Ухвала суду № 41512320, 08.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня 2014 року м. Київ К/800/59130/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства оборони Російської Федерації (далі - Міноборони РФ)

на постанову Окружного адміністративного суду м. Севастополя від 05.08.2013

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2013

у справі № 827/417/13-а

за позовом державної податкової інспекції у Ленінському районі Головного управління Міндоходів у м. Севастополі (далі - ДПІ)

до Міноборони РФ в особі 64 Управління начальника робіт Міністерства оборони Російської Федерації (далі - Управління)

про стягнення заборгованості.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Севастополя від 05.08.2013, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2013, позов задоволено; з Міноборони РФ в особі Управління в доход Державного бюджету України стягнуто кошти у сумі 2 116 570,20 грн. на погашення заборгованості з ПДВ та у сумі 118 229 грн. на погашення податкового боргу з податку на прибуток.

У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції виходили з того, що юридична відповідальність за діяльність Управління у сфері оподаткування покладається на Міноборони РФ як на суб'єкта владних повноважень зі статусом юридичної особи, до підпорядкування якого належить Управління як платник податків на території України.

Посилаючись на невідповідність висновків судів вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, Міноборони РФ звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у позові ДПІ. Зокрема, на обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що Управління не є постійним представництвом Міноборони РФ у розумінні статті 5 Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження ухилень від сплати податків (дата підписання: 08.02.1995, дата ратифікації Україною: 06.10.1995, дата набрання чинності для України: 03.08.1999) та не належить до кола об'єктів Чорноморського флоту Російської Федерації; наведене, на думку відповідача, виключає можливість стягнення з Міноборони РФ податкової заборгованості Управління.

ДПІ у відповідності до статті 216 Кодексу адміністративного судочинства України подано заперечення на касаційну скаргу, в якому позивач зазначає про правильність та обґрунтованість висновків попередніх судових інстанцій та просить залишити оскаржувані судові акти без змін, а скаргу - без задоволення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Управління створене у відповідності з директивою Генерального Штабу Військо-Морського флоту СРСР від 13.01.1958 № 11/2713С при Морській інженерній службі Чорноморського флоту Російської Федерації з місцем дислокації у м. Севастополі, є структурним підрозділом військової частини 62674-С без статусу юридичної особи.

Управління перебуває на обліку в ДПІ як платник податку на прибуток та податку на додану вартість. У зв'язку з несплатою Управлінням самостійно задекларованих ним податкових зобов'язань з названих видів податків у повному обсязі за 2011-2012 роки на момент розглядував справи у цього платника виникла заборгованість з податку на прибуток у сумі 118 229 грн. (з урахуванням 42898 грн. пені за порушення строків сплати податку), та з податку на додану вартість у розмірі 2 116 570,20 грн.

Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК) податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Згідно з пунктом 38.1 статті 38 ПК виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.

В силу вимог пункту 54.1 статті 54 ПК крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

За змістом пункту 57.1 статті 57 ПК платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Пунктом 95.1 статті 95 ПК передбачено, що орган державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Згідно з пунктом 95.3 цієї ж статті Кодексу стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання органам державної податкової служби, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Керуючись наведеними нормами податкового законодавства, суди з урахуванням установлених ними обставин даної справи щодо існування у Управління податкового боргу в оспорюваній сумі та щодо дотримання ДПІ порядку надсилання платникові податкових вимог, дійшли цілком об'єктивного висновку про обґрунтованість позову.

При цьому суди цілком правомірно стягнули оспорювану суму податкового боргу з Міноборони РФ як з юридичної особи, до складу якої належить Управління.

Так, зі змісту статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України випливає, що підрозділи без статусу юридичної особи не можуть виступати сторонами в адміністративному процесі.

Юридичний статус Управління як структурного підрозділу військової частини 62764-С визначено Угодою між Україною і Російською Федерацією про статус і умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28.05.1997, яка ратифікована Законом України від 24.03.1999 і набула чинності 12.07.1999. Відповідно до цієї Угоди з'єднання та військові частини Чорноморського флоту Російської Федерації дислоковані на території України, визначено як військові формування (стаття 2) та передбачено, що військові формування здійснюють свою діяльність у місцях дислокації відповідно до законодавства Російської Федерації (стаття 6).

У додатку 2 до Угоди між Україною і Російською Федерацією про параметри поділу Чорноморського флоту, яка підписана 28.05.1997 та ратифікована Україною 24.03.1999, Управління належить до об'єктів Чорноморського флоту Російської Федерації в місті Севастополі.

Оскільки Чорноморський флот Російської Федерації входить до структури Військово-морського флоту Російської Федерації та підпорядковується Міноборони РФ, то суди цілком обґрунтовано стягнули оспорювану суму податкового боргу з Міноборони РФ як з центрального органу виконавчої влади Російської Федерації, у підпорядкуванні якого перебуває платник без статусу юридичної особи.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновки судів, покладені в основу прийняття оскаржуваних судових рішень, та не є свідченням судової помилки.

Норми матеріального права при розгляді цієї справи правильно застосовані судами; порушень процесуальних норм, що тягнуть скасування або зміну судових актів, не виявлено.

А відтак, керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Міністерства оборони Російської Федерації відхилити.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Севастополя від 05.08.2013 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2013 у справі № 827/417/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько