Рішення № 41514082, 21.11.2014, Апостолівський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 171/427/14-ц

2/171/347/14

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

21 листопада 2014 року Апостолівський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Чумак Т.А.

при секретарі Жандарук В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Апостолове цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, Апостолівського районного центру зайнятості Дніпропетровської області про визнання трудового договору частково недійсним, розірвання трудового договору без участі робітника незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в:

12.02.2014 року позивач звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що 22.07.2011 року його було прийнято на посаду фотографа на підставі трудового договору № 04011100551 до фізичної особи -підприємця ОСОБА_2 Вказаний трудовий договір був зареєстрований в Апостолівському РЦЗ. ФОП ОСОБА_2 повідомила його, що він буде отримувати заробітну плату в розмірі 3000 гр. на місяць, але з часу прийняття на роботу ФОП ОСОБА_2 жодного разу не виплатила йому заробітну плату, пояснюючи тим, що всі зароблені кошти йдуть на погашення кредиту за придбану техніку. В кінці вересня захворіла його мати, в зв'язку з чим йому необхідні були кошти. З питання виплати заробітної плати він 22.10.2013 року звернувся до вказаного відповідача, на що відповідач йому повідомила, що заробітної плати він не отримає, а також повідомила, що його 12.08.2013 року звільнено та вручила йому копію трудового договору та трудову книжку. Вважає своє звільнення незаконним, оскільки в Апостолівський РЦЗ з приводу розірвання трудового договору він не звертався, підпис в п.17 трудового договору про розірвання договору від його імені підроблений, в зв'язку з чим просить визнати незаконним запис в п. 17 вищевказаного трудового договору щодо його розірвання, поновити його на попередній роботі, стягнути з роботодавця: заробітну плату за період за час затримки її виплати з 22.07.2011 року по 22.10.2013 року, заробітну плату за час вимушеного прогулу з 22.10.2013 року по день ухвалення судового рішення, моральну шкоду в сумі 10000 гр. Також просить визнати незаконним пункти 2 та 3 вищевказаного трудового договору щодо встановлення йому заробітної плати в сумі 480 гр. та в частині визначення його роботи неповний робочий день, оскільки домовленість з ФОП ОСОБА_2 щодо розміру заробітної плати в 3000 гр. і він працював повний робочий день. Також просить поновити строк звернення до суду, оскільки про своє звільнення він дізнався 22.10.2013 року, коли йому було вручено копію трудового договору та трудову книжку, після чого він звернувся до суду з адміністративним позовом. Ухвалою судді від 11.11.2013 року було відмовлено у відкритті провадження по справі, копію даної ухвали направлено судом 22.01.2014 року, отримав ухвалу він 06.02.2014 року.

В судовому засіданні позивач позов підтримав з підстав, викладених в позовній заяві, просить позов задовольнити.

Відповідач фізична особа - підприємець ОСОБА_2 в судове засідання не з»явилася, про дату та час розгляду справи повідомлена належним чином, подала заяву про розгляд справи без її участі та про невизнання позову. В запереченнях на позов відповідач зазначила, що з позивачем вона дійсно уклала трудовий договір 22.07.2011 року, який був зареєстрований в Апостолівському РЦЗ, при цьому в зв'язку з невеликим обсягом роботи було визначено, що позивач працюватиме неповний робочий день - 20 год. на тиждень, оплата проводилася погодинно відповідно до визначеного законодавством розміру мінімальної заробітної плати. Інших домовленостей щодо розміру зарплати з позивачем не було. Передбачені договором кошти позивач отримував особисто готівкою щотижня, жодних затримок щодо її виплати не було. Просить застосувати наслідки пропуску позовної давності до вимог про стягнення невиплаченої заробітної плати, оскільки строк звернення з даними вимогами складає 3 місяці і позивач мав можливість у разі порушення його прав звернутися до суду. Також відповідач зазначила, що між нею та позивачем були стосунки чоловіка та жінки, які були припинені незадовго до розірвання трудового договору, тому вважає, що даний позов подано з метою помсти. 12.08.2013 року трудовий договір з позивачем було розірвано, при цьому позивач особистим підписом підтвердив вказаний факт. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник Апостолівського РЦЗ проти позову заперечує, просить відмовити у позові в зв'язку з необґрунтованістю позовних вимог, оскільки договір між позивачем та ФОП ОСОБА_2 № 04011100551 від 22.07.2011 року був зареєстрований у РЦЗ, при цьому умови договору на час реєстрації були узгоджені сторонами договору, розмір заробітної плати відповідав встановленому законодавством розміру мінімальної заробітної плати. 12.08.2013 року відповідальною особою РЦЗ Котієм О.В. було знято з реєстрації вищевказаний трудовий договір на підставі звернення СПД ОСОБА_2 та ОСОБА_1, про що зроблено відповідний запис у журналі. Посилання позивача на ту обставину, що його підпис у п.17 договору є підробленим, являється необґрунтованим, оскільки позивачем не надано жодного доказу.

Суд, заслухавши позивача та представника відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, встановив наступне.

22 липня 2011 року між ОСОБА_2 як фізичною особою - підприємцем та ОСОБА_1 як працівником укладено безстроковий трудовий договір з 22.07.2011 року, відповідно до умов якого працівник зобов'язаний виконувати роботу фотографа, системного адміністратора на неповний робочий день, час виконання робіт встановлюється 20 годин на тиждень, а фізична особа зобов'язується оплачувати працю працівника в розмірі 480 гр. на місяць, при цьому розмір заробітної плати визначається за згодою сторін, але не нижче законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати. Вказаний трудовий договір в цей же день зареєстровано в Апостолівському районному центрі зайнятості за № 04011100551 (а.с.85).

14 березня 2012 року між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено доповнення до трудового договору від 22.07.2011 року, відповідно до умов якого внесені зміни до п.2 та п.3 трудового договору, відповідно до яких ОСОБА_1 прийнято на посаду фотографа, системного адміністратора на повний робочий день 40 годин на тиждень з оплатою праці в розмірі 1100 гр. Доповнення до договору зареєстровано Апостолівським РЦЗ в цей же день за № 122 (а.с.74).

Відповідно до п.17 вищевказаного трудового договору 12 серпня 2013 року договір розірваний сторонами за згодою сторін за ст.36 п.1 КЗпП України, під вказаним записом вчинено підписи фізичною особою - підприємцем та працівником. Згідно запису в п.18 даний договір в цей же день знято з реєстрації.

З оглянутого в судовому засіданні журналу реєстрації трудових договорів між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, встановлено, що трудовий договір між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровано Апостолівським РЦЗ за № 04011100551 22 липня 2011 року, 12 серпня 2013 року вказаний договір знято з реєстрації.

Факт роботи позивача за вказаним трудовим договором підтверджується записами в трудовій книжці.

Висновком № 2189-14 судової почеркознавчої експертизи від 26.09.2014 року встановлено, що підпис від імені ОСОБА_1 в графі «Працівник» п.17 оригіналу трудового договору № 04011100551 від 22.07.2011 року виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою з наслідуванням справжнього підпису ОСОБА_1

Відповідно до п.1 ст.36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є угода сторін, тобто між працівником та роботодавцем повинна бути домовленість щодо припинення трудового договору в строк, визначений сторонами.

Відповідно до Порядку реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики 08.06.2001 року № 260 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), у разі закінчення строку трудового договору або припинення його дії достроково в трудовому договорі фізична особа робить запис про підстави його припинення з посиланням на відповідні статті КЗпП України, про що сторони сповіщають центр зайнятості, який зареєстрував договір. Зняття з реєстрації трудового договору у разі його розірвання за ініціативою фізичної особи у випадках, визначених КЗпП України, за відсутності працівника, проводиться протягом трьох робочих днів за умови подання фізичною особою: примірника трудового договору; заяви про зняття трудового договору з реєстрації із зазначенням дати звільнення з роботи працівника та підстав розірвання зазначеного договору; копій документів, що підтверджують: надсилання працівникові повідомлення про намір розірвати з ним трудовий договір (рекомендованим листом з повідомленням про вручення), у разі коли вручити поштове відправлення неможливо, подаються копії підтвердних документів; проведення передбаченого законодавством розрахунку з працівником або копію платіжної відомості із зазначенням суми депонованої заробітної плати. У цьому випадку центр зайнятості повідомляє працівника про зняття з реєстрації трудового договору (п.8, п.9 Порядку). Відповідно до п.13 вказаного Порядку у разі коли документи, що подаються для реєстрації чи зняття з реєстрації трудового договору, не відповідають встановленим вимогам, центр зайнятості повертає їх без вчинення будь-яких дій із зазначенням причини.

На підставі досліджених судом доказів встановлено, що трудовий договір між позивачем та ФОП ОСОБА_2 був розірваний 12 серпня 2013 року без згоди на це позивача, що свідчить про незаконність розірвання трудового договору. Також судом встановлено, що вищевказаний трудовий договір був наданий ФОП ОСОБА_2 до Апостолівського РЦЗ для зняття договору з реєстрації, при цьому відповідальною особою Апостолівського РЦЗ в порушення вимог Порядку реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, реєстрацію розірвання трудового договору було проведено без участі позивача, при цьому не було перевірено наявність у ФОП ОСОБА_2 повідомлення про намір розірвати договір та проведення ФОП ОСОБА_2 розрахунку з позивачем, що свідчить про незаконність зняття договору з реєстрації, в зв'язку з чим суд приходить до висновку про незаконність запису в пункті 17 трудового договору, укладеного 22 липня 2011 року між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та зареєстрованого Апостолівським РЦЗ за № 04011100551, про розірвання трудового договору на підставі п.1 ст.36 КЗпП України.

При таких обставинах суд приходить до висновку, що відповідачем ФОП ОСОБА_2 не додержано норми законодавства, що регулюють розірвання трудового договору за угодою сторін, передбачені ст.36 КЗпП України, чим порушені права позивача при звільнені, крім того, ФОП ОСОБА_2 та відповідачем Апостолівським РЦЗ не дотримані вимоги трудового законодавства щодо порядку зняття з реєстрації трудового договору, тому позов в даній частині є обґрунтованим і підлягає задоволенню, запис у п.17 вищевказаного трудового договору підлягає визнанню недійсним, оскільки вчинений з порушенням діючого трудового законодавства, а позивач у відповідності до ст. 235 КЗпП України підлягає поновленню на роботі на займаній до звільнення посаді.

Посилання представника Апостолівського РЦЗ на пропуск позивачем позовної давності суд не бере до уваги, оскільки у відповідності до положень ч.1 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Як встановлено судом, трудова книжка та примірник трудового договору із записом про його розірвання вручено позивачу 22.10.2013 року. Як вбачається з копії ухвали Апостолівського районного суду від 12.11.2013 року, позивач звернувся з позовом про поновлення на роботі до суду 11.11.2013 року в порядку, передбаченому КАС України, копія ухвали суду від 12.11.2013 року про відмову у відкритті провадження направлена позивачу 22.01.2014 року, з даним позовом позивач звернувся 12.02.2014 року. На підставі викладеного суд приходить до висновку, що позивачем пропущено місячний строк звернення до суду з поважних причин, тому порушене право у відповідності до положень ч.5 ст.267 ЦК України підлягає захисту.

Відповідно до ч.4 ст. 235 КЗпП України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заробітна плата за весь час вимушеного прогулу, тобто з 12 серпня 2013 року по 21 листопада 2014 року. Суд вважає, що вимушений прогул позивача має місце з 12.08.2013 року, оскільки судом встановлено, що звільнення позивача відбулося саме 12.08.2013 року.

Розмір заробітної плати за час вимушеного прогулу розраховується у відповідності до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої Постановою КМУ від 08.02.95 року № 100 (зі змінами).

При обрахуванні середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд бере до уваги індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_1, надані УПФУ в Апостолівському районі на запит суду (а.с.80-81), оскільки відповідачем ФОП ОСОБА_2 на вимогу суду та на підтвердження заперечень проти позову не надано табель обліку робочого часу позивача, відомості про нарахування заробітної плати та довідку про розмір заробітної плати позивача.

Таким чином, заробітна плата позивача за липень та серпень 2013 року складає 1660 гр. (1200 гр. + 460 гр.). За вказаний період часу позивачем відпрацьовано 30 робочих днів. Середньоденна заробітна плата складає 55 гр. 33 коп. За таких обставин середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12 серпня 2013 року по 21 листопада 2014 року складає 17926 гр. 92 коп. (55 гр. 33 коп. х 324 робочі дні = 17926 гр. 92 коп.). Вказаний розмір заробітної плати визначено без утримання прибуткового податку та інших обов'язкових платежів.

Суд не бере до уваги пояснення позивача щодо розміру його заробітної плати 3000 гр. щомісяця, оскільки вказана обставина не підтверджена належними доказами.

Позивачем також заявлені вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі за період з 22 липня 2011 року по 22 жовтня 2013 року в сумі 51000 гр.

Відповідачем ФОП ОСОБА_2 зазначено в запереченні на позов про проведення повного розрахунку по заробітній платі з позивачем, але докази на підтвердження вказаної обставини суду не надано, на підставі чого суд приходить до висновку, що ФОП ОСОБА_2 не виплачувалася заробітна плата позивачу за весь період його роботи, крім того, при звільненні позивача ФОП ОСОБА_2 не проведено повний розрахунок з позивачем.

На підставі викладеного, керуючись ст.116 КЗпП України, суд приходить до висновку про стягнення заборгованості по заробітній платі з ФОП ОСОБА_2 за період часу з 22 липня 2011 року по 12 серпня 2013 року. Вимоги позивача про стягнення заборгованості по 22 жовтня 2013 року задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не доведено факт його роботи у відповідача з 12 серпня по 22 жовтня 2013 року.

Визначаючи розмір заборгованості по заробітній платі, суд виходить з розміру мінімальної заробітної плати за вищевказаний період часу, що передбачено трудовим договором та з якої були сплачені обов'язкові платежі та пенсійні внески ФОП ОСОБА_2

Таким чином, заборгованість по заробітній платі за період часу дії трудового договору, тобто з 22.07.2011 року по 12.08.2013 року, складає 23542 гр. без проведення відповідних відрахувань.

Посилання відповідача ФОП ОСОБА_2 на пропуск позивачем тримісячного строку для звернення з вимогами про стягнення заборгованості по заробітній платі є необґрунтованими, оскільки відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно ст. 2371 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди з ФОП ОСОБА_2 підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що відповідачем ФОП ОСОБА_2 були порушені трудові права позивача в зв'язку з його звільненням та несвоєчасною виплатою заробітної плати. Це спричинило моральні страждання позивачу. Вказані обставини вимагали від позивача додаткових зусиль для організації свого життя. Все це відбулося з вини відповідача, в зв'язку з чим з відповідача підлягає стягненню моральна шкода. Суд вважає, що 1 000 гр. є адекватною компенсацією страждань, які зазнав позивач у зв»язку з порушенням його трудових прав.

Таким чином, з відповідача ФОП ОСОБА_2 на користь позивача слід стягнути: заборгованість по заробітній платі в розмірі 23542 гр. (зробивши відрахування прибуткового податку та інших обов'язкових платежів), заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 17926 гр. 92 коп. (зробивши відрахування прибуткового податку та інших обов'язкових платежів), моральну шкоду в розмірі 1 000 гривень, всього в розмірі 42468 гр. 92 коп.

Згідно квитанції від 04.08.2014 року позивачем сплачено вартість експертизи в розмірі 2841 гр. 60 коп.

На підставі ч.1 ст.88 ЦПК України з відповідачів в рівних частинах на користь позивача підлягають стягненню витрати на проведення судової експертизи в сумі 2841 гр. 60 коп. Також з відповідачів на користь держави підлягає стягненню в рівних частинах судовий збір в сумі 121 гр. 80 коп. за вимоги немайнового характеру, з ФОП ОСОБА_2 на користь держави також підлягає стягненню судовий збір за вимоги майнового характеру в сумі 424 гр. 69 коп.

На підставі ч.1 ст. 367 ЦПК України суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення в частині поновлення позивача на роботі та стягнення заробітної плати в межах місячного платежу.

Позовні вимоги щодо визнання недійсним п.3 трудового договору № 04011100551 від 22.07.2011 року щодо встановленні розміру заробітної плати в сумі 480 гр. та щодо визнання недійсним п.3 вказаного договору щодо роботи неповний трудовий день задоволенню не підлягають, оскільки вказані вимоги не найшли свого підтвердження в судовому засіданні.

Керуючись ст. ст. 10,11, 60, 209, 213, 215 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позов задовольнити частково.

Визнати незаконним запис у пункті 17 трудового договору, укладеного 22 липня 2011 року між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та зареєстрованого Апостолівським районним центром зайнятості за № 04011100551, про розірвання трудового договору 12 серпня 2013 року на підставі п.1 ст.36 КЗпП України.

Поновити ОСОБА_1 на посаді фотографа, системного адміністратора фізичної особи - підприємця ОСОБА_2.

Стягнути з ФОП ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з 22 липня 2011 року по 12 серпня 2013 року в розмірі 23542 гр. (зробивши відрахування прибуткового податку та інших обов'язкових платежів), заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 17926 гр. 92 коп. (зробивши відрахування прибуткового податку та інших обов'язкових платежів), моральну шкоду в розмірі 1 000 гривень, всього в сумі 42468 гр. 92 коп.

Стягнути з ФОП ОСОБА_2 та Апостолівського районного центру зайнятості (код ЄДРПОУ 21909714) в рівних частинах на користь ОСОБА_1 витрати на проведення судової експертизи в сумі 2841 гр. 60 коп.

Стягнути з ФОП ОСОБА_2 та Апостолівського районного центру зайнятості в рівних частинах на користь держави судовий збір в розмірі 121 гр. 80 коп.

Стягнути з ФОП ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 424 гр. 69 коп.

В іншій частині позову відмовити.

Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 та стягнення на його користь заробітної плати в сумі 1200 гр. (з проведенням відрахувань).

На рішення може бути подана апеляція в Апеляційний суд Дніпропетровської області через Апостолівський районний суд протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у розгляді справи, але не були присутні під час проголошення судового рішення, мають право подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання його копії.

Суддя:Т. А. Чумак