Ухвала суду № 41512779, 12.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 листопада 2014 року м. Київ К/9991/14894/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Хмельницькому (далі - ДПІ)

на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 23.11.2011

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 01.02.2012

у справі № 2270/13001/11

за позовом публічного акціонерного товариства "Укрелектроапарат" (далі - Товариство)

до ДПІ

та Головного управління Державного казначейства України у Хмельницькій області

про скасування податкового повідомлення-рішення та стягнення бюджетного відшкодування.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов (з урахуванням уточнення до нього) подано про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21.06.2011 № 0000972307 та від 18.07.2011 № 0001142307, а також про стягнення з Державного бюджету України на користь Товариства бюджетне відшкодування з ПДВ у сумі 465 425 грн.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 23.11.2011, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 01.02.2012, позов задоволено частково; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 21.06.2011 № 0000972307 в частині визначення податкового зобов'язання з ПДВ у сумі 465 625 грн., а також податкове повідомлення-рішення від 18.07.2011 № 0001142307; з Державного бюджету України на користь Товариства стягнуто бюджетне відшкодування з ПДВ у сумі 465 425 грн.; в решті позову відмовлено.

У прийнятті цих судових рішень попередні судові інстанції виходили з відсутності підстав для позбавлення позивача реалізації права на отримання бюджетного відшкодування в оспорюваній сумі через недоведеність податковим органом обставин, які б свідчили про недобросовісність позивача як платника податку на додану вартість.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням чинного законодавства та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у позові. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що праву платника на отримання бюджетного відшкодування з ПДВ передує установлення факту надмірного надходження відповідної суми податку до бюджету за ланцюговою поставкою.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційних скарг, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог ДПІ виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями під час розгляду даної справи встановлено, що ДПІ було проведено невиїзну позапланову документальну перевірку Товариства з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку по деклараціям за травень 2010 року, серпень-листопад 2010 року за наслідками отримання податкової декларації. Результати цієї перевірки висвітлені в акті від 03.06.2011 № 4123/23-7/00213440, в якому зазначено про неможливість підтвердити факт надмірного надходження ПДВ до бюджету за операціями з придбання позивачем товарів у рамках господарських правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Алькасар», товариством з обмеженою відповідальністю «Стенойл», приватним підприємством «Електрофарфор 2000», у зв'язку з відсутністю цих контрагентів за місцезнаходженням та порушенням ними порядку звітування до контролюючих органів.

Наведене стало підставою для прийняття ДПІ податкового повідомлення-рішення від 21.06.2011 № 0000972307, згідно з яким Товариству визначено суму завищення бюджетного відшкодування ПДВ за звітні періоди у загальному розмірі 465 625 грн. із застосуванням 1 грн. штрафних санкцій.

За наслідками оскарження позивачем цього акта індивідуальної дії в адміністративному порядку ДПІ було прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.07.2011 № 0001142307, за яким податкове повідомлення-рішення від 21.06.2011 № 0000972307 скасовано в частині застосованих штрафних санкцій у сумі 1 грн., а в решті залишено без змін.

На час виникнення спірних правовідносин порядок визначення суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету, був врегульований пунктом 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Так, відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 названого Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту «а» підпункту 7.7.2 пункту 7.7 цієї ж статті Закону якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

З наведених положень Закону випливає, що за відсутності обставин, які виключають право платника на одержання податкової вигоди, від'ємне значення податку на додану вартість, обчислене за цими правилами, підлягає поверненню платникові.

При цьому викладені приписи Закону не дають підстави для висновку про те, що виникнення у платника права на бюджетне відшкодування обумовлюється фактом надмірного надходження відповідної суми податку до бюджету за наслідками виконання своїх податкових зобов'язань усіма його постачальниками.

Поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань.

До того ж, у розглядуваному випадку ДПІ посилається на порушення податкової дисципліни постачальниками Товариства по ланцюгу, з якими позивач не перебував у фінансово-господарських правовідносинах безпосередньо. За відсутності ж доказів, які б свідчили про існування змови платника з його постачальниками, здійснення ними узгоджених, взаємозалежних, не обумовлених ринковими механізмами дій, які керовані єдиним органом або особою з метою досягнення вигідних для одного з суб'єктів результатів у сфері оподаткування, право позивача на отримання бюджетного відшкодування ПДВ не може ставитися у залежність від проведення зустрічних перевірок усіх його постачальників та\або від результатів таких перевірок.

Як встановили суди, реальність виконання господарських операцій з поставки товару позивачеві у рамках правовідносин з безпосередніми постачальниками Товариства (товариством з обмеженою відповідальністю «Алькасар», товариством з обмеженою відповідальністю «Стенойл», приватним підприємством «Електрофарфор 2000») податковим органом не заперечується та підтверджується необхідними первинними документами (договорами поставки, податковими накладними, товарно-транспортними накладними, подорожніми листами виписками з банківського рахунку).

Доказів недобросовісності самого платника (позивача у справі), а також того, що відомості, які містяться у поданих ним документах, представлених на обґрунтування права на бюджетне відшкодування, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, податковим органом не надано.

За таких обставин суди дійшли вмотивованого висновку щодо законності позовних вимог та правомірно задовольнили позов у відповідній частині.

Доводи касаційної скарги були розглянуті судами першої та апеляційної інстанцій по суті, цим доводами було надано правильну юридичну оцінку. Підстави для їх переоцінки у суду касаційної інстанції відсутні в силу статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оскільки усі обставини, що входять до предмета доказування у справі, встановлені судами на підставі повного та всебічного дослідження наявних у справі доказів, які відповідають ознакам належності та допустимості, цим обставинам надана правильна юридична оцінка, то підстав для скасування оскаржуваних судових актів не вбачається.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Хмельницькому відхилити.

2. Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 23.11.2011 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 01.02.2012 у справі № 2270/13001/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько