Ухвала суду № 41512865, 12.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" листопада 2014 р. м. Київ К/9991/26873/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (далі - ДПІ)

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.12.2011

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2012

у справі №2а-13714/11/2070

за позовом дочірнього підприємства "Авіоніка-Харків" (далі - Підприємство)

до ДПІ

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2011 року Товариство звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 06.10.2011 № 0004632305 та № 0004642305.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 22.12.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2012, позов задоволено.

Посилаючись на невідповідність висновків судів вимогам чинного законодавства (зокрема, підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпунктам 135.5.4, 135.5.5 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України) та фактичним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та відмовити у позові.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити розглядувані касаційні вимоги з урахуванням такого.

Як встановлено судами обох інстанцій та вбачається з матеріалів справи, постановою господарського суду Харківської області від 11.07.2011 у справі № 5023/4517/11 позивача було визнано банкрутом та відносно нього відкрито ліквідаційну процедуру.

ДПІ було проведено позапланову виїзну перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та податкового законодавства за період з 01.04.2011 по 30.06.2011.

За наслідками цієї перевірки відповідачем складено акт від 23.09.2011 № 4507/2305/21241699, в якому зазначено про невключення позивачем до оподатковуваного доходу заборгованості за поставлені товари та послуги у сумі 3 208 440 грн. перед кредиторами Підприємства (публічним акціонерним товариством «Авіоніка», акціонерним товариством «Сприяння. Лізингова компанія» та акціонерним банком «Таврика»), а також неповернутих учасникам Підприємства внесків до статутного фонду позивача.

Наведені обставини слугували підставою для прийняття ДПІ податкового повідомлення-рішення від 06.10.2011 № 0004642305, за яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 754 752 грн. із застосуванням 1 грн. штрафних санкцій, та податкового повідомлення-рішення від 06.10.2011 № 0004632305, згідно з яким Підприємству визначено суму завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 26910 грн. із застосуванням 1 грн. штрафних санкцій.

Приймаючи рішення про задоволення цього позову, суди обох попередніх інстанцій виходили, зокрема, з того, що з дня ухвалення постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури у нього не можуть виникати нові зобов'язання зі сплати податків та зборів.

Однак з такий висновок судів ґрунтується на неправильному тлумаченні норм матеріального права, що регулюють розглядувані правовідносини.

Так, суб'єктами господарювання є господарські організації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи, що визначається цивільним законодавством та Господарським кодексом України.

За визначенням, наведеним у статті 80 Цивільного кодексу України, юридичною особою є організація, створена і зареєстрована в установленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю. Цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов'язки) юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідно до частини сьомої статті 59 Господарського кодексу України (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) скасування державної реєстрації позбавляє суб'єкта господарювання статусу юридичної особи і є підставою для вилучення його з державного реєстру. Суб'єкт господарювання вважається ліквідованим з дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності. Такий запис вноситься лише після затвердження ліквідаційного балансу відповідно до вимог цього Кодексу та подання головою ліквідаційної комісії або уповноваженою ним особою документів для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи або припинення діяльності фізичною особою - підприємцем у порядку, визначеному Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".

У той же час ліквідаційна процедура допускає підприємницьку діяльність, яка зводиться до закінчення технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу (частина перша статті 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»), передбачає можливість укладення угод (стаття 30 Закону названого) і таке інше.

З огляду на викладене, ухвалення постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури не позбавляє суб'єкта господарювання здатності мати цивільні права та обов'язки.

У частині першій статті 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» зазначено, що з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкрута.

Наведене свідчить на користь висновку про те, що у суб'єкта господарювання після ухвалення постанови про визнання його банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури можуть виникати нові зобов'язання зі сплати податків і зборів, але не може здійснюватися нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості.

Оцінюючи правомірність оспорюваних актів індивідуальної дії, суди зазначили, що заборгованість підприємства-банкрута перед кредиторами, навіть по якій закінчився термін позовної давності, не може бути кваліфікована як безповоротна фінансова допомога, оскільки її стягнення відбувається в порядку, визначеному Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

В силу вимог підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначену на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Підпунктом 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 названого Закону безнадійною заборгованістю визначено, зокрема, заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності.

Таким чином, заборгованість, за якою минув строк позовної давності, набуває ознак безнадійної незалежно від її належності до конкурсних або поточних вимог боржника у процедурі його банкрутства.

У зв'язку з цим для правильного вирішення цього спору судам слід було перевірити відповідність спірної заборгованості критерію спливу строку позовної давності за зобов'язанням, встановивши підстави та час виникнення заборгованості, початок перебігу строку позовної давності за зобов'язаннями, порядок їх виконання боржником тощо.

І лише за наслідками встановленого суди могли дійти обґрунтованого висновку про належність (або неналежність) розглядуваної заборгованості до категорії безнадійної заборгованості, що підлягає включенню до оподатковуваного доходу платника.

У той же час слід погодитися з висновками судів по епізоду щодо неврахування позивачем у складі оподатковуваного доходу неповернутих учасникам Підприємства внесків до статутного фонду позивача.

Адже згідно з визначенням, наведеним у підпункті «б» підпункту 14.1.81 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, господарські операції, що передбачають внесення коштів або майна в обмін на корпоративні права, емітовані юридичною особою при їх розміщенні такою особою, є прямими інвестиціями.

Аналогічне визначення містилося й у підпункті 1.28.1 пункту 1.28 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

В силу вимог підпункту 136.1.3 пункту 136.1 статті 136 Податкового кодексу України для визначення об'єкта оподаткування податку на прибуток не враховуються доходи у вигляді суми коштів або вартість майна, що надходять платнику податку у вигляді прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративні права, емітовані таким платником податку, в тому числі грошові або майнові внески згідно з договорами про спільну діяльність на території України без створення юридичної особи.

Таким чином, внесок до статутного фонду в обмін на корпоративні права не збільшує оподатковуваний дохід підприємства.

Податкове законодавство, що регулює розглядувані правовідносини, не містить положень, які передбачають збільшення доходу платника на суму неповернутого внеску до його статутного фонду. Власне неповернення відповідного внеску не змінює сутності господарської операції з внесення коштів в обмін на корпоративні права як прямої інвестиції та не впливає на порядок податкового обліку такої операції.

До того ж, у підприємства відсутній обов'язок з повернення зазначених вкладів (крім як у разі виходу учасника з товариства).

Оскільки операція з внесення вкладу до статутного фонду підприємства є оплатною (позаяк передбачає компенсацію у вигляді корпоративних прав), та не передбачає подальшого повернення підприємством переданого йому майна у вигляді внеску (учасник несе ризик втрати вартості свого вкладу), то позивач не має заборгованості перед його учасниками за наслідками здійснення ними вкладів та не отримує будь-яких економічних вигод внаслідок неповернення таких вкладів засновникам, що можуть кваліфікуватися як безповоротна фінансова допомога у розумінні підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України.

А відтак донарахування позивачеві грошового зобов'язання з податку на прибуток по цьому епізоду є неправомірним.

Втім оскільки податковим органом не було розмежоване оспорюване донарахування за окремими епізодами, тоді як прийняття правильного по суті спору рішення вимагає додаткового встановлення обставин цієї справи, ухвалені у справі судові акти підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції для усунення вищенаведених недоліків.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби задовольнити частково.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.12.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2012 у справі №2а-13714/11/2070 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько