Постанова № 41516651, 19.11.2014, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

19 листопада 2014 року Справа № 924/1045/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Саврій В.А.

судді Мамченко Ю.А. , судді Дужич С.П.

при секретарі судового засідання Баклан Н.С.,

за участю представників:

Позивача - не з'явився

Відповідача - не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Поділля-Трансбуд" на рішення господарського суду Хмельницької області від 22.09.14 р. у справі № 924/1045/14

за позовом виробничо-комерційного підприємства "Явір-Інвест" (Хмельницька область, Хмельницький район, с. Велика Калинівка)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Поділля-Трансбуд" (Хмельницька область, м. Кам'янець-Подільський)

про стягнення заборгованості в сумі 82811,56 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 22.09.14 р. у справі №924/1045/14 (суддя Гладюк Ю.В.) позов виробничо-комерційного підприємства "Явір-Інвест" до товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Поділля-Трансбуд" про стягнення заборгованості в сумі 82811,56 грн. задоволено частково.

Стягнуто з відповідача на користь позивача 58099,70 грн. основного боргу, 11121, 38 грн. пені, 2084,20 грн. 3% річних, 8993, 27 грн. інфляційних, а також 1772, 19 грн. судового збору. В решті позову відмовлено.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги відповідають чинному законодавству і фактичним обставинам справи, підтверджені належними доказами, однак позивачем не правильно пораховано розмір пені за період з 22.07.2013р. по 02.08.2014р., у зв’язку з чим відмовлено у стягненні пені у розмірі 2603,01 грн. (арк.справи 54, 55).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач – ТОВ "Будівельна компанія "Поділля-Трансбуд" звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (арк.справи 65-67).

В скарзі апелянт зазначає, що суд першої інстанції встановивши, що прострочення оплати товару почалося з 05.07.2013р. (з посиланням на ст.530 ЦК України), обчислює розрахунок трьох процентів річних, інфляційних та пені від суми боргу з 22.08.2013р.

Також зазначає, що судом першої інстанції завищено суму основного боргу, що підлягає до стягнення, оскільки позивачем заявлено основну суму заборгованості у розмірі 58009,70 грн., а у резолютивній частині рішення суддею ухвалено стягнути з відповідача на користь позивача суму основного боргу у розмірі 58099,70 грн.

Просить скасувати рішення господарського суду Хмельницької області від 22.09.14 р. у справі №924/1045/14 та прийняти нове, яким у позові ТОВ «Будівельна компанія «Поділля-Трансбуд» відмовити.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 17.10.2014р. апеляційну скаргу ТОВ «Будівельна компанія «Поділля-Трансбуд» прийнято до провадження, справу призначено до слухання (арк.справи 64).

Позивач не скористався правом подачі відзиву, що відповідно до ст.96 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.

В судове засідання суду апеляційної інстанції 19.11.2014р. представник позивача не з’явився, клопотання про відкладення розгляду справи не подавав, причини неявки суду не повідомив. Про час та місце розгляду скарги був повідомлений у встановленому порядку. (арк.справи 77, 79).

Відповідач не забезпечив явку свого представника в судове засідання, надіслав електронне повідомлення (вх. №24157/14 від 18.11.2014 р.) з проханням відкласти розгляд апеляційної скарги, у зв’язку з перебуванням у службовому відрядженні повноважного представника відповідача.

Дане клопотання не підлягає задоволенню, оскільки ухвалою від 17.10.2014р. суд не зобов’язував конкретну особу з’явитися у судове засідання, а будь-якого уповноваженого представника юридичної особи, який мав здійснювати представницькі повноваження ТОВ «Будівельна компанія «Поділля-Трансбуд».

Враховуючи приписи ст.101 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, ст.102 ГПК України про строки розгляду апеляційної скарги та той факт, що неявка в засідання суду представників сторін, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого рішення, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників сторін.

Розглядом матеріалів справи встановлено:

29.05.2012р. виробничо-комерційне підприємство "Явір-Інвест" та товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Поділля-Трансбуд" уклали договір №29/05– 1, за яким постачальник (позивач) зобов’язується передати (поставити) у власність покупця (відповідача), а покупець зобов’язується прийняти та оплатити на умовах даного договору товар.

Найменування товару, що підлягає поставці в силу даного договору – пісок будівельний (п.2.1.).

Загальна кількість товару, що поставляється згідно умов даного договору, визначається загальною кількістю товару вказаного у накладних (п.2.2.).

Згідно пункту 3.2 договору, покупець здійснює 100% попередню оплату замовленої партії товару, згідно наданого постачальником рахунку шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника.

Покупець зобов’язаний оплатити постачальнику ціну товару, передбачену даним договором (п.5.5.1 договору).

Пунктом 6.2 договору передбачено, що у випадку порушення покупцем строків оплати товару, покупець зобов’язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченої оплати за кожний день такого прострочення до моменту остаточного виконання покупцем умов даного договору.

Згідно п. 8.2., договір набуває чинності з моменту його укладення і діє до 31 грудня 2013 року.

Договір підписаний обома сторонами та скріплений їх печатками.

Факт поставки товару позивачем на суму 353 447, 50 грн. та отримання його відповідачем підтверджується:

- Видатковими накладними - № РН – 0000552 від 22 серпня 2013 року на суму 63 787, 75 грн., № РН – 0000486 від 4 липня 2013 року на суму 57 000 грн., № РН - 0000490 від 10 липня 2013 року на суму 63 526, 50 грн., № РН – 0000385 від 17 квітня 2013 року на суму 65 763, 75 грн., № РН - 0000386 від 19 квітня 2013 року на суму 65 324, 85 грн. № РН – 0000508 від 30 липня 2013 року на суму 38 044, 65 грн.;

- залізничними накладними – від 22 серпня 2012 року, від 4 липня 2013 року, від 10 липня 2013 року, від 17 квітня 2013 року, від 19 квітня 2013 року, від 26 липня 2013 року;

- податковими накладними, дата оформлення яких та суми співпадають з видатковими накладними.

В матеріалах справи наявний акт звірки розрахунків (підписаний позивачем), який відображає розрахунок основного боргу за позовом; претензію №25/06/1, направлену позивачем на адресу відповідача з вимогою оплатити борг.

Направлення претензії підтверджується повідомленням про вручення поштової кореспонденції з печаткою пошти та фіскальний чек від 25 червня 2014 року № 1668.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд прийшов до висновку про наступне:

Як встановлено ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

З матеріалів справи вбачається, що сторони уклали договір поставки, визначивши умови, права та обов'язки сторін, які є обов'язковими для них.

Відповідно до ч.2 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Договір є обов’язковий для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

З позовних матеріалів вбачається, що позивач на виконання умов договору поставив відповідачу товар та суму 353447,50 грн., що підтверджується вищенаведеними доказами.

Прийняття товару відповідачем засвідчується його підписом на накладних, а саме – у графі „Отримав”. При цьому, в накладних вказано, що отримувачем є відповідач.

Згідно ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Договором встановлено, що покупець зобов’язаний здійснити 100% попередню оплату замовленої партії товару (п.3.2.).

Строк здійснення попередньої оплати у договорі відсутній.

За ч. 1 ст.693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно штампу пошти вбачається, що претензія про сплату (вимога) боргу надіслана (пред’явлена відповідачу) 27 червня 2014 року. Отже, враховуючи відсутність у договорі встановленого строку здійснення розрахунків та норми вищевказаних статей ГПК України, судом першої інстанції вірно встановлено, що обов’язок оплати товару на всю суму поставки виникає у відповідача через сім днів з моменту пред’явлення претензії - 5 липня 2014 року.

В матеріалах справи наявні докази оплати відповідачем заборгованості частково на суму 295437, 80 грн. (що випливає з позовної заяви). Докази оплати в повному обсязі, в зазначені у законі строки у справі відсутні.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов, згідно статті 525 Цивільного кодексу України, не допускається, якщо інше не встановлено законом або договором.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Враховуючи, що строки оплати пропущено (докази повної оплати відсутні), у відповідача виникла заборгованість, розмір якої підтверджується документально та становить 58009, 70 грн. (353447, 50 грн. – вартість поставленого товару мінус 295437, 80 грн. часткової оплати)

Отже, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду Хмельницької області про задоволення позову в частині стягнення основного боргу.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок в частині стягнення інфляційних і річних, колегія суддів погоджується, що заявлені вимоги відповідають чинному законодавству, та підлягають задоволенню в заявленому розмірі. Розрахунок здійснено за період з 22 серпня 2013 року по 2 липня 2014 року на суму боргу 68009, 70 грн.; з 3 липня 2014 року по 10 вересня 2014 року на суму боргу 58 009, 70 грн., з урахуванням оплати 2 липня 2014 року на суму 10 000 грн., що є вірним.

Згідно ст. ст. 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК України).

Згідно ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Враховуючи вказані законодавчі положення, пеня є договірними способом забезпечення зобов’язання, а тому наявність у договорі п. 6.2., що передбачає застосування пені є підставою для задоволення позову, в частині стягнення останньої.

Як вірно було зазначено судом першої інстанції, позивачем допущено помилку при розрахунку пені за період з 22 серпня 2013 року по 2 липня 2014 року, за який позивач нарахував 11 116, 33 грн. пені, в той час як дійсною сумою за даний період є 8 513, 32 грн. Помилка полягає в тому, що позивач не врахував, що з 13 серпня 2013 року по 15 квітня 2014 року облікова ставка НБУ була не 9, 5 %, а 6, 5 %. За решту періодів пеня нарахована вірно.

На підставі викладеного колегія суддів вважає вірним свисновок місцевого господарського суду, що позов є обгрунтованим, підтвердженим доданими доказами та підлягає задоволенню частково.

Зауваження позивача, що суд першої інстанції при зазначенні прострочення оплати товару з 05.07.2013р. (з посиланням на ст.530 ЦК України), обчислює розрахунок трьох процентів річних, інфляційних та пені від суми боргу з 22.08.2013р., не беруться колегією суддів до уваги, оскільки вказаний розрахунок було здійснено з врахуванням п.1 ч.2 ст.258 Цивільного кодексу України (позовна давність в один рік до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені)).

На рахунок твердження про завищення судом першої інстанції суми основного боргу до 58099,70 грн., колегія суддів зазначає, що згідно ухвали господарського суду Хмельницької області від 08.10.2014р. виправлено помилку у резолютивній частині рішення – вказано суму основного боргу, яка підлягає стягненню в розмірі – 58009,70 грн.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доводи скаржника зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 Господарського процесуального кодексу України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права і його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Керуючись, ст.ст. 33, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Поділля-Трансбуд" на рішення господарського суду Хмельницької області від 22.09.14 р. у справі № 924/1045/14 – залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Саврій В.А.

Суддя Мамченко Ю.А.

Суддя Дужич С.П.