Рішення № 41477865, 18.11.2014, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 27/68/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.11.2014 Справа № 908/3202/14

За позовом: Приватного підприємства "Молокозавод-ОЛКОМ" (72316 Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Дзержинського, 289а)

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (72336, АДРЕСА_1)

про стягнення 121 201 грн. 10 коп.

Суддя Дроздова С.С.

Представники сторін:

від позивача: Попов А.С., дов. б/н від 20.08.2014 р.

від відповідача: ОСОБА_3, без довіреності, договір від 21.10.2014 р., ОСОБА_1, паспорт НОМЕР_3 від 26.04.2001 р.

Приватне підприємство "Молокозавод-ОЛКОМ", Запорізька область, м. Мелітополь звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1 про стягнення 80 000 грн. 00 коп. основного боргу за договором поворотної фінансової допомоги № 49 від 05.10.2011р., 11 736 грн. 99 коп. пені, 18 904 грн. 11 коп. 25% річних, 10 560 грн. 00 коп. втрат від інфляції.

Відповідно до Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України № 30 від 26.11.2010р., протоколом автоматичного розподілу справи між суддями від 04.09.2014р., справу № 908/3202/14 передано на розгляд судді Дроздовій С.С.

Ухвалою суду від 05.09.2014р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 908/3202/14, присвоєно справі номер провадження 27/68/14 та призначено судове засідання на 01.10.2014р.

Ухвалою суду від 01.10.2014р. розгляд справи відкладався на 03.11.2014р., на підставі ст. 77 ГПК України, у зв'язку з неявкою у судове засідання представника відповідача.

Ухвалою суду від 03.11.2014р. продовжено строк розгляду справи на п'ятнадцять днів, відповідно до ст. 69 ГПК України. Засідання суду призначено на 18.11.2014р.

18.11.2014р. продовжено розгляд справи № 908/3202/14.

Головуючим суддею оголошено яка справа розглядається, склад суду, та роз'яснено представникам сторін, які прибули в судове засідання, їх права, у тому числі право заявляти відводи.

Відводів складу суду не заявлено.

У судовому засіданні 18.11.2014р. представник позивача надав письмову заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій просить суд стягнути з відповідача 75 000 грн. 00 коп. основного боргу, 7 675 грн. 62 коп. пені за порушення зобов'язання, 20 054 грн. 79 коп. 25% річних, 10 560 грн. 00 коп. втрат від інфляції.

Заява про зменшення розміру позовних вимог прийнята судом, відповідно до ст. 22 ГПК України, оскільки позивач має право до прийняття рішення по справі зменшити розмір позовних вимог.

Розгляду підлягають позовні вимоги про стягнення з відповідача 75 000 грн. 00 коп. основного боргу, 7 675 грн. 62 коп. пені за порушення зобов'язання, 20 054 грн. 79 коп. 25% річних, 10 560 грн. 00 коп. втрат від інфляції.

Представник відповідача у судовому засіданні, відкритому 18.11.2014р. позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 75 000 грн. 00 коп., 20 054 грн. 79 коп. 25% річних та 10 560 грн. 00 коп. втрат від інфляції визнав та надав письмове клопотання, в якому просить суд застосувати строк позовної давності до вимог позивача про стягнення пені у розмірі 7 675 грн. 62 коп. та відмовити позивачу в частині нарахування пені.

Клопотання відповідача прийнято судом, відповідно до ст. 22 ГПК України та ч. 4 ст. 267 ЦК України.

Відповідно до ст. 78 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Розглянувши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, заслухавши представників позивача та відповідача, суд вважає вимоги позивача такими, що підлягають задоволенню частково, з наступних підстав.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.

Згідно з ч. 1 ст. 13, ч. 1, 2 ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Вирішуючи спір, суд враховує наступне. Відповідно до ст. 4-1 ГПК України господарські суди вирішують спори у порядку позовного провадження.

Позов - це вимога позивача про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права чи охоронюваного законом інтересу, яка здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Згідно з господарським процесуальним законодавством предмет позову це матеріально - правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен винести рішення. Матеріально-правова вимога позивача повинна опиратися на певні обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а саме на підставу позову.

Згідно з ст. 20 ГК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Згідно статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарського кодексу України).

