Ухвала суду № 41525900, 17.11.2014, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 748/1816/14-ц Провадження № 22-ц/795/1738/2014 Категорія -цивільнаГоловуючий у I інстанції -Хоменко Л. В. Доповідач - Онищенко О. І.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 листопада 2014 року м. ЧернігівАПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіОнищенко О.І.,суддів:Скрипки А.А., Шевченка В.М.,при секретарі:Позняк О.М., Сахаровій К.О.,за участю:представника позивача ОСОБА_6, відповідачів ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, представника Іванівської сільської ради Дерев"янка О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_11 на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 25 липня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_11, ОСОБА_12 до територіальної громади в особі Іванівської сільської ради Чернігівського району, ОСОБА_13, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_14, ОСОБА_9, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Чернігівська районна державна нотаріальна контора про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, визнання недійсним договору дарування, визнання за позивачами права власності на частку у майні колишнього колгоспного двору та права на обов'язкову частку у спадщині, -

в с т а н о в и в:

В апеляційній скарзі ОСОБА_11 просить скасувати рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 25 липня 2014 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 25 липня 2014 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_11 та ОСОБА_12 до територіальної громади в особі Іванівської сільської ради Чернігівського району, ОСОБА_13, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_14, ОСОБА_9, третя особа Чернігівська районна державна нотаріальна контора про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, визнання недійсним договору дарування, визнання за позивачами права власності на часку у майні колишнього колгоспного двору та права на обов'язкову частку у спадщині відмовлено.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що житловий будинок по АДРЕСА_1 відноситься до категорії «колгоспний двір», однак на нього безпідставно та в порушення норм матеріального права були видані свідоцтва про право власності від 13.05.1996 року та 18.01.2012 року. Про наявність вказаних свідоцтв апелянту стало відомо лише після смерті матері, коли вона виявила намір оформити свою частку в спадщині. Тому посилання суду , як на підставу відмови в задоволенні позовних вимог на пропуск нею строку позовної давності для звернення до суду з позовом є безпідставним. Крім того, згідно умов ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. В матеріалах справи така заява відсутня від жодної сторони, а тому в силу вимог ч. 3 ст.267 ЦК України суд не мав права застосовувати строк позовної давності, як підставу для відмови в задоволенні позову.

Апелянт також зазначає, що навіть при наявності заяви про застосування строку позовної давності у суду були відсутні підстави для його застосування, оскільки на підставі встановлених у судовому засіданні фактів були всі підстави знайти поважні причини пропуску строку позовної давності, та не відмовляти в задоволенні позову на цій підставі.

На думку апелянта, є абсолютно невірним посилання суду , як на підставу у відмові в задоволенні позову посилання на положення ст.126 ЦК України, оскільки в судовому засіданні не було достовірно підтверджено факт не брання участі позивачкою своєю працею і коштами у веденні спільного господарства.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам відповідає рішення суду першої інстанції.

По справі встановлено, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_15, що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с.5). Після її смерті відкрилася спадщина до складу якої входит житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1.

Вказаний будинок відносився до категорії господарств колгоспний двір. Головою якого була ОСОБА_15, що підтверджується витягами з по-господарських книг № 13 за 1991-1995 рік.( а.с.70) Остання працювала в колгоспі «Авангард» с. Количівка, Чернігівського району, Чернігівської області та була його членом. ( а.с.17-18)

Згідно з довідкою виконкому Іванівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області від 13 червня 2014 року, виданої на підставі запису по-господарської книги № 13 за 1991-1995 роки, особовий рахунок НОМЕР_1, в житловому будинку по АДРЕСА_1 станом на 15 квітня 1991 року (на день набрання чинності Законом «Про власність»), разом з ОСОБА_15 були зареєстровані: дочка ОСОБА_7, онук ОСОБА_13, дочка ОСОБА_16, онука ОСОБА_17 (а.с.40).

Станом на 15.04.1991 року (на час припинення колгоспного двору) право власності на вказаний житловий будинок мали: ОСОБА_7, ОСОБА_13, ОСОБА_16, ОСОБА_17

Рішенням виконавчого комітету Іванівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області від 30 квітня 1996 року № 39 вирішено: Чернігівському МБТІ видати свідоцтво на право особистої власності ОСОБА_15 на житловий будинок в АДРЕСА_1 та провести відповідну реєстрацію. ( а.с.88)

Згідно договору дарування від 30 травня 1996 року ОСОБА_15 подарувала ОСОБА_7 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями в с. Количівка Чернігівського району по АДРЕСА_1 (а.с.54).

Відповідно до довідки виконкому Іванівської сільської ради Чернігівського району житловий будинок по АДРЕСА_1 після перейменування вулиць має адресу АДРЕСА_1 (а.с.91 зворот).

У зв'язку з переобладнанням житлового будинку на дві квартири, будівництвом прибудов до житлового будинку та господарських споруд за заявою власників ОСОБА_15 та ОСОБА_7 було проведено перерахунок ідеальних часток та на підставі рішень № 225 та 224 виконкому Іванівської сільської ради від 24 листопада 2011 року видано ОСОБА_7 свідоцтво про право власності на 14/25, а ОСОБА_15 на 11/25 спірного будинку (а.с.100-101) та зареєстровано в Чернігівському РБТІ право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 станом на 13 червня 2014 року за ОСОБА_7 у частці 14/25 та за ОСОБА_15 у частці 11/25, згідно свідоцтва про право власності від 18.01.2012 року (а.с.37).

Згідно рішень № 229 та 230 виконкому Іванівської сільської ради Чернігівського району від 24 листопада 2011 року житловий будинок, що належить ОСОБА_15 обліковується за адресою: АДРЕСА_1 кв. 1, що належить ОСОБА_7 по АДРЕСА_1 кв. 2 (а.с.96 зворот, 97).

Заповітом, посвідченим 14 листопада 2011 року секретарем виконкому Іванівської сільської ради Струк О.І., ОСОБА_15 на випадок своєї смерті все своє майно заповіла дочці ОСОБА_7 ( а.с.58)

За повідомлення Чернігівської районної державної нотаріальної контори, після смерті ОСОБА_15 заведена спадкова справа, з заявою про прийняття спадщини 24 квітня 2014 року до нотконтори звернулась донька ОСОБА_11, яка прийняла спадщину за законом, 13 травня 2014 року до нотконтори звернулась донька спадкодавця ОСОБА_7, яка прийняла спадщину за заповітом. Свідоцтво про право на спадщину не видавалось (а.с.33).

Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про виділ частки у майні колгоспного двору, суд першої інстанції виходив з того, що позивачами пропущено строк позовної давності . Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним свідоцтв про право власності на нерухоме майно та договору дарування, суд першої інстанції виходив з того, що дані вимоги є безпідставними, оскільки відмовлено у задоволенні першої вимоги, а в задоволенні позовної вимоги про визнання за ОСОБА_11 права власності на 1/40 частину як обов'язкову частку у спадщині після смерті матері ОСОБА_15 відмовлено, оскільки вона не позбавлена можливості реалізувати своє право у позасудовому порядку.

Такий висновок місцевого суду підтверджується матеріалами справи, яким суд дав правильну оцінку і не суперечать нормам матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини. Отже посилання суду на ст. 15,17, 18 Закону України « Про власність», ст.ст. 123-126 ЦК УРСР 1963 року України , ст. ст. 261, 267, 1241 ЦК України слід визнати правильним.

Не може бути задоволена апеляційна скарга позивачки ОСОБА_11 щодо необґрунтованості в рішенні, як на підставу відмови в задоволенні позовних вимог пропуск нею строку позовної давності для звернення до суду, оскільки в силу вимог ч. 1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналася або могла довідатись про порушення свого права, або про особу яка його порушила. Позивачка ОСОБА_11 вважаючи себе власником частини домогосподарства по АДРЕСА_1 бачила всі прибудови до будинку, його поділ на дві частини, а отже повинна була знати про порушення своїх прав, оскільки всі зміни в будинку, прибудови до нього можливі лише зі згоди власника, але не звернулась за захистом своїх прав вчасно. Про застосування до спірних правовідносин, як підстави для відмови в задоволенні позову в силу спливу строку позовної давності, суд використав в якості клопотання, письмові заперечення відповідача ОСОБА_7, оскільки це право сторони заявляти клопотання навіть у такий спосіб.

Не заслуговують на увагу суду доводи апеляційної скарги позивача щодо невірного посилання суду , як на підставу відмови в задоволенні позову на положення ст.126 ЦК УРСР (в ред.1963 року) щодо не достовірно підтвердженого факту не брання участі позивачкою своєю працею і коштами у веденні спільного господарства, оскільки відповідно до роз»ясень даних в Постанові Пренуму Верховного суду України № 14 від 18.12.2009 року « Про судове рішення у цивільній справі» суд, встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.Суд першої інстанції прийшов до висновку, що підставою для відмови в задоволенні позову щодо виділу частки у майні колгоспного двору є пропуск строку позовної давності, а не відмова в задоволенні позову по суті позовних вимог.

Рішення суду постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування апеляційний суд не знаходить.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319, 324 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_11 відхилити.

Рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 25 липня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:Судді: