Постанова № 41511453, 19.11.2014, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2014 року Справа № 910/8715/14

Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Черкащенка М.М. - головуючий, Жукової Л.В. (доповідач), Нєсвєтової Н.М.,розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Епіцентр К"на рішеннягосподарського суду міста Києва від 28.07.2014 р.та постановуКиївського апеляційного господарського суду від 30.09.2014 р.у справі № 910/8715/14 господарського суду міста Києваза позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Центр-Н"дотовариства з обмеженою відповідальністю "Епіцентр К"простягнення 35 911 056,61 грн.в судовому засіданні взяли участь представники від:

позивача : Поліщук Т.А.;

відповідача: Песиголовець Я.О.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 28.07.2014 року (суддя: Чебикіна С.О.) позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Епіцентр К" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Центр-Н" 35653751 грн. 39 коп. основного боргу, 1724928 грн. 51 грн. інфляційних втрат та 286513 грн. 55 грн. 3% річних та 73080 грн. 00 коп. судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.09.2014 року (головуючий суддя: Баранець О.М., судді: Калатай Н.Ф., Синиця О.Ф.), рішення господарського суду м. Києва від 28.07.2014 року у справі №910/8715/14 залишено без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Епіцентр К" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить суд касаційної інстанції скасувати частково рішення господарського суду міста Києва від 28.07.2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.09.2014 року у даній справі та прийняти нове рішення, згідно якого зменшити розмір основного боргу в сумі 3236896,25 грн., як таку, що взагалі недоведена позивачем, та на суму 3646009,40 грн., як таку, що недоведена належними і допустимими доказами, а також за результатами визначення основної суми боргу зменшити інфляційну складову боргу та 3% річних.

В обґрунтування своїх вимог, скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій належним чином не досліджені всі обставини справи, крім того неправильно застосовані норми чинного законодавства.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 29.10.2014р. касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено її розгляд на 19.11.2014р.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 03.11.2014р. зупинено виконання рішення господарського суду міста Києва від 28.07.2014 року та постанови Київського апеляційного господарського суду від 30.09.2014 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Епіцентр К" 18.11.2014 р. подало до Вищого господарського суду України заяву про скасування заходів до забезпечення позову відповідно до ст. 68 ГПК України, застосованих ухвалою господарського суду міста Києва від 27.06.2014 року.

Відповідно до ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

За змістом цієї статті заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.

В силу ст. 68 ГПК України питання про скасування забезпечення позову вирішується господарським судом, що розглядає справу, із зазначенням про це в рішенні чи ухвалі.

Зі змісту зазначеної статті випливає, що скасування забезпечення позову не може відбуватися за заявою сторони, прокурора чи його заступника, навіть, якщо за їх заявою такі заходи були вжиті.

Враховуючи, що забезпечення позову допускається, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду, то скасування заходів забезпечення позову може відбутися винятково з ініціативи суду і лише після завершення розгляду справи, про що зазначається в рішенні чи ухвалі.

Враховуючи наведене та з урахуванням встановлених ГПК України повноважень суду касаційної інстанції, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку про необхідність відмовити в задоволенні заяви ТОВ "Епіцентр К" про скасування відповідно до ст. 68 ГПК України заходів до забезпечення позову застосованих ухвалою господарського суду міста Києва від 27.06.2014 року.

Крім того, слід зауважити що постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.08.2014 р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Епіцентр К" залишено без задоволення, ухвалу господарського суду міста Києва від 27.06.2014 року по справі № 910/8715/14 залишено без змін. До Вищого господарського суду України касаційна скарга про перегляд постанови Київського апеляційного господарського суду від 08.08.2014 року не надходила.

Позивач скористався правом, наданим ст. 1112 ГПК України, та надіслав до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу, в якому просить оскаржені судові акти залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч.1 ст.1117 Господарського процесуального кодексу України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 02.08.2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Центр-Н" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Епіцентр К" (покупець) було укладено договір поставки №3813/80/10, за умовами якого постачальник зобов'язується поставляти покупцеві товар у встановлені строки, а покупець зобов'язується приймати такий товар і сплачувати за нього на умовах даного договору (п. 1.1. договору).

Пунктом 9.2. договору встановлено, що оплата за поставлений постачальником товар здійснюється покупцем після його реалізації споживачам, один раз на тиждень.

Відповідно до п. 12.1. договору (з урахуванням додаткової угоди №5 до договору поставки від 16.05.2012 року) договір вступає в дію з дати його укладення обома сторонами і діє до 31.12.2012 року. Сторони домовилися, що у випадку, якщо за один місяць до зазначеної дати ні одна із сторін не заявить про намір розірвання договору, то договір автоматично (без укладення додаткової угоди) продовжує свою дію на наступний календарний рік.

Поясненнями представника позивача, частково відповідача, видатковими накладними, за якими рахується заборгованість та які вказані в реєстрі накладних, копії яких міститься у матеріалах справи, стверджується факт поставки позивачем відповідачу товару на загальну суму 36179852,98 грн.

Актом звірки взаєморозрахунків за період липень 2013 року - грудень 2013 року, в якому зазначено сальдо кінцеве на суму 44724651,39 грн. відповідачем підтверджено факт реалізації товару та факт існування заборгованості перед позивачем на вказану суму.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач має заборгованість перед позивачем у розмірі 35653751,39 грн. з урахуванням часткової оплати за товар, що підтверджується платіжними дорученнями №992 від 08.01.2014 року на суму 3898800,00 грн., №1229 від 23.01.2014 року на суму 5772 100,00 грн.

Враховуючи зазначене, позивач виконав взяті на себе зобов'язання за договором з поставки товару відповідачу, а відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання з оплати отриманого товару та має перед позивачем заборгованість у сумі 35653751,39 грн. Доказів сплати вказаної заборгованості відповідачем судам не надав.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до вимог ст.ст. 525, 526, 626 ЦК України та ст. 193 ГК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

З огляду на те, що відповідач не виконав свої зобов'язання щодо своєчасної оплати отриманого товару, відповідно до умов договору, господарські суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність у позивача права вимагати сплати боргу, з урахуванням відповідальності за порушення грошових зобов'язань, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України, у примусовому порядку.

Отже, господарськими судами обґрунтовано задоволено позовні вимоги, стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованості за поставлений товар у розмірі 35653751,39 грн., а також 1724928,51 грн. інфляційних втрат та 286513,55 грн. 3% річних.

У відповідності до статей 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи скаржника, які по суті стосуються переоцінки обставин справи та доказів у справі, були предметом розгляду у судах першої та апеляційної інстанцій та обґрунтовано ними відхилені, не можуть бути підставою для скасування судових актів у справі. Так, відповідно до ч.2 ст.1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, а тому оскаржувані рішення та постанова залишаються без змін.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Епіцентр К" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 28.07.2014 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.09.2014 р. у справі № 910/8715/14 залишити без змін.

Поновити виконання рішення господарського суду міста Києва від 28.07.2014 р. та постанови Київського апеляційного господарського суду від 30.09.2014 р. у справі №910/8715/14.

Головуючий Черкащенко М.М.

Судді Жукова Л.В.

Нєсвєтова Н.М.