Постанова № 41479132, 17.11.2014, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.11.2014 року Справа № 912/2365/14

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),

суддів: Подобєда І.М., Сизько І.А.

при секретарі судового засідання: Сусла Я.Б.

представники сторін:

від позивача: Букоємський Р.В. представник, довіреність №14-138 від 13.05.14;

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце судового засідання відповідач повідомлений належним чином.

Розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ на рішення господарського суду Кіровоградської області від 30.09.2014 року у справі № 912/2365/14

за позовом: Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ

до: Військової частини 2269, Кіровоградська область, м. Олександрія

про стягнення 9141,85 грн.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Кіровоградської області з позовною заявою звернулось Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про стягнення з Військової частини 2269 за договором купівлі-продажу природного газу № 12/889-БО-18 від 19.10.2012 року пені за порушення грошового зобов'язання у розмірі 2705,16 грн., 7 % штрафу у розмірі 5528,87 грн., 3 % річних у розмірі 541,03 грн., інфляційні втрати у розмірі 366,79 грн., з покладенням на відповідача витрат по сплаті судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовує неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу № 12/889-БО-18 від 19.10.2012 року, укладеного між сторонами, в частині повної та своєчасної оплати за поставлений природний газ.

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 30.09.2014 року (суддя Кабакова В.Г.) позов задоволено частково, стягнуто з Військової частини 2269 на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 1704,11 грн. заборгованості, з яких: 261,37 грн. пеня, 552,89 грн. штраф, 523,06 грн. 3% річних, 366,79 грн. збитки від інфляції, а також 1805,08 грн. судового збору, в іншій частині в задоволені позову відмовлено.

Вмотивовуючи рішення, суд послався на те, що відповідач несвоєчасно проводив розрахунки за поставлений йому позивачем за договором природний газ за жовтень - грудень 2012 року, у зв'язку з чим вимоги позивача про стягнення, трьох процентів річних та збитків від інфляції є правомірними та підлягають задоволенню.

Стягнення пені та штрафу підлягає частковому задоволенню в сумі 261,37 грн. - пеня, 552,89 грн. - штраф, яку суд, з урахуванням наданих сторонами доказів, приймаючи до уваги майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, беручи до уваги розмір нарахувань та стягнення інфляційних втрат і 3% річних, враховуючи важкий фінансовий стан Збройних сил України, факт виконання відповідачем специфічних функцій, пов'язаних із захистом обороноздатності держави, вважав за можливе, керуючись ст. 233 Господарського кодексу України та правом, наданим суду п. 3 ч.1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, за клопотанням відповідача зменшити на 90% від їх розміру.

Не погодившись з даним рішенням господарського суду Кіровоградської області Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення в частині зменшення розміру пені на 2443,79 грн. та 7% штрафу на 4975,98 грн., та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з Військової частини 2269 на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" пені 2443,79 грн. та 7% штрафу 4975,98 грн., в іншій частині рішення залишити без змін.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"посилається на наступне:

- в оскаржуваному рішенні в частині зменшення пені місцевий господарський суд не врахував жодного аргументу, доводу чи доказу позивача, не зазначивши мотивів такого неврахування, чим порушив вимоги ст.ст. 4-2, 43, 84 ГПК України, що призвело до прийняття неправильного рішення,

- суд не дослідив майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, та інших інтересів сторін, які заслуговують на увагу, що призвело до порушення ст.233 ГК України;

- господарський суд не врахував особливі обставини щодо діяльності позивача, а саме: позивач є підприємством, яке має стратегічне значення для економіки та безпеки держави; за спірним договором постачався імпортований природний газ, який закуповується за зовнішньоекономічними контрактами, якими встановлені чіткі строки розрахунків за поставлений газ, а також санкції за порушення цих строків; внаслідок недоотримання та несвоєчасного проведення розрахунків за спожитий природний газ позивач змушений залучати комерційні кредити за ставками 20-24% річних; єдиним джерелом часткової компенсації понесених позивачем втрат є стягнення з боржників пені;

- аналіз законодавства вказує, що відсутність вини відповідача у виникненні боргу, його важкий фінансовий стан, відсутність коштів не є винятковим випадком в розумінні ст. 233 ГК України та п. 3 ст. 83 ГПК України та підставою для зменшення неустойки, яка підлягає стягненню;

- зменшення судом розміру пені на 90% спричиняє позивачу додаткові збитки, у зв'язку з чим не враховано інтереси позивача.

Представник Позивача у судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.10.2014 року прийнято апеляційну скаргу до розгляду.

Представник відповідача, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явився, відзив на апеляційну скаргу не надав.

Враховуючи, що наявні у справі докази дозволяють визначитися відносно законності оскаржуваного рішення, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду справи у відсутність представника відповідача.

В судовому засіданні 17.11.2014 року Дніпропетровським апеляційним господарським судом була оголошена вступна та резолютивна частина постанови у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до положень ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Дослідивши матеріали справи, апеляційний господарський суд встановив наступні обставини.

19.10.2012 року між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (Продавець) та Військовою частиною 2269 (Покупець) було укладено договір № 12/889-БО-18 купівлі-продажу природного газу (а.с. 7-12).

Згідно п. 1.1 Договору, продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2012 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, або/та природний газ, видобутий на території України підприємствами, які не підпадають під дію статті 10 ЗУ "Про засади функціонування ринку природного газу", а Покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього Договору.

Згідно п.1.2 Договору газ, що продається за цим договором, використовується Покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами.

В розділі 2 Договору сторонами узгоджено помісячний обсяг природного газу, що має бути переданий з 01 жовтня 2012 року по 31 грудня 2012 року.

Пунктом 3.3. Договору встановлено, що приймання-передача газу, переданого Продавцем Покупцеві у відповідному місці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу Покупцем у відповідному місці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу Покупця.

Згідно з пунктом 6.1. Договору, оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Строк дії Договору визначено з дати його підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення їх підписів печатками і до 31 грудня 2012 року в частині реалізації газу, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Зазначені вище та інші умови Договору № 12/889-БО-18 від 19.10.2012 узгоджені між сторонами шляхом підписання останньої сторінки Договору представниками Продавця і Покупця, які скріплено печатками обох сторін Договору.

На виконання Договору Продавець у жовтні 2012 року - грудні 2012 року передав, а Покупець отримав природний газ всього на суму 448 864,57 грн., що підтверджується:

- актом приймання-передачі природного газу від 30.11.2012 за спожитий у жовтні місяці 2012 року природний газ на суму 29350,29 грн.;

- актом приймання-передачі природного газу від 30.11.2012 за спожитий у листопаді місяці 2012 року природний газ на суму 143987,04 грн.;

- актом приймання-передачі природного газу від 31.12.2012 за спожитий у грудні місяці 2012 року природний газ на суму 275527,24 грн.

Акти приймання-передачі природного газу, в яких визначено фактичні обсяги переданого газу, його ціна та остаточна вартість, підписано без зауважень Постачальником, Покупцем, а також газорозподільною організацією (а.с. 13-15).

Як вбачається з матеріалів справи причиною виникнення спору є неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань у частині своєчасної оплати природного газу за жовтень - грудень 2012 року, у зв'язку з чим позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню за порушення грошового зобов'язання у розмірі 2 705,16 грн., 7 % штрафу у розмірі 5 528,87 грн., 3 % річних у розмірі 541,03 грн., інфляційні втрати у розмірі 366,79 грн., які відповідачем у добровільному порядку не сплачені, що стало причиною звернення позивача з позовом, який є предметом спору у даній справі.

Мотиви, з яких виходила апеляційна інстанція при винесенні постанови.

Відносини, що виникли між сторонами у справі на підставі договору, є господарськими зобов'язаннями, тому, згідно зі ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В порушення умов договору Відповідач своєчасно не розрахувався за поставлений природний газ, що підтверджується матеріалами справи, та не спростовується Відповідачем.

Як зазначає відповідач у своїх поясненнях, відповідно до фінансового обліку Військової частини 2269 суми в розмірі 29 350,29 грн., 143 987,04 грн. та сума 25 893,67 грн. оплачені вчасно, що підтверджується платіжними дорученнями № 2616 та 2617 від 12.12.2012 з відмітками банку про сплату від 14.12.2012 року, платіжним дорученням № 2626 від 13.12.2012 року з відміткою банку про сплату 17.12.2012 року (а.с. 45-47).

Інша частина суми в розмірі 49 633,57 грн. за домовленістю сторін була сплачена 24.04.2013 року згідно платіжного доручення № 1061 від 23.04.2013 року з відміткою про оплату 24.04.2014 року, банківською випискою від 24.04.2014 та листом від 30.04.2013 № 218 (а.с. 94-96).

Крім того, відповідачем надано докази направлення на адресу позивача листів з вимогою повернення актів приймання-передачі природного газу, та зазначено, що без наявності вказаних актів він не має змоги здійснити розрахунки навіть з огляду на наявність коштів на рахунку (а.с. 63-74).

Згідно п. 3.4 Договору, не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Згідно п. 6.1 Договору, оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

У зв'язку з чим, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду, що посилання відповідача на затримки в оформленні актів приймання-передачі газу не можуть бути підставою для звільнення від відповідальності, оскільки п. 6.1 договору не пов'язує обов'язок оплатити отриманий газ з їх підписанням. Наявність актів є обов'язковою умовою лише для проведення остаточного розрахунку, який включає можливі розбіжності та коригування. Така позиція підтверджується і Вищим господарським судом України (справа № 5021/1407/12 від 10.04.2014).

Як з'ясовано господарським судом та підтверджено матеріалами справи кошти за поставлений газ у жовтні 2012 у розмірі 29 350,29 грн., у листопаді 2012 у розмірі 143 987,04 грн. та частково у грудні 2012 у розмірі 225 893,67 грн. згідно банківських виписок відповідача, що узгоджується з даними позивача, отримані позивачем саме 17.12.2012 року (а.с. 19, 97-99).

Решта заборгованості за поставлений у грудні 2012 року газ у розмірі 49 633,57 грн. (сплата 55320,83 грн. згідно платіжного доручення від 23.04.2013 № 1061) отримані позивачем - 24.04.2013 та на підставі листа відповідача від 30.04.2013 № 218 зараховані в погашення заборгованості за поставлений у грудні 2012 року газ на підставі договору від 19.10.2012 № 12/889-БО-18 (а.с. 94-96).

Як зазначено у п. 1.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" з урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1 статті 8 цього Закону банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. При цьому порушення банком, що обслуговує платника (боржника), строку перерахування коштів до банку, який обслуговує кредитора, або несвоєчасне зарахування банками коштів на рахунок кредитора, в зв'язку з чим сталося прострочення виконання грошового зобов'язання, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання цього зобов'язання, однак надає боржникові право звернутися до банку, який його обслуговує, з вимогою щодо сплати пені відповідно до пункту 32.2 статті 32 названого Закону (див. також частину третю статті 343 ГК України).

У зв'язку з чим, колегією суддів встановлено, що моментом виконання грошового зобов'язання за поставлений газ у жовтні 2012 року у розмірі 29 350,29 грн., у листопаді 2012 року у розмірі 143 987,04 грн. та частково у грудні 2012 року у розмірі 225 893,67 грн. є 17.12.2012 року.

Також, колегія суддів враховує, що зазначені вище оплати за спожитий у жовтні та листопаді 2012 року газ були здійснені відповідачем без наявності у нього підписаних позивачем актів приймання-передачі газу, що спростовує доводи відповідача про неможливість проведення розрахунків без наявності у нього актів.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, на час розгляду справи судом першої інстанції відповідач повністю розрахувався з позивачем за спожитий природний газ, але з порушенням строків, передбачених п. 6.1 договору, що підтверджується відповідним розрахунком заборгованості, який наявний в матеріалах справи, та не заперечується відповідачем (а.с. 16-19).

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами; до відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Положення статей 216-218 Господарського кодексу України також встановлюють, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217, ч. 1 статті 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ст. 547 Цивільного кодексу України).

Сторонами в п. 7.2 Договору від 19.10.2012 № 12/889-БО-18 встановлено, що у разі невиконання Покупцем умов п. 6.1. цього Договору, він у безспірному порядку зобов'язується сплатити Продавцю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 відсотків від суми простроченого платежу.

Частина 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно п. 9.3. строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 років.

Вказані положення договору щодо стягнення пені та штрафу відповідають зазначеним вище вимогам законодавства щодо відповідальності за порушення зобов'язання.

У відповідності до вимог статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи приписи наведених вище норм та підтвердження матеріалами справи прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання з оплати вартості отриманого природного газу, вимоги позивача про стягнення пені, штрафу, інфляційних нарахувань та 3% річних є правомірними.

На підтвердження понесення інфляційних втрат та в обґрунтування здійснених нарахувань 3% річних, пені та штрафу у зв'язку із простроченням відповідачем строку оплати зазначених обсягів природного газу позивачем надані до матеріалів справи відповідні розрахунки (а.с. 16-17).

В той же час, господарський суд не погодився з порядком нарахування та розміром нарахованих трьох відсотків річних та пені.

Згідно п. 1.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Однак, як слідує із наданого позивачем розрахунку пені і 3% річних, останній включив в період часу, за який нараховано вказані нарахування, дні фактичної сплати відповідачем заборгованості та не врахував в окремих нарахуваннях положення частини п'ятої ст. 254 Цивільного кодексу України.

Також, суд враховує, що оскільки в Договорі № 12/889-БО-18 від 19.10.2012 року виконання грошового зобов'язання визначено до 14-го числа місяця, то останнім днем виконання такого зобов'язання є день, що передує цьому терміну, в даному випадку 13 число відповідного місяця.

На підставі викладеного, враховуючи розрахунок позивача (межі зазначеного ним періоду), дні фактичної сплати відповідачем суми боргу, положення частини п'ятої ст. 254 Цивільного кодексу України, колегія суддів відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши правильність нарахування 3% річних, інфляційних втрат, штрафу та пені прийшла до висновку, що місцевим господарським судом правомірно задоволені позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у сумі 523,06 грн. та збитки від інфляції у сумі 366,79 грн., нараховані у відповідності із ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Також, колегія суддів погоджується з розрахованим господарським судом розміром пені у сумі 2 613,72 грн. та штрафу у сумі 5 528,87 грн., які підлягали стягненню з відповідача.

Щодо доводів апеляційної скарги ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про необґрунтоване та незаконне зменшення місцевим господарським судом належних до стягнення пені та штрафу на 90%, колегія суддів з урахуванням наявних в матеріалах справи доказів встановила наступне.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Як передбачено у п. 3 ч.1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Зі змісту вищезазначених норм вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, тому він, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав, за яких можливе її зменшення.

Так, відповідно до роз'яснень, наданих у підпункту 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 частина 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Відповідно до укладеного між сторонами Договору, стягнення за яким є предметом спору, поставлений відповідачеві природний газ призначений виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами.

Враховуючи важкий фінансовий стан Збройних сил України, факт виконання відповідачем специфічних функцій, пов'язаних із захистом обороноздатності держави, а також факт проведення Україною антитерористичної операції участь у якій приймає відповідач, як структурна одиниця Збройних сил України, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду, що даний випадок є винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу.

Крім того, колегія суддів приймає до уваги наступні обставини:

- на час розгляду апеляційної скарги відповідач повністю розрахувався за основним зобов'язанням. Більш того, грошове зобов'язання за поставлений газ у жовтні та листопаді 2012 року повністю погашено ще 17.12.2012 року;

- незначність прострочення виконання. Період прострочення грошового зобов'язання за жовтень 2012 року склав 33 дні, за листопад 2012 року - лише 3 дні;

- наявність вини фінансових установ у простроченні грошових зобов'язань, оскільки відповідно до платіжного доручення № 2616 від 12.12.2012 року, яке одержано банком 12.12.2012 року, грошове зобов'язання за жовтень 2012 року в сумі 29 350,29 грн. перераховано банком на рахунок позивача лише 17.12.2012 року, що й стало причиною прострочення грошового зобов'язання за жовтень 2012 року на строк понад 30 днів та й підставою для нарахування штрафу у сумі 2 054,52 гривень. Аналогічно платіжне доручення № 2617 від 12.12.2012 на суму 143 987,04 грн. одержано банком 12.12.2012 року, платіжне доручення № 2626 від 13.12.2012 на суму 225 893,67 грн. одержано банком 13.12.2012 року, однак грошові кошти на рахунок позивача перераховано лише 17.12.2012 року, що взагалі стало причиною прострочення зобов'язання за листопад 2012 року. .

На думку колегії суддів апеляційного господарського суду, надані відповідачем до матеріалів справи під час розгляду справи судом першої інстанції вищезазначені докази, ступінь виконання відповідачем зобов'язань за договором, причини несвоєчасного виконання зобов'язання, значимість установи відповідача для держави - містять об'єктивні відомості, які підтверджують висновок місцевого господарського суду про винятковість даного випадку, що надає право суду для зменшення неустойки.

Відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що позивачем під час розгляду справи місцевим господарським судом не надано жодних у розумінні статей 32, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України доказів отримання збитків/понесених ним втрат в результаті несвоєчасної оплати відповідачем вартості поставленого природного газу.

З наданого скаржником лише разом з апеляційною скаргою звіту про фінансові результати за 2013 рік не вбачається, що збитки від операційної діяльності ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" у сумі 12 521 508 тис. грн. (рядок 2465) - є наслідком заборгованості саме відповідача, оскільки заборгованість відповідача за Договором № 12/889-БО-18 від 19.10.2012 року утворилась не у 2013 а у 2012 році та майже вся (89%) була погашена у цьому ж році (а.с. 129).

Не приймаються до уваги і доводи скаржника про те, що внаслідок недоотримання та несвоєчасного проведення розрахунків за природний газ позивач змушений залучати комерційні кредити, на підтвердження чого останнім до матеріалів справи надано баланс станом на 31.12.2013 р., з якого вбачається заборгованість по довгостроковим та короткостроковим кредитам банків (а.с. 130), оскільки з цього балансу неможливо встановити заборгованість по кредитам позивача внаслідок заборгованості саме відповідача.

Крім того, як вже було зазначено вище, заборгованість відповідача за Договором № 12/889-БО-18 від 19.10.2012 року утворилась не у 2013 а у 2012 році та майже вся (89%) була погашена у цьому ж році. У зв'язку з чим, колегія суддів вважає, що консолідований баланс позивача станом на 31.12.2013 року та консолідований звіт про фінансові результати за 2013 рік не є належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 33. 34 ГПК України.

Будь-яких інших доказів на підтвердження своєї позиції позивачем не надано.

Наведені позивачем в апеляційній скарзі приклади судової практики Вищого господарського суду України не можуть вважатися належними доказами у даній справі у розумінні положень ст.ст. 32-36 Господарського процесуального кодексу України, оскільки зазначені судові рішення прийняті у спорах, стороною у яких не був відповідач.

Приймаючи до уваги викладене, доводи ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про незаконність прийнятого судового рішення в частині зменшення місцевим господарським судом належної до стягнення пені та штрафу на 90 % слід визнати необґрунтованими, підстави для зміни або скасування рішення суду, передбачені статтею 104 Господарського процесуального кодексу України, на думку колегії суддів апеляційного господарського суду відсутні, тому апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.

З огляду на обґрунтованість рішення господарського суду, відповідність висновків, викладених в рішенні, обставинам справи та чинному законодавству, вимоги скаржника про скасування рішення є необґрунтованими і не підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Кіровоградської області від 30.09.2014 року у справі № 912/2365/14 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складений 21.11.2014 року.

Головуючий суддя О.Г. Іванов

Суддя І.М. Подобєд

Суддя І.А. Сизько