Ухвала суду № 41515059, 12.11.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2014 р. м.Львів Справа № 876/76/13

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Коваля Р.Й.,

суддів Гуляка В.В.,

Судової-Хомюк Н.М.,

з участю секретаря судового засідання Малетич М.М.,

представника позивача Олексин О.В.,

представника відповідача Токара В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Калуської об'єдна-ної державної податкової інспекції Івано-Франківської області Державної податкової служби (далі - Калуська ОДПІ) на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.11.2012 року в адміністративній справі № 2а-2908/12/0970 за позовом приватного акціонерного товариства «Лукор» (далі - ПАТ «Лукор») до Калуської ОДПІ про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2012 року ПАТ «Лукор» звернулося з позовом до Калуської ОДПІ про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 000072221 від 04.09.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 46 589 грн та нараховано суму штрафної санкції у розмірі 6 432 грн.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що відповідачем зроблено хибний висновок про нікчемність правочинів з ТзОВ «Вісан», ПП «Інвест Пром», ПП «Ново-Ком», на підставі яких позивачем сформований податковий кредит, оскільки реальність господарських операцій підтверджується належним чином завіреними первинними документами.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.11.2012 року позов задоволено.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу. На думку апелянта, оскаржувана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та за невідповідності висновків суду обставинам справи. Тому просить постанову суду першої інстанції скасувати та постановити рішення, у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не належить до задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини у справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що в період з 11.06.2012 року по 13.08.2012 року відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог валютного податкового та іншого законодавства за період з 01.10.2010 року по 31.03.2012 року, за результатами якої 20.08.2012 року складено акт за № 1531/220/31256759.

За наслідками розгляду вказаного акта перевірки відповідачем 04.09.2012 року винесено податкове повідомлення-рішення № 000072221, яким позивачу визначено додаткове грошове зобов'язання зі сплати податку на додану вартість: в розмірі 46 589 грн - за основним платежем та 6 432 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.11).

Підставою для прийняття оскарженого податкового повідомлення-рішення стали висновки податкового органу про нікчемність господарських операцій позивача з ТзОВ «Вісан», ПП «Інвест Пром», ПП «Ново-Ком».

З такими висновками податкового органу судова колегія не погоджується з наступних підстав.

Судом встановлено, що 21.10.2010 року позивачем (Покупцем) укладено угоду із ТзОВ «Вісан» (Продавцем) за № 05-346 на поставку товару: 240 протигазів з фільтром середнього габариту ДОТ-600 до протигазів ДСТУ ГОСТ 12.4.041:2006р5 (товар по ціні 258,33 грн. без ПДВ) (а.с.149).

27.01.2011 року позивачем (Покупцем) укладено угоду із ТзОВ «Вісан»(Продавцем) № 05-35 на поставку товару згідно специфікацій, які викладені в додатку до угоди (протигази ПШ-1), ціна угоди складає 8700 грн з ПДВ (а.с.151).

16.03.2011 року позивачем (Покупцем) укладено угоду із ТзОВ «Вісан»(Продавцем) № 05-106 на поставку товару згідно специфікацій, які викладені в додатку до угоди (протигази ПШ-1), ціна угоди складає 141373 грн з ПДВ (а.с.154).

04.04.2011 року позивачем (Покупцем) укладено угоду із ПП «Ново-Ком» (Продавцем) № 09/09-8 на поставку товару - мобільне риштування «Атлант» Н=6м та Н=8,4м (товар по ціні 23796 грн з ПДВ) (а.с.157).

26.07.2011 року позивачем (Покупцем) укладено угоду із ПП «Інвест Пром» (Продавцем) № 09/9-29 на поставку товару по ціні 39363,72 грн з ПДВ (а.с.161).

Відповідно до п.2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" № 996-XIV від 16.07.1999 року (далі - Закон № 996-XIV) бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно із п.1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Поняття господарської операції визначено в ст.1 Закону № 996-XIV, згідно якої це - дія або подія, яка викликає зміни у структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, а первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч.1 та ч.2 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо-безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Позивачем надано всі відповідні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які вказують на товарність господарських операцій, їх відповідність основній меті господарської діяльності позивача.

Контрагентами виписано позивачу податкові накладні на вартість отриманого товару, що містять номенклатуру поставки товару, її кількість та ціну, в тому числі і податок на додану вартість (а.с.15, 18, 21, 24). Матеріали справи також містять видаткові накладні, згідно яких видавався товар, копії прибуткових ордерів (а.с.13, 14, 16, 18, 20, 22, 23).

При цьому в матеріалах справи є й інші документи, що свідчать про реальність вчинення угод: картки складського обліку матеріалів, вимоги товару, акти приймання-передачі товару (а.с.165 - 189).

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного на момент оподаткування згаданих господарських операцій) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не дозволяється включення до податкового кредиту, згідно із пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 даного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематері-альні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до п.1.3 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д» п.10.1 ст.10 цього Закону, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п.10.2 ст.10 згаданого Закону).

Також, відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України (набув чиннос-ті з 01.01.2011 року) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансо-вого лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.1 ст.198 ПК України).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п.198.3 ст.198 ПК України).

Якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника (п.198.4 ст.198 ПК України).

Якщо надалі такі товари/послуги фактично використовуються в операціях, які не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування відповідно до цього розділу (за винятком випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу), чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів або встановлено факти недостачі (крадіжки), то з метою оподаткування такі товари/послуги, основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає таке використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження), у тому випадку, якщо платник податку скористався правом на податковий кредит за цими товарами/послугами. (п.198.5 ст.198 ПК України).

Датою використання товарів/послуг вважається дата визнання витрат відповідно до розділу ІІІ цього Кодексу.

Згідно із п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтвер-джені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтвердже-ні митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податковий орган вказував, що документальне оформлення господарських операцій позивача із його контрагентом не є достатнім доказом реальності даних господарських операцій, з огляду на висновки актів зустрічних перевірок про проведення аналізу діяльності контрагентів позивача ТзОВ «Вісан», ПП «Інвест Пром», ПП «Ново-Ком», якими встановлено відсутність адміністративно-технічних можливостей для придбання, реалізації та здійснення діяльності, відсутність їх за місцезнаходженням на момент перевірки.

Проте, чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Так, у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року в справі № 21-500во08, від 1 червня 2010 року в справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це спричиняє відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

У п.38 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Інтерсплав проти України» від 09.01.2007р. Суд вказав на те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

Отже платника податку не може бути позбавлено відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування.

Щодо нікчемності укладених між позивачем та контрагентами цивільно-правових договорів та висновків податкового органу про те, що контрагенти не мають основних фондів та виробничих потужностей, трудових ресурсів, транспортних засобів для здійснення господарської діяльності, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч.1 ст.69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Суд звертає увагу відповідача, що відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Актом перевірки, зазначені факти встановлено не було.

З урахуванням вищезазначеного, судова колегія приходить до переконання, що податкове повідомлення-рішення № 000072221 від 07.09.2012 року є протиправним та підлягаює скасуванню.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.4 ст.70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач не довів суду належними і допустимими доказами законність прийнятих податкових повідомлень-рішень.

З урахуванням викладеного судова колегія приходить до переконання, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Статтею 200 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.160 ч.3, 195, 196, 198 п.1 ч.1, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Калуської об'єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.11.2012 року в адміністративній справі № 2а-2908/12/0970 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя Р.Й.Коваль

Судді В.В.Гуляк

Н.М.Судова-Хомюк

Ухвала в повному обсязі складена 17 листопада 2014 року.