Ухвала суду № 41512297, 08.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня 2014 року м. Київ К/9991/30100/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Горлівської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби (правонаступника Горлівської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області, далі - Горлівська ОДПІ)

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 01.03.2012

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 13.04.2010

у справі № 2а-17892/10/0570

за позовом державного підприємства "Артемвантажтранс" (далі - Підприємство)

до Горлівської ОДПІ

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У липні 2010 року Підприємство звернулося до Донецького окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати недійсними податкові повідомлення-рішення від 02.03.2010 № 0000132341/0 та від 06.05.2010 № 0000132341/1, згідно з якими позивачеві визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 83378,30 грн. (у тому числі 56926 грн. за основним платежем та 26452,30 грн. за штрафними санкціями).

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 01.03.2012, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 13.04.2010, позов задоволено частково; оспорювані податкові повідомлення-рішення визнано недійсними в частині донарахування позивачеві податку на прибуток у сумі 77893,20 грн. (у тому числі 53092 грн. за основним платежем та 24801,20 грн. за штрафними санкціями); в решті позову відмовлено.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням чинного законодавства та дійсним обставинам справи, Горлівська ОДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить частково скасувати ухвалені у справі судові акти та повністю відмовити у позові.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що оспорювану суму податкового зобов'язання з податку на прибуток було нараховано Горлівською ОДПІ за наслідками проведення планової виїзної перевірки Підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2008 по 30.09.2009, оформленої актом від 22.02.2010 № 367/23-3/34782466.

Так, з матеріалів перевірки вбачається, що однією з підстав для донарахування Підприємству податку на прибуток у розглядуваній сумі став висновок податкового органу про обов'язок позивача збільшити валовий доход на суму непогашеної заборгованості перед державним підприємством «Донецька залізниця».

При цьому відповідач послався на підпункт 12.1.5 пункту 12.1 статті 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», згідно з яким платник податку - покупець зобов'язаний збільшити валові доходи на суму непогашеної заборгованості (її частини), визнаної у порядку досудового врегулювання спорів або судом чи за виконавчим написом нотаріуса, у податковому періоді, на який припадає перша з подій:

а) або 90-й календарний день від дня граничного строку погашення такої заборгованості (її частини), передбаченого договором або визнаною претензією;

б) або 30-й календарний день від дня прийняття рішення судом про визнання (стягнення) такої заборгованості (її частини) або вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Розглядаючи наведені доводи податкового органу, суди встановили, що за рішеннями господарського суду Донецької області від 19.08.2009 та від 24.03.2009 у справі № 21/135 та у справі № 17/64 з Підприємства на користь державного підприємства «Донецька залізниця» стягнуто, відповідно, 13224,60 грн. та 12 000 грн. компенсації за пошкодження вагонів.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій відносно того, що несплата позивачем зазначених коштів кредиторові (державному підприємству «Донецька залізниця») не породжує у позивача обов'язку збільшити валовий доход.

Адже наведені у статті 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» правила врегулювання безнадійної та сумнівної заборгованості спрямовані на вирівнювання бази оподаткування податку на прибуток продавця та покупця, які сформували за першою подією валовий доход та валові витрати, у разі непроведення передбачених операцією розрахунків за поставлений товар.

У даному разі кошти, несплачені Підприємством названому кредиторові, є відшкодуванням шкоди, завданої позивачем третій особі.

Відповідно до підпункту 4.2.3 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не включаються до складу валового доходу суми коштів або вартість майна, отримані платником податку за рішенням суду або внаслідок задоволення претензій у порядку, встановленому законодавством як компенсація прямих витрат або збитків, понесених таким платником податку в результаті порушення його прав та інтересів, що охороняються законом, у разі якщо вони не були віднесені таким платником податку до складу валових витрат, або відшкодовані за рахунок коштів страхових резервів.

Таким чином, платник податку - отримувач компенсації не повинен збільшувати валовий доход на суму одержуваного за рішенням суду відшкодування.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 названого Закону валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Отже, сплачені на відшкодування завданої шкоди кошти не підпадають під наведене визначення валових витрат.

У зв'язку з викладеним відсутність у платників обов'язку відображати у податковому обліку сплачену (отриману) за рішенням суду компенсації збитків виключає й можливість застосування правил врегулювання сумнівного (безнадійного) боргу до заборгованості, яка утворилася у платника за таким рішенням суду.

Іншою підставою для оспорюваного донарахування став висновок податкової інспекції про неправомірне віднесення позивачем до складу валових витрат вартості ремонтних робіт об'єктів основних фондів, оскільки, як наполягає відповідач, такі витрати підлягають амортизації у складі вартості відповідної групи основних фондів відповідно до підпункту 8.1.2 пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

В силу вимог підпункту 5.3.2 пункту 5.3 статті 5 названого Закону не включаються до складу валових витрат витрати на придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних фондів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням нематеріальних активів, які підлягають амортизації, згідно із статтями 8 і 9 та підпунктом 7.9.4 цього Закону.

За змістом підпункту 8.1.2 пункту 8.1 статті 8 Закону амортизації підлягають, зокрема, витрати на проведення платником усіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів.

Водночас, згідно з підпунктом 8.7.1 пункту 8.7 статті 8 вказаного Закону, платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у тому числі витрати на поліпшення орендованих основних фондів, у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду. Витрати, що перевищують зазначену суму, розподіляються пропорційно сумі фактично понесених платником податку витрат на поліпшення основних фондів груп 2, 3, 4 чи окремих об'єктів основних фондів групи 1 та збільшують балансову вартість основних фондів відповідних груп чи окремих об'єктів основних фондів групи 1 станом на початок розрахункового кварталу.

Положення глави другої розділу І Інструкції з бухгалтерського обліку основних засобів і нематеріальних активів банків України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 11.12.2000 № 475 визначають, що, витрати на поліпшення об'єкта основних засобів - це витрати, що пов'язані з модернізацією, модифікацією, добудовою, дообладнанням, реконструкцією тощо об'єкта основних засобів, у результаті чого збільшуються майбутні економічні вигоди, що первісно очікуються від його використання.

Правовий аналіз наведених нормативних приписів дає підстави для висновку, що витрати на «поліпшення основних фондів», які підлягають амортизації у складі вартості основних фондів, визначені законодавцем як витрати, пов'язані із збільшенням майбутніх економічних вигод.

Між тим, судами попередніх інстанцій встановлено, що розглядувані витрати Підприємства на ремонт основних фондів не були спрямовані на їх поліпшення, а здійснювалися для підтримання відповідних об'єктів у робочому стані; спірні ремонтні роботи здійснювалися позивачем відповідно до галузевих нормативів, які регулюють порядок здійснення технічного обслуговування під'їзних шляхів та рухомого складу.

А відтак за своїми якісними характеристиками роботи з технічного обслуговування не можна визнати капітальним ремонтом, реконструкцією, модернізацією, технічним переозброєнням та іншим видом поліпшення, у зв'язку з чим облік таких витрат не підпадає під обмеження, визначені підпунктом 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

По епізоду щодо безпідставного віднесення позивачем до складу валових витрат ПДВ у сумі 61724 грн. під час врегулювання сумнівної (безнадійної) заборгованості суди встановили, що зазначена сума була попередньо помилково включена до складу валового доходу Підприємства, у зв'язку з чим розглядуване правопорушення не вплинуло на стан розрахунків позивача з бюджетом по податку на прибуток.

У зв'язку з цим підстави для збільшення позивачеві податкового зобов'язання по цьому епізоду відсутні.

Правильною є і надана судами правова оцінка доводам податкового органу щодо необхідності виключити з валових витрат Підприємства суми безнадійної кредиторської заборгованості.

Так, за змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 названого Закону датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Таким чином, одержання позивачем товарів (робіт, послуг) від постачальника є юридичним фактом, з яким Закон пов'язує виникнення у платника права на зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат, що складаються з вартості цих активів. У той же час Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» не містить положень, які б передбачали необхідність коригування валових витрат платника, сформованих по першій події (оприбуткування товару), у зв'язку з відсутністю оплати товару цим платником (покупцем).

Як випливає зі змісту підпункту 1.22.1 пункту 1.22 статті 1 Закону, безповоротною фінансовою допомогою є сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності, якщо по закінченні терміну позовної давності боржник не розрахувався за отримані раніше товари (роботи, послуги).

В силу вимог підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 названого Закону валовий доход включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині четвертій статті 3 Закону України "Про списання вартості несплачених обсягів природного газу".

Отже, у разі непроведення оплати за поставлені товари після спливу строку позовної давності вирівнювання бази оподаткування податку на прибуток у податковому обліку покупця відбувається шляхом збільшення валового доходу на суму безповоротної фінансової допомоги (яка включає вартість неоплачених товарів), однак без одночасного зменшення суми валових витрат такого покупця.

На підставі викладеного Вищий адміністративний суд України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про незаконність оспорюваного донарахування у відповідній частині.

В частині відмови у задоволенні позовних вимог висновки судів учасниками провадження не оскаржуються; касаційним судом не виявлено порушень судами норм матеріального та процесуального права, на які відсутні посилання у подані скарзі.

Оскільки висновки судів відповідають нормам чинного законодавства та фактичним обставинам спору, установленим на підставі повного та об'єктивного дослідження доказів у справі, то процесуальних підстав для скасування оскаржуваних рішень судів першої і апеляційної інстанцій зі спору не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Горлівської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби відхилити.

2. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 01.03.2012 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 13.04.2010 у справі № 2а-17892/10/0570 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько