Постанова № 41514827, 19.11.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" листопада 2014 р. Справа№ 925/1452/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Ропій Л.М.

Рябухи В.І.

при секретарі Царук І. О.

За участю представників:

від позивача: Сенченков М. Г. - представник за довіреністю № 2758-О від 20.08.2013

від відповідача: не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

на рішення Господарського суду Черкаської області від 25.09.2014

у справі № 925/1452/14 (суддя Стасюк С. В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк»

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

про стягнення 31 051,91 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача заборгованості за кредитом в сумі 22 000 грн., заборгованості по процентах за користування кредитом в сумі 5 998,46 грн., пені за несвоєчасне повернення кредиту в сумі 1 667,45 грн. та заборгованості по сплаті комісії за користування кредитом в сумі 1 386 грн.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 25.09.2014, повний текст якого складений 26.09.2014, у справі № 925/1452/14 позов задоволено повністю.

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на тому, що матеріалами справи доведений факт невиконання відповідачем своїх обов'язків по поверненню наданого позивачем кредиту.

Не погоджуючись з рішенням суду, Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 25.09.2014, повний текст якого складений 26.09.2014, по справі № 925/1452/14 частково та прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача 22 000 грн. боргу за кредитом, в задоволенні інших позовних вимог відмовити.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що спірне рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, за недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими та при невідповідності висновків, викладених у рішення суду, обставинам справи.

Так, відповідач послався на те, що суду позивачем не було надано підтверджуючих документів щодо отримання відповідачем грошових коштів та не було доведено, що в даних відносинах було порушення умов договору відповідачем та наявність його вини в цьому, тобто невиконання чи невчасне виконання умов договору та його порушення.

Відповідач зазначив про те, що ним в повному обсязі на та умовах договору виконувалися взяті на себе зобов'язання.

Також відповідач послався на те, що розмір нарахованої неустойки, заявленої до стягнення, не є співрозмірним із розміром основної заборгованості і наслідками порушення зобов'язань відповідачем та ступеня його вини.

Крім того, відповідач зазначив про те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, зокрема, не повідомлено відповідача про час та дату судового засідання, а також не вжито заходів щодо звірки взаєморозрахунків сторін, а відтак, суми, які заявлені до стягнення, не відповідають дійсності.

Ухвалою від 14.10.2014 колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Ропій Л. М., Рябуха В. І. апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Відповідач представників в жодне судове засідання не направив, про причини неявки представників не повідомив.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників сторін в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників відповідача за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив та просив залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.

15.03.2011 сторонами укладено договір про відкриття позивачем відповідачу поточного та карткового рахунків, оформленого у вигляді відповідної заяви від 15.03.2011 (далі Заява) (а.с. 30, 30 зворот), в якій відповідач просив позивача відкрити йому поточний та картковий рахунки в національній валюті.

Позивачем відповідачу відкрито поточний рахунок НОМЕР_1 та картковий рахунки НОМЕР_2, що сторонами не заперечується.

У Заяві сторонами погоджено, що:

- позивач за наявності вільних грошових ресурсів здійснює обслуговування кредитного ліміту відповідача за рахунок кредитних коштів у межах ліміту, про розмір якого позивач повідомляє відповідача на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв'язку позивача та відповідача;

- порядок встановлення, зміни ліміту, погашення заборгованості та розмір відсоткової ставки за користування кредитним лімітом регламентуються Умовами та правилами надання банківських послуг, затверджених наказом голови правління позивача від 28.01.2011 №СП-2011-85 (далі Умови) і Тарифами банку, розміщеними в мережі Інтернет на сайті www.ptivatbank.ua, які разом із заявою відповідача становлять договір банківського обслуговування.

Згідно з п. 3.18.1.1 Умов кредитний ліміт на поточний рахунок надається на поповнення обігових коштів і здійснення поточних платежів клієнта в межах кредитного ліміту. Про розмір ліміту позивач повідомляє клієнта на свій вибір або в письмові формі або через встановлені засоби електронного зв'язку банка та клієнта (системи клієнт-банк, інтернет клієнт банк, smsповідомлення або інші). Банк здійснює обслуговування ліміту клієнта, що полягає у проведенні його платежів понад залишок коштів на поточному рахунку клієнта, за наявності вільних грошових ресурсів, за рахунок кредитних ресурсів в межах ліміта, шляхом дебетування поточного рахунку. При цьому утворюється дебетове сальдо.

Відповідно до п. 3.18.1.3 Умов кредит надається в обмін на зобов'язання клієнта по поверненню кредиту, сплаті відсотків та винагороди (комісії).

Згідно з п. 3.18.1.5 та п. 3.18.1.6 Умов ліміт кредитування банком розраховується за внутрішньобанківською методикою на підставі даних про рух коштів по поточному рахунку, платоспроможності клієнта, інших показників. Банк має право в односторонньому порядку змінити розмір ліміту кредитування.

Відповідно до п. 3.18.6.1 Умов, обслуговування кредитного ліміту на поточному рахунку клієнта здійснюється, серед іншого, з моменту подачі клієнтом банку заяви на приєднання до Умов у формі «Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів та відбитка печатки», і діє у обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов'язань сторонами.

Як слідує з наданої позивачем довідки № 08.7.0.0.0/1408111140126 від 11.08.2014, позивач встановив відповідачу кредитний ліміт: з 15.03.2011 у сумі 1 000 грн., з 29.12.2012 у сумі 6 000 грн., з 04.02.2013 у сумі 7 500 грн., з 13.03.2013 у сумі 9 500 грн., з 26.03.2013 у сумі 12 500 грн., а з 23.09.2013 у сумі 22 000 грн.

Відповідно до п. 3.18.1.11 Умов періодом безперервного користування кредитом є період часу, протягом якого безперервно існувало дебетове сальдо на поточному рахунку. Цей період користування повинен складати не більше 35 днів.

Зі змісту п. 3.18.1.12 Умов слідує, що для розрахунку відсотків за користування кредитним лімітом встановлюється диференційована процентна ставка, яка залежить від терміну існування непогашеного залишку по кредиту.

Зі змісту п. 3.18.4.1.1, 3.18.4.1.2, 3.18.4.1.3, 3.18.4.9 Умов слідує, що обнуліти дебетове сальдо клієнт повинен у проміжок часу з 20-го по 25-те число місяця, і за цей період ставка за користування кредитними коштами становить 0%. При не обнулінні дебетового сальдо протягом періоду, в якому воно підлягає обнулінню, протягом 90 днів з останньої дати вказаного періоду клієнт сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 24% річних. Починаючи з 91 дня, кредит вважається простроченим і відсотки за користування кредитом сплачуються за ставкою 48% річних від суми залишку непогашеної заборгованості. Розрахунок відсотків за користування кредитом проводиться щодня, починаючи з моменту утворення на поточному рахунку дебетового сальдо при закритті банківського дня, за кількість днів користування кредитними коштами, виходячи з 360 днів у році. Розрахунок відсотків проводиться до повного погашення заборгованості за кредитом, на суму залишку заборгованості за кредитом. День погашення кредиту до періоду нарахування відсотків не включається. Нарахування відсотків здійснюється у дату сплати.

Згідно з п. 3.18.4.4 Умов клієнт сплачує банку винагороду (комісію) за використання ліміту кредитування 1-го числа кожного місяця у розмірі 0,9% від суми максимального сальдо кредиту, що існував на кінець банківського дня за попередній місяць.

Згідно з наданою позивачем випискою з банківського рахунку відповідача за період з 17.12.2013 по 24.07.2014 (а.с. 46) останній має неповернутий кредит в сумі 22 000 грн.

За користування вказаними кредитними коштами позивач, відповідно до Умов, нарахував відповідачеві проценти, комісію, заборгованість зі сплати яких станом на 24.07.2014 становить:

- заборгованості по процентах за користування кредитом в сумі 5 998,46 грн.;

- пеня за несвоєчасне повернення кредиту в сумі 1 667,45 грн.;

- заборгованості по сплаті комісії за користування кредитом в сумі 1 386 грн.

Правильність нарахування вказаних сум підтверджується розрахунком позивача (а.с. 42-45).

Незважаючи на наведені в апеляційній скарзі заперечення проти розміру боргу, заявленого позивачем, відповідач контрозрахунку вказаних сум суду не надав, дані, наведені у вищезгаданій виписці, на яку позивач послався як на доказ своїх майнових вимог, не спростував.

Слід зазначити і про те, що сам відповідач в апеляційній скарзі просить змінити рішення суду першої інстанції лише в частині стягнення процентів за користування кредитом, пені та комісії, не заперечуючи проти стягнення з нього суми кредиту, що є додатковим доказом на підтвердження факту надання таких коштів позивачем відповідачу.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем зобов'язання з повернення наданого позивачем кредиту в сумі 22 000 грн., а також сплатити відсотків за користування ним в сумі 5 998,46 грн. та комісії в сумі 1 386 грн., а відтак, суд першої інстанції правомірно задовольнив вимоги позивача про стягнення основного боргу, процентів та комісії у заявлених позивачем до стягнення сумах. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 1 667,45 грн. слід зазначити таке.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі і сплата неустойки.

В силу ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Дії відповідача є порушенням грошових зобов'язань, тому є підстави для застосування встановленої Договором відповідальності.

Згідно з п. 3.18.4.1.3 у випадку порушення клієнтом будь-якого із грошових зобов'язань та при реалізації банком права на встановлення іншого строку повернення кредиту, передбаченого Умовами і правилами надання банківських послуг, клієнт сплачує банку пеню у розмірі 0,1315% від суми залишку непогашеної заборгованості за кожен день прострочки. Сплата пені здійснюється починаючи із дня, наступного за датою порушення зобов'язань.

Пункт 3.18.5.1 Умов визначає, що при порушенні клієнтом будь-якого із зобов'язань по сплаті відсотків за користування кредитом, передбачених п.п. 3.18.2.2.2, 3.18.4.1, 3.18.4.2, 3.18.4.3 Умов, строків повернення кредиту, передбачених п. п. 3.18.1.8, 3.18.2.2.3, 3.18.2.3.4 Умов, винагороди, передбаченої п. п. 3.18.2.2.5, 3.18.4.4, 3.18.4.5, 3.18.4.6 Умов клієнт сплачує банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, (у % річних) від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. А в разі реалізації банком права на встановлення іншого строку повернення кредиту, клієнт сплачує банку пеню у розмірі, зазначеному в п. 3.18.4.1.3. від суми заборгованості за кожен день прострочення. Сплата пені здійснюється у гривні.

Пункт 6 статті 232 ГК України встановлює, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В пункті 3.18.5.4 Умов сторони погодили, що нарахування неустойки за кожний випадок порушення зобов'язань, передбаченої п. 3.18.5.1., 3.18.5.2., 3.18.5.3, здійснюється протягом 3 (трьох) років з дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано клієнтом.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 1 667,45 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі за розрахунком позивача. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо посилань відповідача на те, що суд першої інстанції не повідомив відповідача про час та дату судового засідання, слід зазначити таке.

Ухвалою від 21.08.2014 порушене провадження у справі № 925/1452/14, судове засідання призначене на 09.09.2014.

Частина 1 ст. 64 ГПК України визначає, що суддя, прийнявши позовну заяву, не пізніше трьох днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам, прокурору, якщо він є заявником, ухвалу про порушення провадження у справі, в якій вказується про прийняття позовної заяви, призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні. Ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Ухвалу від 21.08.2014 судом першої інстанції у день її винесення, тобто 21.08.2014, направлено відповідачу за адресою: АДРЕСА_1. Згідно із наявною у матеріалах справи копією Свідоцтва про державну реєстрацію серія НОМЕР_3 (а.с. 47) вказана адреса є адресою реєстрації відповідача. Слід зазначити і про те, що відповідачем в апеляційній скарзі також зазначено цю адресу як свою.

