Постанова № 41512315, 08.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" жовтня 2014 р. м. Київ К/9991/21592/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим (далі - ДПІ)

на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 10.11.2011

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2012

у справі № 2а-11265/11/0170/2

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Луна-09" (далі - Товариство)

до ДПІ

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2011 року Товариство звернулося до Окружного адміністративного суд Автономної Республіки Крим з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ 31.08.2011 № 0008742302.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 10.11.2011, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2012, позов задоволено з тих мотивів, що позивачем було дотримано законодавчо встановлені умови формування податкового кредиту за операціями з придбання пального у рамках господарських правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «КЄОЛ Крим» (далі - ТОВ «КЄОЛ Крим»), тоді як податковою інспекцією не доведено існування обставин, з якими чинне податкове законодавство пов'язує необґрунтованість податкової вигоди.

Посилаючись на невідповідність висновків судів вимогам чинного законодавства та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у позові. Зокрема, на обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що операції позивача з ТОВ «КЄОЛ Крим» є номінально оформленими, не опосередковувалися реальним виконанням, а тому не можуть викликати будь-яких правових наслідків у податковому обліку Товариства.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне задовольнити розглядувані касаційні вимоги, виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи з'ясовано, що оспорюване податкове повідомлення-рішення, згідно з яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з ПДВ у сумі 276 782 грн. за основним платежем та 1 грн. за штрафними санкціями, було прийнято ДПІ за наслідками проведення позапланової невиїзної перевірки Товариства з питань взаємовідносин з ТОВ «КЄОЛ Крим» за травень 2011 року. Результати цієї перевірки висвітлені в акті від 09.08.2011 № 9858/23-4/36583185, в якому зазначено про протиправне формування позивачем податкового кредиту за операціями з придбання пального у ТОВ «КЄОЛ Крим» на підставі договору поставки від 01.01.2011 № 1/1, у зв'язку з безтоварним характером цим операцій.

На обґрунтування цього висновку ДПІ зазначає, що: у названого контрагента відсутня матеріально-технічна база (виробничі та складські приміщення, транспортні засоби тощо) та трудові ресурси, необхідні для вчинення дій, що становлять зміст спірних операцій з поставки; ТОВ «КЄОЛ Крим» відсутнє за місцезнаходженням; позивачем не подано доказів на вчинення об'єктивно необхідних дій у процесі виконання поставки (як-от транспортування товару, його приймання за кількістю та якістю, зберігання придбаного товару). Також ДПІ наголошує на тому, що позивач не проявив належної обачливості при виборі названого контрагента на ринку нафтопродуктів.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За змістом пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень вбачається, що окрім формальних вимог, установлених пунктом 198.6 статті 198 названого Кодексу, умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальність господарської операції.

Аналізуючи відповідність сформованого позивачем податкового кредиту в оспорюваній сумі наведеним критеріям, суди послалися на наявні у матеріалах справи первинні документи - договір поставки, видаткові та податкові накладні, виписки з банківського рахунку платника, що підтверджують оплату ним поставленого товару безготівковим способом; зазначені документи були розцінені судами як належний доказ реального виконання розглядуваних операцій.

Однак для того, щоб перелічені документи у сукупності підтверджували фактичне виконання господарських операцій та інші обставини, з якими законодавець пов'язує право платника на отримання права на податковий кредит, відомості у представлених документах повинні бути достовірні.

Суди попередніх інстанцій не врахували, що подані податковим органом докази у сукупності спростовують доводи Товариства про реальність операцій із заявленим контрагентом, адже у останнього відсутні необхідні ресурси, управлінських та технічний персонал, основні та транспортні засоби. Суди також проігнорували і наявність в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність ТОВ «КРЄОЛ Крим» за місцезнаходженням.

Суди не перевірили рух активів від постачальника до покупця (позивача у справі), не з'ясували, яким чином здійснювалося перевезення пального, його зберігання, не встановили осіб, які безпосередньо були задіяні у виконанні розглядуваних операцій.

Також необхідною ознакою господарської операції є наявність розумних економічних або інших причин у її учасників (ділової мети) для вступу у господарські правовідносини. Податкова вигоди не може бути визнана обґрунтованою у разі, якщо платник діяв без належної обережності та обачливості при виборі контрагента. Доказом належної обачливості є не лише подання стандартного переліку документів, але й обґрунтування мотивів вибору контрагента та пояснення обставин укладення та виконання договору з контрагентом, при чому останні обставини повинні у рівному ступені встановлюватися з ціллю з'ясування реальності виконання господарської операції саме вказаним контрагентом.

Касаційна інстанція підтримує висновок податкового органу, що у даному разі Товариством не було проявлено належної обачливості у правовідносинах з ТОВ «КРЄОЛ Крим», оскільки Товариство лише обмежилося перевіркою факту реєстрації цього платника як юридичної особи, однак не перевірило ділову репутацію та місцезнаходження контрагента, не оцінило ризики можливого не виконання ним договірних зобов'язань.

З урахуванням викладеного подані Товариством первинні документи не можуть бути розцінені як такі, що підтверджують факт поставки пального ТОВ «КРЄОЛ Крим» в адресу позивача. За відсутності факту придбання товарів відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту навіть за наявності формально складених первинних документів або сплати грошових коштів.

Слід зазначити, що у податкових правовідносинах є неприпустимою ситуація, яка дозволяла б недобросовісним платникам за допомогою інструментів, що використовуються у цивільно-правових відносинах, створювати ситуацію формальної наявності права на отримання податкової вигоди (у тому числі шляхом формування податкового кредиту).

Отже, оскільки подані позивачем докази на підтвердження реального характеру правовідносин зі спірними контрагентами, не спростовують висновків ДПІ, зафіксованих в акті перевірки, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у позові.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим задовольнити.

2. Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 10.11.2011 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2012 у справі № 2а-11265/11/0170/2 скасувати.

3. У позові відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько