Постанова № 41516600, 17.11.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" листопада 2014 р. Справа№ 927/1141/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зеленіна В.О.

суддів: Ткаченка Б.О.

Шевченка Е.О.

при секретарі: Волуйко Т.В.

Представники сторін:

позивача:Крашеніннікова М.І., за довіреністю;

відповідача:не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

на рішення господарського суду Чернігівської області від 22.09.2014

у справі № 927/1141/14 (суддя: Федоренко Ю.В.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Просто-страхування"

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

про стягнення 6767,83 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 22.09.2014 року у справі № 927/1141/14 позовні вимоги задоволено повністю.

Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь Приватного акціонерного товариства «Просто-страхування» 6767,83 грн. витрат по виплаті страхового відшкодування та 1827 грн. судового збору.

Не погодившись з вказаним рішенням, Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у відповідності до якої просить скасувати рішення господарського суду Чернігівської області від 22.09.2014 року у справі № 927/1141/14 і прийняти нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог.

Скарга мотивована тим, що господарським судом Чернігівської області не в повному обсязі були з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а також були порушені, неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.10.2014 прийнято до розгляду справу № 927/1141/14. Розгляд апеляційної скарги призначений на 17.11.2014.

17.11.2014 скаржник в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, не зважаючи на те, що був повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги належним чином відповідно до вимог ст. 64, 86 Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 99 ГПК України передбачено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви (ч. 1 ст. 69 ГПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Суд вважає, що зазначені обставини не є перешкодою для розгляду справи, оскільки про дату, час і місце судового розгляду справи скаржник повідомлений належним чином.

Колегія суддів вважає можливим, відповідно до ст. 75 ГПК України, здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі скаржника.

17.11.2014 представник позивача в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги і просив суд рішення господарського суду Чернігівської області від 22.09.2014 року у справі № 927/1141/14 залишити без змін.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів встановила наступне.

10.09.12 між позивачем та відповідачем було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс №АВ/8096707 з строком дії до 12.09.13 за яким забезпеченим транспортним засобом є автомобіль Renault Magnum, реєстраційний номер НОМЕР_1, який перебував у оренді відповідача.

21.11.12 між позивачем та ОСОБА_4 укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс №АВ/8097455) з строком дії до 21.11.13, за яким забезпеченим транспортним засобом є напівпричеп Tirsan МЕ, реєстраційний номер НОМЕР_2.

08.04.13 на автодорозі Київ - Чернігів відбулась дорожньо-транспортна пригода учасниками якої були автомобіль Renault 11 gta1а, реєстраційний номер НОМЕР_3, що належить ОСОБА_5, яким керував водій ОСОБА_6, та застрахований автомобіль Renault Magnum, реєстраційний номер НОМЕР_1 з напівпричепом Tirsan МЕ, реєстраційний номер НОМЕР_2, яким керував водій ОСОБА_7.

З матеріалів справи вбачається, що водіями було складено та підписано повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду у якому водій ОСОБА_7 визнав себе винним, зафіксовані пошкодження напівпричепу Tirsan МЕ, реєстраційний номер НОМЕР_2- трапеції запасного колеса, складено схему дорожньо-транспортної пригоди.

Пунктом 32.2 ст.32 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю лише забезпечених транспортних засобів, за умови відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за згоди водіїв цих транспортних засобів щодо обставин її скоєння, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, ці водії мають право спільно скласти повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду.

У такому разі водії транспортних засобів після складення зазначеного в цьому пункті повідомлення мають право залишити місце дорожньо-транспортної пригоди та звільняються від обов'язку інформувати відповідні підрозділи МВС України про її настання.

На день коли сталася вказана вище дорожньо-транспортна пригода ОСОБА_7 був працівником відповідача на підставі трудового договору від 01.06.2006 року.

10.04.13 ОСОБА_6 звернувся до позивача з повідомленням про настання страхового випадку у якому вказав причини виникнення дорожньо - транспортної пригоди - з полупричепа автомобіля, за яким він їхав, випало колесо яке він не зміг обминути.

В свою чергу, відповідач в повідомленні про настання випадку від 10.04.13 також зазначає, що причиною випадку є обрив кріплення запасного колеса полупричепа який стався на ділянці розбитої дороги. У цьому повідомленні, зокрема, зазначено, що заявником повідомлені достовірні та всі відомі йому відомості по даному випадку.

Відповідно до ст. 22 Закону України " Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ", при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 зазначеного Закону України " Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Частиною 1 ст. 5 Закону України " Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні " визначено, що суб'єктами оціночної діяльності є: суб'єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб'єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону.

Відповідно до абз.10 ч. 2 ст. 7 зазначеного Закону України, проведення оцінки майна є обов'язковим у випадку визначення збитків або розміру відшкодування.

Згідно ст. 34 Закону України " Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні ", а також п. 4.3 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним Наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України, як належний доказ розміру заподіяної шкоди, вартості та об'єму необхідних для проведення відновлення пошкодженого транспортного засобу робіт, - має бути наданий відповідний звіт суб'єкта оціночної діяльності.

Відповідно до звіту №7947/70756 оцінки транспортного засобу від від 20.05.13 вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля Renault 11 gta1а, реєстраційний номер НОМЕР_3 внаслідок пошкодження при ДТП, складає 8121,40 грн.

Позивач, виконуючи свої зобов'язання за договором на підставі страхового акту № 70756 від 05.06.2013, сплатив суму страхового відшкодування у розмірі 6767,83 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 4865 від 11.06.2013.

Позивачем була направлена відповідачу регресна вимога на суму 6767,83грн. від 19.02.14 №04-976.

Проте, вимога залишилась без відповіді та задоволення, що і стало підставою для звернення позивача з позовом у даній справі.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги є такими, що спростовуються матеріалами справи, а тому не дають підстав для скасування прийнятого у справі судового рішення з огляду на наступне.

Страхувальниками відповідно до положень статті 984 ЦК України, а також ст. 353 Господарського кодексу України та ст. 2 Закону "Про страхування" можуть бути юридичні особи та дієздатні фізичні особи, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України.

Пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України).

Статтею 1187 ЦК України встановлено відповідальність за завдання шкоди особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Крім того, у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року надано приблизний перелік володільців джерел підвищеної небезпеки, до яких, зокрема, належать власники джерел підвищеної небезпеки (кооперативи, акціонерні товариства, громадяни тощо); організації, що володіють джерелами підвищеної небезпеки на праві повного господарського відання або на праві оперативного управління (державні підприємства та установи); організації та громадяни, що володіють джерелами підвищеної небезпеки на підставі відповідних договорів (договору оренди, підряду); громадяни, які мають доручення на керування транспортним засобом; організації, що володіють джерелами підвищеної небезпеки на підставі адміністративного акта про передачу їх у тимчасове користування.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Статтею 4 Закону України "Про страхування" визначено, що майнові інтереси, які пов'язані із володінням, користуванням і розпорядженням майном, а також інтереси, пов'язані з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності) віднесені до об'єктів страхування.

Абзацом 1 статті 9 Закону України „Про страхування" визначено, що страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку.

Абзацом 16 ст.9 Закону України „Про страхування" визначено, що страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

Згідно із статтею 27 Закону України „Про страхування" страховик має право вимоги в межах його фактичних затрат.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27 березня 1992 року "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" суди, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, а між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

У відповідності з пп.г 38.1.1 п.38.1 ст.38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів", страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду якщо дорожньо-транспортна пригода визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху.

Згідно з п.3 ст.36 цього ж Закону якщо дорожньо-транспортна пригода сталася за участю декількох транспортних засобів, що перебували у з'єднанні між собою (у складі одного транспортного составу або під час буксирування із застосуванням жорсткого зчеплення чи з частковим навантаженням буксируваного транспортного засобу на платформу або на спеціальний опорний пристрій), виплата страхового відшкодування здійснюється страховиком, який уклав договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності щодо тягача, а в разі якщо цей тягач незабезпечений, регламентна виплата здійснюється МТСБУ.

Відповідно до ст..16 Закону України "Про дорожній рух" водій, зокрема, зобов'язаний перевірити перед вирушенням у дорогу технічний стан транспортного засобу та стежити за ним у дорозі.

Пункт 2.3 а), б) Правил дорожнього руху України зобов'язує водія перед виїздом перевірити і забезпечити технічно справний стан і комплектність транспортного засобу, правильність розміщення та кріплення вантажу; бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі.

З вищевстановленого вбачається, що місцевий господарський суд пришов до обґрунтованого висновку, що в установленому порядку повідомленням про дорожньо - транспортну пригоду та страховим актом №70756 від 05.06.13 встановлено, що вона сталась внаслідок невідповідності технічного стану транспортного засобу, яким керував працівник відповідача, вимогам Правил дорожнього руху України.

В той же час, місцевий господарський суд обґрунтовано не прийняв в якості доказу відсутності вини працівника відповідача в ДТП акт огляду транспортного засобу від 09.04.13, так-як дії відповідача суперечать приписам п. 33-1.1 ст.33-1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів".

Згідно статті 1191 Цивільного кодексу України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно статті 228 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу.

Отже відповідно до вищенаведених вимог закону позивач після виплати страхового відшкодування отримав право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду.

Суд відзначає, що в розумінні ст. 33, 36 Господарського процесуального кодексу України скаржник не надав ні до суду першої інстанції ні до суду апеляційної інстанції докази які б підтверджували його вимоги та заперечення.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду Чернігівської області від 22.09.2014 року у справі № 927/1141/14 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення господарського суду Чернігівської області від 22.09.2014 року у справі № 927/1141/14 - без змін.

2. Матеріали справи № 927/1141/14 повернути до господарського суду Чернігівської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя В.О. Зеленін

Судді Б.О. Ткаченко

Е.О. Шевченко