Проте, за вказаною адресою відповідачем ухвалу суду отримано не було, та вона повернулась до суду з відміткою відділення зв'язку: «за закінченням терміну зберігання» (а.с. 60).

У зв'язку з неявкою у судове засідання 09.09.2014 представника відповідача та неотримання судом повідомлення про вручення відповідачеві ухвали суду про порушення провадження, ухвалою суду від 09.09.2014 розгляду справи відкладений на 25.09.2014.

Ухвалу суду від 09.09.2014 судом першої інстанції відповідачу направлено 09.09.2014, проте і вона повернулась до суду з відміткою відділення зв'язку: «за закінченням терміну зберігання» (а.с. 57).

Отже, судом першої інстанції було вжито всіх залежних від нього заходів для належного повідомлення відповідача про час та місце судового засідання.

Висновок апелянта, що не проведення звірки взаєморозрахунків сторін свідчить про те, що суми, заявлені до стягнення, не відповідають дійсності, є безпідставними.

Звірка взаєморозрахунків, проведення якої є правом сторін розглядається як можливість з'ясування сторонами своїх дійсних майнових відносин,проте, сам лише акт звірки не є документом, який може служити належним доказом на підтвердження розміру боргу, оскільки вказаний документ не є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а відтак, його наявність чи відсутність не впливає на вирішення спору по суті.

Щодо посилань відповідача в апеляційній скарзі на ч. 3 ст. 551 ЦК України, згідно з якою розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, слід зазначити таке.

Відповідно до приписів чинного законодавства, а саме ч. 1 ст. 549 ЦК України, видами неустойки є штраф та пеня, тобто в даному випадку суд має право на зменшення лише пені.

Щодо наявності підстав для зменшення розміру присудженої до стягнення пені слід зазначити таке.

Згідно зі ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Але у спорі, що є предметом розгляду у цій справі, можливість порівняти розмір фінансових санкцій із розміром збитків позивача відсутня, оскільки позивачем не заявлено вимог про відшкодування йому збитків, йдеться про стягнення боргу за кредитним договором та про фінансові санкції за порушення його умов.

Те, що фінансові санкції можуть бути не співрозмірними із можливими збитками позивача, є припущенням, документальними доказами не підтвердженим, як не підтвердженим є й те, що заявлені позивачем до стягнення санкції є непомірними для відповідача.

Пунктом 3 частини 1 ст. 83 ГПК України встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Пунктом 2.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» встановлено, що у вирішенні пов'язаних зі зменшенням розміру неустойки питань господарському суду слід враховувати викладене в підпункті 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (з подальшими змінами), а також в абзацах першому - четвертому пункту 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» (з подальшими змінами).

Згідно з п.п. 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Відповідачем будь-яких пояснень щодо причин невиконання зобов'язань з повернення, наданих позивачем кредитних коштів та сплати відсотків та комісії за користування ними не наведено, як не надано суду й жодного доказу вжиття заходів до виконання договірного зобов'язання.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що матеріалами справи не підтверджується наявність підстав для зменшення пені.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 задоволенню не підлягає, рішення Господарського суду Черкаської області від 25.09.2014 у справі № 925/1452/14 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.

Судові витрати на подачу апеляційної скарги, відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на Фізичну особу-підприємця ОСОБА_3.

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на рішення Господарського суду Черкаської області від 25.09.2014 у справі № 925/1452/14 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 25.09.2014 у справі № 925/1452/14 залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду Черкаської області матеріали справи № 925/1452/14.

Повний текст постанови складено: 24.11.2014

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді Л.М. Ропій

В.І. Рябуха