Ухвала суду № 41523694, 19.11.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2014 року Справа № 876/5301/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді - Мікули О.І.,

суддів - Курильця А.Р., Кушнерика М.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пром-Газ-Інвест" до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення,-

в с т а н о в и в :

13 березня 2014 року позивач - ТОВ «Пром-Газ-Інвест» звернулося з позовом до відповідача - ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м.Києві, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 18 липня 2013 року №17926552201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 886826,00 грн., в т.ч. основний платіж - 709461,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 177365 грн.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2014 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві від 18 липня 2013 року за №17926552201.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки тому факту, що господарські операції позивача з контрагентом - ТОВ «Саноіл Торг» не мають реального характеру. Апелянт звертає увагу на те, що контрагент позивача фактично не займався фінансово-господарською діяльністю, а проводив транзитні операції, спрямовані на здійснення господарських операцій, пов'язаних з отриманням (наданням) податкової вигоди третім особам з метою штучного формування валових витрат з податку на прибуток та податкового кредиту з податку на додану вартість. Такий висновок податкового органу ґрунтується на акті ДПІ у Шевченківському районі м.Києва ДПС від 22 березня 2013 року №788/22-20/37269136 «Про результати документальної невиїзної позапланової перевірки ТОВ «Саноіл Торг» з питань дотримання вимог податкового законодавства зі взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «ИНФИНИТИ», яким зафіксовано відсутність майна та інших матеріальних ресурсів економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі - продажу, відсутність трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів. Правочини, укладені з контрагентами порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб. Апелянт звертає увагу на те, що ТОВ «Пром-Газ-Інвест» не надано до перевірки підтверджуючих документів шодо реальності здійснення фінансово-господарських операцій з ТОВ «Саноіл Торг». Наведені обставини свідчать про те, що господарські операції, які відображені ТОВ «Пром-Газ-Інвест» у первинних документах, не мають достатньої доказовості фактичного їх здійснення, діяльність позивача спрямована лише на створення умов для отримання права на формування податкового кредиту. Крім того, вважає, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до ПК України необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема, виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для формування податкового кредиту та відшкодування ПДВ у подальшому. Таким чином, податкове повідомлення-рішення №17926552201 від 18 липня 2013 року прийнято правомірно. Просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, тому суд відповідно до положень ч.1 ст.197 КАС України вважає можливим проведення розгляду справи в їхній відсутності в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та на основі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю- доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін з наступних підстав.

Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АД №465424 стверджується, що ТОВ «Пром-Газ-Інвест» зареєстроване як юридична особа 23 листопада 2010 року, ідентифікаційний номер 37403355.

З 24 листопада 2010 року ТОВ «Пром-Газ-Інвест» перебуває на обліку як платник податків у ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві та як платник єдиного внеску - у Луцькій ОДПІ ГУ Міндоходів у Волинській області.

Судом першої інстанції встановлено, що в період з 21 червня по 01 липня 2013 року ДПІ у Печерському районі м.Києва проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Пром-Газ-Інвест» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах ТОВ «Саноіл Торг» за період з 1 вересня 2011 року по 31 жовтня 2011 року, якою встановлено порушення п.п.198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст.198 ПК України, а саме: завищено податковий кредит всього на суму 1144312 грн., в тому числі: у вересні 2011 року в сумі 519250 грн. та у жовтні 2011 року в сумі 625062,66 грн., що призвело до заниження показника р.18 декларації з ПДВ, позитивне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту звітного періоду за жовтень 2011 року на суму 70946,00 грн.

За результатами перевірки складено Акт №59/26-55-22-01/37403355 від 08 липня 2013 року (а.с.8-18).

18 липня 2013 року на підставі вказаного акту ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м.Києві прийняла податкове повідомлення- рішення №17926552201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 886826,00 грн., в т.ч. основний платіж - 709461,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 177365 грн.

Позивач скористався правом досудового врегулювання даного податкового спору, за результатами розгляду первинної скарги ГУ Міндоходів у м.Києві винесено рішення про залишення в силі оскаржуваного повідомлення-рішення.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з недоведеності податковим органом обставин, які б свідчили про фактичне нездійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, оскільки господарські операції позивача підтверджені належним чином оформленими первинними документами, а правочини, укладені з контрагентом, не визнані у встановленому законом порядку недійсними. Висновки податкого органу про неправомірність формування платником податків податкового кредиту за результатами таких господарських операцій є безпідставними та необґрунтованими. Таким чином, оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі помилкових висновків ДПІ у Печерському районі м.Києва про порушення ТОВ «Пром-Газ-Інвест» податкового законодавства. Відповідач не довів правомірності прийнятих ним рішень та не надав доказів на обґрунтування власних заперечень.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідають нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильними, виходячи з наступного.

П.198.3 ст. 198 ПК України передбачає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 зазначеного Кодексу та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст. 193 ПК України, протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (в тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

П. 44.1 ст. 44 ПК України визначає, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п.201.1 ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, яка згідно з пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.10 ст. 201 ПК України).

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704.

Як вбачається з матеріалів справи, 28 вересня 2011 року між ТОВ «Саноіл Торг» (продавець) та ТОВ «Пром-Газ-Інвест» (покупець) укладено договір поставки нафтопродуктів №ДП-35 (а.с.44-46).

На підтвердження господарських операцій з вказаним контрагентом в обґрунтування підстав віднесення до податкового кредиту позивачем надано податкові накладні №904 від 29 вересня 2011 року на загальну суму 3115500,00 грн., в т.ч. ПДВ- 519250,00 грн., № 1050 від 08 жовтня 2011 року на загальну суму 4246,76 грн., в т.ч. ПДВ- 707,79 грн., №1038 від 08 листопада 2011 року на загальну суму 235533,72 грн., в т.ч. ПДВ -39255,62 грн., № 1037 від 07 жовтня 2011 року на загальну суму 800000,00 грн., в т.ч. ПДВ- 133333,33 грн., № 1039 від 08 жовтня 2011 року на загальну суму 250644,60 грн., в т.ч. ПДВ- 41774,10 грн., №1040 від 10 жовтня 2011 року на загальну суму 254806,20 грн., в т.ч. ПДВ- 42467,70 грн., № 1041 від 10 жовтня 2011 року на загальну суму 254133,00 грн., в т.ч. ПДВ- 42355,50 грн., № 1042 від 10 жовтня 2011 року на загальну суму 253623,00 грн., в т.ч. ПДВ- 42270,50 грн., № 1043 від 10 жовтня 2011 року на загальну суму 253893,40 грн., в т.ч. ПДВ- 42316,40 грн., № 1044 від 10 жовтня 2011 року на загальну суму 254388,00 грн., в т.ч. ПДВ- 42398,00 грн., № 1045 від 10 жовтня 2011 року на загальну суму 239832,60 грн., в т.ч. ПДВ- 39971,10 грн., № 1046 від 10 жовтня 2011 року на загальну суму 253531,20 грн., в т.ч. ПДВ- 42255,20 грн., № 1047 від 10 жовтня 2011 року на загальну суму 253878,00 грн., в т.ч. ПДВ- 42313,00 грн., № 1048 від 10 жовтня 2011 року на загальну суму 254469,60 грн., в т.ч. ПДВ- 42411,60 грн., № 1049 від 10 жовтня 2011 року на загальну суму 187425,00 грн., в т.ч. ПДВ- 31237,50 грн. (а.с.140-154).

На підтвердження виконання договору поставки нафтопродуктів від 28 вересня 2011 року позивачем також надано специфікації до договору та видаткові накладні.

Розрахунки проводились виключно в безготівковому вигляді, шляхом перерахування коштів з розрахункового рахунку позивача на розрахункові рахунки контрагента, що також підтверджується копіями банківських виписок та платіжних доручень.

Рух товару підтверджується товарно-транспортними накладними.

Враховуючи усе вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом підтверджуються первинними документами, які повністю відповідають вимогам до первинних документів, передбачених п.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Про дійсність правочинів позивача з вказаними контрагентами свідчить також те, що всі розрахунки між ними мають реальний грошовий характер та підтверджені відповідними первинними документами, зокрема, податковими накладними. Оскільки підставою для включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту є належним чином оформлені податкові накладні, тому позивачем повністю дотримано всі вимоги чинного законодавства щодо формування податкового кредиту.

Крім того, жодних додаткових вимог до формування податкового кредиту законодавство не встановлює, лише відсутність податкової накладної безумовно позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

Враховуючи усе вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту, доводи апелянта в цій частині є безпідставними.

Покликання апелянта на нереальність господарських операцій з огляду на відсутність у контрагента позивача необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку відсутністю основних фондів, складських приміщень, трудових ресурсів, транспортних засобів є безпідставними, оскільки немає законодавчого обмеження щодо використання у господарській діяльності лише власних основних засобів, тобто є можливість здійснення діяльності шляхом використання орендованих основних фондів, залучення трудових ресурсів на підставі укладення цивільно-правових договорів.

Колегія суддів звертає увагу на те, що чинним податковим законодавством передбачена презумпція правомірності рішень платника податків, яка передбачає, що в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Встановлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Водночас податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України.

Крім того, необхідно враховувати, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Обов'язковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства (ч.3 ст.228 ЦК України). Проте встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції.

Таким чином, покликання податкового органу на нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом, є безпідставними.

Щодо покликань апелянта на нереальність господарських операцій з огляду на ознаки фіктивності контрагента позивача, колегія суддів вважає такі необгрунтованими, оскільки ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м.Києві не надала жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про порушення його контрагентом вимог податкового законодавства та невідображення в податковому обліку операцій з поставки товару позивачеві, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даним контрагентом було одержання позивачем податкової вигоди.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у разі якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних.

Подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку в галузі оподаткування.

Така позиція висловлена, зокрема, в Постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року в справі № 21-47а10, який зазначив, що "чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг) на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту". Таким чином, порушення податкової дисципліни контрагентом не є підставою для відмови у праві на податковий кредит.

Така правова позиція суду узгоджується також з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії"" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із ст.9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини.

Зокрема, у рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні." Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Відповідно до ч.2 ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Враховуючи усе вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що податкове повідомлення-рішення від 18 липня 2013 року №17926552201 прийнято неправомірно.

Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів прийшла до переконання про те, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують висновків суду першої інстанції.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ч.1 ст.200 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2014 року у справі № 803/485/14 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, що беруть участь у справі, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий О.І. Мікула

Судді А.Р. Курилець

М.П. Кушнерик