Постанова № 41475856, 20.11.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" листопада 2014 р. Справа № 908/682/13-г

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Пелипенко Н.М., суддя Івакіна В.О. , суддя Камишева Л.М.

при секретарі Пляс Л.Ф.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився,

відповідача - Корнієнко Л.В., довіреність № 233 від 21 травня 2014 року,

розглянувши апеляційну скаргу позивача (вх. № 3360 З/1-6) на рішення господарського суду Запорізької області від 17 вересня 2014 року у справі № 908/682/13-г

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СТС - Сервіс", м. Запоріжжя

до Публічного акціонерного товариства "Дочірній банк Сбербанку Росії", м. Київ

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2013 році Товариство з обмеженою відповідальністю "СТС - Сервіс" звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Дочірній банк Сбербанку Росії" про визнання недійсним договору про відкриття кредитної лінії № 20-Н/08/08/ЮО від 28 серпня 2008 року, укладеного між ТОВ "СТС - Сервіс" та ЗАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії".

Рішенням господарського суду Запорізької області від 17 вересня 2014 року по справі № 908/682/13-г (суддя Азізбекян Т.А.) в позові відмовлено.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "СТС - Сервіс", з рішенням суду першої інстанції не погодився, подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Запорізької області від 17 вересня 2014 року скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на те, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права; місцевий господарський суд не застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню при розгляді даної справи, у зв'язку із чим дійшов хибного висновку про відмову у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована, зокрема, тим, що, у відповідності до Постанови Правління Національного банку України від 17 червня 2004 року №270 «Про затвердження Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентами», договори, які передбачають виконання резидентами - позичальниками боргових зобов'язань перед нерезидентами за залученими від них кредитами підлягають обов'язковій реєстрації Національним банком України. Тобто, будь-який кредитний договір, який передбачає виконання боргових зобов'язань перед нерезидентом, підлягає реєстрації Національним банком України. У зв'язку із тим, що відповідач є банком нерезидентом, а кредитний договір № 20-Н/08/08/ЮО не був під час укладення зареєстрований Національним банком України, спірний договір підлягає визнанню недійсним.

Відповідач - Публічне акціонерне товариство "Дочірній банк Сбербанку Росії" подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить в задоволенні апеляційної скарги позивача на рішення Господарського суду Запорізької області від 17 вересня 2014 року у справі № 908/682/13-г - відмовити в повному обсязі (вх. 10709 від 18.11.2014 р.).

В обґрунтування своєї позиції по справі відповідач зазначає, що приписи Постанови Правління Національного банку України від 17 червня 2004 року №270, на які посилається позивач в апеляційній скарзі, не поширюються на спірні правовідносини, оскільки, і позивач і відповідач є резидентами України, а валюта кредиту за спірним договором є гривня, а не іноземна валюта. У зв'язку із чим, відсутні підстави визнавати недійсним кредитний договір № 20-Н/08/08/ЮО від 28 серпня 2008 року.

У призначене судове засідання 18 листопада 2014 року позивач не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить зворотне повідомлення про вручення поштового відправлення, яке міститься в матеріалах справи (т. 2 а.с.72).

Враховуючи, що представник позивача, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, не повідомив про поважність причин неявки, судова колегія дійшла висновку про розгляд справи за його відсутності.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу відповідно до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України, вислухавши пояснення представника відповідача, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Здійснивши аналіз спірного договору про відкриття кредитної лінії, а також виходячи з приписів Постанови Правління Національного банку України від 17 червня 2004 року №270 «Про затвердження Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентами», а також Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" № 15-93 від 19.02.1993 р., місцевий господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки Публічне акціонерне товариство "Дочірній банк Сбербанку Росії" є резидентом України, який відкрив позичальнику - Товариству з обмеженою відповідальністю "СТС - Сервіс" відновлювану кредитну лінію в національній валюті України.

Судова колегія погоджується з такими висновками суду, з огляду на таке.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачена свобода договору, та у відповідності до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог закону, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статей 1054, 1055 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається в письмовій формі.

Як убачається із матеріалів справи, 28 серпня 2008 року між Закритим акціонерним товариством "Дочірній банк Сбербанк Росії", правонаступником якого зі всіма правами та обов'язками є Відкрите акціонерне товариство, а пізніше Публічне акціонерне товариство "Дочірній банк Сбербанк Росії" (Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СТС - Сервіс" (Позичальник) укладений договір про відкриття кредитної лінії № 20 - Н/08/08/ЮО, відповідно до умов якого банк відкриває позичальнику відновлювану кредитну лінію в національній валюті України, надає позичальнику кредитні кошти за рахунок кредитної лінії на умовах цього договору, а позичальник зобов'язується використовувати кредит на цілі, зазначені в пункті 1.5 цього договору, своєчасно та у повному обсязі виплачувати банку проценти за користування кредитом, а також повернути наданий йому кредит у розмірах та у терміни, зазначені в статті 8 цього договору, і виконувати інші умови договору (т. 1 а.с. 16-29).

Розділом 4 Договору передбачено, що в день підписання цього договору банк відкриває позичальнику позичковий рахунок для обліку кредиту. Кредит надається позичальнику лише до настання останнього дня дії кредитної лінії шляхом одноразового надання кредиту в сумі, що дорівнює ліміту кредитної лінії, або шляхом надання декількох траншів кредиту. Зобов'язання банку з надання позичальнику кредиту за договором чинне лише в межах терміну дії банківської ліцензії банку, виданої Національним банком України.

В розділі 9 Договору сторони передбачили, що всі платежі по цьому договору здійснюються в гривнях (п.9.1).

До договору про відкриття кредитної лінії № 20 - Н/08/08/ЮО від 28 серпня 2008 року сторони неодноразово вносили зміні, шляхом укладання Додаткових Угод (т. 1 а.с. 30-57).

Позивач зазначає, що спірний договір був укладений з порушеннями вимог частини першої статті 203 Цивільного кодексу України, а тому повинен бути визнаний недійсним.

Колегія суддів не погоджується з такими твердженнями позивача, виходячи з наступного.

17 червня 2004 року Правлінням Національного банку України була прийнята постанова № 270 "Про затвердження Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам".

Національний банк України цим Положенням встановлює порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті, у тому числі поворотної фінансової допомоги, від нерезидентів, у тому числі порядок реєстрації договорів, які передбачають виконання резидентами боргових зобов'язань перед нерезидентами за залученими від нерезидентів кредитами, позиками в іноземній валюті, та видачі резидентам реєстраційних свідоцтв про здійснення валютних операцій за такими договорами, а також порядок надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам і видачі резидентам індивідуальних ліцензій Національного банку на переказування за межі України іноземної валюти з метою надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам.

В п.1.1 Положення (в редакції на момент прийняття спірного договору) зазначено, що резиденти - юридичні особи, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, фізичні особи - громадяни України можуть одержувати кредити, позики, у тому числі поворотну фінансову допомогу в іноземній валюті, від нерезидентів відповідно до договорів та в порядку, установленому цим розділом. Резиденти-позичальники одержують кредити від нерезидентів лише в безготівковій формі.

Відповідно до п. 1.7 Положення, договори, які передбачають виконання резидентами-позичальниками боргових зобов'язань в іноземній валюті перед нерезидентами за залученими від них кредитами, підлягають обов'язковій реєстрації Національним банком відповідно до Указу Президента України від 27.06.99 № 734 "Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства". Резидентам-позичальникам, які не є банками, видають реєстраційні свідоцтва територіальні управління Національного банку.

Пунктом 1 Указу Президента від 27 червня 1999 року № 734/99 "Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства" встановлено, що договори, які передбачають виконання резидентами боргових зобов'язань перед нерезидентами за запозиченими у них кредитами, позиками в іноземній валюті, підлягають реєстрації Національним банком України.

Таким чином, будь-який кредитний договір, який передбачає виконання боргових зобов'язань перед нерезидентом, підлягає реєстрації Національним банком України.

Декретом Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19 лютого 1993 року "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" дається роз'яснення термінів «резидент» та «нерезидент».

Так, резидентами є, крім інших - юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням на території України, які здійснюють свою діяльність на підставі законів України.

Нерезиденти - це, зокрема, юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням за межами України, які створені й діють відповідно до законодавства іноземної держави, у тому числі юридичні особи та інші суб'єкти підприємницької діяльності з участю юридичних осіб та інших суб'єктів підприємницької діяльності України.

У відповідності до Статуту Публічного акціонерного товариства "Дочірній банк Сбербанку Росії", Банк є юридичною особою, зареєстрованою відповідно до законодавства України на території України з місцезнаходженням у м. Києві, вул. Володимирська, 46, ідентифікаційний код юридичної особи: 25959784, про що також свідчить свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи №306138 та довідка ЄДРПОУ №266723 (т. 1 а.с. 128-132, 133-134).

Таким чином, відповідач не є нерезидентом. До того ж, позивач також зареєстрований в Україні: м. Запоріжжя, вул. Мінська, 9, оф. 208, ідентифікаційний код 32440696, що підтверджується наявними в справі документами (т. 1 а.с. 9-10, 11-15).

Як убачається із договору про відкриття кредитної лінії № 20-Н/08/08/ЮО від 28 серпня 2008 року, валютою кредиту - є гривня України (п.1.1, п. 9.1).

Оскільки сторони спірного договору є резидентами та уклали договір гривневого кредиту, то це дає підстави вважати, що положення Постанови Правління Національного банку України № 270 "Про затвердження Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам" щодо обов'язкової реєстрації кредитних договорів НБУ, не поширюються на спірні правовідносини.

Як роз'яснив Пленум Вищого Господарського суду України в Постанові №11 від 29 травня 2013 року «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

У силу припису частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 названого Кодексу, саме на момент вчинення правочину.

На підставі статті 215 Цивільного кодексу України недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку (п.2.9 Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України №11 від 29 травня 2013 року «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними») .

При укладенні договору про відкриття кредитної лінії №20-Н/08/08/ЮО від 28 серпня 2008 року, сторонами дотримані всі вимоги статей 1054-1056-1 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим підстави визнання недійсним спірного договору відсутні.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про відсутність підстав для визнання спірного договору недійсним.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм процесуального права не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи.

Так, місцевим господарським судом був виконаний процесуальний обов'язок щодо належного повідомлення представника позивача про час та місце судового розгляду справи, про що свідчить, штамп на зворотному боці ухвали суду від 18 серпня 2014 року про відправлення її копій сторонам, що є доказом належного повідомлення учасників процесу про час та місце розгляду апеляційної скарги у відповідності до пункту 2.6.15 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації № 28 від 20 лютого 2013 року (т. 1 а.с.44).

Відповідно до пп. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

А тому, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про розгляд справи за відсутності належно повідомленого представника позивача.

Крім того, в судове засідання апеляційної інстанції представник позивача також не з'явився, про поважність причин неявки суд не повідомив, що свідчить про недобросовісне користування позивачем належними йому процесуальними правами.

Відповідно до частини 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частинами 1-2 статті 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Доводи апеляційної скарги позивача не спростовують висновків Господарського суду Запорізької області, викладених в рішенні від 17 вересня 2014 року по справі № 908/682/13-г.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, повністю дослідив обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування або зміни вказаного рішення відсутні.

Керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 17 вересня 2014 року по справі № 908/682/13-г залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцятиденного строку.

Повна постанова складена 20.11.2014р.

Головуючий суддя Пелипенко Н.М.

Суддя Івакіна В.О.

Суддя Камишева Л.М.