Ухвала суду № 41487467, 19.11.2014, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/2383/14Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 2, 5 Клочко О. В. Доповідач в апеляційній інстанції Бородійчук В. Г. УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2014 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоБородійчука В. Г.суддівПодороги В. М. , Демченка В. А. при секретаріВолвенко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_6 на заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 21 липня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про припинення права власності на частку в праві спільної часткової власності.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши ОСОБА_6, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

25 лютого 2013 року ОСОБА_7 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6 про усунення перешкод у здійсненні права власності.

В свою чергу 22 травня 2013 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_7 про припинення права власності на частку в праві спільної часткової власності.

Вказані позови сторін об'єднані в одне провадження.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 21 липня 2014 року позовну заяву ОСОБА_7 про усунення перешкод у здійсненні права власності залишено без розгляду.

ОСОБА_6 свої позовні вимоги мотивував тим, що рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 08 лютого 2012 року у справі № 2-4154/11 та ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 25 квітня 2012 року (справа № 2ц/2390/1413/12 р.) за ОСОБА_7 визнано право власності в квартирі АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_8 (матері відповідачки) за заповітом ОСОБА_8 від 26 жовтня 2011 року, складеним в Першій Черкаській державній нотаріальній конторі.

Квартира АДРЕСА_1 придбана його батьками ОСОБА_9 в шлюбі з ОСОБА_10 для нього.

Після смерті ОСОБА_9 він отримав 9/10 частин в праві власності на вказану квартиру.

Так як частка відповідача у спільній власності на квартиру є незначною, і дану частку не можна виділити в натурі, просив ухвалити рішення, яким припинити право власності відповідачки на його частку з виплатою ОСОБА_7 грошової компенсації та визнати за ним право власності на частку відповідачки.

Заочним рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 21 липня 2014 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 21 липня 2014 року як незаконне та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до відхилення з слідуючих підстав.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Ст. 213 ЦПК України вказує, що рішення суду повинно бути законним та обгрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Звертаючись до суду з позовною заявою (а.с. 114-118 Т. 1) ОСОБА_6 свої позовні вимоги мотивував тим, що рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 08 лютого 2012 року у справі № 2-4154/11 та ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 25 квітня 2012 року (справа № 2ц/2390/1413/12 р.) за ОСОБА_7 визнано право власності в квартирі АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_8 (матері відповідачки) за заповітом ОСОБА_8 від 26 жовтня 2011 року, складеним в Першій Черкаській державній нотаріальній конторі.

Квартира АДРЕСА_1 придбана його батьками ОСОБА_9 в шлюбі з ОСОБА_10 для нього.

Після смерті ОСОБА_9 він отримав 9/10 частин в праві власності на вказану квартиру.

Так як частка відповідача у спільній власності на квартиру є незначною, і дану частку не можна виділити в натурі, просив ухвалити рішення, яким припинити право власності відповідачки на його частку з виплатою ОСОБА_7 грошової компенсації та визнати за ним право власності на частку відповідачки.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції в своєму рішенні (а.с. 29-31 Т.2) мотивував висновки щодо відмови в задоволенні позовних вимог тим, що ст. 365 ЦК України вимагає попереднє внесення на депозитний рахунок суду вартості частки в спільному майні в разі припинення права власності за вимогою іншого співвласника і це є однією із основних умов ухвалення рішення про позбавлення особи майна без її згоди, а оскільки позивач за зустрічними позовними вимогами ОСОБА_6 таку вимогу не виконав, тому йому й було відмовлено в задоволенні його позову.

Колегія суддів, розглядаючи спір в суді апеляційної інстанції встановила слідуючі обставини по справі.

Так, дійсно було встановлено, що ОСОБА_6 являється власником 9/10 частин квартири АДРЕСА_1, що підтверджується копією технічного паспорту на квартиру (а.с. 129 Т. 1). ОСОБА_7 являється власником 1/10 частини вищевказаної квартири і її право власності в порядку спадкування було встановлено рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 08 лютого 2012 року у справі № 2-4154/11 та підтверджено ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 25 квітня 2012 року (справа № 2ц/2390/1413/12 р.), яка є чинною та ніким не скасованою на час розгляду справи.

Згідно вимог ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників в наступних випадках: частка є незначною і не може бути виділена в натурі, річ є неподільною, спільне володіння майном є неможливим, таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України в постанові від 16 січня 2012 року по цивільній справі, аналіз ч.1 ст. 365 ЦК України свідчить про те, що для припинення права власності особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1-3 ч. 1 ст. 365 ЦК України за умови, що таке припинення не задасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Висновком судової будівельно-технічної експертизи № 20/13-23; 1043/14-23 від 21 травня 2014 року (а.с. 2-9 Т.2) встановлено, що частка у власності ОСОБА_6 є більшою (9/10 у праві власності) і за своєю величиною становить 54,1 кв.м. від загальної площі; частка ОСОБА_7 становить (1/10 у праві власності) і становить 6 кв.м.. Також зазначено, що частка ОСОБА_7 за своєю величиною не відповідає розміру меншої кімнати площею 11,9 кв.м., а тому виділити в натурі 1/10 частку квартири не вбачається можливим.

Крім того, висновком вказаної експертизи зазначено, що ймовірна дійсна (ринкова) вартість житлової квартири АДРЕСА_1 станом на час проведення дослідження становить 341 996 грн., а вартість 1/10 частки співвласниці ОСОБА_7 по ринковій вартості в квартирі складає 34 1999 грн..

За таких обставин, висновком експертизи достовірно було встановлено, що квартира є неподільною і спільне володіння та користування житловим приміщенням ОСОБА_6 та ОСОБА_7 є неможливим, оскільки виділення в користування ОСОБА_7 навіть меншої кімнати, а ОСОБА_6 двох більших, ущемить права позивача за зустрічним позовом.

Відповідно до ст. 183 ЦК України подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення.

Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.

Відповідно до ч.1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.

Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. Невиконання позивачем цієї умови є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. З урахуванням викладеного та не внесення позивачем на депозитний рахунок суду вартості 1/10 частини спірної квартири будинку, суд обґрунтовано відмовив у позові. Доводи апелянта не спростовують підстав відмови.

Крім того, колегія суддів враховує те, що ч. 2 ст. 365 ЦК України встановлює обов'язок попереднього внесення співвласниками-позивачами вартості частки на депозитний рахунок суду. Разом з тим у позивачів немає обов'язку вносити суму на депозит суду одночасно з поданням позову, як це визначено, наприклад, щодо осіб, чиї переважні права на купівлю частки порушені згідно абзацу 1 ч. 4 ст. 362 ЦК України. Дане твердження обумовлене тим, що на відміну від врегульованого зазначеною нормою позову співвласника про переведення на нього прав та обов'язків покупця за вже укладеним договором купівлі-продажу частки, ціна якого є чітко визначеною, вартість частки, про припинення якої йдеться у ст. 365 ЦК України, на момент подання позову є невідомою, вона встановлюється в ході розгляду справи, як правило, шляхом залучення експертного висновку. ЦК України не уточнює, коли саме має бути внесена грошова сума, проте в будь-якому випадку це має відбутися до прийняття рішення судом.

Такої ж позиції дотримується і ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ, який своїм листом від 05 грудня 2011 року сформулював обов'язкові для усіх судів України правові позиції щодо розгляду цивільних справ. Зокрема, звернуто увагу судів на те, що згідно з ч. 2 ст. 214 ЦПК України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний врахувати висновки ВСУ, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 цього Кодексу. Щодо розгляду цивільних справ, що відносяться до категорії права власності рекомендовано звернути увагу на те, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до положення ст. 365 ЦК України вимога про попереднє внесення на депозитний рахунок суду вартості частки в спільному майні в разі припинення права власності за вимогою інших співвласників є однією з основних умов ухвалення рішення про позбавлення особи майна без її згоди, інакше буде вважатися, що особа незаконно позбавлена майна.

В постанові ВСУ від 12 вересня 2011 року по справі № 6-27 цс 11 зазначено, що вимога попереднього платежу не є просто технічною складовою процедури відчуження майна, яка встановлена законом, а є основною вимогою, на якій повинно ґрунтуватися рішення суду про позбавлення особи майна без її згоди. І такий висновок встановлено на основі застосування Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року. Згідно зі ст. 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року, держави, які ратифікували вказану Конвенцію, взяли на себе зобовязання виконувати остаточні рішення Європейського суду з прав людини в будь-яких справах, у яких вони є сторонами.

Колегією суддів було достовірно встановлено, і це підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_6 дійсно звертався з письмовим клопотанням до районного суду про надання йому реквізитів депозитного рахунку суду та формулювання призначення платежу. Дане клопотання було зачитано ОСОБА_6 вголос в судовому засіданні 18 липня 2014 року та зазначено, що він готовий негайно внести грошові кошти в сумі рівній вартості 1/10 частки в праві спільної часткової власності в квартирі на будь-який рахунок, який має статус депозитного рахунку суду (буде визнаний судом як депозитний рахунок суду) та може використовуватися судом як депозитний рахунок суду. Судом першої інстанції таке клопотання задоволено не було, повідомлено ОСОБА_6, що депозитного рахунку районного суду не існує та не було надано йому реквізитів будь-яких інших рахунків, які судом можуть використовуватися як депозитний рахунок суду, а також проігноровано повідомлення ОСОБА_6 про те, що в якості депозитного рахунку в тому числі і по цивільних справах може використовуватися рахунок в Територіальному управлінні державної судової адміністрації у Черкаській області.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що ОСОБА_6, як сторону по справі було позбавлено можливості виконати умову щодо попереднього внесення позивачем вартості частки у спільному майні на депозитний рахунок суду для подальшого ухвалення судом рішення згідно норм ст. 365 ЦК України, однак враховуючи вище приведені вказівки норм ЦК України, роз'яснення ВССУ та позицію ВСУ, колегія суддів позбавлена можливості під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції визначати реквізити депозитного рахунку та ухвалювати будь-яке рішення про внесення позивачем за зустрічним позовом коштів суми вартості 1/10 частки квартири на депозитний рахунок.

Оцінивши усі зібрані по справі докази, колегія суддів вважає, що районний суд, з урахуванням обставини не внесення стороною грошових коштів на депозитний рахунок, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав, визначених ч.1 ст.365 ЦК України для припинення права відповідача на частку у спільному майні на підставі фактів та доказів, що підтверджують неможливість сумісного володіння та користування спірною квартирою.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно застосовано норми матеріального права та ухвалено рішення з додержанням положень чинного законодавства.

Доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильність застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315, 317, 319 ЦПК України колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 21 липня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про припинення права власності на частку в праві спільної часткової власності залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий :

Судді :