Рішення № 41518253, 23.10.2013, Новобузький районний суд Миколаївської області

Справа № 481/643/13-ц

Провадж.№ 2/481/304/2013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" жовтня 2013 р. Новобузький районний суд Миколаївської області в складі:

головуючого судді - Васильченко Н.О.,

за участю секретаря - Юхименко Т.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Новобузького районного суду Миколаївської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Новобузька міська рада Миколаївської області, про визнання договору купівлі - продажу дійсним, -

ВСТАНОВИВ:

09 квітня 2013 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з цивільним позовом предявленим до відповідача ОСОБА_2 в якому просив визнати дійсним договір купівлі-продажу житлового будинку розташованого в м.Новий Буг Миколаївської області по вулиці Чапаєва, будинок №51, що був укладений 06.09.2001 року на Універсальній товарно-сировинній біржі.

У судовому засіданні позивач свої позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Відповідач в судове засідання не зявився, проте направив до суду заяву в якій вказав, що не заперечує проти задоволення позовних вимог позивача та просить справу слухати без його участі в судовому засіданні.

Третя особа: Новобузька міська рада Миколаївської області в особі свого представника ОСОБА_3 заперечувала проти задоволення позовних вимог позивача та просила суд залишити позов без задоволення.

Суд, вислухавши позивача та представника третьої особи, вивчивши позовну заяву та дослідивши матеріали справи в їх сукупності, дійшов наступного висновку.

06.09.2001 року між позивачем ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (після смерті якої її права успадкував відповідач ОСОБА_2Д.) був укладений договір купівлі-продажу житлового будинку, з прилеглими до нього будівлями і спорудами, який розташований за адресою: м.Новий Буг Миколаївської області, вулиця Чапаєва, будинок №51. Вказаний договір укладався на Універсальній товарно-сировинній біржі м.Вознесенськ за №811.

12.10.2001 року право власності на будинок було зареєстровано у бюро технічно інвентаризації, про що було внесено запис за №228.

Статтею 227 ЦК УРСР 1963 р., (що діяв на час укладення договору) визначено, що договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

Відповідно до ч.2 ст.47 ЦК УРСР (1963 р.) якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, а друга сторона ухиляється від нотаріального посвідчення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоди, визнати угоду дійсною. При цьому наступне нотаріальне посвідчення угоди не потрібно.

В розясненнях, даних у абзаці 3 пункту 13 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», вказано, що «при розгляді таких справ суди повинні зясувати, чи підлягає правочин обовязковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилялася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину».

Відповідно до ст.657 ЦК України (нині діючого) договір купівлі-продажу житлового будинку укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Підставою для визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним, позивач визначив ст.220 ЦК України та ч.2 ст.47 ЦК УРСР (1963 р.), відповідно до аналогії яких, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилялася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.

В розясненнях, даних у абзаці 2 пункту 13 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України, зазначено, що «вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК України повязується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обовязків для сторін», аналогічні розяснення надав Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ №24-150/0/4/-13 від 28.01.2013 року «Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав».

Таким чином, на думку суду, відповідно до ст.ст.16,182,640 ЦК України визначена ч.2 ст.220 ЦК України можливість визнання договору дійсним поширюється лише на ті договори, які підлягають тільки нотаріальному посвідченню, від якого сторона ухиляється, й не підлягають державній реєстрації, а тому суперечить законодавству визнання в судовому порядку дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, оскільки такий правочин у обовязковому порядку має пройти державну реєстрацію.

Крім того, як у позові так і в судовому засіданні позивач наголошував на тому, що відповідач у справі (спадкоємець прав покійної ОСОБА_5Ф.) ухилявся від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, що є неправдивим фактом вводячи суд в оману, адже згідно письмової заяви останнього він не заперечував на задоволенні позовних вимог позивача і визнання договору купівлі-продажу дійсним.

Разом з тим в судовому засіданні (зі слів самого позивача) був встановлений факт того, що будинок, який являється предметом спору, розташований в м.Новий Буг Миколаївської області по вулиці Чапаєва, будинок №51, взагалі відсутній (знесений), а позивачу потрібно визнання договору купівлі-продажу дійсним лише з метою узаконення права власності на земельну ділянку яка знаходилась під житловим будинком.

Враховуючи вищевикладене, суд не вбачає законних підстав які б надавали можливість задовольнити позов позивача, а тому такі позовні вимоги належить залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 5-8, 10, 11, 212-215, 218 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 - відмовити в повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору понесені позивачем віднести на його рахунок.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Миколаївської області, відповідно до ст.ст.294,296 ЦПК України.

Суддя Новобузького районного суду

Миколаївської області ОСОБА_6