апелянт вказує на помилковий висновок господарського суду першої інстанції, на порушення відповідачем при прийнятті рішення від 11.12.2002 р. № 801 статей 118 та 123 Земельного кодексу України щодо зміни цільового призначення земельної ділянки при наявності відповідного проекту відведення цієї ділянки у користування, оскільки, на думку апелянта, вказані норми не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, так як регулюють порядок безоплатної приватизації громадянами земельних ділянок (ст. 118 Земельного кодексу України) та порядок надання у постійне користування земельних ділянок юридичним особам ( ст.123 Земельного кодексу України).

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що викладені в ній доводи є необґрунтованими та такими, що не відповідають обставинам справи, вважає оскаржуване рішення обґрунтованим та прийнятим з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим просить залишити його без змін.

Педставником третіх осіб заявлено письмові клопотання про зміну їх процесуального статусу, шляхом їх залучення в якості співвідповідачів, посилаючись на те, що позовні вимоги стосуються безпосередньо цих учасників процесу.

Колегія суддів відмовляє в задоволенні вказаних клопотань, оскільки відповідно до статті 24 Господарського процесуального кодексу України така процесуальна дія як залучення іншого відповідача можлива лише до прийняття рішення місцевим господарським судом та окрім цього треті особи не є суб'єктами, які приймали оспорювані рішення, а тому відповідно до статті 21 Господарського процесуального кодексу України вони не можуть бути відповідачами-особами, яким пред'явлено позовну вимогу про захист внаслідок прийняття вказаних рішень порушеного чи оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу позивача.

Також представником третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні першого відповідача -ОСОБА_4 заявлено клопотання про залучення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16,посилаючись на те, що оспорюваним позивачем рішенням виконавчого комітету Миргородської міської ради від 11.12.2002 р. № 801 вказаним особам було надано в оренду земельні ділянки, на яких останні розмістили торговельні точки, у зв'язку з чим рішення суду вплине на їх права та охоронювані законом інтереси.

Колегія суддів відхиляє зазначене клопотання,зважаючи на наступні підстави.

Відповідно до статті 27 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін,прокурора.

Оскільки рішення виконавчого комітету Миргородської міської ради Полтавської області № 801 від 11.12.2002 року "Про надання земельних ділянок в оренду" оспорюється відповідачем в частині прийняття до земель запасу Миргородської міської ради Полтавської області земельної ділянки площею 306,8 кв.м., зміни її цільового призначення та передачу в оренду для комерційного використання ОСОБА_5, а рішення восьмої сесії четвертого скликання Миргородської міської ради Полтавської області від 05.02.2003 року "Про затвердження рішень виконавчого комітету міської ради та розпоряджень міського голови, прийнятих у міжсесійний період" - в частині затвердження рішення виконавчого комітету Миргородської міської ради Полтавської області № 801 від 11.12.2002 року, що стосується прийняття до земель запасу Миргородської міської ради Полтавської області земельної ділянки площею 306,8 кв.м., зміни її цільового призначення та передачу в оренду для комерційного використання ОСОБА_5 рішення суду у даній справі не може вплинути на права або обов'язки зазначених у клопотанні осіб щодо однієї зі сторін.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вислухавши пояснення представників сторін та третіх осіб, повторно розглянувши справу відповідно до вимог статті 101 ГПК України, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 11.12.2002 року виконавчим комітетом Миргородської міської ради Полтавської області було прийнято рішення № 801 (том 1, а.с. 24-25), згідно з яким, до земель запасу міської ради прийнято земельні ділянки площею 834 кв.м., які були у користуванні ДП "Миргородкурорт". Одночасно з цим було змінено їх цільове призначення та надано в оренду новим землекористувачам, згідно з додатком № 1 до рішення, для комерційного використання терміном на 1 (один) рік.

У подальшому рішення виконавчого комітету Миргородської міської ради Полтавської області № 801 від 11.12.2002 року було затверджено рішенням восьмої сесії четвертого скликання Миргородської міської ради Полтавської області від 05.02.2003 року (том. 1, а.с.26).

19.11.2008 р. Миргородською міською радою Полтавської області було прийнято рішення "Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування на земельну ділянку нежитлової будівлі, кафе "Оболонь" за адресою: АДРЕСА_11ОСОБА_4" (том 1, а.с. 27), яким вирішено надати ОСОБА_4, що проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування на земельну ділянку нежитлової будівлі, кафе "Оболонь" за адресою: АДРЕСА_1

06.11.2009 р. Миргородською міською радою Полтавської області на 37 сесії 5 скликання було прийнято рішення № 36 "Про затвердження технічної документації із землеустрою та надання в оренду ОСОБА_4 земельної ділянки площею 322 м.кв. за адресою: АДРЕСА_1землі комерційного використання терміном на три роки" (том 1, а.с.28), яким вирішено затвердити технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування ОСОБА_4 на земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, розроблену ПП "Земсервіс-плюс". Надано в оренду ОСОБА_4, що проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, площею 322 м. кв., землі комерційного використання (1.11), терміном на три роки.

На підставі рішення Миргородської міської ради Полтавської області 37 сесії 5 скликання від 06.11.2009р. № 36 між Миргородською міською радою (орендодавець) та ОСОБА_4 (орендар) був укладений договір оренди земельної ділянки №1343 від 27.10.11р. (том 1, а.с. 29-31), відповідно до якого орендодавець передав орендарю в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 322 м.кв., кадастровий номер 5310900000:50:002:0183 (акт про передачу та прийом земельної ділянки, наданої в оренду № 1343 від 27.10.2011р. в матеріалах справи, а.с. 33). Договір укладено терміном на три роки. На земельній ділянці знаходяться об'єкт нерухомого майна - нежиле приміщення кафе "Оболонь". Даний договір зареєстрований у відділі Держкомзему у м. Миргород, про що у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис за № 531090004000332 від 27.10.11р.

Статтею 152 Земельного кодексу України серед способів захисту прав на землю передбачено визнання недійсними рішеннь органів місцевого самоврядування.

Статтею 155 Земельного кодексу України передбачено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

В обґрунтування позовних вимог про визнання недійсними вказаних рішень Миргородської міської ради та рішення її виконавчого комітету Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів «Миргородкурорт» посилається на те, що вказані рішення прийняті з порушенням чинного на час їх прийняття законодавства та з порушенням прав і законних інтересів позивача як постійного користування спірними земельними ділянками, яке підтверджується державним актом на право постійного користування землею серії ПЛ № 78 від 02.09.1998 р., виданого його правопопереднику-санаторно-курортному комплексу «Миргород» АТ «Укрпрофоздоровниця» (т. 1 а.с. 40).

Так позивач зазначає, що рішенням Виконавчого комітету Миргородської міської ради від 11.12.2002 р. № 801 за відсутності передбачених статтею 141 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на час прийняття цього рішення) підстав припинення права постійного користування позивача спірною земельною ділянкою та без її вилучення у нього, цю ділянку було прийнято до земель запасу та надано в оренду новому користувачу -третій особі у даній справі -ОСОБА_5

Також позивач вказує на те, що вказаним рішенням в порушення вимог ч. 2 статті 20, статею 118, 123, ч. 1,3 статті 124, Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на час прийняття цього рішення) було змінено цільове призначення спірної земельної ділянки із подальшим наданням її в оренду новому землекористувачу за відсутності проекту землеустрою, погодженого із позивачем як постійним землекористувачем цієї ділянки, а також з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органом, органами архітектури та охорони культурної спадщини, за відсутності висновку землевпорядної експертизи, без встановлення меж земельних ділянок в натурі на місцевості, без техніко-економічних обґрунтувань.

Крім цього зазначає, що цим рішенням цільове призначення земельної ділянки із земель рекреаційного та оздоровчого призначення було змінено на категорію, яка не передбачена вичерпним переліком статті 19 Земельного кодексу України , а саме на категорію «комерційне використання».

Позивач зазначає, що не відповідає чинному законодавству і рішення Миргородської міської ради, яким було затверджено вказане незаконне на думку позивача рішення виконавчого комітету цієї ради - рішення восьмої сесії четвертого скликання Миргородської міської ради Полтавської області від 05.02.2003 року "Про затвердження рішень виконавчого комітету міської ради та розпоряджень міського голови, прийнятих у міжсесійний період" в частині затвердження рішення виконавчого комітету Миргородської міської ради Полтавської області № 801 від 11.12.2002 року, що стосується прийняття до земель запасу Миргородської міської ради Полтавської області земельної ділянки площею 306,8 кв.м., зміни її цільового призначення та передачу в оренду для комерційного використання ОСОБА_5 незаконним.

Щодо подальших рішень Миргородської міської ради стосовно спірної земельної ділянки, а саме від 19.11.2008 року "Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування на земельну ділянку нежитлової будівлі, кафе "Оболонь" за адресою: АДРЕСА_11ОСОБА_4" та рішення тридцять сьомої сесії п"ятого скликання Миргородської міської ради № 36 від 06.11.2009 р. "Про затвердження технічної документації із землеустрою та надання в оренду ОСОБА_4 земельної ділянки площею 322 кв.м. за АДРЕСА_1, землі комерційного використання терміном на 3 роки" позивач зазначає на ті самі порушення порядку надання в оренду земельних ділянок зі зміною їх цільового призначення.

Так з наявних у матеріалах справи копій статуту Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів «Миргородкурорт» (т. 1 а.с. 44-48), положення про порядок відчуження майна, що є власністю закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровлення», статуту Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів «Миргородкурорт» (т. 1 а.с. 109-117), протоколу № 2 рішення № 2/5 від 19.06.2002 р. «Про створення закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів «Миргородкурорт», статуту ДП ЗАТ «Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» -«Миргородкурорт»(т. 1 а.с. 124-126), довідки № 917/713/14 від 16.07.2014 р. (том 1, а.с. 108) вбачається, що позивач як правонаступник санаторно-курортного комплексу «Миргород» АТ «Укрпрофоздоровниця» є постійним землекористувачем спірної земельної ділянки загальною площею 834 кв.м. згідно з Державним актом на право постійного користування землею серії ПЛ № 78 (т. 1 а.с. 40,41).

В рішенні Конституційного суду України від 22 вересня 2005 р. у справі № 1-17/2005 зазначено, що відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою» від 02 квітня 2002 р. № 449, раніше видані державні акти на право приватної власності на землю та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і не підлягають заміні в разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.

Статтею 20 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на час прийняття рішення другого відповідача № 801 від 11.12.2002 р.) передбачено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Статтею 141 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на час прийняття рішення другого відповідача № 801 від 11.12.2002 р.) передбачено вичерпний перелік припинення права користування земельними ділянками, а саме

а) добровільна відмова від права користування земельною

ділянкою;

б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в) припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д) систематична несплата земельного податку або орендної плати.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази припинення права користування позивача спірними земельними ділянками за вказаними підставами.

Частиною 1 статті 124 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на час прийняття рішення другого відповідача № 801 від 11.12.2002 р.) передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Згідно з частиною 3 цієї статті передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 цього Кодексу.

Статтею 118 Земельного кодексу України (в редакції станом на 11.12.2002 р.) передбачено, що громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Громадяни - працівники державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонери з їх числа, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні цих підприємств, установ та організацій, звертаються з клопотанням про приватизацію цих земель відповідно до сільської, селищної, міської ради або районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації.

Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проекту приватизації земель.

Передача земельних ділянок у власність громадянам - працівникам державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерам з їх числа провадиться після затвердження проекту приватизації земель у порядку, встановленому цим Кодексом.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання.

Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, а при передачі земельної ділянки фермерському господарству - також висновки конкурсної комісії, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення.

Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органом архітектури та подається на розгляд відповідної місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування.

Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.

У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Статтею 123 Земельного кодексу України передбачено , що надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок.

Умови і строки розроблення проектів відведення земельних ділянок визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт.

Юридична особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у постійне користування із земель державної або комунальної власності, звертається з відповідним клопотанням до районної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій або сільської, селищної, міської ради.

До клопотання про відведення земельної ділянки додаються документи, що об ґрунтовують її розмір, призначення та місце розташування.

Відповідна районна державна адміністрація або сільська, елищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає згоду на розроблення проекту відведення земельної ділянки.

Проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та хорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, елищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки.

При наданні земельної ділянки у користування обласними державними адміністраціями, ОСОБА_2 міністрів Автономної Республіки рим або Кабінетом Міністрів України сільські, селищні, міські, айонні, обласні ради, районні державні адміністрації за місцем озташування земельної ділянки подають свій висновок відповідно бласній державній адміністрації, Раді міністрів Автономної еспубліки Крим.

При наданні земельної ділянки у користування Кабінетом Міністрів України Рада міністрів Автономної Республіки Крим, бласні, Київська, Севастопольська міські державні адміністрації одають свої висновки та проект відведення земельної ділянки центральному органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів,який розглядає ці матеріали і у місячний строк подає їх до Кабінету Міністрів України.

Частиною 5 статті 116 Земельного кодексу України ( в редакції, що діяла на час прийняття оспорюваних рішень) передбачено, що надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Аналізуючи правовий зміст оспорюваних рішень на предмет відповідності діючому на час їх прийняття законодавству, судова колегія приходить до наступних висновків

Так оспорюваним позивачем рішенням виконавчого комітету Миргородської міської ради Полтавської області № 801 від 11.12.2002 року "Про надання земельних ділянок в оренду", в частині прийняття до земель запасу Миргородської міської ради Полтавської області земельної ділянки площею 306,8 кв.м., зміни її цільового призначення та передачу в оренду для комерційного використання ОСОБА_5 та рішенням восьмої сесії четвертого скликання Миргородської міської ради Полтавської області від 05.02.2003 року "Про затвердження рішень виконавчого комітету міської ради та розпоряджень міського голови, прийнятих у міжсесійний період" в частині затвердження рішення виконавчого комітету Миргородської міської ради Полтавської області № 801 від 11.12.2002 року, що стосується прийняття до земель запасу Миргородської міської ради Полтавської області земельної ділянки площею 306,8 кв.м., зміни її цільового призначення та передачу в оренду для комерційного використання ОСОБА_5, в порушення ст. 20, ч. 5 статті 116, статті 141, ч. 1, 3 статті 124, статей 118,123 Земельного кодексу України земельні ділянки були прийняті до земель запасу та передані в оренду новому землекористувачу зі зміною їх цільового призначення без припинення права постійного користування позивача та без їх вилучення у встановленому порядку в останнього, без розроблення проекту землеустрою, погодженого з позивачем як із землекористувачем та з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини, без одержання висновку державної землевпорядної експертизи

Інші оспорювані рішення першого відповідача також прийнято в порушення вищенаведених норм щодо порядку передачі земельних ділянок комунальної власності в оренду за відсутності затвердженого та погодженого із позивачем та відповідними органами проекту землеустрою, без припинення права постійного землекористування позивача і без вилучення земельних ділянок із його постійного користування.

Погоджуючись із висновками місцевого господарського суду щодо прийняття відповідачами оспорюваних рішень із порушенням норм чинного на час їх прийняття законодавства та з порушеням прав та охоронюваних інтересів позивача, колегія суддів не погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про задоволення позову з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права.

При цьому колегія суддів виходить з наступних підстав.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність-це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Пунктом 6 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України передбачено, що правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Цивільний кодекс України набрав чинності 01.01.2004 р. і на той час не сплила встановлена ст. 71 Цивільного кодексу Української РСР загальна позовна давність у три роки для вимог по даній справі, у зв'зку з чим при розгляді даної справи слід керуватися правилами про позовну давність за Цивільним кодексом України.

Статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 2 статті 267 Цивільного кодексу України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

Згідно з ч. 3 цієї статті позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Ч. 4 цієї статті передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

В пункті 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності роз'яснено, що частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом..

У суді апеляційної інстанції заявити про сплив позовної давності може сторона у спорі, яка доведе неможливість подання відповідної заяви в суді першої інстанції, зокрема у разі, якщо відповідну сторону не було належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи місцевим господарським судом.

Заява про сплив позовної давності, зроблена будь-якою іншою особою (в тому числі й учасником судового процесу, включаючи прокурора, який не є стороною у справі), крім сторони у спорі, не є підставою для застосування судом позовної давності. Зокрема, частиною четвертої статті 27 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) передбачено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, користуються процесуальними правами сторони (за певними винятками); при цьому права сторони, визначені, зокрема, статтею 22 та іншими нормами цього Кодексу, є саме процесуальними, в той час як згаданий припис статті 267 ЦК України є нормою права матеріального і не може розумітися як можливість застосування господарським судом позовної давності за заявами зазначених третіх осіб.

19.11.2014 р. суду апеляційної інстанції було подано заяви про застосування позовної давності першим відповідачем та третіми особами.

Колегія суддів з наведених вище підстав не приймає заяви третіх осіб, оскільки вони і не є стороною у справі.

Натомість слід прийняти заяву про застосування позовної давності першого відповідача,зважаючи на наступні підстави.

З матеріалів справи вбачається, що представник першого відповідача не був присутнім в судовому засіданні 14.08.2014 р. , в якому було прийнято оскаржуване рішення.

Копії ухвали суду від 07.08.2014 р., якою було відкладено розгляд справи на 14.08.2014 р. (т. 2 а.с. 36) згідно із штампом канцелярії суду були направлені сторонам 11.08.2014 р., а тому, з урахуванням часу поштового пробігу, позивач не міг її отримати до вказаної дати судового засідання .

В матеріалах справи відсутні докази отримання першим відповідачем копії вказаної ухвали, а саме повідомлення про вручення йому відповідного поштового відправлення.

З наведеного вбачається, що перший відповідач не був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання 14.08.2014 р., а тому, враховуючи обов'язок суду після відкладення розгляду справи розпочати зазначене судове засідання спочатку із наданням відповідно до статей 22, 74 ГПК України можливості сторонам подавати заяви та клопотання, в тому числі і заяву про застосування позовної давності, перший відповдіач був позбавлений права на участь в судовому засіданні та на подання вказаної заяви.

Натомість перший відповідач вказує, що він заявляв суду першої інстанції в судовому засіданні 07.08.2014 р. усне клопотання про застосування позовної давності, яке не було розглянуто.

Зважаючи на те, що перший відповідач внаслідок порушення його права приймати участь в судовому засіданні 14.08.2014 р. через неповідомлення його належним чином про час та місце його проведення був позбавлений права подати заяву про застосування позовної давності в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції зобов'язаний відновити це право, забезпечивши можливість першому відповдіачу подати таку заяву.

Згідно з частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З матеріалів справи вбачається, що оспорюване рішення виконавчого комітету Миргородської міської ради від 11.12.2002 р. № 801 приймалося за участю члена виконавчого комітету Миргородської міської раді ОСОБА_17.

Так, склад виконавчого комітету Миргородської міської рад] Полтавської області було затверджено рішенням другої сесії Миргородської міської раді Полтавської області двадцять четвертого скликання від 23.04.2002 р. у кількості 17-ти осіб, серед яких ОСОБА_17 (т. 1 а.с. а.с.85), який являвся на той час генеральним директором позивача ДП ЗАТ лікувально - оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» - ПрАТ «Миргородкурорт», що підтверджується рішенням Миргородської міської ради від 22 квітня 2002 року та протоколом засідання виконкому Миргородської міської ради від 11.12.2002 р. (т. 1 а.с. 86,87), згідно з якими ОСОБА_17 був присутній на засіданні виконавчого комітету міської ради 11.12.2002 р. та приймав участь у голосуванні по тих питання, які були внесені до порядку денного під час прийняття оспорюваного рішення.

Також з матеріалів справи вбачається, що 16.01.2009 р. за підписом відповідної службової особи ДП ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" - ЗАТ ЛОЗ "Миргородкурорт" погоджено встановлення меж земельної ділянки в натурі землекористувачу ОСОБА_4 - третій особі по справі, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією акту встановлення меж земельної ділянки в натурі від 16.01.2009 р. (т. 2 а.с. 26 ).

В цьому акті також зазначено цільове призначення земельної ділянки, чим спростовуються доводи позивача, що він не був обізнаним про зміну цільового призначення спірної земельної ділянки.

Також з матеріалів справи вбачається, що 19.05.2010 р. Головним управлінням Держкомзему у Полтавській області проводилась перевірка ЗАТ ЛОЗ "Миргородкурорт" з питання додержання останнім вимог земельного законодавства , за результатами якої складено акт № 10 від 19.05.2010 р.(т. 1 а.с. 88)

В цьому акті зазначено про проведення перевірки у присутності заступника генерального директора ЗАТ ЛОЗ «Миргородкурорт» ОСОБА_18, начальника управління кадрової, організаційної і юридичної роботи ЗАТ ЛОЗ «Миргородкурорт» ОСОБА_19, в.о. начальника відділу експлуатації та земельних питань ОСОБА_20

В акті також зазначено про встановлення перевіркою фактів вилучення спірної земельної ділянки у позивача та передання її іншим особам, зокрема ОСОБА_5 та ОСОБА_4 відповідно до оспорюваних рішень виконавчого комітету Миргородської міської ради Полтавської області №801 від 11.12.2002 р. та рішень Миргородської міської ради Полтавської області від 05.02.2003 року, від 19.11.2008 р., та №36 від 06.11.2009 р..