Підприємницька діяльність здійснюється суб'єктами господарювання, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Господарським судом встановлено, що 05.10.2011р. між ПП "Молокозавод-ОЛКОМ" (сторона 1) та ФОП ОСОБА_1 (сторона 2) укладений договір поворотної фінансової допомоги № 49.

Відповідно до п. 1.1 договору сторона 1 надає стороні 2 поворотну фінансову допомогу у розмірі, встановленому п. 2.1 даного договору, а сторона 2 зобов'язується повернути стороні 1 отриману фінансову допомогу у повному розмірі та в строк, встановлений п. 5.1 даного договору.

Пунктом 2.1 договору сторони визначили, що розмір фінансової допомоги згідно договору складає 80 000 грн. 00 коп.

Згідно п. 5.1 договору датою повернення фінансової допомоги є - 31.12.2011р.

Відповідно до умов даного договору позивач 05.10.2011р. передав відповідачу суму фінансової допомоги у розмірі 80 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 305 від 05.10.2011р. на суму 25 000 грн. 00 коп., № 306 від 05.10.2011р. на суму 55 000 грн. 00 коп. та банківською випискою по рахунку позивача.

Додатковою угодою № б/н від 05.12.2011р., сторони внесли зміни до п. 5.1. договору, виклавши його в наступній редакції: «дата повернення фінансової допомоги - 30.11.2012р.»

Додатковою угодою № 2 від 27.11.2012р., сторони внесли зміни до п. 5.1. договору, виклавши його в наступній редакції: «дата повернення фінансової допомоги - 31.08.2013р.».

Згідно з умовами договору відповідач лише частково повернув суму позики у розмірі 5 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 427 від 03.11.2014р.

Отже, в порушення умов договору, відповідач не повернув суму позики у розмірі 75 000 грн. 00 коп.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтями 11 та 509 Цивільного кодексу України визначено, що однією із підстав виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк, є договір.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до положень ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Правовідносини сторін врегульовано договором позики.

Згідно зі ст. 1046 ЦК за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Судом встановлено, що підписання спірного договору за викладеними в ньому умовами здійснювалося за вільним вибором сторін, що свідчить про досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору та підписаного уповноваженими представниками сторін та скріпленого печатками підприємств.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За приписами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Факт виконання зобов'язань за договором позики відповідач належним чином не довів.

З урахуванням наведеного, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 75 000 грн. 00 коп. боргу.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 20 054 грн. 79 коп. 25% річних та 10 560 грн. 00 коп. втрат від інфляції.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

На особу, яка допустила неналежне виконання зобов'язання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтями 611, 625 Цивільного кодексу України.

У відповідності до положень чинного законодавства захист цивільних прав здійснюється, зокрема, шляхом стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків, а у випадках передбачених законодавством або договором, неустойки (штрафу, пені), а також інших засобів передбачених законодавством.

До інших засобів захисту цивільних прав, у відповідності до ст. 625 ЦК України, відносяться індекс інфляції та відсотки річних.

Зокрема, згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 6.2 договору у випадку прострочення повернення фінансової допомоги в строк, встановлений пунктом 5.1 даного договору, сторона 2 також сплачує стороні 1 суму боргу с врахуванням встановленого індексу інфляції та 25% відсотків річних від простроченої суми.

Вимоги позивача про стягнення з відповідача 20 054 грн. 79 коп. 25% річних та 10 560 грн. 00 коп. втрат від інфляції заявлені позивачем обґрунтовано та підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 7 675 грн. 62 коп. пені. за період з 01.09.2013р. по 11.08.2014р.

Згідно з п. 6.1 договору у випадку прострочення повернення фінансової допомоги в строк, встановлений пунктом 5.1 даного договору, сторона 2 сплачує стороні 1 пеню в розмірі 0,5 % від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період прострочення платежу.

Відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно ст. 253 ЦК України перебіг строку починається наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Отже початком нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано за умовами договору.

При реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання за правилами частини першої статті 223 ГК України застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.

За змістом пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України, щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Частиною п'ятою статті 261 ЦК України передбачено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Порядок обчислення позовної давності, з урахуванням вимог частини другої статті 260 ЦК України, не може бути змінений за домовленістю сторін.

Згідно зі ст. 267 ЦК України, особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.

Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно із загальним правилом, після закінчення строку позовної давності особа втрачає можливість удатися до судового захисту порушеного права. Між тим, нормою ч.1 ст.267 ЦК України передбачено, що боржник або інша зобов'язана особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного. Дане положення є додатковою гарантією захисту прав кредитора та законодавчо закріпленим підтвердженням того, що навіть в разі спливу строку позовної давності суб'єктивне право продовжує існувати. При цьому факт необізнаності боржника про закінчення строку позовної давності юридичного значення не має.

Господарським судом було з'ясовано не дотримання позивачем правил обчислення процесуальних строків, які є важливими для господарського процесу взагалі та для забезпечення прав і свобод учасників судового процесу особливо.

Процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки у межах яких вчиняються процесуальні дії.

Відповідачем у судовому засіданні 18.11.2014р. подано клопотання про застосування строків позовної давності до вимоги позивача про стягнення 7 675 грн. 62 коп. пені.

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Відповідач заявив таке клопотання, згідно зі ст. 22 ГПК України та ст. 267 ЦК України.

Оскільки, клопотання відповідача відповідає вимогам чинного законодавства України, суд приймає відповідне клопотання.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (в даному випадку відмова у стягненні пені).

Згідно статті 260 Цивільного кодексу України передбачені правила обчислення строку позовної давності є суворо імперативними за своїм характером і не можуть бути змінені за домовленістю сторін.

Позивач не звертався до суду з письмовим клопотанням про поновлення пропущеного строку позовної давності з поважних причин.

Згідно з Інформаційним листом Вищого господарського суду України від 20.05.2014р. № 01-06/646/2014, положення договору, в якому сторони встановили, що позовна давність за вимогами про стягнення неустойки (пені) починає перебіг не з моменту прострочення платежу, а з дати , що визначається шляхом зворотного підрахунку шести місяців від дати звернення з претензією або позовом, суперечить вимогам частини другої статті 260, ст. 261 ЦК України, оскільки порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Згідно умов договору № 49 від 05.10.2011р.з урахуванням додаткової угоди № 2 від 27.11.2012р. сума поворотної фінансової допомоги мала бути повернута 31.08.2013р. Це означає, що при відсутності платежу в зазначений строк з наступного дня позивачу стає відомо про порушення його права, у зв'язку з чим, починається дія річного строку права на звернення до суду з вимогою захисту своїх інтересів. Таким чином, строк позовної давності щодо стягнення пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ сплинув 01.09.2014р.

За таких обставин, господарський суд Запорізької області не знаходить правових підстав для задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача 7 675 грн. 62 коп. пені. (позивач звернувся до господарського суду з позовом 04.09.2014р.), у зв'язку з пропуском позовної давності.

Ст. 218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, ст. 34 ГПК України.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України № 6 від 23.03.12р. «Про судове рішення», якщо про зміну предмета або підстав позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, якщо відповідну заяву прийнято господарським судом, зазначається в описовій частині рішення, і подальший виклад рішення, в тому числі його резолютивної частини, здійснюється з урахуванням такої заяви. При цьому у господарського суду відсутні підстави для припинення провадження у справі в частині, на яку зменшився розмір позовних вимог.

З урахуванням наведеного, враховуючи часткове визнання позову відповідачем, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги частково та стягнути з відповідача 75 000 грн. 00 коп. основного боргу, 20 054 грн. 79 коп. 25% річних та 10 560 грн. 00 коп. втрат від інфляції.

В частині стягнення 7 675 грн. 62 коп. пені слід відмовити, за спливом строку позовної давності.

Відповідно до ч. 2 ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні 18.11.2014р. судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України судовий збір при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 44, 49, 82, 84, 85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Приватного підприємства "Молокозавод-ОЛКОМ", Запорізька область, м. Мелітополь до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (72336, АДРЕСА_1, ідентифікаційний № НОМЕР_2) на користь Приватного підприємства "Молокозавод-ОЛКОМ" (72316 Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Дзержинського, 289а, код ЄДРПОУ 31176910) 75 000 (сімдесят п'ять тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, 20 054 (двадцять тисяч п'ятдесят чотири) грн. 79 коп. 25% річних, 10 560 (десять тисяч п'ятсот шістдесят) грн. 00 коп. втрат від інфляції, 2 112 (дві тисячі сто дванадцять) грн. 29 коп. судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Суддя С.С. Дроздова

Рішення оформлено та підписано 21.11.2014р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.