Рішення № 41493454, 17.11.2014, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 1316/4768/12 Головуючий у 1 інстанції: Мусієвський В.Є.

Провадження № 22-ц/783/3521/14 Доповідач в 2-й інстанції: Гірник Т. А.

Категорія:46

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючого судді: Гірник Т.А.

суддів: Бакуса В.Я., Левика Я.А.

секретар - Глинський О.А.

з участю представника позивача ОСОБА_2 -ОСОБА_3

відповідача ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 7 березня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя, позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, позовом третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_6 до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про визнання права власності, позовом третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_7 до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про визнання права власності, -

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2012 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4 про розподіл майна подружжя. Просив визнати за ОСОБА_4 право власності на наступні речі: шафи купе в кількості 4 шт., котел бойлер марки "De Dietrich", люстри в кількості 5 шт., настінні бра, кухонні меблі та кухонне обладнання, телевізор марки "Samsung 46", пральну машинку марки "Ariston", ванні кімнати з сантехнічним обладнанням в кількості 2 шт., телевізор марки "Fillips 26", спальний гарнітур в кількості 3 шт., килими в кількості 4 шт., вбудовану шафу, дубові міжповерхові сходи, ноутбук марки "НР", меблі столові, камін, постільні приладдя, транспортний засіб марки "Fiat Doblo Combi" 2009 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, зареєстрований на відповідачку, автоматичні очисні споруди для семи зблокованих котеджів у с.Солонка Пустомитівського району Львівської області, які належать на праві власності відповідачці, загальною вартістю 1 217 650,00 грн. Визнати за ОСОБА_2 право власності на миючу машинку для підлоги марки "Karcher", тенісний стіл, газонокосарку, пилосос марки "Karcher", інфрачервону сауну, спортивні тренажери в кількості 2 шт., холодильник марки "Samsung", телевізор марки "Samsung 32", шкіряні м"які меблі, м"який меблевий гарнітур, стіл обідній, домашній кінотеатр марки "Samsung", торшер, обладнання для системи телебачення та охорони, транспортний засіб марки "ВМW Х5", 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2, зареєстрований на нього, автоматичний водогін для семи зблокованих котеджів у с.Солонка Пустомитівського району Львівської області, який належить на праві власності відповідачці, загальною вартістю 1131300,00 грн. Просить визнати за ОСОБА_4 та ОСОБА_2 право власності по ? частині житлового будинку АДРЕСА_1, загальною площею 266 м.кв., ? частині земельної ділянки, площею 0, 0382 га., кадастровий номер 4623686600:01:002:0774, державний акт серія ЯД №516580 та право власності на земельні ділянки, розташовані на території Вовківської сільської ради, загальною площею 6 га.

У квітня 2013 року ОСОБА_4 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя та просила передати у власність ОСОБА_2 приватне підприємство «АРГ» (корпоративні права та майно підприємства). ОСОБА_4 передати у власність гараж АДРЕСА_2, житловий будинок (котедж) АДРЕСА_1 та земельну ділянку, площею 0,0382 га, на якій даний будинок розташований, земельну ділянку, площею 1.999га на території Вовківської сільської ради для ведення особистого селянського господарства, яка оформлена на ОСОБА_2.

22 квітня 2013 року треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_6/ мати ОСОБА_4 / та ОСОБА_7 /син сторін / звернулись в суд з позовами до ОСОБА_4 про визнання права власності майно.

ОСОБА_6 просила визнати за нею право власності на один спальний гарнітур, світильники (одна люстра, 2 настільні лампи), один телевізор «Філіпс», 2 килими, один обідній стіл зі 6-ма стільцями для кухні, один холодильник «Самсунг», шафу-купе, котел-бойлер, ванні кімнати з сантехнічни обладнанням, вбудовану шафу, міжповерхові сходи, інфрачервону сауну, обладнання для системи телебачення та охорони, камін, як невід»ємні складові частини будинку АДРЕСА_3.

ОСОБА_7 просив визнати за ним право власності на один спальний гарнітур, світильники (одна люстра, два бра, дві настільні лампи), один килим, який знаходиться в будинку АДРЕСА_3

Ухвалою судового засідання від 22 травня 2013 року зазначені позови об'єднані в одне провадження, а також прийнято до спільного розгляду позови третіх осіб з самостійними вимогами ОСОБА_6 та ОСОБА_7

Рішенням Пустомитівського районного суду м. Львова від 7 березня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.Позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено частково.

Визнано житловий будинок АДРЕСА_1 загальною площею 266,0 кв.м. і земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель кадастровий №4623686600:01:002:0774 спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_4.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 ідеальну частину житлового будинку АДРЕСА_1, загальною площею 266,0 кв.м. і земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель кадастровий №4623686600:01:002:0774.

Визнано земельну ділянку площею 1,9999 га для ведення особистого селянського господарства кадастровий №4623681800:08:000:0012 на території Вовківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_4.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 ідеальну частину земельної ділянки площею 1,9999 га для ведення особистого селянського господарства кадастровий №4623681800:08:000:0012 на території Вовківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області.

Визнано гараж АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_4.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 ідеальну частину гаражу АДРЕСА_2.

В рахунок поділу транспортного засобу марки "Fiat Doblo Combi" 2009 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 - стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 компенсацію в розмірі 3 816,97 гривень.

Стянуто з ОСОБА_4 в дохід держави судовий збір в розмірі 3424,60 гривень.

В задоволенні решти частини позовних вимог ОСОБА_2 - відмовлено.

В задоволенні решти частини позовних вимог ОСОБА_4 - відмовлено.

В задоволенні позовних вимог третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_6 - відмовлено.

Стянуто з ОСОБА_6 в дохід держави судовий збір в розмірі 544,45 гривень.

В задоволенні позовних вимог третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_7 - відмовлено.

Стянуто з ОСОБА_7 в дохід держави судовий збір в розмірі 152,72 гривень.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає рішення необґрунтованим, незаконним, прийнятим з порушенням норм матеріального права, неповним з»ясуванням обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, які суд вважав встановленими, невідповіднітю висновків суду обставинам справи. Просить рішення скасувати та прийняти нове по суті позовних вимог.

Зазначає, що суд не призначив судово-будівельної експертизи для визначення невід»ємності шафи, люстр, торшерів, інфрачервоної сауни, що впливає на технічні характеристики будівлі. Позивач наполягав на встановленні всього обсягу майна, яке підлягало поділу на час припинення шлюбних відносин, однак суд в рішенні цього не відобразив. Суд не взяв до уваги покази ОСОБА_2 про домовленість між подружжям щодо добровільного розподілу майна, що не заперечувала ОСОБА_4 Суд односторонньо вирішив спір і не взяв до уваги покази свідків ОСОБА_8, який пояснив, що будинки, які були подаровані третім особам будував він та ОСОБА_2 та подружжя ОСОБА_2 мають перед ним зобов'язання щодо розподілу даних будинків. Відмовляючи у розподілі транспортного засобу марки задоволенні "ВМW Х5", 2008 р.в., суд вірно зазначив, що ОСОБА_4 не доведено використання її особистих коштів на придбання даного транспортного засобу. Щодо розподілу транспортного засобу "Fiat Doblo Combi", 2009 р.в., то суд не взяв до уваги заяву ОСОБА_2 про те, що не надавав згоди на відчуження даного автомобіля третім особам, вартість угоди з ним не погоджувалась. Вказує, що також не підлягає відшкодуванню 500 грн., сплачених в якості податку на прибуток, які суд включив в розмір компенсації за це авто і вирішив з врахуванням таких платежів питання поділу ТЗ. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове по суті вимог з врахуванням мотивів апеляційної скарги.

При розгляді справи за апеляційною скаргою представник апелянта доводи такої підтримала. Додково пояснила, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині розподілу між сторонами автоматичного водогону для семи зблокованих котеджів в с. Солонка та автоматичних очисних споруд, суд не врахував, що на облаштування таких в період шлюбу з ОСОБА_4 затрачено значні кошти. Оскільки дозвільні документи на будівництво семи зблокованих котеджів в с. Солонка оформлялись на ім»я ОСОБА_4, то остання фактично набула право власності на такі конструкції, наявність яких використовується і може у подальшому використовуватись іншими забудовниками за згодою саме ОСОБА_4, що не виключає отримання нею певних благ при вкладені у будівництво таких комунікацій значних коштів в період шлюбу і відповідно позбавляє можливості ОСОБА_2 від отримання будь-яких матеріальних благ від таких вкладень. Водночас відмова суду у позові в цій частині безперечно поставила ОСОБА_4 у нерівне майнове становище, що не узгоджується з принципом рівності часток майна подружжя у спільному майні. Фактично не вирішивши питання поділу майна колишнього подружжя, предметів домашнього вжитку, суд необгрутовано взяв до уваги твердження сторони відповідачка ОСОБА_4 про отримання частини цих предметів у дар від сина сторін, який мав незначний дохід і фактично був залежний матеріально від батька та відсутність доказів отримання частини майна в дар від своєї матері ОСОБА_6 Правильним вважає рішення суду в частині відмови у позові в частині поділу автомобіля марки БМВ. Суд не врахував доводи ОСОБА_2 про ігнорування ОСОБА_4 домовленості між сторонами щодо розподілу спільно набутого в період шлюбу майна. В такий спосіб ОСОБА_2 фактично залишився без житла, без майна, на половину якого має право за законом та з відповідними борговими зобов»язаннями по причині невиконня домовленостей відповідачем. Підтримано також інші мотиви апеляційної скарги довірителя.

В запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_4 просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Частина заперечень проти апеляційної скарги аналогічна мотивам зустрічного позову ОСОБА_4 та запереченням на позов. Вважає безпідставним твердження ОСОБА_2 про те, що спільно набуте сторонами майно знаходиться у її володінні, оскільки перелічені позивачем предмети домашнього вжитку частково є власністю сина сторін, частково власністю її матері ОСОБА_6, оскільки в результаті договору дарування житла на користь ОСОБА_6, в якому і знаходяться ці речі, перейшли у її власність. Частина майна є невід»мною частиною цього житла, його складовою. Майно, яке позивач просив поділити, а саме миючої машини, інструменту, спального гарнітуру, столових меблів та комп»ютера немає і його наявність не доведена позивачем. Інші предмети домашнього вжитку залишені нею у будинку, що на даний час належить матері ОСОБА_6

Представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 з врахуванням мотивів апеляційної скарги та пояснень представника апелянта пояснив, що суд прийняв правильне рішення та врахував те, що позивачем не надано доказів щодо правильності визначеної ним вартості майна, котре просив поділити. Крім того, позивач не надав детального опису майна із зазначенням індивідуальних ознак речей, про поділ якого заявлено вимогу, що в свою чергу унеможливило прийняття рішення про його поділ. Крім того, предмети домашнього вжитку, про наявність яких не заперечує його довірителька є преметами, які частково подаровані її сином, матір»ю та колишнім чоловіком в період перебування у шлюбі. Звертає увагу суду, що при зверненні до суду про розірвання шлюбу ОСОБА_2 у позовній заяві зазначив, що майнового спору між сторонами не існує, так як все спільне майно на підставі договорів дарування передано відповідачу. З врахуванням пояснень представника апелянта, звертає увагу на те, що ОСОБА_2 не надано доказів, що автоматичні очисні споруди та система автоматичного водогону до котеджів є їх невід»ємною частиною і не може розглядатись як окремий об»єкт, про поділ якого суд може ухвалити рішення. З врахуванням поданої апеляційної скарги ОСОБА_2 вважає, що суд може у часткове її задоволення вирішити питання поділу автомобіля БМВ між сторонами за наявності на час розгляду справи судом апеляційної інстанції доказів реєсторації цього авто на ім»я ОСОБА_2, хоча перешкод у подачі таких дказів суду першої інстанції не було. В решті рішення суду першої інстанції вважає законним та обгрунтованим та просить залишити його без змін.

Інші учасники не з»явились, усі належно повідомлені про розгляд справи за апеляційною скаргою, про причини неявки не повідомили. В заявах до суду апеляційної інстанції ОСОБА_6 та ОСОБА_7 просять розглядати справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 у їх відсутності. За таких обставин, колегія суддів вважає можливим продовжувати розгляд справи у відсутності учасників процесу, які не з»явились, що відповідає вимогам ч. 2 ст. 305 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така підлягає до задоволення частково.

Відповідно до вимог ст.ст.11, 59, 60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до вимог цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. При цьому кожна із сторін зобов»язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до вимог ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду в повній мірі таким вимогам не відповідає.

Відповідно до ч. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Рішення суду оскаржене ОСОБА_2, відповідно ОСОБА_4 та ОСОБА_7, ОСОБА_6 апеляційниі скарги не подавали, відтак судова колегія перевіряє законність вказаного рішення в межах доводів апеляційної скарги ОСОБА_2

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_4, суд першої інстанції мотивував своє рішення наступним.

Відповідно до вимог ст. ст. 57, 58, 59, 64 ЦПК України - доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. Письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу.

Стаття 60 ЦПК України визначає, що кожна сторона зобов"язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд першої інстанції відобразив у своєму рішенні про те, що судом неодноразово зверталась увага сторонам на вимоги зазначених вище статтей, зокрема що кожна сторона зобов"язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доводів про порушення судом першої інстанції норм процесуаального права апеляційна скарга не містить.

При вирішенні спору в частині поділу майна колишнього подружжя, зокрема предметів домашнього вжитку, перелік якого наведено ОСОБА_2 у додатку до позовної заяви, суд керувався вимогами ст.ст. 133, 143 ЦПК України, за змістом яких суд з власної ініціативи не має права витребовувати докази та призначати експертизу (щодо вартості майна, яке зазначене у позовних вимогах сторін), а лише за клопотанням сторін, у яких отримання таких становить певні складнощі або для з"ясування обставин, що мають значення для справи.

На момент розгляду даної цивільної справи ринкову вартість зазначеного у позовних вимогах сторін майна судом не встановлено і з врахуванням письмових заперечень від 15.01.2013 року ОСОБА_4 на позов ОСОБА_2, вона не погоджувалась із оцінкою майна, визначеною позивачем, вважала таку істотно завищеною щодо майна, яке пропонувалось виділити на її користь та істотно заниженою вартість майна, яке пропонувалось виділити на користь ОСОБА_2

Однак при ухваленні рішення про відмову у позові ОСОБА_2 в задоволенні вимог про поділ майна подружжя, яким є предмети домашнього вжитку, суд в достатній мірі свої висновки не обґрунтував. Єдиним мотивом для відмови у позові в цій частині була та обставина що на момент розгляду даної справи ринкова вартість зазначеного майна у позові ОСОБА_2 судом не встановлена.

Інших доводів, які б давали підстави для відмови у позові в цій частині, суд у своєму рішенні не навів.

Колегія суддів вважає, що в цій частині необхідно погодитись з мотивами апеляційної скарги про неповне з»ясування обставин у справі при вирішенні позову ОСОБА_2 та звертає увагу на наступні обставини, що встановлені судом та грунтуються на матеріалах справи.

ОСОБА_4 не заперечувала факту наявності майна, переліченого ОСОБА_2, як спірного і як такого що фактично наявне, за виключенням лише машини для миття підлоги, інструменту, меблів спальних гарнітур, столових меблів та комп»ютера, ноутбук. /а.с. 11/. Проти наявності іншого переліченого позивачем майна не заперечувала, лише вважала таке частково приналежним іншим особам - її матері ОСОБА_6 та сину сторін ОСОБА_7, в тому числі спальний гарнітур, а частину майна такого, що належить виключно її, оскільки отримане у дар від тих же осіб, ОСОБА_2 та покійного дідуся, в тому числі спального гарнітуру, хоча погодилась, що все спірне майно не є речами індивідувального вжитку.

Отже, з пояснень в тому числі ОСОБА_4 вбачається, що особа фактично визнає наявність більшої частини майна із переліченого ОСОБА_2 у додатку до позову, за виключенням зазначеного вище, однак заперечує проти його розподілу, вважаючи приналежним частково іншим особам, а частково виключно її в зв»язку з отриманням у дар на підставі усних договорів дарування.

При розгляді справи в суді апеляційної інстанції ОСОБА_4 висловила аналогічну позицію. Пояснила про залишення та знаходження на даний час вказаного майна у будинку, що подарований її матері ОСОБА_6, тобто у будинку, що в АДРЕСА_3.

Колегія суддів звертає увагу на те, що судом першої інстанції залишено без задоволення позовні вимоги третьої особи ОСОБА_6, котра просила визнати за нею право власності на спальний гарнітур, світильники, телевізор, килими, обідній стіл, стільці, хододильник, шафи-купе, котел -бойлер, ванні кімнати з сантехнічним обладнанням, вбудовану шафу, сходи, інфрачервону сауну, обладнання для системи телебачення та вказала про знаходження цих предметів у тому ж будинку АДРЕСА_3 .

Аналогічне рішення прийнято судом про відмову у позові третьої особи ОСОБА_7 про визнання права власності на майно, яким є спальний гарнітур, світильники, килим, які за змістом його позову, знаходяться у тому ж будинку.

Відмовляючи у позові третіх осіб, суд першої інстанції виходив з того, що надані ОСОБА_6 та ОСОБА_7 товарні чеки про оплату певних товарів не є достатнім доказом придбання саме ними цього майна, яким є предмети домашнього вжитку та не взяв до уваги пояснення відповідача за цими позовами ОСОБА_4 про придбання товарів за кошти третіх осіб. Колегія суддів звертає увагу, що обидва позови третіх осіб пред»явлено саме до ОСОБА_4 за відсутності доказів про наявність спору між цими сторонами та фактичне визнання позовних вимог третіх осіб відповідачем ОСОБА_4, що не виключає заявлення таких позовів третіми особами з метою зменшення обсягу майна, що підлягає поділу між колишнім подружжям ОСОБА_4 і свідчить про наявність такого майна на даний час.

Судом першої інстанції встановлено, що житловий будинок /котедж /АДРЕСА_3 загальною площею 315,4 кв.м., житловий будинок (котедж) по АДРЕСА_4, про наявність спільного майна в якому в позовній заяві зазначав ОСОБА_2 є одним і тим же нерухомим майном, яке знаходиться у власності ОСОБА_6 на підставі договору дарування від 17.03.2011 року, що не заперечили сторони.

Суд першої інстанції у рішенні зазначив, що шафи купе в кількості 4 шт., котел бойлер марки "De Dietrich", люстри в кількості 5 шт., настінні бра, кухонні меблі та кухонне обладнання, ванні кімнати з сантехнічним обладнанням в кількості 2 шт., вбудована шафа, дубові міжповерхові сходи, камін, інфрачервона сауна, торшер, обладнання для системи телебачення та охорони не є самостійними об"єктами права власності, а є складовими і невід"ємними частинами оздоблення будинку, від якого вони не можуть бути відокремлені без його пошкодження та істотного знецінення. Вказаний висновок суду першої інстанції ґрунтується на припущеннях, оскільки встановлення таких обставин вимагає спеціальних згнань. Враховуючи наведені мотиви рішення в цій частині та те, що даними речами вказаний будинок був обладнаний на момент вчинення договору дарування від 17.03.2011 р. і вони не були відокремлені від нього, суд дійшов висновку про приналежність такого майна ОСОБА_6 на праві власності, з чим не може погодитись колегія суддів.

В рішенні суду першої інстанції також зазначено, що при укладенні договору дарування від 17.03.2011 р., застережень щодо вилучення телевізора марки "Samsung 46", пральної машинки марки "Ariston", телевізора марки "Fillips 26", спального гарнітуру в кількості 3 шт., килимів в кількості 4 шт., меблів столових, постільних приладь, тенісного стола, газонокосарки, пилососа марки "Karcher", спортивних тренажерів в кількості 2 шт., холодильника марки "Samsung", телевізора марки "Samsung 32", шкіряних м"які меблів, м"якого меблевого гарнітура, стола обіднього, домашнього кінотеатру марки "Samsung" - не має, вказані речі є без визначених індивідуальних та родових ознак, знаходяться у житловому будинку по АДРЕСА_4, який належить на праві власності ОСОБА_6, а тому такі поділу між сторонами ОСОБА_2 та ОСОБА_4 не підлягають.

Такі мотиви судового рішення свідчать про те, що все рухоме майно - предмети домашнього вжитку перейшли у власність особи, котра придбала житло, в якому знаходяться такі предмети, що не узгоджується з правовими нормами, якими врегульовано порядок набуття права власності ./глава 24 ЦК/

Таким чином, ухваливши рішення про відмову у задоволенні позовів третіх осіб до ОСОБА_4 про визнання права вланості на перелічені у позовах предмети домашнього вжитку, суд фактично встановив факт наявності таких предметів. Враховуючи їх перелік, такі практично відповідають переліку майна, яке позивач ОСОБА_2 просив поділити, як спільне майно подружжя та зазначив у Додатку до позовної заяви/ а.с. 7/.

Мотиви судового рішення в цій частині про те, що при укладенні договору дарування від 17.03.2011 року не було застережень щодо вилучення трьох телевізорів, пральних машини, трьох спальних гарнітурів, 4-х килимиів, столових меблів, постільних приладь, тенісного стола, газонокосарки, пилососа, спортивних тренажерів, холодильника, шкіряних м»яких меблів, м»якого меблевого гарнітура, обіднього стола, домашнього кінотеатру, - як на правову підставу для висновку про неможливість поділу цих речей між колишнім подружжям - не грунтується на вимогах закону. Суд не вказав, яким законном чи підзанним актом передбачено внесення подібного застереження у договір, що посвідчується нотаріально про відчуження нерухомого майна і що відсутність такого застереження свідчить про набуття права власності на це майно особою, котра є набувачем нерухомого майна за договором.

Таким чином, суд першої інстанції не погодився з мотивами позову третіх осіб про придбання ними майна, на яке просили визнати право власності, навівши відповідні мотиви такого висновку, що не оспорено ні ОСОБА_7 ні ОСОБА_6, однак необгрунтовано з інших підстав вирішив питання про виникнення права власності на численне май но за третьою особою ОСОБА_6 в тому числі визнав за нею право на частину майна, про яке не заявляла вимог ОСОБА_6 з врахуванням її позову.

Посилання ОСОБА_4 у запереченнях на апеляційну скаргу на копію позовної заяви ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, в якій зазначено про відсутність майнового спору, так як все спільне майно на підставі договорів дарування було передано відповідачу - не може бути перешкодою для звернення ОСОБА_2 з відповідним позовом про поділ майна подружжя, що узгоджується з вимогами ст.ст. 70,71 та ч.2 ст.72 Сімейного Кодексу України.

Сторони прожили в зареєстрованому шлюбі з 15.08.1981 року, який розірваний на підставі рішення Залізничного районного суду м.Львова 23.09.2011р., яке ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 29.11.2011 р. залишено без змін (а.с.5,6,17,163,170). Перебування у шлюбі понад 30 років, в період якого сторонами набуто численне інше нерухоме майно, про яке зазначено у позовах сторін, дає підстави для висновку про придбання в період шлюбу іншого рухомого майна - предметів домашнього вжитку, як повсякденно необхідних і доказів вирішення питання їх поділу у відповідності до вимог ч.2 ст. 69 СК - ОСОБА_4 не надано і судом не здобуто.

Крім того, при розгляді справи апеляцінийм судом за апеляційною скаргою ОСОБА_2, позиція ОСОБА_4 щодо вирішення питання майна - предметів домашнього вжитку - не була категоричною, про що свідчать її взаємовиключні пояснення, в яких зазначала про те, що спільне майно не було поділене та що в порядкау поділу спільно нажите майно залишене її, в тому числі подароване за цивільно-правовими угодами.

За таких обставин, колегія суддів частково погоджується з мотивами апеляційної скарги ОСОБА_2 в цій частині, що судом неповно з»ясовані обставини, що мають значення для справи при вирішенні позову в частині поділу рухомого майна подружжя - предметів домашнього вжитку. Таке майно на даний час знаходиться у володінні третіх осіб, що ствердила в суді апеляційної інстанції ОСОБА_4

Водночас судова колегія не може погодитись з мотивами апеляційної скарги, які зводяться до вирішення питання поділу частини майна - предметів домашнього вжитку при перегляді справи в суді апеляційної інстанції.

У відповідності до вимог ч.2 ст. 303 ЦПК України - апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Про наявність таких доказів апелянтом у апеляційній скарзі не зазначено, а тому такі не можуть бути дослідженні на стадії апеляційного розгляду.

За відсутності даних про наявність означеної вище частини майна, даних про погодження сторонами його вартості та доказів про його дійсну вартість по причині відсутності згоди сторін щодо оцінки майна - колегія суддів позбавлена можливості вирішити спір в цій частині. Тому апеляційна скарга в цій частині підлягає до задоволення частково, а рішення в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у позові про поділ вказаного майна за недоведеністю вимог. Однак вважає, що в цій частині спір між сторонами не вирішено, що не позбавляє права звернення до суду за захистом порушеного майнового права.

Щодо мотивів апеляційної скарги про необгрунтовану відмову у вирішенні питання поділу автоматичного водогону та автоматичних очисних споруд для семи зблокованих котеджів в с. Солонка, то такі суд апеляційної інстанції вважає частково обґрунтованими.

Відмовляючи у задоволенні позову щодо розподілу цього майна, суд мотивував своє рішення тим, що містобудівним обгрунтуванням 2005 р. зміни цільового призначення земельної ділянки, розташованої в кварталі індивідуальної житлової забудови К-6 по вул. Наварійській в с. Солонка для будівництва семи (7) зблокованих будинків котеджного типу гр. ОСОБА_4 передбачено: холодне водопостачання - в проектованого централізованого водопроводу, каналізація - в проектовані локальні очисні споруди, для розташування яких рішенням Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області надається земельна ділянка площею 0,035 га поруч з кварталом К-6 індивідуальної житлової забудови (а.с.44-46).

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2 в частині визнання права власності за ним та ОСОБА_4 на автоматичний водогін та автоматичні очисні споруди для семи зблокованих котеджів у с.Солонка Пустомитівського району Львівської області, які належать на праві власності відповідачці та вважаючи такі безпідставними за відсутності жодного правовстановлюючого документу на вказані об"єкти, суд не вірно визначився з характером спірних правовідносин в цій частині.

Колегія суддів частково погоджується з позицією суду першої інстанції, що визнання щодо таких об"єктів права власності не підлягає задоволенню, оскільки необхідною умовою прийняття житлових будинків (котеджів) в експлуатацію, була наявність інженерного забезпечення, яке в даному випадку не може бути самостійним об"єктом права власності сторін, в тому числі автоматичний водогін та автоматичні очисні споруди. Однак не погоджується з висновком суду першої інстанції про перехід вказаних інженерних споруд до нових власників.

Враховуючи наявне у справі містобудівне обґрунтування, на яке в тому числі є посилання у рішенні першої інстанції, поза увагою суду залишилась наступні обставини.

