Рішення № 41483051, 17.11.2014, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження № 2- 5372/14

В справі № 760/26730/13-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 листопада 2014 року Солом"янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді - Шереметьєвої Л.А.

при секретарі - Боровик О.О.

розглянувши у відкритому судового засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,суд,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач у грудні 2013 року звернувся до суду з позовом і просив стягнути з відповідачки 805 932, 83 гр. боргу за договором позики, які складалися з: 706 000,00гр. боргу, 82 698, 69гр. процентів та 17 234, 14гр. річних.

У вересні 2014 року після перегляду заочного рішення в справі та призначення справи до судового розгляду позивач збільшив розмір позовних вимог і просить стягнути з відповідачки: 706 000,00 гр. боргу, 136 161, 27 гр. процентів, 96 722,00 гр. інфляційних витрат та 36 151, 07 річних.

Посилається в позові на те, що 20.03.2012 року між ним та відповідачкою був укладений Договір позики, за яким він надав відповідачці в борг 706 000,00 гр., про що відповідачка видала йому власноручну розписку.

Строк повернення боргу ними за договором був обумовлений 31.12.2012 року.

Не дивлячись на його неодноразові нагадування про повернення боргу, відповідачка до цього часу свої зобов"язання перед ним не виконала, борг не повернула та уникає з ним будь-яких контактів.

Виходячи з цього, просить задовольнити позов, стягнути з відповідачки суму боргу в розмірі 706 000, 00гр., а також проценти за користування коштами, виходячи з облікової ставки НБУ,в розмірі 136 161, 27 гр., так як при укладенні договору він розраховував на своєчасне повернення коштів відповідачкою і розмір процентів за користування коштів при укладенні договору не встановлювався.

Крім того, на підставі ч.2 ст.625 ЦК України просить стягнути з відповідачки 96 722,00 гр. інфляційних витрат та 36 151, 07 гр. річних за весь час прострочення до моменту збільшення розміру позовних вимог 15.09.2014 року.

Представники відповідачки в судовому засіданні проти позову заперечували. Посилалися на те, що відповідачка виконала свої зобов»язання перед позивачем шляхом передачі йому у власність автомобіля Mersedes- Benz E 280, на який вона позичала кошти у позивача і який нею був придбаний у ОСОБА_3 на підставі довіреності.

Коли настав час виконання відповідачкою зобов»язань за договором позики вони дійшли згоди про передачу автомобіля у власність позивача, в зв»язку з чим 19.03.2013 року ОСОБА_3 була видана довіреність позивачу на право розпорядження даним транспортним засобом.

Виходячи з цього вважають, що відповідачка таким чином виконала свої боргові зобов»язання перед позивачем, а тому просять у позові відмовити.

Після дачі пояснень в справі представник відповідачки в судове засідання не з»явився, про час розгляджу справи повідомлений належним чином у порядку, визначеному ч.5 ст.74 ЦПК України. Про причину неявки суд до відома представник відповідачки не поставив.

Виходячи з цього, а також того, що сторони дали пояснення в приводу пред»явленого позову, підстави для відкладення розгляду справи чи оголошення в ній перерви, визначені ст.169 ЦПК України, відсутні, суд вважає за можливе розглядати справу в його відсутності.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає позов обґрунтованим, виходячи з наступного.

Встановлено, що 20.03.2012 року між сторонами був укладений Договір позики, за яким позивач надав відповідачці в борг 706 000,00 гр., про що відповідачка видала позивачу власноручну розписку та зобов»язалася повернути борг до 31.12.2012 року.

Позивач суду пояснив і це підтверджується наданими ним суду гарантійними листами, відповідачка визнавала наявність у неї боргових зобов»язань перед позивачем та різним чином гарантувала повернення йому боргу спочатку до 08.09.2012 року, а в подальшому до 08.06.2013 року.

/ а.с. 7; 36 - 37 /

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона/позикодавець/ передає у власність другій стороні/позичальникові/ грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов"язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів/суму позики/ або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Ч.1 ст.1049 кодексу передбачено, що позичальник зобов"язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Виходячи з того, що відповідачкою борг у строки, встановлені договором позики, не повернуто, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивачки та їх задоволення.

Відповідно до ст.1048 кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

З проведеного позивачем розрахунку процентів в розмірі облікової ставки НБУ, яка діяла в період дії договору позики, укладеного між сторонами, і до ухвалення рішення судом, розмір процентів за користування позикою становить 136 161, 27 гр.

Крім того, відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сторони в судовому засіданні підтвердили, що кошти в позику відповідачці надавалися в національній валюті.

З розрахунку позивача, перевіреного судом, вбачається, що сума річних від простроченої відповідачкою суми позики становить 36 151, 07гр., а інфляційні витрати 96 722, 00 гр.

Представники відповідачки, заперечуючи існування боргових зобов»язань відповідачки перед позивачем на даний момент та доводячи виконання нею цього зобов»язання, розрахунку процентів, річних та інфляційних витрат, проведеного позивачем, у судовому засіданні не спростовували.

Враховуючи викладене вище, висновку суду про невиконання відповідачкою умов укладеного з позивачем договору позики, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими.

Крім того, при вирішенні спору сторін суд зважає також на наступне.

З точки зору закону в разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання.

Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

На підтвердження укладеного з відповідачкою договору позики та передачу їй грошових коштів позивач у судовому засіданні надав суду оригінал розписки відповідачки про отримання грошових коштів, наявність якої у нього є свідченням невиконання відповідачкою умов договору позики.

Представники відповідачки в судовому засіданні підтвердили знаходження боргової розписки відповідачки у позивача та не зуміли пояснити причину її знаходження у нього, як кредитора, коли доводили відсутність у неї боргових зобов»язань перед позивачем.

Виходячи з викладеного вище, знаходження оригіналу розписки у позивача, суд приходить до висновку про наявність у позивача права вимоги до відповідачки.

Суд не приймає до уваги заперечення представників відповідачки в судовому засіданні, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Заперечуючи існування боргових зобов»язань, представники відповідачки послалися на їх виконання шляхом передачі у власність позивача автомобіля Mersedes- Benz E 280.

Заперечуючи дані обставини, позивач посилається на те, що даний автомобіль належить ОСОБА_3 - спільній знайомій його та відповідачки.

На даний час він розпоряджається даним автомобілем на підставі довіреності ОСОБА_3 на його ім»я від 19.03.2013 року.

Даним автомобілем дійсно раніше на підставі довіреності ОСОБА_3 керувала відповідачка, однак в зв»язку з борговими зобов»язаннями ОСОБА_3 перед ним, які вона не могла виконати, вона передала йому в розпорядження належний їй на праві власності автомобіль.

Будь-якого відношення відповідачка до цієї ситуації не має і вона не була стороною домовленостей між ним та ОСОБА_3

Представники відповівдачки в судовому засіданні не спростовували. Що автомобіль Mersedes- Benz E 280 дійсно належав ОСОБА_3 і ним відповідачка керувала по довіреності останньої.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З точки зору даної норми закону виконання зобов'язання - це здійснення боржником на користь кредитора обумовленої дії, яка складає предмет зобов'язання. При цьому дія повинна точно відповідати всім умовам договору, вимогам ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за їх відсутності - вимогам, що звичайно висуваються, у тому числі звичаїв ділового обігу, правил ділової етики.

Так, з розписки відповідачки на ім»я позивача вбачається, що предметом договору позики були грошові кошти в розмірі 760 000, 00гр. і свої зобов»язання відповідачка зобов»язалася виконати шляхом повернення переданої їй позивачем у борг суми.

Згідно з ч.1 ст.527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 528 ЦК України передбаченотпокладення боржником виконання обов'язку на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто.

Сторони в судовому засіданні не спростовували, що за умовами договору позики своє зобов»язання перед позивачем відповідачка має виконувати особисто.

Позивач суду пояснив, що будь-яких домовленостей з відповідачкою про виконання її зобов»язання перед ним ОСОБА_3 не було і не могло бути, т.я. сама ОСОБА_3 була його боржником і розрахувалася з ним шляхом передачі йому на підставі довіреності права розпорядження належним їй автомобілем і він прийняв це виконання.

Згідно з вимогами статей 57-60 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів.

Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи.

Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування.

Заявивши клопотання про допит у якості свідка ОСОБА_3, представники відповідачки будь-яких заходів для забезпечення її явки до суду, не вживали.

На виконання вимог ч.4 ст.10 ЦПК України судом постановлювалися ухвали при її привід у судове засідання, які органами внутрішніх справ виконані не були.

Представники відповідачки, не вживаючи заходів для її явки до суду, посилалися на те, що дана особа добровільно відмовилася з»явитися до суду та зайняли позицію спостерігачів у цьому питанні, намагаючись перекласти свій обов»язок доказування та збирання доказів на суд.

Виходячи з викладеного вище, законодавчо врегульованого принципу засад здійснення цивільного судочинства, викладеного в ст.10 ЦПК України, а саме принципу змагальності, обґрунтування заперечень вимог позивача з боку представників відповідача в судовому засіданні, врегульовані законом способи виконання зобов»язань, суд вважає твердження представників відповідача в судовому засіданні безпідставними.

Відповідно до ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві-пропорційно до тієї частки позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Згідно зі ст.79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Враховуючи дану норму закону та задоволення вимог позивача в судовому засіданні, а також поданої позивачем заяви про забезпечення позову, суд приходить до висновку про стягнення з відповідачки на його користь сплачену ним суму судового збору при зверненні до суду в розмірі 3555,70гр./ 3441, 00 + 114,70/.

Крім того, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розміру, ніж встановлено законом, сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду.

Встановлено, що при зверненні до суду з позовом у грудні 2013 року позивач сплатив максимальну суму судового збору з позову, який носить майновий характер.

В вересні 2014 року,збільшуючи розмір позовних вимог, позивач додатково сплатив 1691, 02 гр. судового збору.

Виходячи з цього, суд приходить до висновку про повернення зайво сплаченої позивачем суми судового збору.

Керуючись ст.ст.15,16, 526, 625, 1046, 1048-1049 ЦК України, ст.ст.3-4, 10-11, 57-60, 79, 88,209, 212-215, 218 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 706 000,00гр. боргу, 136 161, 27 гр. процентів, 96 722,00 гр. інфляційних витрат, 36 151, 07 річних та 3555,70гр. судового збору.

Стягнути з ОСОБА_2 213,00гр. судового збору на користь держави.

Зобов'язати фінансовий орган ГУ ДКУ у м. Києві повернути ОСОБА_1 сплачений ним, згідно квитанції від 15 вересня 2014 року , судовий збір в сумі 1691, 02 гр. на реквізити: банк одержувач - УДКСУ у Солом»янському районі міста Києва, розрахунковий рахунок: 31212206700010 , МФО банку: 820019, код ЄДРПОУ: 02896762.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду м. Києва через суд першої інстанції.

Суддя: