Ухвала суду № 41476185, 12.11.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 листопада 2014 р.м.ОдесаСправа № 815/4560/14

Категорія: 8.3.1 Головуючий в 1 інстанції: Єфіменко К. С.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Крусяна А.В.,

суддів Джабурія О.В., Шляхтицького О.І.,

секретаря Жукової Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2014 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне українсько-російське підприємство «Газхім» до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

11.08.2014р. товариство з обмеженою відповідальністю «Спільне українсько-російське підприємство «Газхім» звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 05.08.2014 року №№0002272202, 0002262202, 0002282202.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2014 року позов задоволений.

Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати та ухвалити нову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає у задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено, що з 10.06.2014р. по 01.07.2014р. посадовими особами відповідача на підставі п.п.20.1.4 п. 20.1 ст.20 Податкового кодексу України проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012р. по 31.12.2013, за результатами якої складений акт перевірки від 08.07.2014 року №54/22-213/36436217. /т.1 а.с.9-42/

Перевіркою встановлено порушення позивачем п.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.п.138.1.1 п.138.1 ст.138, п.п.198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, а саме: безпідставне завищення показників від'ємного значення показників з податку на прибуток підприємств на суму 1252532грн., занижено податкове зобов'язання з цього податку на суму 273517грн., занижено податкове зобов'язання з ПДВ на суму 511660грн.

На підставі акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 05.08.2011 року №0002262202 про нарахування податкового зобов'язання з ПДВ на суму 511660грн. та штрафних санкцій в розмірі 127915грн., №0002282202 про зменшення суми від'ємного значення показників податку на прибуток підприємств за 2012-2013 роки на загальну суму 1252532грн., №0002272202 про донарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 273518грн. та штрафних санкцій в розмірі 136759грн. /т.1а.с.6,7,8/

Разом з тим, пунктом 15.1 ст.15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом, покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Одночасно, пунктом 36.5 ст.36 ПК України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з абзацом 1 пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Підстави для виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит, порядок його формування, а також порядок виникнення від'ємного значення, визначено ст. 198, п. 200.1 ст. 200 ПК України.

За умови відсутності законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника податку (покупця) права на формування податкового кредиту, зокрема за відсутністю з боку платника порушення вимог п.198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст.198 ПК України при формуванні податкового кредиту останній має право на податковий кредит, на який зменшується податкове зобов'язання звітного періоду за правилом п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14, п.200.1 ст.200 ПК України.

Судом не встановлено фактичного порушення позивачем вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло його права на податковий кредит. Натомість встановлено, що податкові накладні видані особами, які, на час їх видачі, були зареєстровані платниками податку на додану вартість та дієздатними юридичними особами.

За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Податковим органом не наведено доводів та доказів того, що позивач діяв без належної обачності та був обізнаним про допущення його контрагентами певних порушень законодавства при створенні підприємства чи веденні господарської діяльності.

Доводи податкового органу щодо нікчемності вчинених позивачем господарських зобов'язань є необґрунтованими, оскільки для цього необхідно встановити наявність у платника податку при вчинені таких зобов'язань мети, суперечної інтересам держави і суспільства. Про наявність такої мети у платника податку (покупця) не можуть свідчили лише факти певних порушень правил ведення господарської діяльності чи оподаткування постачальниками товару.

Водночас, судом апеляційної інстанції досліджені наявні первинні документи та встановлено реальність господарських операцій з контрагентами ТОВ «Верізон груп», ТОВ «Снабагро», ТОВ «Кепітал-Трейд», ТОВ «Аксон-Групп» та дотримання позивачем спеціальних вимог законодавства щодо документального підтвердження сум податкового кредиту. Реальність спірних господарських операцій підтверджується матеріалами справи, зокрема, договорами; податковими, видатковими товарно-транспортними накладними, договорами-замовленнями на здійснення перевезень вантажів, актами прийому-передачі, платіжними документами.

При цьому, придбання продукції здійснювалось позивачем у межах його господарської діяльності.

Крім того, чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Крім того, для з'ясування питання щодо правомірності формування позивачем показників валових витрат з податку на прибуток підприємств та податкового кредиту з ПДВ за 2012-2013 роки позивачем було проведено судово-економічне дослідження від 18.04.2014 року №4 /т.2 а.с.16-26/, яким встановлено, що суми витрат за 2012-2013 роки, визначені та задекларовані ТОВ «СУРП Газхім» у податкових деклараціях з податку на прибуток підприємств, відповідають наданим первинним документам та вимогам Податкового кодексу України та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»; підтверджуються документально визначені ТОВ «СУРП Газхім» в деклараціях з податку на додану вартість обсяги придбання (без податку на додану вартість) у розділі ІІ «Податковий кредит» у періоді з 01.01.2012 року по 31.12.2013 року та сума податкового кредиту.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія вважає правомірним формування позивачем витрат, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податкового кредиту з податку на додану вартість по господарських операціях з ТОВ «Верізон Груп», ТОВ «Снабагро», ТОВ «Кепітал-Трейд», ТОВ «Аксон-Групп», у зв'язку з чим вимоги позивача про скасування спірних податкових повідомлень-рішень є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, оскільки суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального закону та вирішив справу по суті правильно, постанова суду першої інстанції в порядку ст.200 КАС України підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - залишенню без задоволення.

Керуючись, ст.ст. 198, 200, 205, 206 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили після її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі.

Головуючий: А.В. Крусян

Суддя: О.В. Джабурія

Суддя: О.І. Шляхтицький