З наведених доказів вбачається , що з 11.12.2002 р. позивач дізнався про прийняття належної йому на праві постійного користування земельної ділянки до земель запасу, зміну її цільового призначення та передачу новому користувачу-Рибалку М.М. відповідно до рішення першого відповідача від 11.12.2002 р. № 801; з з 16.01.2009 р.-про погодження встановлення меж спірної земельної ділянки в натурі землекористувачу ОСОБА_4 і про надання йому першим відповідачем згідно з рішенням від 19.11.2008 р. дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою під нежитловою будівлею кафе "Оболонь".

19.05.2010 р., при проведенні перевірки органом Держкомзему позивач був обізнаний про передання спірної земельної ділянки в оренду ОСОБА_21 відповідно до рішення першого відповідача від 06.11.2009 р.

З наведених дат і починається перебіг позовної давності щодо оспорення відповідних рішень відповдіачів

Враховуючи, що позовну заяву було подано до господарського суду Полтавської області 12.05.2014 р. , позивачем пропущено загальну трирічну позовну давність, встановлену статтею 257 Цивільного кодексу України, що відповідно до положень 4 статті 267 цього Кодексу є підставою для відмови в позові.

При цьому колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо прийняття судом в порушення ч. 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України заяви позивача про уточнення позовних вимог, яка фактично є заявою про зміну предмету позову, вже після початку розгляду справи по суті.

З матеріалів справи вбачається, що на момент прийняття цієї заяви розгляд справи було відкладено, а отже розгляд справи по суті розпочався заново.

Така правова позиція узгоджується з правовою позицією Вищого господарського суду України, викладеною в пункті 3.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Також колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що дана справа відноситься до підсудності адміністративних судів як справа у спорах в яких орган місцевого самоврядування здійснює владні повноваження щодо прийняття рішень з управління землями відповідно до ст. 12 Земельного кодексу України

Згідно з частиною1, 4-1, 12 ГПК України господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 ГПК, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.

Тому у вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, слід виходити з визначень, наведених у статті 3 Господарського кодексу України .

Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов:

а) участь у спорі суб'єкта господарювання;

б) наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України , Господарським кодексом України ( 436-15 ), іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин;

в) відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Поняття "справа адміністративної юрисдикції" визначено у статті 3 КАС України, і під такою справою розуміється переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією з сторін є суб'єкт, що здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Отже, справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.

Таким чином, від справ господарської юрисдикції за участю суб'єктів господарської діяльності і суб'єктів владних повноважень адміністративні справи відрізняються особливим змістом правовідносин між сторонами та предметом позовних вимог.

Господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин приватноправового характеру, тобто з відносин, врегульованих нормами цивільного або господарського права і пов'язаних із здійсненням сторонами цивільних або інших майнових прав на земельні ділянки на засадах рівності.

Виходячи з положень статей 13, 14 Конституції України, статей 177, 181, 324, глави 30 Цивільного кодексу України, статті 148 Господарського кодексу України (далі - ГК України), земля та земельні ділянки є об'єктами цивільних прав, а держава та територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах з метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тобто прав власників земельних ділянок.

З положень статей 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, статей 11, 16, 167, 169, 374 ЦК України, статей 2, 8, 48, 133, 148, 152, 197 ГК України, статей 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) випливає, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (наданні земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або в користування, відчуженні земельних ділянок державної або комунальної власності, укладенні, зміні, розірванні договорів купівлі-продажу, ренти, оренди земельної ділянки та інших договорів щодо земельних ділянок, встановленні сервітуту, суперфіцію, емфітевзису, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.

Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб'єктами підприємницької діяльності, що прямо закріплено у статтях 167,169 Цивільного кодексу України.

Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування, які одночасно здійснюють владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, у земельних правовідносинах виступають як представницькі органи суб'єкту власності - народу України, територіальної громади власників землі щодо права розпорядження, притаманного власнику. Такий висновок випливає із положень статей 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, статей. 11, 16, 167, 169, 374 Цивільного кодексу України, статей 2,8, 133 Господарського кодексу України, статей 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України, якими врегульовано порядок розпорядження землею.