Рішенням Солонківської сільської ради змінено цільове призначення земельної ділянки розташованої у кварталі індивідувальної житлової забудови АДРЕСА_1 для будівництва семи котеджів. Рішенням № 246 від 03.06.2005 року будівництво передбачено на земельній ділянці площею 3038 м кв.

Проектом кварталу індивідуальної житлової забудови передбачені централізовані водопостачання та каналізування індивідуальних житлових будинків кварталу. За змістом архітектурно-будівельного рішення централізований водопровід, каналізація - впроектовані локальні очисні споруди для розташування яких вище згаданим рішенням Солонківської сільської ради надається земельна ділянка площею 0 , 035 га поруч з кварталом К- 6 індивідуальної житлової дабудови.

Із змісту вказаного містобудівного обґрунтування вбачається, що сім спарених котеджів, будівництво яких у період шлюбу визнає ОСОБА_4 і частина яких в подальшому відчужена за цивільно-правовими угодами на користь інших осіб, за виключенням одного, - побудовані на земельній ділянці виділеній під забудову, а система водопостачання та очисних споруд облаштована на земельній ділянці, що поруч із виділеною під будівницство. Тому висновки суду першої інстанції про те, що така система водопостачання та каналізації передбачена при будівництві, а отже про перехід вказаних інженерних споруд до нових власників котеджів - є необґрунтованим і не узгоджується із ст. 328 ЦК.

ОСОБА_4 не спростувала пояснень представника ОСОБА_2 при розглядці справи в суді апеляційної інстанції про понесення значних витрат на спорудження таких комунікацій, які можуть бути використані іншими забудовниками кварталу, що не позбавляє особу /осіб/, котра понесла такі витрати вирішувати питання, в тому числі майнового характеру, пов»язаних з затратами на спорудження таких систем, вартість яких може бути встановлена.

Оскільки в матеріалах справи немає доказів щодо балансоутримувача чи власника таких споруд, судом першої інстанції ці обставини не з»ясовувались та не встановлені, суд апеляційної інстанції за відсутності таких даних позбавлений можливості вирішити в цій частині спір по суті. Тому скасовуючи рішення суду першої інстанції в означеній частині та ухвалючи нове рішення про відмову у позові з наведених підстав, вважає, що ОСОБА_2 не позбавлений можливості та права захисту своїх інтересів щодо створеного в період шлюбу майна, яким є зазначені вище системи.

Щодо мотивів апеляційної скарги ОСОБА_2 з приводу вирішення судом питання в частині поділу ТЗ марки "Fiat Doblo Combi" 2009 року випуску, то колегія суддів в цій частині з такими подується.

Матеріалами справи встановлено, що згідно кредитного договору №910.70902 від 25.05.2010 р., укладеного між ПАТ "Плюс Банк" та ОСОБА_4, банк надав її кредит в сумі 120595,60 грн. для фінансування купівлі транспортного засобу марки "Fiat Doblo Combi" 2009 року випуску в сумі 118230,00 грн., роздрібна ціна якого 168900,00 грн. і позичальник власними коштами сплачує продавцю частину ціни розміром 50670,00 грн. (а.с.53-56).

12.10.2012 року ПАТ "Плюс Банк" звернувя до ОСОБА_4 про звернення стягнення на вказаний вище автомобіль в рахунок погашення заборгованості розміром 56498,44 грн.

У відповідності до квитанції №256293 від 29.11.2012 р. сума коштів розміром 57133,94 грн. сплачена ОСОБА_4 на рахунки банку з призначенням платежу погашення кредитної заборгованості за договором №910.70902 від 25.05.2010 р. (а.с.72) і такий погашений повністю згідно довідки від 11.12.2012 р. (а.с.73), а вказаний автомобіль вилучений з Державного реєстру обтяжень рухомого майна (а.с.74).

Зазначений автомобіль вартістю 50000,00 грн. проданий ОСОБА_4 іншій особі згідно довідки-рахунку від 24.12.2012 р. (а.с.75). Під час вказаного продажу ОСОБА_4 сплатила 500,00 грн. податку на дохід (а.с.76).

З врахуванням наведених обставин суд першої інстанції дійшов висновку про придбання сторонами вказаного авто за спільні кошти в сумі 168900,00 грн.

Оскільки ОСОБА_4 після розірвання шлюбу сплачено борг по кредиту в сумі 57133,94 грн. та відчужено вказаний автомобіль, сплативши при цьому 500,00 грн. податку на дохід, які є її особистими коштами, за 50000,00 грн. , вважав необхідним стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 різницю в сумі 3816,97 грн. (57133,94 грн. - 50000,00 грн. + 500,00 грн. = 7633,94 : 2 = 3816,97 грн.).

Вирішуючи спір в цій частині, судом надано невірно оцінку спірним правовідносинам. Поза увагою суду залишилась та обставина, що звертаючись з позовом як ОСОБА_2, так і ОСОБА_4 просили вирішити питання поділу майна подружжя із посиланням на відповідні правові норми, якими врегульовано питання поділу майна подружжя, а саме норми сімейного права. Мотиви позову сторін узгоджуються саме з цими нормами.

Вимоги про виконання договірних зобов»язань, або таких, що випливають із договірних, в тому числі з врахуванням норм сімейного законодавства, якими врегульовано права та обов»язки подружжя та колишнього подружжя - жоден із сторін не заявляв.

З врахуванням мотивів обох позовів колишнього подружжя, суд не врахував, що позиція ОСОБА_4 з приводу вирішення питання щодо ТЗ марки "Fiat Doblo Combi" випливає з договірних правовідносин, яка нею не заявлялась, а тому суд не вправі був вирішувати питання поділу між сторонами вказаного ТЗ у визначений спосіб.

У випадку встановлення обставин придбання такого ТЗ в період шлюбу та визнання об»єктом спільної власності подружжя, необхідно було встановити вартість цього майна та вирішити питання його поділу із застосуванням вимог глави 8 Сімейного Кодексу України.

Тому в цій частині рішення суду першої інстанції не може залишатись в силі, пілягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у позові.

Що стосується інших мотивів апеляційної скарги, то з обгрунтваністю таких, колегія суддів не погоджується.

Судом підставно взято до уваги встановлені у справі обставини та враховано, що за Договором купівлі-продажу житлового будинку від 28.12.2010 р. зареєстрованого в реєстрі за №2901 ОСОБА_4 продала, а ОСОБА_8 купив житловий будинок АДРЕСА_5 загальною площею 315,4 кв.м. розташований на земельній ділянці площею 0,0546 га кадастровий №4623686600:01:002:0777, який належав продавцю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 20.11.2007 р. (а.с.18). Договором купівлі-продажу земельної ділянки від 28.12.2010 р. зареєстрованого в реєстрі за №2904 ОСОБА_4 продала, а ОСОБА_8 купив земельну ділянку площею 0,0546 га для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель кадастровий №4623686600:01:002:0777, яка належала продавцю на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 03.06.2008 р. Зазначені договри укладені за наявності нотаріально посвідченої згоди на продаж ОСОБА_2 від 28.12.2010 р. (а.с.19).

Договором купівлі-продажу житлового будинку від 12.06.2008 р. зареєстрованого в реєстрі за №6944 ОСОБА_4 продала, а ОСОБА_11 купив житловий будинок АДРЕСА_5 , який належав продавцю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 20.11.2007 р. Договором купівлі-продажу земельної ділянки від 13.06.2008 р. зареєстрованого в реєстрі за №5789 ОСОБА_4 продала, а ОСОБА_11 купив земельну ділянку площею 0,0382 га для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель кадастровий №4623686600:01:002:0776, яка належала продавцю на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 03.06.2008 р. (а.с.21).

Договором дарування житлового будинку від 08.04.2011 р. зареєстрованого в реєстрі за №450 ОСОБА_4 подарувала, а її син ОСОБА_7 прийняв в дар житловий будинок АДРЕСА_4 розташований на земельній ділянці площею 0,0382 га кадастровий №4623686600:01:002:0775, який належав дарувальнику на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 20.11.2007 р. Договір вчинено за наявності нотаріально посвідченої згоди ОСОБА_2 від 08.04.2011 р. (а.с.22). Договором дарування земельної ділянки від 08.04.2011 р. зареєстрованого в реєстрі за №453 ОСОБА_4 ОСОБА_7 земельну ділянку площею 0,0382 га для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель кадастровий №4623686600:01:002:0775, яка належала дарувальнику на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 03.06.2008 р. І за наявності нотаріально посвідченої згоди ОСОБА_2 від 08.04.2011 р. (а.с.23).

Договором купівлі-продажу житлового будинку від 24.04.2008 р. зареєстрованого в реєстрі за №4629 ОСОБА_4 продала, а ОСОБА_12 а купила житловий будинок АДРЕСА_6, який належав продавцю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 20.11.2007 р. Договором купівлі-продажу земельної ділянки від 13.06.2008 р. зареєстрованого в реєстрі за №7003 ОСОБА_4 продала ОСОБА_12 купила земельну ділянку площею 0,0382 га для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель кадастровий №4623686600:01:002:0773, яка належала продавцю на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 03.06.2008 р. Продаж вчинено за 58560,97 грн. (а.с.27,28).

Договором дарування житлового будинку від 08.04.2011 р. зареєстрованого в реєстрі за №456 ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_7 житловий будинок АДРЕСА_4 розташований на земельній ділянці площею 0,0382 га кадастровий №4623686600:01:002:0772, який належав дарувальнику на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 20.11.2007 р. Дар оцінено в сумі 893818,00 грн. при нотаріально посвідченій згоді ОСОБА_2 від 08.04.2011 р. (а.с.29). Договором дарування земельної ділянки від 08.04.2011 р. зареєстрованого в реєстрі за №459 ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_7 земельну ділянку площею 0,0382 га для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель кадастровий №4623686600:01:002:0772, яка належала дарувальнику на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 03.06.2008 р. при нотаріально посвідченій згоді ОСОБА_2 від 08.04.2011 р. (а.с.30).

Договором дарування житлового будинку від 17.03.2011 р. зареєстрованого в реєстрі за №357 ОСОБА_4 подарувала, а її матір ОСОБА_6 прийняла в дар житловий будинок АДРЕСА_3, що розташований на земельній ділянці площею 0,0580 га кадастровий №4623686600:01:002:0771, який належав дарувальнику на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 20.11.2007 р. Дар оцінено в сумі 953526,00 грн. при нотаріально посвідченій згоді ОСОБА_2 від 17.03.2011 р. (а.с.31). Договором дарування земельної ділянки від 17.03.2011 р. зареєстрованого в реєстрі за №360 ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_6 прийняла в дар земельну ділянку площею 0,0580 га для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель кадастровий №4623686600:01:002:0771, яка належала дарувальнику на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 03.06.2008 р. Дар оцінено в сумі 10358,80 грн. при нотаріально посвідченій згоді ОСОБА_2 від 17.03.2011 р. (а.с.32).

Вказані вище цивільно-поравові угоди є чинними, тому нерухоме майно, яким мало місце розпорядження у встановленому законом порядку не може бути об»єктом поділу між колишнім подружжям.

Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 20.11.2007 р., державного акту на право власності на земельну ділянку від 03.06.2008 р. житловий будинок АДРЕСА_1 загальною площею 266,0 кв.м. і земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель кадастровий №4623686600:01:002:0774 належать на праві власності ОСОБА_4 (а.с.24-26). Тому суд дійшов вірного висновку про визнання цього майна спільною сумісною власністю та вирішив питання його поділу у спосіб визначення за сторонами ідеальних часток, які визнав рівними. Такі висновки суду узгоджуєються з вимогами ч.1 ст. 70 СК України та роз»ясненнями, що у п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу,визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя».

За змістом вказаного пункту постановив - вирішуючи питання про поділ майна, що є об»єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподілні речі, суди мають застосовувати положення частин 4,5 ст. 71 СК щодо обов»язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя /одного з них/ до суду з таким позовом /ст.. 11 ЦК/та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

У разу коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Оскільки позивачем ОСОБА_2 не надано суду доказів щодо варіанів розподілу майна, котре судом обгрунтовано визнано спільним майном подружжя,суд першої інстанції дійшов вірного висноваку в частині визначення за сторонами рівних часток у зазначеному в рішенні будинку та земельній ділянці, навівши достатньо мотивів, за яких дійшов висноваку про визнання цього майна об»єктом спільної сумісної власності.

Суд правильно застосував відповідні норми СК та врахував, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування та земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених ЗК України.

Ст.60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об"єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У відповідності до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №350296 від 26.12.2005 р. ОСОБА_4 належить земельна ділянка площею 1,9999 га для ведення особистого селянського господарства кадастровий №4623681800:08:000:0035 на території Вовківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, яка передана їй у власність на підставі розпорядження голови Пустомитівської районної державної адміністрації Львівської області №943 від 13.12.2005 р. (а.с.33,90).

Договорами дарування земельної ділянки від 15.03.2011 р. зареєстрованих в реєстрі за №317, №320 та №323 ОСОБА_2 подарував, а його дружина ОСОБА_4 прийняла в дар земельні ділянки площею 2,000 га для ведення особистого селянського господарства кадастровий №4623681800:08:000:0038 розташовану на території с.Загір"я Вовківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, 2,0000 га кадастровий №4623681800:08:000:0034 та 4,0002 га кадастровий №4623681800:08:000:0022 для ведення особистого селянського господарства розташованих на території Вовківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області (а.с.34-38).

Згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА №867017 від 19.10.2005 р. ОСОБА_2 належить земельна ділянка площею 1,9999 га для ведення особистого селянського господарства кадастровий №4623681800:08:000:0012 на території Вовківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, яка придбана ним на підставі договору купівлі-продажу від 21.12.2004 р. (а.с.39).

За таких обставин суд дійшов правильного висновку, що вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_4 щодо земельних ділянок загальною площею 12 га на території Вовкіської сільської ради Пустомитівського району Львівської області підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Земельні ділянки площею 1,9999 га кадастровий №4623681800:08:000:0035, 2,0000 га кадастровий №4623681800:08:000:0034 та 4,0002 га кадастровий №4623681800:08:000:0022 для ведення особистого селянського господарства, які розташовані на території Вовківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, а також земельна ділянка площею 2,000 га для ведення особистого селянського господарства кадастровий №4623681800:08:000:0038, яка розташована на території с.Загір"я Вовківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області - є особистою приватною власністю ОСОБА_4 з врахуванням наведених вище правових підстав набуття такого права власності.

Земельна ділянка площею 1,9999 га для ведення особистого селянського господарства кадастровий №4623681800:08:000:0012 на території Вовківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, яка належить на праві власності ОСОБА_2 згідно договору купівлі-продажу від 21.12.2004 р. - є об"єктом права спільної сумісної власності сторін, а тому, за відсутності визначеної ринкової вартості такої, підлягає поділу між сторонами в рівних частках.

Вірними є висновки суду першої інстанції і в частині вирішення питання поділу будинку АДРЕСА_1.

Враховуючи мотиви апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо рішення суду першої інстанції в частині поділу транспортного засобу марки "ВМW Х5", 2008 року випуску, та відсутність апеляційної скарги ОСОБА_13 на рішення суду першої інстанції, колегія суддів не вбачає правових підстав для виходу за межі апеляційної скарги та вирішення питання поділу вказаного ТЗ з врахуванням пояснень представника ОСОБА_4 .

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції за недоведеністю у частині вимог щодо розподілу майна - предметів домашнього вжитку та систем водопостачання та локальних очисних споруд до котеджів по АДРЕСА_1 та відмові у стягненні коштів з ОСОБА_2 в рахунок компенсації за виконання боргового зобов»язання ОСОБА_4 перед банком, як позичальником.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Керуючись ст. 303,304, п.2.ч.1 ст.307, п.3 ч.1 ст. 309, ч.2 ст. 314, ст.316, 317 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 7 березня 2014 року в частині вирішення позову ОСОБА_2 про поділ ТЗ -автомобіля Fiat Doblo Combi,2009 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 у спосіб стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 компенсації в сумі 3 816 гривен 97 коп. скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у позові.

Рішення суду в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 про поділ майна подружжя зазначеного у абзації 23, 30, 31-му мотивувальної частини рішення - рухомого майна-предметів домашнього вжитку та майна яким є автоматичний водогін та автоматичні очисні споруди для семи зблокованих котеджів в с. Солонка Пустомтитівського району Львівської області - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у позові.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 121 гр. 80 коп. судових витрат.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий

Судді