Рішення № 41477253, 12.11.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/19941/14 12.11.14Господарський суд міста Києва у складі судді Чебикіної О.С. розглянувши заяву Публічного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» до Товариства з обмеженою відповідальністю «АДАМАНТ-ІНВЕСТ», Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРФІНАНС-ІНВЕСТ» про визнання договору недійсним, за участю представників позивача - Клименко О.А., довіреність № б/н від 24.12.2013 року, відповідача 1- Алєксєєв Д.М., довіреність № 01/11 від 11.11.2014 року, відповідача 2 - не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2014 року позивач звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АДАМАНТ-ІНВЕСТ», Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРФІНАНС-ІНВЕСТ» про визнання недійсним договору купівлі-продажу права вимоги № 1-3-09/2012 від 03.09.2012 року, укладеного між ТОВ «Компанія з управління активами «УКРМІСЬКБУД-ФІНАНС» (яке було перейменовано на ТОВ «УКРФІНАНС-ІНВЕСТ») та ТОВ «АДАМАНТ-ІНВЕСТ».

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.09.2014 року порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 13.10.2014 року.

03.10.2014 року через відділ діловодства господарського суду від ТОВ «АДАМАНТ-ІНВЕСТ» надійшов відзив на позовну заяву, який залучено до матеріалів справи.

10.10.2014 року через відділ діловодства господарського суду від ТОВ «АДАМАНТ-ІНВЕСТ» надійшли додаткові пояснення до відзиву; від ТОВ «УКФІНАНС-ІНВЕСТ» відзив на позовну заяву, які залучено до матеріалів справи.

Представник позивача в судовому засіданні 13.10.2014 року надав клопотання про витребування доказів, яке задоволено судом частково щодо надання оригіналів відповідачем 1 витребуваних договорів.

Представник відповідача 1 в судовому засіданні 13.10.2014 року надав суду для огляду оригінали витребуваних договорів.

Представник відповідача 2 в судове засідання 13.10.2014 року не з'явився, про причини неявки суду не повідомив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином відповідно до вимог ст. 64 ГПК України.

За таких обставин, господарський суд ухвалою від 13.10.2014 року відклав розгляд справи № 910/19941/14 на 29.10.2014 року та повторно зобов'язав сторони виконати вимоги ухвали суду про порушення провадження у даній справі.

Представник позивача в судовому засіданні 29.10.2014 року надав суду клопотання про зобов'язання ТОВ «АДАМАНТ-ІНВЕСТ» надати документи на підтвердження перерахування коштів, яке суд відхилив.

Представник відповідача 2 в судове засідання 29.10.2014 року не з'явився, про причини неявки суду не повідомив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином відповідно до вимог ст. 64 ГПК України.

Враховуючи наведене, господарський суд ухвалою від 29.10.2014 року відклав розгляд справи на 12.11.2014 року та зобов'язав сторін виконати вимоги ухвали суду від 22.09.2014 року.

12.11.2014 року через відділ діловодства господарського суду від позивача надійшли письмові пояснення по справі, які залучено до матеріалів справи.

Представник позивача в судовому засіданні 12.11.2014 року надав суду усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача 2 в судове засідання 12.11.2014 року не з'явився, вимог ухвал суду в даній справі не виконав, про поважні причини неявки суду не повідомив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином відповідно до ст. 64 ГПК України.

Враховуючи те, що нез'явлення представника відповідача 2 не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, суд вважає за можливе розглянути позов за відсутності представника відповідача, за наявними у справі матеріалами згідно з вимогами статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача 1, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 02.03.2010 року між АТ ХК «Київміськбуд» (правонаступник - ПАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд») та ТОВ «Компанія з управління активами «ПІ ЕМ ЕССЕТ МЕНЕДЖМЕНТ» (правонаступник - ТОВ «Компанія з управління активами «УКРМІСЬКБУД-ФІНАНС», яке в свою чергу змінило назву на Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРФІНАНС-ІНВЕСТ») було укладено договір купівлі-продажу цінних паперів № 1/Б10-0035, за умовами якого продавець зобов'язувався продати цінні папери загальною вартістю 7 117 803,00 грн., а покупець зобов'язувався прийняти та оплатити їх на умовах даного договору.

Позивач пояснив суду, що при розгляді Господарським судом міста Києва справи № 910/17336/14, йому стало відомо, що 03.09.2012 року між ТОВ «Компанія з управління активами «УКРМІСЬКБУД-ФІНАНС» та ТОВ «АДАМАНТ-ІНВЕСТ» був укладений договір купівлі-продажу права вимоги № 1-3-09/2012, за умовами якого первісний кредитор відступає на користь нового кредитора, а новий кредитор приймає належне первісному кредитору право вимоги та набуває всіх прав первісного кредитора і стає кредитором у зобов'язаннях з боржником - ПАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд», місцезнаходження: м. Київ, вул. Суворова, 4/6; ідентифікаційний код 23527052, попередня назва - акціонерне товариство Холдингова компанія «Київміськбуд» (надалі - боржник) за договором купівлі-продажу цінних паперів № 1/Б10-0035 від 02.03.2010 року (надалі - основний договір).

У відповідності до п. 1.2. договору № 1-3-09/2012 від 03.09.2012 року, за цим договором новий кредитор набуває право вимоги до боржника сплатити грошові кошти за основним договором у розмірі 675 369,00 грн. без ПДВ, а також набуває всі інші права первісного кредитора у цих зобов'язаннях, а саме: право вимоги сплатити пеню, відсотки за користування чужими грошовими коштами, інфляційні нарахування, три відсотки річних та збитки у зв'язку з порушенням зобов'язання за договором купівлі-продажу цінних паперів № 1/Б10-0035 від 02.03.2010 року.

Право вимоги передається одночасно з підписанням цього договору (п. 1.3. договору).

На думку позивача, договір купівлі-продажу права вимоги від 03.09.2012 року № 1-3-09/2012 (надалі - договір купівлі-продажу права вимоги) укладений з порушенням норм чинного законодавства та має бути визнаний судом недійсним, виходячи з наступного.

Приписами ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Таким чином, обов'язковою умовою договору факторингу є грошові вимоги та платність правочину.

Правочин щодо відступлення права вимоги, передбачений ст. ст. 512 - 519 ЦК України не містить такої вимоги.

Пунктом 3.1 договору купівлі-продажу права вимоги визначено, що право вимоги купується ТОВ «АДАМАНТ-ІНВЕСТ» за ціною 675 369,00 грн. без ПДВ, яка сплачується у строк до 31.12.2013 року. Ціна договору може бути сплачена частинами та в інший, ніж грошові кошти спосіб, згідно з домовленістю сторін.

Враховуючи зазначене, оспорюваний договір купівлі-продажу права вимоги, на думку позивача, містить всі ознаки прихованого договору факторингу, що регулюється ст. ст. 1077 - 1086 ЦК України, а отже не є договором про відступлення права вимоги.

За таких обставин, у ТОВ «АДАМАНТ-ІНВЕСТ» були відсутні правові можливості для вчинення такого правочину.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів; фінансові активи - кошти, цінні папери, боргові зобов'язання та право вимоги боргу, що не віднесені до цінних паперів.

Учасники ринку фінансових послуг - особи, які відповідно до закону мають право надавати фінансові послуги на території України; особи, які провадять діяльність з надання посередницьких послуг на ринках фінансових послуг; об'єднання фінансових установ, включені до реєстру саморегулівних організацій, що ведеться органами, які здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг; споживачі фінансових послуг. Законами з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг можуть визначатися інші учасники ринків фінансових послуг.

Пунктом 11 ч. 1 ст. 4 вказаного закону визначено, що фінансовою послугою вважається послуга факторингу.

Можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції (ч. 4 ст. 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Статтею 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» передбачено, що відповідно до спеціальних законів ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності: банківська діяльність; професійна діяльність на ринку цінних паперів; із надання фінансових послуг тощо.

Таким чином, для правомірності укладення договору пов'язаного з наданням фінансових послуг, ТОВ «АДАМАНТ-ІНВЕСТ» повинно мати відповідну ліцензію.

З умов договору купівлі-продажу права вимоги вбачається, що ТОВ «АДАМАНТ-ІНВЕСТ» не має ліцензії, а також не має права на надання будь-яких фінансових послуг згідно з даними, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Враховуючи наведене, позивач вважає, що укладений договір купівлі-продажу права вимоги між ТОВ «Компанія з управління активами «УКРМІСЬКБУД-ФІНАНС» та ТОВ «АДАМАНТ-ІНВЕСТ», укладений з порушенням та суперечить нормам чинного законодавства України і відповідно до ст. ст. 203, 215, 227, 235 ЦК України має бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 235 ЦК України, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Дослідивши надані сторонами докази та пояснення в їх сукупності, господарський суд дійшов висновку про необгрунтованість вимог позивача з огляду на наступне.

Статтею 6 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

В силу ч. 1 ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. При цьому, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Вирішуючи спір про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з статтею 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою.

Відповідно до ст. ст. 514, 516 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

За умовами п. 1.1. договору № 1-3-09/2012 від 03.09.2012 року, первісний кредитор відступає на користь нового кредитора, а новий кредитор приймає належне первісному кредитору право вимоги та набуває всіх прав первісного кредитора і стає кредитором у зобов'язаннях з боржником - ПАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд», місцезнаходження: м. Київ, вул. Суворова, 4/6; ідентифікаційний код 23527052, попередня назва - акціонерне товариство Холдингова компанія «Київміськбуд» (надалі - боржник) за договором купівлі-продажу цінних паперів № 1/Б10-0035 від 02.03.2010 року (надалі - основний договір).

У відповідності до п. 1.2. договору № 1-3-09/2012 від 03.09.2012 року, за цим договором новий кредитор набуває право вимоги до боржника сплатити грошові кошти за основним договором у розмірі 675 369,00 грн. без ПДВ, а також набуває всі інші права первісного кредитора у цих зобов'язаннях, а саме: право вимоги сплатити пеню, відсотки за користування чужими грошовими коштами, інфляційні нарахування, три відсотки річних та збитки у зв'язку з порушенням зобов'язання за договором купівлі-продажу цінних паперів № 1/Б10-0035 від 02.03.2010 року.

Право вимоги передається одночасно з підписанням цього договору (п. 1.3. договору).

Таким чином, відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого старий кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов'язується або не зобов'язується їх оплатити.

Договір відступлення права вимоги також в практиці ділового обороту називається «договором цесії», а його суб'єкти відповідно «цементом» (старий кредитор) та «цесіонарієм» (новий кредитор). Договір відступлення права вимоги може бути оплатним, якщо в ньому передбачений обов'язок нового кредитора надати старому кредитору якесь майнове надання замість отриманого права вимоги. В такому випадку на відносини цесії розповсюджують положення про договір купівлі-продажу (ст. 656 ЦК України). Якщо договір відступлення права вимоги є безоплатним, тобто права по зобов'язанню переходять до нового кредитора без якогось зустрічного надання), такі відносини регулюються також нормами про дарування. Також спеціальним договором, по суті спрямованим на передачу права вимоги, є договір факторингу (Науково-практичний коментар до ст. 512 ЦК України).

Згідно з ст. 655 Ц України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами статті 656 ЦК України визначено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до пункту 1 статті 1077 ЦКУ за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника), тобто за договорами факторингу, на відміну від договорів купівлі-продажу права вимоги, плату одержує набувач прав вимоги (фактор).

Відповідно до статті 516 ЦКУ заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлене договором або законом, тобто договір купівлі-продажу прав вимоги у загальному випадку є двостороннім договором.

Таким чином, у випадку, наведеному в позовній заяві, має місце правочин купівлі-продажу прав вимоги (а не факторингу), передбачений пунктом 3 статті 656 ЦКУ, оскільки набувач прав вимоги не отримує плати, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди тощо, а здійснює оплату набуття прав вимоги. При цьому у підтвердження оплати набуття прав вимоги за договором № 1-3-09/2012 від 03.09.2012 року відповідач 1 надав суду належним чином засвідчену копію простого векселя Серія АА 2605092 на суму 675 369,00 грн., що підтверджує реальність та виконання оспорюваного договору.

У відповідності до постанови Верховного Суд України від 10.07.2007 року № 26/347-06-6531 «Про відмінності договорів факторингу та уступки права вимоги», поняття договору факторингу визначене в частині 1 статті 1077 ЦК України, відповідно до якого за договором факторингу (фінансування під уступку права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт поступається або зобов'язується поступитися фактору своїм правом грошової вимоги до третьої особи (боржника). За наведеним визначенням договору факторингу, цей договір направлений на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі у її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатися як плата за надану останнім фінансову послугу.

Отже, оскільки оспорюваний договір купівлі-продажу права вимоги № 1-3-09/2012 від 03.09.2012 року не є договором факторингу, то для його укладання ТОВ «АДАМАНТ-ІНВЕСТ» не потрібна відповідна ліцензія.

Також, господарський суд зауважує, що у відповідності до п. 6.1. договору № 1-3-09/2012 від 03.09.2012 року, сторони узгодили, що даний договір є договором купівлі-продажу права грошової вимоги, укладаючи його сторони діяли відповідно до ст. ст. 512 - 514, ч. 3 ст. 656 ЦК України. Цей договір не є договором факторингу чи будь-яким іншим правочином.

Судом не встановлено тих обставин, з якими закон пов'язує визнання договору недійсним.

Враховуючи вищенаведене, господарський суд дійшов висновку про необгрунтованість вимог ПАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» про визнання недійсним договору купівлі-продажу права вимоги № 1-3-09/2012 від 03.09.2012 року, укладеного між ТОВ «Компанія з управління активами «УКРМІСЬКБУД-ФІНАНС» (яке було перейменовано на ТОВ «УКРФІНАНС-ІНВЕСТ») та ТОВ «АДАМАНТ-ІНВЕСТ», у зв'язку з чим відмовляє в задоволенні позовних вимог повністю.

Судові витрати відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 19.11.2014р.

Суддя С.О. Чебикіна