Ухвала суду № 41512311, 08.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня 2014 року м. Київ К/800/41914/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (далі - Феодосійська ОДПІ)

на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 09.04.2013

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2013

у справі №2а-11909/10/13/0170

за позовом дочірнього підприємства "Кримський винний дім" товариства з обмеженою відповідальністю "L'IMPIRE DU VIN" (далі - Підприємство)

до Феодосійської ОДПІ

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 09.04.2013, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2013, позов задоволено повністю; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 27.01.2010 № 0000062301/0, від 12.04.2010 № 0000062301/1, від 01.07.2010 № 0000062301/2.

У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції виходили з того, що відвантаження виготовлених алкогольних напоїв комісіонеру не є реалізацією алкогольної продукції, у зв'язку з чим дана подія не може розглядатися як дата виникнення податкових зобов'язань зі сплати акцизного збору.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням чинного законодавства та дійсним обставинам справи, Феодосійська ОДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові акти обох попередніх інстанцій та відмовити у позові Підприємства. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що в силу вимог частини третьої статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 № 18-92 «Про акцизний збір» відвантаження продукції є датою виникнення податкового зобов'язання зі сплати цього збору незалежно від умов договору, на підставі якого відвантажено підакцизний товар.

Підприємством у відповідності до статті 216 Кодексу адміністративного судочинства України подано заперечення на касаційну скаргу, в якому скаржник зазначає про правильність та обґрунтованість висновків попередніх інстанцій та просить залишити оскаржувані судові акти без змін, а скаргу - без задоволення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що податковою інспекцією було проведено планову виїзну перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2008 по 30.09.2009, оформлену актом від 11.01.2010 № 2/23-1/32945625. Під час цієї перевірки контролюючим органом виявлено, що за операціями з реалізації виробленої алкогольної продукції комісіонером (товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Мегаполіс») позивач визначав податкові зобов'язання з акцизного збору за датою отримання звіту комісіонера про обсяги реалізованої продукції, а не за датою відвантаження товару комісіонерові, як наполягає відповідач.

Наведена обставина стала підставою для прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення від 27.01.2010 № 0000062301/0, згідно з яким Підприємству визначено податкове зобов'язання з акцизного збору в сумі 1 311 817,50 грн. (у тому числі 601 814 грн. за основним платежем та 710 003,50 грн. за штрафними санкціями).

Відповідно до підпункту «а» статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) об'єктом оподаткування є обороти з реалізації вироблених в Україні підакцизних товарів (продукції), в тому числі з давальницької сировини, шляхом їх продажу, обміну на інші товари (продукцію, роботи, послуги), безплатної передачі товарів (продукції) або з частковою їх оплатою, а також обсяги відвантажених підакцизних товарів (продукції), виготовлених з давальницької сировини.

Згідно з частиною третьою статті 4 цього Декрету датою виникнення податкових зобов'язань з продажу підакцизних товарів (продукції) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що настала раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника акцизного збору як оплата товарів (продукції), що продаються, а у разі продажу товарів (продукції) за готівкові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника акцизного збору, за відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, яка обслуговує платника акцизного збору; або дата відвантаження (передачі) товарів (продукції).

Наведені норми Декрету у контексті розглядуваних правовідносин дають підстави для висновку про те, що при реалізації підакцизних товарів на комісійних умовах дата виникнення податкового зобов'язання зі сплати акцизного збору визначається за датою відвантаження товару комісіонером покупцеві (у разі, якщо таке відвантаження передує проведенню розрахунків за поставлений товар). Адже за фактом передачі товару комісіонерові на реалізацію об'єкта оподаткування акцизним збором у платника не виникає, позаяк така передача не може розцінюватися як продаж, обмін, безплатна передача товарів (продукції) або з частковою їх оплатою у розумінні підпункту «а» статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір».

Відповідна операція відбувається саме під час передачі товару комісіонером покупцям, а не за фактом звітування комітентові, як помилково зазначили суди.

Однак у даному разі наведена помилка не вплинула на прийняття судами правильного по суті спору рішення.

Так, згідно із преамбулою Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) цей закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

Отже, з набранням чинності зазначеним Законом уніфіковано, зокрема, порядок та строки подання податкових декларацій /розрахунків/, строки сплати сум податкових зобов'язань, підстави та розмір відповідальності за порушення податкового законодавства, у зв'язку з чим строк сплати акцизного збору мав визначатися саме за правилами цього Закону з урахуванням податкового періоду, визначеного Законом України «Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби» як законом з питань даного виду збору.

Частиною шостою статті 7 названого Закону для акцизного збору встановлено місячний податковий період.

Матеріалами даної справи підтверджується, що у розглядуваному випадку комісіонер - товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Мегаполіс» - надавав позивачеві щомісячні звіти про відвантажену продукцію; на підставі цих звітів Товариством щомісячно декларувалися податкові зобов'язання з акцизного збору у розрахунках, що подавалися до контролюючого органу.

А відтак оскільки у даному випадку отримання позивачем звіту комісіонера та відвантаження комісіонером товару покупцям відбувалося в одному податковому періоді, то підстави для висновку про заниження Товариством податкових зобов'язань з акцизного збору внаслідок порушення правил визначення податкових зобов'язань за датою першою події відсутні.

З урахуванням викладеного суди цілком правомірно зазначили про відсутність підстав для прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень та обґрунтовано задовольнили позов.

Оскільки висновки судів відповідають нормам чинного законодавства та фактичним обставинам спору, установленим на підставі повного та об'єктивного дослідження доказів у справі, то процесуальних підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали судів першої та апеляційної інстанцій зі спору не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби відхилити.

2. Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 09.04.2013 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2013 у справі №2а-11909/10/13/0170 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько