Рішення № 41515946, 18.11.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/15202/14 18.11.14

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ТІДІСІ УКРАЇНА" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДПЗКУ-МТС" простягнення 7 460 015,52 грн. Суддя Головатюк Л.Д.

за участю представників:

Від позивачаСобко С.Л. (довіреність від 08.01.2014 р.)Від відповідачане з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТІДІСІ УКРАЇНА" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДПЗКУ-МТС" заборгованості у розмірі 7 460 015,52 грн.

Провадження у справі за вказаною заявою порушено ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/15202/14 від 28.07.2014 р. (суддя Блажівська О.Є.), якою розгляд справи призначено на 17.09.2014 р.

У серпні 2014 року позивачем було подано до суду заяву про вжиття заходів забезпечення позову № 2306/2 від 28.07.2014 р., заява про уточнення позовних вимог № 3107/1 від 31.07.2014 р. та заява про вжиття заходів забезпечення позову (доповнення) № 2306/3 від 11.08.2014 р.

У зв'язку з перебуванням судді Блажівської О.Є. на навчанні в Національній школі суддів України 17.09.2014 р. розпорядженням заступника Голови Господарського суду міста Києва справу № 910/15202/14 було передано для розгляду судді Гумезі О.В.

Ухвалою суду від 17.09.2014 р. справу № 910/15202/14 прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 20.10.2014 р.

29.09.2014 р. розпорядженням В.о. Голови Господарського суду міста Києва справу № 910/15202/14 передано для розгляду судді Блажівській О.Є. у зв'язку з її поверненням з навчання.

Ухвалою від 03.10.2014 р. заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІДІСІ УКРАЇНА" про забезпечення позову задоволено судом частково, а саме: накладено арешт на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "ДПЗКУ-МТС" та знаходяться на рахунках, які належать Товариству з обмеженою відповідальністю "ДПЗКУ-МТС" в межах ціни позову - 7 493 801,90 грн.

Зважаючи на перебування судді Блажівської О.Є. у відпустці, за наслідками проведення автоматичного розподілу справу № 910/15202/14 було передано для розгляду судді Головатюку Л.Д., який ухвалою від 17.10.2014 р. прийняв її до свого провадження.

17.10.2014 р. та 04.11.2014 р. розгляд справи судом відкладався через неявку в засідання суду уповноваженого представника відповідача.

18.11.2014 р. в судове засідання з'явився представник позивача, який обґрунтував обставини виникнення у відповідача заборгованості за договором поставки, підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити у розмірі меншому від початково заявленого відповідно до уточненого їх розміру за заявою про уточнення позовних вимог № 3107/1 від 31.07.2014 р.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Згідно з ч. 6 ст. 22 ГПК України господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Згідно з п. 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26 грудня 2011 року N 18 (далі - Постанова) передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

Згідно з п. п. 3.11 та 3.12 вказаної Постанови ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як, зокрема, збільшення або зменшення розміру позовних вимог. У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.

З огляду на наведене вище, заява позивача про уточнення позовних вимог є фактично заявою про зменшення розміру позовних вимог, не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, а тому приймається судом до розгляду.

Відповідач в судове засідання в черговий раз уповноваженого представника не направив, відзив на позов та інші документи на підтвердження своєї правової позиції не подав, обставини прострочення у господарських відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю "ТІДІСІ УКРАЇНА" не спростував. Про дату, час та місце судових засідань у справі відповідач повідомлявся належним чином, що підтверджується відмітками на звороті судових ухвал та повідомленнями про вручення поштового відправлення, наявними у матеріалах справи.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Оскільки відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу по суті за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судовому засіданні складено протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01.10.2012 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТІДІСІ УКРАЇНА" (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДПЗКУ-МТС" (далі - покупець, відповідач) було укладено договір поставки № 902/202П (далі - Договір) з додатками.

Згідно з предметом Договору в порядку та на умовах, що визначені цим Договором та додатками до нього, постачальник зобов'язується поставляти автомобільні товари (далі - товар), а покупець приймати товар (п.1.1 Договору).

Відповідно до п. 2.1 Договору продаж товару здійснюється за договірними цінами, що визначені в Додатку № 1.

Ціна товару визначатиметься у видаткових накладних, що є невід'ємною частиною цього Договору (п.2.2 Договору).

У п. 3.1 Договору сторони погодили, що оплата за товар здійснюється покупцем:

3.1.1) шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника;

3.1.2) в наступному порядку:

3.1.2.1) жовтень 2012 року - 3 платежі щотижня по 50 000, 00 грн.;

3.1.2.2) листопад 2012 року - 4 платежі щотижня по 50 000,00 грн.;

3.1.2.3) лютий-квітень 2013 року - 12 платежів щотижня по 50 000,00 грн.;

3.1.2.4) з травня 2013 року - згідно з графіком платежів, який міститься у Додатку № 2 до цього Договору.

За п. 3.2 Договору підставою для оплати є рахунки-фактури та видаткові накладні, що видаються постачальником.

Виходячи з Додатку № 2 до Договору, сторони погодили, що покупець, починаючи з травня 2013 року, повинен проводити оплату за поставлений продавцем товар наступним чином: у травні, червні, липні, серпні проводити оплату у розмірі 1 659 367,50 грн. щомісячно не пізніше 20-го числа кожного місяця.

За твердженнями позивача, на виконання умов укладеного Договору він здійснив відповідачу поставку товару на загальну суму 7 587 470,00 грн., проте, відповідач в свою чергу у встановлені Договором строки розрахувався за нього лише частково.

Вказані обставини прострочення виконання зобов'язань у повному обсязі перед позивачем в межах справи № 910/15202/14 відповідачем спростовані не були, докази існування протилежного також надані не були.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що Договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Так, позивач на підтвердження виконання своїх зобов'язань з поставки товару за Договором подав до суду копії наступних видаткових накладних: ЕУШ 1024012 від 24.10.12 р., ЕУШ 1024058 від 24.10.12 р., ЕУШ 1024076 від 24.10.12 р„ ЕУШ 1024089 від 24.10.12 р., ЕУШ 1024094 від 24.10.12 р., ЕЦБ 1119039 від 20.11.12 р., ЕЦБ 1119048 від 20.11.12 р., ЕЦБ 1119051 від 20.11.12 р., ЕЦБ 1119065 від 20.11.12 р., ЕЦБ 1119077 від 20.11.12 р., ЕЦБ 1119081 від 20.11.12 р., ЕЦБ 1119099 від 20.11.12 р., ЕЦБ 1119105 від 20.11.12 р., ЕЦБ 1119115 від 20.11.12 р., ЕЦБ 1119135 від 21.11.12 р., ЕЦБ 1220024 від 14.12.12 р., ЕЦБ 1220034 від 14.12.12 р., ЕЦБ 1220046 від 14.12.12 р., ЕЦБ 1220051 від 14.12.12 р., ЕЦБ 1220063 від 14.12.12 р., ЕЦБ 1220076 від 14.12.12 р., ЕЦБ 1220087 від 14.12.12 р., ЕЦБ 1220091 від 14.12.12 р., ЕЦБ 1224014 від 18.12.12 р., ЕЦБ 1224048 від 18.12.12 р., ЕЦБ 1224051 від 18.12.12 р., ЕЦБ 1224064 від 18.12.12 р., ЕЦБ 1224071 від 18.12.12 р., ЕЦБ 1224084 від 18.12.12 р., ЕЦБ 1224095 від 18.12.12 р., ЕЦБ 1220118 від 20.12.12 р., ЕЦБ 1220135 від 20.12.12 р., ЕЦБ 1220166 від 21.12.12 р., ЕЦБ 1220179 від 21.12.12 р., ЕЦБ 1220180 від 21.12.12 р., ЕЦБ 1220191 від 21.12.12 р., ЕЦБ 1220205 від 21.12.12 р., ЕЦБ 1226013 від 21.12.12 р., ЕЦБ 1231020 від 24.12.12 р., ЕЦБ 1231036 від 24.12.12 р., ЕОД 1231037 від 25.12.12 р., ЕПЛ 0101017 від 25.12.12 р., ЕЦБ 1218016 від 25.12.12 р., ЕЦБ 1218029 від 25.12.12 р., ЕЦБ 1218033 від 25.12.12 р., ЕЦБ 1218044 від 25.12.12 р., ЕЦБ 1218056 від 25.12.12 р., ЕЦБ 1218067 від 25.12.12 р., ЕЦБ 1218078 від 25.12.12 р., ЕЦБ 1218080 від 25.12.12 р., ЕЦБ 0314038 від 14.03.13 р., ЕЦБ 0314044 від 18.03.13 р., ЕЦБ 0318018 від 18.03.13 р., ЕЦБ 0319025 від 19.03.13 р., ЕЦБ 0319044 від 19.03.13 р., ЕЦБ 039052 від 20.03.13 р.

Перераховані вище накладні, які підписані уповноваженими представниками сторін, а також довіреності на отримання матеріальних цінностей, підтверджують здійснення позивачем поставки товару відповідачу за договором № 902/202П від 01.10.2012 р. на суму 7 587 470,00 грн. (засвідчені копії накладних та довіреностей наявні у матеріалах справи).

Проте, всупереч умовам договору за поставлений товар відповідач у визначені строки розрахувався лише частково на суму 2 870 000,00 грн., заборгувавши 4 717 470,00 грн., що підтверджується банківськими виписками та актом звірки взаєморозрахунків, копії яких містяться в матеріалах справи.

З метою досудового врегулювання спору 08.04.2014 р. позивачем було направлено відповідачу претензію № 57 від 08.04.2014 р. про стягнення боргу на суму 4 717 470,00 грн.

Як слідує з поданих доказів, відповідач борг визнав, акт звірки взаєморозрахунків підписав та листом № 130-740/2014 від 09.04.2014 p. запропонував графік часткового погашення заборгованості, відповідно до якого зобов'язувався у квітні 2014 р. сплатити 300 000,00 грн., у травні сплатити 380 000,00 грн., у червні сплатити 420 000,00 грн., що разом становить 1 100 000,00 грн.

Однак, вказаного графіку відповідач дотримався лише частково, у зв'язку з чим станом на 31.07.2014 р. залишок непогашеної заборгованості у відповідача перед позивачем становить 4 117 470,00 грн.

У п. 3.3 Договору встановлено, якщо на дату здійснення розрахунку міжбанківський курс USD/UAN зміниться більше ніж на 3% в порівнянні з міжбанківським USD/UAN на дату отримання товару покупцем, відповідно змінюється і загальна сума, яку покупець має сплатити постачальнику.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок розміру заборгованості з урахуванням курсової різниці долара до гривні, що станом на дату уточнення позовних вимог становить 6 183 934,92 грн., суд приймає його як вірний та обґрунтований.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приймаючи до уваги те, що факт наявності боргу у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем в порядку статей 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України не спростований, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІДІСІ УКРАЇНА" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламна агенція "ДПЗКУ-МТС" 6 183 934,92 грн. заборгованості за договором поставки підлягає задоволенню.

Поряд з сумою основної заборгованості за прострочення оплати поставленого товару позивач просить суд стягнути з відповідача також суму штрафу у розмірі 1 236 786,98 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 216, ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення в сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 6.2 Договору за затримку платежів більш ніж 15 календарних днів за термін, що визначений у розділі 3 цього Договору, покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 20% від загальної вартості невиконаного зобов'язання.

Здійснивши власний перерахунок штрафу у вигляді 20% від загальної суми заборгованості, суд дійшов висновку, що позивачем вірно розрахований вказаний показник.

З огляду на наведене, з відповідача на користь позивача поряд із сумою основного боргу підлягає стягненню сума штрафу в розмірі 1 236 786,98 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДПЗКУ-МТС" (01024, м. Київ, вул. Лютеранська, 15, літ. А, н/п 17, ідентифікаційний код 37702357) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІДІСІ УКРАЇНА" (02089, м. Київ, вул. Радистів, 73-А, ідентифікаційний код 33780248) 6 183 934 (шість мільйонів сто вісімдесят три тисячі дев'ятсот тридцять чотири) грн. 92 коп. заборгованості, 1 236 786 (один мільйон двісті тридцять шість тисяч сімсот вісімдесят шість) грн. 98 коп. штрафу, 72 695 (сімдесят дві тисячі шістсот дев'яносто п'ять) грн. 07 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення надіслати відповідачу.

СуддяЛ.Д. Головатюк

Повне рішення складено: 24.11.2014