Рішення № 41515899, 18.11.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/19500/14 18.11.14За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Рекультивація"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Люксінвест"

про стягнення 86 608,80 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники :

Від позивача Нурищенко С.В. (дов. від 13.01.14)

Від відповідача не прибув

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості у зв"язку з неналежним виконанням умов договору про надання послуг з навантаження та розвантаження грунту №5-5/14 від 05.05.2014.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 18.09.2014 порушено провадження у справі № 910/19500/14 та призначено до розгляду на 01.10.2014.

В судове засідання 01.10.2014 з'явився представник позивача, надав пояснення по суті справи та подав додаткові докази по справі.

Представник відповідача в судове засідання 01.10.2014 не з'явився, проте через канцелярію суду подав клопотання про відкладення розгляду справи.

Суд задовольнив дане клопотання.

Розгляд справи відкладено на 16.10.2014.

В судове засідання 16.10.2014 з'явився представник позивача, надав пояснення по суті справи та подав додаткові докази по справі.

Представник відповідача в судове засідання 16.10.2014 не з'явився, витребувані судом докази не подав, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, розгляд справи відкладено на 30.10.2014.

В судове засідання 30.10.2014 прибули представники сторін, надали пояснення по суті справи та подали додаткові докази по справі. Суд оголосив перерву під час розгляду справи на 06.11.2014.

В судове засідання 06.11.2014 прибули представники сторін, надали пояснення по суті справи та подали додаткові докази по справі.

Представник відповідача подав клопотання про витребування додаткових доказів по справі. Суд задовольнив дане клопотання.

Розгляд справи відкладено на 18.11.2014.

Представник позивача з'явився в судове засідання 18.11.2014, надав пояснення по суті справи, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 18.11.2014 не з'явився, причин не явки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи, був належним чином повідомлений.

Ухвала суду від 16.10.2014 отримана відповідачем 27.10.2014, що підтверджується відміткою на звороті ухвали та повідомленням про вручення поштового відправлення № 03151 1585639 2 (в матеріалах справи).

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач та відповідач повідомлені про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.

Оскільки про час та місце судового засідання позивач та відповідач були належним чином повідомлені, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судовому засіданні складався протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

05.05.2014 між Києво-Святошинською філією ТОВ «Рекультивація», яка діє від імені ТОВ «Рекультивація»(надалі - Позивач) на підставі положення про філію та ТОВ «Люксінвест»(надалі - Відповідач) було укладено договір №5- 5/14 про надання послуг з навантаження та розвантаження грунту.

Відповідно до п. 1.1.-1.3. договору Відповідач зобов'язувався за завданням Позивача на свій ризик виконати для Позивача роботу із розпланування та розповсюдження грунту, що утворився при зрізанні, розрівнюванні та плануванні ґрунту, на всій території полігоні твердих будівельних відходів (ТБВ) що знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський р-н, с. Горенка, вул. Садова, 24, з метою планового накриття шару твердих будівельних відходів за допомогою власної спецтехніки, а Позивач - прийняти виконані роботи та оплатити їх вартість за умовами, передбаченими цим договором.

Згідно п. 2.1.-2.3. договору, виконані роботи із розпланування та розповсюдження грунту вимірюються годинами роботи бульдозера (далі - машино-годинами). Обсяг робіт визначається актами виконаних робіт, які складаються на підставі відомості обліку машино-годин. Відомості обліку машино-годин складається у двох примірниках безпосередньо в процесі виконання робіт і заповнюються та підписуються Сторонами щоденно, і є підставною для внесення даних в акт виконаних робіт. Один екземпляр відомостей передається Позивачу разом з актом виконаних робіт по завершенню виконання робіт.

Відповідно до п. 2.4. договору, загальний кошторис договору складає 82800 грн., що довіює вартості робіт обсягом 92 машино-години.

П. 2.5. договору встановлено, що вартість виконання робіт погоджена сторонами, згідно Протоколу погодження договірної ціни в сумі 900 грн., в т.ч. ПДВ - 150 грн. за одну машино-годину.

Позивач, відповідно до п. 3.1. договору, зобов'язувався оплатити суму кошторису, вказану в п. 2.4 Договору, після накопичення відповідної суми коштів, але не пізніше 20 червня 2014р.

П. 3.2. договору встановлено обов'язок Відповідача приступити до виконання робіт після оплати Замовником кошторису, протягом 10 календарних днів з моменту отримання такої оплати та завершити їх виконання протягом 30 календарних днів з моменту отримання оплати суми, встановленої п. 2.4 Договору.

Згідно п. 3.3. договору Відповідач протягом трьох робочих днів по завершенню роботи складає акт виконаних робіт та разом з відомостями обліку машино-годин, які фіксують виконання робіт, передає їх в офіс Замовника під розписку або надсилає рекомендованим чи цінним листом, для перевірки та затвердження.

П. З.4., 4.3.3. та 4.4.2. договору встановлено, що за вимогою будь-якої із Сторін Договору, Сторони зобов'язані здійснювати звірку взаєморозрахунків та підписати відповідний акт звірки.

П. 4.2.3. договору передбачено право позивача відмовитись від Договору в односторонньому порядку, шляхом надсилання листа, та вимагати повернення сплачених коштів, в разі порушення Відповідачем строків виконання робіт, передбачених п. 3.2, 3.6 Договору чи в разі зволікання з їх початком виконання.

П. 7.2.2. договору передбачена відповідальність Відповідача, зокрема у разі у разі затримки надання послуг, або надання не в повному обсязі замовлених Позивачем, Відповідач сплачує штраф в розмірі 0,1% від суми невиконаних робіт за кожний день затримки.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору позивач вчасно здійснив оплату, перерахувавши кошти двома платежами: 12.06.2014 на суму 63000 грн. та 16.06.2014 на суму 19800 грн., а разом 82800 грн.

Проте, відповідач зі свого боку порушив умови договору, отримавши оплату до виконання роботи не приступив.

В подальшому, позивач, відповідно до ст. 226 ГК України та керуючись правом відмовитись від договору, яке передбачене п. 4.2.3. договору та ч. 2 ст. 849 ЦК України, письмово звертався до Відповідача з листом-вимогою №29-07 від 29.07.2014 (отримана Відповідачем 30.07.2014), в якому заявив про відмову від договору у зв'язку з тим, що відповідач протягом тривалого часу не приступив до виконання робіт, просив повернути сплачені позивачем кошти в сумі 82800 грн. на банківський рахунок позивача та нагадав що подальше невиконання договору призводить до збільшення збитків та штрафних санкцій.

Окрім того, у листі позивач просив заповнити та підписати акт звірки взаєморозрахунків, як це передбачено п. 3.7. договору.

Відповідач відповідь не надіслав, кошти не повернув, акт звірки не підписав.

У зв'язку з цим позивач вдруге звернувся з листом-вимогою №27-08 від 27.08.2014, в якій повторно вимагав повернути сплачені позивачем кошти в сумі 82800 грн. на банківський рахунок позивача.

Проте і цю вимогу відповідач проігнорував, кошти не повернув, а відповіді на лист-вимогу не надіслав.

Отже, станом на день розгляду справи сума основного боргу відповідача перед позивачем складає 82800,00 грн.

Не погоджуючись з позовними вимогами, відповідач надав відзив на позов, згідно якого відповідач стверджує, що не тільки не має заборгованості перед позивачем, а й навіть навпаки, виконав робіт на суму 180000 грн., тобто на 97200 грн. більше ніж перерахував позивач, в якості чого надав ксерокопію акта №7 від 30.05.2014, тобто стверджує про наявність заборгованості саме позивача перед відповідачем, а не навпаки.

Також представник відповідача у відзиві зазначає, що ймовірно кожна із сторін під договором №5-5/14 від 05.05.2014р. мала на увазі різні договори, так як істотні умови договору, на які посилається позивач, не співпадають з умовами договору, на які посилається відповідач.

На підставі викладеного, відповідач просить в задоволенні позову відмовити повністю.

Проте суд з таким висновком не погоджується, виходячи з наступного:

Належним доказом факту надання послуг відповідачем позивачу має бути оригінал акту виконаних робіт, оригінал договору, а також відомості обліку машино-годин.

Проте, представник відповідача не надав для підтвердження своїх доводів оригінал-акту виконаних робіт, а так само відомостей обліку машино-годин, на підставі якої складається акт виконаних робіт.

Так само не може слугувати належним доказом ксерокопія, яка видається представником відповідача за текст договору, начебто укладений сторонами.

Ксерокопія, в силу приписів ч. 2 ст. 34 та ст. 36 ГПК України не може братися до уваги як доказ виконання робіт.

До того ж надана представником відповідача ксерокопія містить численні незасвідчені та незастережені сторонами виправлення, дописки, але не містить достовірної інформації про обсяг виконаних робіт.

Так в поданій ксерокопій міститься запис, що виконання робіт проведено протягох 18 робочих змін та незасвідчену дописку, що загальний об'єм складає 200 годин, а відтак на одну зміну припадає 11 годин 6 хвилин 6 секунд, хоча в поданій представником відповідача копії «договору» в п. 2.3 вказано, що одна зміна складає 8 годин.

Графи, після слів в яких сторони мають своїми підписами засвідчити прийняття робіт, після слів «Від Замовника» та «Від Виконавця» не містять підписів уповноважених осіб замовника та виконавця.

Що стосується договору, то позивач та відповідач уклали договір в редакції, яка надана позивачем, оскільки редакція, яка представлена представником відповідача не надана в огигіналі, а відтак не може братися судом як доказ у справі.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно зі ст. 180 ГК України, ст. 638 ЦК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Позивач та відповідач уклав договір на основі вільного волевиявлення і були обізнані з його умовами.

Відповідно до ч.4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Згідно зі ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним (ст. 638 ЦК України), якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет, умови, які визначено Законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, отримані відповідачем від позивача кошти є майном, набутим і збереженим відповідачем без достатньої правової підстави.

Відповідач послуги позивачу не надав та грошові кошти не повернув.

Таким чином, починаючи з 16.06.2014 відповідач безпідставно використовує грошові кошти позивача у сумі 82 800,00 грн.

Отже, судом встановлено факт наявності порушень відповідачем взятих на себе господарських зобов'язань.

Внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

В силу частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Спірні правовідносини, які виникли у зв'язку з неналежним виконанням договору про надання послуг, до їх врегулювання застосовуються положення ст. 901 - 907 ЦК України.

Частиною 1 ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

В силу положень ч.1 ст.903 ЦК України замовник зобов'язаний оплатити надані йому послуги в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували заперечення проти позовних вимог про стягнення основного боргу.

Пленумом вищого господарського суду роз'яснено, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Необхідно звернути увагу на те, що підставою позову є безпідставне набуття майна відповідачем, збереження його у себе за рахунок позивача без достатньої правової підстави та користування цими коштами.

Предметом позову є повернення безпідставно набутого та збереженого майна відповідачем та сплата процентів за користування коштами.

Зазначені взаємовідносини регулюються главою 83 Цивільного кодексу України (ст. 1212 - 1215) і належать до недоговірних зобов'язань. Ст. 1212 ЦК України передбачено:

- Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

- Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

- Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відносини з приводу безпідставного набуття та збереження майна (не договірні) відрізняються за правовою природою від відносин з приводу виконання договору (договірних) і регулюються різними правовими нормами.

Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави регулюється Главою 83 ЦК України.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Зобов'язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов:

По-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння.

По-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою.

По-третє, обов'язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків.

Таким чином, суд вважає доведеним факт користування відповідачем коштами позивача без достатніх на те підстав, а отже, суд вважає, що факт наявності основного боргу у відповідача перед позивачем в сумі 82 800,00 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем належним чином не спростований, а відтак, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 82 800,00 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Оскільки факт невиконання та прострочення грошового зобов'язання відповідачем є доведеним, у позивача є всі правові підстави вимагати стягнення з відповідача передбачених договором штрафних санкцій у розмірі 0,1% від суми невиконаних робіт за кожний день затримки у відповідності з п. 7.2.2 договору в розмірі 3808,80 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно із ст. 599 Цивільного Кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.4 ст. 549 ЦК України).

Оскільки відповідач не повернув позивачу суму передоплати за не виконані роботи, останній нарахував відповідачеві штрафні санкції на підставі пункту 7.2.2 договору, яка складає 3808,80 грн.

Отже, згідно з розрахунком позивача підлягають стягненню з відповідача на користь позивача штрафні санкції в сумі 3808,80 грн. З цією сумою суд погоджується, так як позивачем вона розрахована арифметично вірно.

Відповідно до ст. ст. 33, 43, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог повністю.

Відповідно до ст. 49 ГПК України з відповідача на користь позивача стягуються понесені позивачем витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись Цивільним Кодексом України, ст.ст. 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Рекультивація" задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Люксінвест" (03151, м. Київ, вул. Очаківська/Очаківський провулок, буд. 5/6, код ЄДРПОУ 36039928) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Рекультивація" (03058, м. Київ, вул. Лебедєва-Кумача, буд. 5, код ЄДРПОУ 31199963) основний борг в сумі 82 800 (вісімдесят дві тисячі вісімсот) грн. 00 коп., штрафні санкції в сумі 3808(три тисячі вісімсот вісім) грн. 80 коп., судовий збір в розмірі 1827(одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.

Дата підписання повного тексту рішення - 24.11.2014