Ухвала суду № 41516761, 14.10.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/18344/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Данилишин В.М. Суддя-доповідач: Собків Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

14 жовтня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді : Собківа Я.М.,

суддів: Борисюк Л.П., Петрика І.Й.,

при секретарі: Присяжній Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 січня 2014 року у справі за адміністративним позовом Державного підприємства "Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України" до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач в особі Державного підприємства "Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України" звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків, в якому просив визнати неправомірним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 08 листопада 2013 року № 0001604210.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 січня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

Позивач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позов в повному обсязі.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, посадовими особами відповідача у період із 04 березня по 21 жовтня 2013 року було проведено перевірку Державного підприємства "Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України", за результатами якої 31 жовтня 2013 року складено акт № 39/42-10/24249750 про результати документальної позапланової виїзної перевірки позивача з питань правильності обчислення та своєчасності сплати до державного бюджету податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість при проведенні взаєморозрахунків із Приватним підприємством "Сатурн-СВ", Приватним підприємством "Нафтобудком", Приватним підприємством "Кас-Капітал", Приватним підприємством "Троян-СВ", Приватним підприємством ВКФ "Украгропродукт", Товариством з обмеженою відповідальністю "Профіль-Стиль", Товариством з обмеженою відповідальністю "Технорес", Підприємством "Спецбуд-інвест" Світловодської міської організації інвалідів "Злагода", Приватним підприємством "Дніпрогес-сервіс", Товариством з обмеженою відповідальністю "Віста-Торг", Товариством з обмеженою відповідальністю "Спецпромстандарт" за період із 01 січня 2009 року по 30 червня 2012 року ( далі - акт перевірки).

За висновками акту перевірки вбачається, що позивачем, зокрема, було занижено податок на прибуток у загальному розмірі 83096,00 грн., у тому числі за: І-ІІІ квартали 2010 року - 15292,00 грн.; 2010 рік - 34802,00 грн.; ІІ квартал 2011 року - 14929,00 грн.; ІІ-ІІІ квартали 2011 року - 29450,00 грн.; півріччя 2012 року - 18844,00 грн., чим порушено вимоги пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пунктів 138.1, 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України.

На підставі акту перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення від 08 листопада 2013 року № 0001604210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 83 096,00 грн. за основним платежем та 13412,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Посилаючись на незаконність вищезгаданого податкового повідомлення-рішення Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Починаючи з 01.01.2011 року відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України. Розділ ІІІ «Податок на прибуток підприємств» Податкового кодексу України набрав чинності з 01.04.2011 року.

До набрання чинності Податковим кодексом України відносини зі справляння та адміністрування податку на додану вартість та особливості віднесення сум коштів до складу податкового кредиту, податку на прибуток підприємств та віднесення сум коштів до валових витрат регулювались Законами України «Про податок на додану вартість» та «Про оподаткування прибутку підприємств» відповідно.

Згідно із п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону та (або) суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього Закону (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 названого Закону (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Положеннями Податкового кодексу України закріплено, що об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду (пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).

Податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно із Законом України «Про податок на додану вартість» (п. 1.7 ст. 1).

За правилами п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до п.п. 7.2.1, 7.2.6 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 вказаного Закону (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

За приписами пп. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Отже, зміст юридичних норм, закріплених в Податковому кодексі Україні у його V розділі «Податок на додану вартість», що набрав чинності 01.01.2011 року, відповідає вищенаведеним положенням Закону України «Про податок на додану вартість».

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» у частині 1 встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Відповідно до частини 2 цієї статті первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

- назву документа (форми);

- дату і місце складання;

- назву підприємства, від імені якого складено документ;

- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Обов'язкові реквізити первинних документів також визначені Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88. Згідно п. 2.4 цього Положення до них відносяться: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Враховуючи приведені норми, формування валових витрат та податкового кредиту слід вважати правомірним у випадку підтвердження факту здійснення господарських операцій належними первинними документами.

Так в матеріалах даної справи не міститься належних та допустимих доказів щодо наявності банківських виписок з рахунку позивача на підтвердження перерахування (зарахування) йому грошових коштів, а також наявності товарно-транспортних накладних на підтвердження переміщення товару.

При цьому, надані позивачем копії первинних бухгалтерських документів не відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, оскільки в них не розкрито зміст та обсяг господарських операцій.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року (06 травня 2011 року) № 742/11/13-11, за відсутності факту придбання товарів (послуг) або у разі, якщо придбані товари (послуги) не призначені для використання у господарській діяльності платника податків, відповідні суми не можуть включатись до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Аналогічна позиція міститься в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2011 року № 1936/11/13-11.

Так за даними податкової звітності, що висвітлена в акті перевірки Державного підприємства "Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України", вбачається, що контрагенти позивача не звітують про наявність у них основних засобів та працівників за трудовими чи цивільно-правовими договорами.

При цьому, колегія суддів зважає на наявність в матеріалах справи копії вироку Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 21 травня 2013 року у справі № 1601/11479/2012, зі змісту якого вбачається, що ПП "Нафтобудком", підприємство "Спецбуд-інвест" Світловодської МОІ "Злагода", ПП ВКФ "Украгропродукт" створені (придбані) за попередньою змовою конкретних фізичних осіб та зареєстровані на підставних осіб, які не мали фактичного відношення до ведення фінансово-господарської діяльності вказаних суб'єктів господарювання. Між ПП "Нафтобудком", підприємством "Спецбуд-інвест" Світловодської міської організації інвалідів "Злагода", ПП ВКФ "Украгропродукт" та ТОВ "Віста-Торг", справу відносно директора якого було закрито у зв'язку із дійовим каяттям, здійснювались імітації взаємовідносин з поставки товарно-матеріальних цінностей, яких фактично не було, шляхом оформлення первинних бухгалтерських та податкових документів.

Відповідності до п. 4 ст. 72 КАС України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Отже, відсутність доказів на підтвердження реалізації товарів (продукції) виключає можливість настання причинно-наслідкового зв'язку витрат з господарською діяльністю позивача, а відтак наявність податкових та видаткових накладних без проведення реальної операції не може спричиняти будь-яких пов'язаних з цим податкових наслідків.

Крім того та обставина, що контрагенти позивача зареєстровані в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України і Реєстрі платників податку на додану вартість, не дає підстав вважати, що виписані від їх імені податкові накладні є належно оформленими та підписаними повноважними особами, а тому віднесення відображених у них сум податку на прибуток до податкового кредиту колегія суддів вважає безпідставним.

За таких обставин, заявлені позивачем вимоги колегія суддів знаходить необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України " - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 січня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Я.М. Собків Л.П. Борисюк І.Й. Петрик

Повний текст ухвали виготовлено - 20.10.14 р.

.

Головуючий суддя Собків Я.М.

Судді: Борисюк Л.П.

Петрик І.Й.