Рішення органу місцевого самоврядування або державної адміністрації про надання земельної ділянки господарюючому суб'єкту у власність або у користування втілює волевиявлення власника землі і реалізується у цивільних правовідносинах з урахуванням вимог земельного кодексу, спрямованих на раціональне використання землі як об'єкту нерухомості (власності).

Відтак, помилковим є віднесення спорів за участю органів виконавчої влади та самоврядування, пов'язаних з наданням земельної ділянки господарюючим суб'єктам у власність або у користування, з оформленням цих прав, укладенням договору, реєстрацією прав на земельну ділянку, договорів оренди земельної ділянки, суперфіцію та ін., видачею документів, що посвідчують право власності або користування земельними ділянками, до публічно-правових. Вищевказані адміністративні правовідносини між органами місцевого самоврядування або виконавчої влади та господарюючими суб'єктами не надають спору, що з них виник, публічно-правового характеру, оскільки повноваження, які реалізуються органами місцевого самоврядування або виконавчої влади у цих відносинах, не є владними, а мають лише організаційно-розпорядчий характер.

Таким чином, справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, а також в інших спорах, які виникають із земельних відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору статті 1 ГПК України підвідомчі господарським судам.

Згідно з частиною другою статті 13 Конституції України кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.

Громадяни та юридичні особи у визначеному законом порядку набувають прав власності та користування земельними ділянками відповідно до їх цільового призначення для ведення господарської діяльності або задоволення особистих потреб.

Відносини, пов'язані з набуттям та реалізацією громадянами, юридичними особами прав на земельні ділянки та з цивільним оборотом земельних ділянок грунтуються на засадах рівності сторін і є цивільно-правовими.

За змістом статей 13, 14 Конституції України, статті 11 ЦК України, статей 123, 124, 127, 128 ЗК України рішенням органу місцевого самоврядування або державної адміністрації про надання земельної ділянки господарюючому суб'єкту у власність або в користування здійснюється волевиявлення власника землі і реалізуються відповідні права у цивільних правовідносинах з урахуванням вимог ЗК України, спрямованих на раціональне використання землі як об'єкта нерухомості (власності).

Індивідуальні акти органів держави або місцевого самоврядування, якими реалізовуються волевиявлення держави або територіальної громади як учасника цивільно-правових відносин і з яких виникають, змінюються, припиняються цивільні права і обов'язки, не належать до правових актів управління, а спори щодо їх оскарження мають приватноправовий характер, тобто справи у них підвідомчі господарським судам.

Спір, що виник внаслідок порушення права суб'єкта господарської діяльності на земельну ділянку, в тому числі органами державної влади та місцевого самоврядування, є спором про право цивільне і підлягає розгляду за правилами ГПК.

Зокрема, відповідно до статті 20 ГК України, статей 16, 393 ЦК України визнання судом незаконним і скасування акта органів державної влади, влади Автономної Республіки Крим або місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, належить до способів захисту права власності. Предметом спору є захист права власності особи, а не публічно-правових інтересів держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади.

Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, викладеною зокрема в постановах від 20.06.2006 р. у справі № 1/812-26/331, від 25.03.2008 р. у справі № 3/506-А, від 10.02.2009 р. у справі № 03/85/4-11А та правовою позицією Вищого господарського суду України, викладеною в пунктах 1.1.-1.2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 р. № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин».

Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що господарський суд першої інстанції внаслідок порушення норм матеріального і процесуального права здійснив розгляд справи за відсутності відповідачів, не повідомлених про час та місце розгляду справи, дійшов необгрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову, що призвело до прийняття неправильного рішення, чим порушив норми матеріального і процесуального права, що відповідно до п. 2 статті 103, п. 4 ч. 1 , п. 2 ч. 3 статті 104 ГПК України є підставами для скасування рішення та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Виходячи з викладеного та керуючись ст.ст. 49, 99, п. 2 ст. 103, п. 4 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення господарського суду Полтавської області від 14 серпня 2014 року у справі № 917/713/14 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів "Миргородкурорт" (адреса: вул. Гоголя, 112, м. Миргород, Полтавської області, 37600, код ЄДРПОУ 02649437) на користь ОСОБА_4 (52000, АДРЕСА_1, ідент номер. НОМЕР_1) 2436,00 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Постанову складено в повному обсязі 24.11.2014 р.

Головуючий суддя Бондаренко В.П.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Россолов В.В.